7.3. НТП і перспективи розвитку світового господарства, України та її регіонів

 

Сучасний етап розвитку продуктивних сил України відзна­чається двома основними тенденціями. Одна з них полягає в то­му, що більша частина виробничих потужностей структурофор-муючих галузей економіки є морально та фізично застарілою. Так, ступінь зносу виробничих основних фондів в кінці 90-х — на початку 2000 років становив більше 45%, причому у промис­ловості — 48,8%, в сільському господарстві — 39,3%, у будівництві — 50,8%. Причому, за період 1990-2000 років, го­ловним чином у зв'язку з відсутністю фінансування різко змен­шилось реальне оновлення основних виробничих фондів. Інве­стиції в основний капітал за 1990-1998 рр. скоротились на 78%. Тільки починаючи з 1998 року, спостерігається зростання інве­стицій ( у 2000 р. — на 14,9% у порівнянні з 1998 р.)

Для галузей, що визначали місце України в міжнародному поділі праці, інвестиції в основний капітал за період кризи (1990-1998 рр.)скоротились приблизно у два (в газовій, харчо­смаковій промисловості), в три (у вугільній, нафтовій промис­ловості, чорній та кольоровій металургії), в п'ять (у хімічній та нафтохімічній промисловості), десять (у деревообробній про­мисловості, промисловості будматеріалів), у двадцять (в ма­шинобудуванні), а у легкій промисловості — більше, ніж в тридцять разів1. Багато в чому невідповідною сучасним вимо­гам НТП залишилась номенклатура продукції, що випуска­лась. За рахунок цього вітчизняні товари, за винятком мабуть що продукції сировинних галузей та окремих високотехно-логічних виробів ВПК і ракетно-космічної галузі, не зайняв у роки розбудови незалежності України чільного місця на євро­пейському та світовому ринках. Це становище, на жаль, суттєво не поліпшилося й у період виходу з кризи й зростання суспільного виробництва. Зокрема продовжують скорочува­тися інвестиції у вугільну промисловість та кольорову мета­лургію. Проте суттєве зростання інвестицій у загалом високо-технологічний машинобудівний комплекс (на 72,5%), та пев­ний приріст освоєних інвестицій у більшості базових галузей виробництва й інфраструктури дає змогу казати про початок позитивних зрушень у науково-технічній структурі вироб­ництва.

Друга тенденція відображається у значному відриві на­укових та технічних досягнень української науки від вироб­ництва. Дійсно високий, світовий рівень багатьох як фунда­ментальних, так і прикладних наукових розробок початку 90-х років не впроваджувався у виробництво, у зв'язку з розри-

 

Статистичний щорічник України за 1998 рік/Держкомстат України; — К.: Техніка, 1999. С. 219.

1 Статистичний щорічник України за 1998 рік/Держкомстат України; — К.: Техніка, 1999. С. 444.

вом господарських зв'язків із товаровиробниками як за межа­ми України, так і всередині держави. За рахунок такого зволікання певний "відрив з випередженням" вітчизняної на­уки від відповідних зарубіжних розробок значним чином ніве­лювався. Причому відрив науки від виробництва за кризовий період останнього десятиріччя значно поглибився (табл.7.1 та 7.2). Кількість створених зразків нових типів техніки скороти­лась із 593 до 266 найменувань за рік у період 1990-1999 рр. Зростання кількості створених зразків нової техніки спос­терігалося у період 2000-2005 років р., і їх кількість склала на 2003 рік 710 одиниць, що є достатньо позитивною ознакою і пов'язано з інтенсивними процесами відродження й прискоре­ного розвитку національної економіки. У попередній кризо­вий період найбільш чутливо скоротилося впровадження у ви­робництво наукових досягнень у стратегічних галузях, таких, як створення металорізальних верстатів (в 33 рази), нових за­собів обчислю-вальної техніки (втричі), засобів зв'язку — в 3,5 рази, гірничо-шахтного устаткування (в 3 рази), сільськогос­подарських машин (в 2,5 рази), приладів та засобів автомати­зації — в 7,5 разів, електронної техніки — у 5 разів, медичної техніки — у 8 разів. Процес механізації та автоматизації про­мислового виробництва уповільнився за цей період більше, ніж в чотири рази, а впровадження нових прогресивних техно­логічних процесів — більше, ніж у п'ять разів 1. За останні ро­ки спостерігається певне зростання парку створених зразків нових типів техніки, зокрема достатньо суттєво — машин, ус­таткування та апаратів (у 2000 році їх було створено 300 оди­ниць, у 2001 — 478, у 2002 — 491 одиниця, що у 2 рази переви­щує показники найбільш проблемного у цій сфері 1999 року. За кількістю новостворених машин, устаткування та апаратів Україна випередила у 2003 році рівень 1990 року (102% від відповідного показника), що свідчить про нарощування тен­денцій інноваційного розвитку економіки.

 

о


Основні показники стану сфери науки в Україні у 1990-2003 рр.

 


8 Я О

и

н

И

Я

Я

 

о СП


Продовження табл. 7.1

 

 

15

Сільськогосподарських машин

38

45

33

31

15

12

17

18

12

 

16

Устаткування для харчової промисловості

38

24

18

24

17

15

12

12

14

 

17

Устаткування для легкої промисловості

1

3

3

3

1

1

1

-

-

 

18

Технологічне устаткування для торгівлі і громадського харчування

7

7

4

-

1

2

8

-

3

 

19

Апаратура та устаткування засобів зв'язку

27

18

6

13

8

11

8

7

9

 

20

Електронна техніка

20

15

6

5

4

3

6

17

1

 

21

Медична техніка

8

19

23

13

1

7

2

5

9

 

22

3 усієї кількості зразків: приладів та засобів автоматизації, з них:

112

63

54

31

15

24

35

39

39

 

23

Приладів контролю та регулювання техно­логічних процесів

53

37

24

13

8

5

5

11

9

 

24

Електровимірювальних приладів

25

3

3

4

3

-

10

7

13

 

25

Засобів обчислювальної техніки

9

5

7

3

3

6

6

-

-

 

26

Забезпеченість організацій обчислювальною технікою, ЕОМ

139,0

163,2

179,8

263,5

331,1

408,7

476,1

691,2

763,3

888,2

 

* Розраховано за даними Статистичний щорічник України за 2003 рік, К.: "Консультант", 2004 , - С. 346. ** Розраховано за даними "Моніторинг соціально-економічного розвитку регіонів України за 2004 р. Київ, 2005, - С.226 Складено за даними Статистичний щорічник України за 2000 рік / Держкомстат України. К.: Техніка, 2001. С. 456-464; 2004 - С. 353; зіставленний збірник "Наукова та інноваційна діяльність в Україні" Київ-2003, С. 250-251

 

За рахунок відтоку кадрів зі сфери науки та кваліфікова­них працівників — з підприємств наукомістких галузей про­блематичними стали не тільки впровадження у виробництво попереднього наукового доробку, але й проведення нових, відповідних потребам сучасності науково-виробничих досліджень. Так, за найбільш кризовий для вітчизняної науки період 1995-1998 рр. Україну залишили 270 докторів та більше 600 кандидатів наук, збагативши науковий потенціал в основ­ному Сполучених Штатів Америки, Російської Федерації та держави Ізраїль. З 2000 по 2004 роки кількість докторів наук, що залишили Україну склала, однак всього 79 чоловік, а кан­дидатів наук — 406 чоловік, що свідчить про уповільнення процесу міграції фахівців вищої кваліфікації. Досить стійкою тенденцією 1990-2005 років було зростання чисельності фахівців із науковим ступенем, кількість яких складала на 2000 р. 10339 докторів та 58741 кандидати наук, на 2004 рік — 11573 та 65839 осіб відповідно. Більше половини докторів на­ук мають вчене звання професора, а кандидатів наук — звання доцента (старшого наукового співробітника). Однак, більше половини докторів і п'ята частина кандидатів наук є старшою за 60 років, що свідчить про гостроту проблеми оновлення на­укових кадрів, особливо найвищої кваліфікації 1. Це підтверд­жується наступним поступовим зменшенням чисельності на­уковців, що виконують науково-дослідницькі роботи і мають вчені звання і наукові ступені у період після 2000 року.

Науковий потенціал нашої країни внаслідок вказаних причин зазнав значних втрат. Так, кількість спеціалістів, які виконували науково-технічні роботи за час з 1990 по 2000 рр. включно скоротилась з 313,1 тис. чол. до 120,8 тис. чол. і до 104,8 тис. у 2003 р. Рівень залучення висококваліфікованих науковців до наукових розробок є мало задовільним (на 90% — для докторів, та лише на 70% для кандидатів наук).

Статистичний щорічник України за 2000 рік/Держкомстат України; — К.: Техніка, 2000. С. 456, 458, Статистичний щорічник України за 2003 рік/Держкомстат України; 2003 — С.346., Статистичний щорічник України за 2004 рік/Держкомстат України; — К.: Консультант, 2005. С.350-351.

Рівень використання наявного наукового потенціалу Ук­раїни, особливо для середнього та молодшого науково-технічного та інженерно-технічного персоналу, відчутний дефіцит якого протягом останнього десятиріччя негативно по­значився на якості та кількості наукових розробок, особливо в технічних галузях, не відповідає високій кваліфікації та інте­лектуальному потенціалу українських науковців.

Проте, не дивлячись на це, помітний науковий потенціал зберігся в теоретичних науках (математиці, теоретичній фізиці тощо), аерокосмічній галузі, матеріалознавстві, у т.ч. металознавстві, технології виробництва конструкційних ма­теріалів, у галузі ядерних досліджень, військовій справі тощо. Кількість організацій, що виконували науково-технічні робо­ти, зросла з 1990 по 2003 рік на 87 одиниць і склала на 1.01.2004 р. 1487 закладів. У зв'язку з усе більшою обме­женістю матеріально-технічної бази проведення досліджень та скороченням числа замовлень на прикладні розробки, у за­гальних обсягах проведених науково-дослідних робіт все більшою стає частка фундаментальних досліджень. Зокрема, якщо у 1990 р. вони складали 6,1% загальних обсягів проведе­них наукових досліджень, то у 2004 р. відповідна частка сягну­ла 15,3%. У структурі обсягів виконаних науково-дослідниць­ких робіт частка прикладних досліджень за 1990-2004 рр. ско­ротилася з 27,5% до 14,0%, частка розробок з 61,7% до 53,8%, зато зросла частка наукових послуг — з 4,7 до 16,9% (табл.7.2). Таке становище за об'єктивних обставин є достатньо відповідним загальноекономічній ситуації в країні. Однак, з точки зору перспективного розвитку виробництва, при збере­женні існуючого інтересу до фундаментальних досліджень аб­солютно недоречним є подальше скорочення числа досліджень прикладного характеру та пошуково-конструк­торських розробок, роль яких у впровадженні наукових розро­бок у виробництво є провідною й необхідною умовою цього, має бути орієнтування прикладних наукових робіт на кон­кретні потреби національного виробника.


о

оо

 


X о и

Яс

н и

а

я


Таким чином, без відновлення тісного зв'язку науки і ви­робництва малоймовірним, виходячи з ринкових умов господа­рювання, є відродження та прискорений розвиток національної економіки. Основними для вирішення цього завдання є два на­прями. Перший полягає у приділенні належної уваги фінансу­ванню української науки, причому на першому етапі — досліджень, які матимуть прикладне значення. При цьому вра­ховуючи особливості сучасного етапу економічного розвитку, який полягає в основному у відновленні виробництва на базі існуючих потужностей, корисним є впровадження таких ор­ганізаційних форм інтеграції науки й виробництва, які стиму­лювали б як виробництво, так і проведення наукових досліджень. Так, як вказувалося вище, прогресивною формою інтеграції їх наукових досліджень і виробництва є технополіси та технопарки, а також науково-технічні зони з особливим (пільговим) економічним механізмом господарювання.

За таких форм організації наукової і виробничої діяль­ності докорінно підвищується прибутковість виробництва, причому з'являється, поряд із державною підтримкою мож­ливість, самофінансування наукових досліджень.

Другим напрямом є, враховуючи обмежені вітчизняні можливості, залучення іноземних партнерів як для фінансу­вання досліджень й інвестування коштів у виробництво, так і з метою отримання передових технологій та обладнання задля докорінного підвищення якості й конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Це дозволить відвоювати позиції вітчизняного виробника на внутрішньому ринку та вийти на нові рубежі в галузі зовнішньої торгівлі як з традиційними партнерами (країни СНД й Балтії), так і на світовому еко­номічному просторі. На початковому етапі, з метою прискоре­ного відродження виробництва, залучення стратегічних парт­нерів може бути інтенсифіковано через створення пільгових умов економічної діяльності у вільних економічних зонах на­уково-технічного співробітництва.

Причому, цей економічний механізм має забезпечити й ре­структуризацію економіки у напрямі орієнтації виробництва на задоволення потреб людини в товарах широкого вжитку, на ринку яких поки панує іноземний товаровиробник.

На наступному етапі пріоритети довгострокового науко­во-технічного та науково-технологічного економічного співробітництва мають охопити, поряд із галузями, що дають швидкий обіг капіталу, й інші сфери, головним чином — ви­робництво засобів виробництва. Особливо важливим, врахо­вуючи сучасний стан середовища функціонування продуктив­них сил, є екологічне співробітництво, де першорядною має бути співпраця в питаннях мінімізації наслідків аварії на ЧА-ЕС та вирішенні долі об'єкту "Укриття", перетворення його в екологічно безпечний об'єкт з утилізацією решток постражда-лого реактора та залишків ядерного палива з четвертого енер­гоблоку ЧАЕС, створення в Україні замкненого циклу вироб­ництва ядерної енергії. Зважаючи на більш прискорене, аніж передбачалося, самовідновлення природного середовища радіоактивно забруднених територій, реальним є, за умови інтенсифікації заходів з мінімізації наслідків аварії, нор­малізація екологічного стану постраждалих територій вже на протязі життя теперішнього покоління громадян України.

Основні стратегічні пріоритети сталого розвитку України та відповідні їм завдання НТП виходять із системи загально­людських цінностей та необхідності формування в майбутньо­му на планеті ноосферної цивілізації. З урахуванням особли­востей теперішнього перехідного періоду, завданнями НТП, згідно з національними цілями сталого розвитку держави1 визначено:

1 Україна: проблеми сталого розвитку (наукова доповідь). Київ, РВПС України НАН України, 1997. С.73.

1. Економічне зростання, яке досягається за рахунок про­ведення цілеспрямованих реформ функціонуванням багатоу­кладної соціально спрямованої, екологоорієнтованої еко­номіки з забезпеченням мотивів і гарантій праці громадян та якості життя. Головним завданням НТП в цьому контексті є забезпечення  високої  продуктивності  суспільної праці, раціоналізація структури виробництва й ресурсоспоживання та відповідна цьому техніко-технологічна реорганізація ви­робництва.

2.         Охорону навколишнього природного середовища, за

рахунок якої створюються умови всім громадянам для життя в здоровому середовищі з чистим повітрям, землею, водою, за­безпечується захист і відновлення біорозмаїття. Провідна роль НТП в цій сфері міститься в екологізації виробництва, матеріально-технічному й технологічному забезпеченні при-родоохорної діяльності, формуванні комплексної інфор­маційно-технічної системи контролю за станом навколишньо­го середовища.

Раціональне ресурсокористування, яке реалізується че­рез створення системи правових гарантій раціонального вико­ристання всіх видів ресурсів на основі дотримання національ­них інтересів країни та збереження ресурсів для майбутніх по­колінь. Завданням НТП є забезпечення ефективного ресурсо-користування на прогресивній основі комплексного викорис­тання ресурсного потенціалу зі збереженням та подальшим зменшенням існуючого рівня обсягів ресурсокористування.

Соціальну справедливість. Цим передбачається вста­новлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпе­чення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя. В цьому контексті основною роллю НТП є забезпечення зростаючих потреб спо­живання на основі втілення досягнень НТП у виробництво то­варів широкого вжитку та створення відповідних правам лю­дини умов її життя та економічної діяльності.

Стабілізацію чисельності населення, яка досягається через формування ефективної державної політики з метою збільшення тривалості життя, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, охорону здоров'я, материнства і дитинства. Завданнями НТП в цій сфері є матеріально-технічне забезпе­чення сфери охорони здоров'я, створення можливостей при­скореного відтворення робочої сили в умовах інтенсифікації суспільного виробництва.

Освіту та культуру — збереження інтелектуального потенціалу країни, що досягається забезпеченням гарантій для одержання бажаної освіти та користування громадянами культурним надбанням нації й людства в цілому. Пріоритета­ми НТП в цій сфері є забезпечення можливостей всебічного інтелектуально-культурного розвитку через впровадження досягнень інформаційних технологій в освітянську діяльність, створення єдиної світової інформаційно-культурної мережі.

Міжнародне співробітництво в усіх галузях еко­номічної діяльності, яке передбачається через активну співпрацю з іншими країнами та міжнародними ор­ганізаціями, створення зон вільного підприємництва та інших форм співробітництва, які сприяють економічному, соціально­му, культурному та екологічному процвітанню України. Особ­ливу роль при цьому відіграє науково-технічне та інфор­маційне співробітництво з метою прискорення відродження та інтенсифікації розвитку національного виробництва.

Таким чином, стратегічні пріоритети сталого розвитку пе­редбачають саме комплексний розвиток продуктивних сил України, як всеохоплююче вдосконалення всіх їх компонентів на основі НТП з приведенням територіально-господарських пропорцій суспільного виробництва у відповідність природ­но-ресурсним, суспільно-економічним та екологічним переду­мовам економічного відтворення.

При підході до визначення концептуальних засад прогно­зування науково-технічного прогресу, треба виходити з того, що НТП є вирішальним фактором інтенсифікації вироб­ництва, який являє безупинний процес взаємозалежного по­ступального розвитку науки, техніки, виробництва і сфери споживання, що утворять єдиний послідовно сполучений ком­плекс "наука — техніка — виробництво — споживання",

НТП характеризується системою показників, які відобра­жають масштаби і темпи розвитку науки і техніки, їх застосу­вання в народному господарстві, вплив на інтенсифікацію ви­робництва й одержуваний при цьому соціально-економічний ефект.

Концепція прогнозування НТП включає вимоги:

до удосконалювання знарядь праці — машин, устатку­вання, транспортних засобів, усіх видів машинної техніки;

до удосконалювання предметів праці — палива, сирови­ни, енергії, матеріалів;

до поліпшення технології організації праці і вироб­ництва;

до підвищення кваліфікації людей, що беруть участь у виробництві.

Використання досягнень НТП є головним чинником по­легшення праці, підвищення його змістовності. Темпи віднов­лення промислової продукції є важливим показником технічної досконалості виробничого потенціалу країни.

Вихідним положенням концепції розвитку НТП є скоро­чення термінів упровадження досягнень науки і техніки, одер­жання в самий найкоротший час найбільшої віддачі від трудо­вих, матеріальних і фінансових ресурсів на дослідження і роз­робки, швидке досягнення максимального кінцевого народно­господарського результату НТП (впровадження високопро­дуктивної техніки, передовій технології, науковій організації виробництва і праці у всіх сферах економіки),

При прогнозування виходять з того, що НТП протікає в шести стадіях, які послідовно розгортаються в часі:

фундаментальні дослідження;

прикладні дослідження;

розробки (конструкторські, технологічні, проектні й організаційні);

підготовка виробництва;

серійне виробництво;

експлуатація.

Кожна стадія характеризується специфічним обсягом за­вдань, набором визначених коштів і предметів праці, ма­теріальними і фінансовими ресурсами. Специфіка стадій виз­начає характер, структуру завдань прогнозування і вибір ме­тодів їх вирішення

Фундаментальні дослідження проводять для аналізу явищ, визначення законів і закономірностей розвитку приро­ди, суспільства. Кінцевим результатом фундаментальних досліджень є відкриття нових законів, закономірностей, обґрунтування нових теорій, принципів і шляхів їхнього вико­ристання на практиці.

Результати фундаментальних досліджень відображаються в авторській заявці на відкриття, патентах, авторських посвідченнях на винахід, у монографіях, статтях, підручниках, навчальних посібниках і т.д.

Об'єктами прогнозів фундаментальних досліджень є на­прямки досліджень, очікувані результати, можливі наукові й економічні ефекти, витрати на поточні витрати і капітальні вкладення. Дослідження здійснюються інститутами Національної академії наук України, крупними ВНЗ, іншими організаціями, які займаються науково-дослідницькою діяльністю в галузях фундаментальних досліджень.

Тут потрібно вказати, що прикладні дослідження мають подвійне призначення: з одного боку вони забезпечують гли­бокий аналіз і продовження фундаментальних досліджень з метою оцінки можливостей їх розвитку і застосування в прак­тиці для створення нових коштів і предметів праці, а з іншого боку — забезпечують аналіз стану виробництва в цілому, ви­робляють пропозиції по модернізації існуючої і створенню но­вої техніки, з питань організації і керування народним госпо­дарством.

У прикладні дослідження включається створення та вне­сення змін до: державних та галузевих стандартів і інструкцій та нормативів. Прикладні дослідження проводять усі галузеві, відомчі наукові організації і вищі навчальні заклади.

Розробки призначаються для експериментальної, дослідної перевірки можливості створення нової техніки, тех­нології; для модернізації серійно випущених предметів і коштів праці.

Дослідно-конструкторські розробки здійснюються галузе­вими науково-дослідними організаціями, конструкторськими бюро і т.п., власними дослідницькими та конструкторськими підрозділами підприємств.

Продуктом праці на стадії розробки є заявки (патенти) на винахід, робочі креслення на виготовлення нової техніки, дослідні зразки, технології, проекти нових виробництв і т.п.

Прогнозування розробок здійснюється інститутами міні­стерств, відомств або незалежними від них організаціями ра­зом з Національною академією наук.

Одним з перспективних завдань має бути збільшення і розширення робіт з удосконалювання технологій "верхніх по­верхів" відповідних галузей.

При прогнозуванні розробок основними об'єктами про­гнозу є:

якість готової продукції (послуг);

вартісні показники;

економічна, соціальна, екологічна ефективність;

потреба в трудових, фінансових, матеріальних ресурсах на створення нової техніки чи технології;

найкращі напрямки й методи досліджень.

При цьому можливість застосування статистичних ме­тодів обмежена через відсутність чи через малу кількість вихідних даних, а також унаслідок труднощів установлення характеру протікання прогнозованого процесу (наявність стрибків, еволюційне).

Для прогнозування на стадії розробки застосовуються ме­тоди визначення потреб, у т.ч. метод міжгалузевого балансу.

Прогноз економічних і технічних показників нової про­дукції провадиться на основі застосування комбінації методів екстраполяції, аналізу патентної документації і науково-технічної інформації, методів експертних оцінок.

Прогнозування на стадіях підготовки виробництва серійного виробництва й експлуатації. Застосовують методи експертних оцінок, екстраполяції, факторного аналізу, імітаційні методи.

Структура прогнозів НТП залежить від рівня розвитку на­родного господарства у цілому. Чим вище рівень прогнозу, тим вона складніше, тим більш багатообразними є задачі, розв'язу­вані в ньому, тим складніше його розробка й організація.

Схематично прогноз НТП складається з наступних скла­дових:

концепція, визначає основні напрямки розвитку НТП. У ній міститься аналіз економічного і соціального роз­витку країни за минулий період, виявлені позитивні і негативні тенденції;

основна частина, містить дані за прогнозом основних напрямків розвитку фундаментальних і прикладних досліджень, обґрунтування основних найбільш пер­спективних напрямків впровадження досягнень НТП у народному господарстві й результати оцінки прогнозу впливу НТП на соціально-економічний розвиток країни, а також регіональні прогнози, які відображують особливості розвитку НТП у регіонах.

У прогнозі НТП відображаються наступні показники:

цільові показники розвитку (рівень споживання про­дукції галузі на душу населення, рівень досягнення раціональних норм споживання, величина потреби в продукції з урахуванням експорту й імпорту);

показники, що характеризують темпи, структуру й ефективність економічного розвитку (валова про­дукція, обсяги й структура інвестицій, ресурси, продук­тивність праці, фондовіддача

показники НТП — показники якості основних видів продукції (технічні, фізико-хімічні показники, вро­жайність, продуктивність і т.д.);

усереднені техніко-економічні показники окремих чи виробництв укрупнених технологічних процесів і за­стосовуваного устаткування (потужність, продук­тивність, показники питомих трудових, капітальних і матеріальних витрат, вартість одиниці чи потужності корисного ефекту і т.д.);

показники очікуваної економіки від виробництва (вико­ристання) перспективних видів продукції, технологій,

• показники потреби в продукції суміжних галузей (по­казники обсягу і якості потрібної продукції).

Крім того, включаються показники соціального розвитку, регіонального і міжнародного аспектів розвитку, показники збереження навколишнього середовища, загальне число котрих може сягнути за 300 одиниць. Проте, у випадку прогнозування показників науково-технічного прогресу на сучасній стадії роз­витку науки й техніки, навіть така кількість показників може стати замалою для достатньо повної характеристики рівня на­уково-технічного розвитку регіону чи країни в цілому.

У зв'язку з прискоренням розвитку науки і техніки усе більш настійним стає завдання науково-технічного прогнозу­вання, що дозволяє вже зараз проектувати засоби вироб­ництва більш віддаленого майбутнього, більш раціонально обґрунтовувати довгострокові інвестиційно-інноваційні про­екти і складати поточні й більш довгострокові індикативні плани економічного розвитку. Широко розповсюдженим і по­пулярним методом прогнозування розвитку науки і техніки є спроба передбачення його результатів, виходячи з урахування зростання людських потреб і наявного запасу наукових ідей, які можуть бути з часом впроваджені в конкретні й дієздатні наукові розробки. Терміни їх реалізації визначаються на ос­нові накопиченого досвіду вирішення завдань науково-технічного спрямування. Однак, як показує досвід складання наукових прогнозів, при цьому існують дві основні проблеми. Перша з них міститься у тому, що зі збільшенням строку про­гнозу накопичується усе більше прорахувань, а самі прогнози набувають все більш фантастичного характеру. Другою тен­денцією часто є неспроможність прорахувати так званий "ви­нахід прориву", який може бути або критичним винаходом, або таким, що заповнює вузьке місце в системі машин і техно­логій, і через це відкриває нові можливості бурхливого розвит­ку певних галузей та сфер суспільного виробництва. Це мож­на показати на прикладі довгострокового прогнозу "Хроно­логії майбутніх відкриттів" (1964 р.), складеної В. Р. Келле­ром, і переліку очікуваних відкриттів (1965 р.), складеного Т.

Дж. Гордоном і О. Хелмером у співробітництві з 82 вченими Європи й Америки1. Ці прогнози, складені за сорок років до нашого часу, дають картину світу, у якій було передбачено, зо­крема, до 1970 р. — висадка людини на Місяці, точний машин­ний переклад, постійні супутники зв'язку (ці прогнози у своїй більшості були вірними). До 1980 р. вказаними прогнозами передбачено повне виліковування раку і серцево-судинних за­хворювань (не вирішено й зараз), збільшення міцності мета­лів, промислове виробництво синтетичного протеїну та синте­тичної їжі (частково впроваджено зараз), пересадження і щеп­лення штучних пластичних і електронних органів (в основно­му вірно), передача електроенергії без проводів (мало практи­кується), створення в лабораторних умовах примітивних форм життя (не вирішено й зараз), — загалом прогноз наполо­вину вірний. До 1990 р. були передбачені висадка людини на Марсі і Венері, побудова загальної теорії елементарних часток, пряме перетворення термоядерної енергії в електричну, ство­рення універсальної фізики, що охоплює ультрамікросвіт, мікросвіт, світ небесної механіки і мегасвіт, створення автома­тизованих бібліотек. Передбачено було також до 2000 р., що населення Землі зросте до 6—6,5 млрд. людей, а середня три­валість життя — до 100 років. Перші міста і фабрики з'являть­ся на дні морів і океанів. Почнеться промислове вирощування сільгосппродукції в морях і океанах. Управління спадковістю дозволить створювати штучні види сільгосптварин. Мало б з'явитися перше поселення людей на Місяці. Окрім частково передбаченого прогресу у дослідженнях фундаментальної фізики та зростання чисельності населення, успіхів генної інженерії та створення електронних бібліотек у переважній більшості ці прогнози не збулися. На ХХІ сторіччя загалом бу­ли передбачені достатньо фантастичні навіть з точки зору на­шого сучасника запуск автоматів до інших зірок, контакти з позаземними цивілізаціями, проблематичне з етичної точки

 

'Борисов Е.Ф. Политико-экономические проблемы современной науч­но-технической революции .М, "Высшая школа", 1970. 304 с., с. 101-104.

зору вирощування розумних істот (клонів) для виконування некваліфікованої праці, промислова експлуатація багатств інших планет, поява роботів — виконавців складної праці та синтетичних форм життя (єдине достатньо вірне передбачен­ня — певний передбачений прогрес у робототехніці).

Як видно з даного прогнозу, з часом передбачені науково-технічні досягнення дійсно стають все більш необґрунтовани-ми, а навіть вірно вказані успіхи розвитку НТП, як правило, не носять характеру широкого впровадження й залишаються по­ки що на рівні вузько-лабораторних розробок. Також, жоден з дослідників не передбачив головної події сучасного етапу НТП, який був названим у свій час "інформаційним суспільством" — появи мікропроцесорної техніки та персо­нальної ЕОМ, як універсального інструменту обробки багать­ох форм інформації та зв'язку, віртуалізації економічних про­цесів, а також розвитку електронних форм ринкової інфра­структури тощо. У даному випадку не спрацював ефект перед­бачення "винаходу прориву" — мікропроцесора (інтегральної схеми, аналогічної за функціями центральному процесорові великої ЕОМ у 1965-1970 рр.) та застосування принципів відкритої архітектури при створенні ПЕОМ (1980-1981 рр.), які відкрили практично необмежені можливості вдосконален­ня внутрішньої структури та нарощування периферії персо­нальної комп'ютерної техніки, створення відкритих інфор­маційних систем типу "Інтернет" та "Інтранет" тощо.

Проте, цілком ймовірним є й прогнозування появи "винахо­ду прориву" на основі аналізу накопиченя знань в областях, які є близькими до вирішення суттєвих, глобальних задач розвитку продуктивних сил. За оцінками футурологів, на першу полови­ну ХХІ століття очікуваними "винаходами прориву" є, зокрема, опанування керованою термоядерною реакцією на промисловій основі, геронтологічні досягнення в збільшенні тривалості жит­тя, психо-технологічні розробки з дискретного накопичення знань на основі, зокрема, трансперсональної психології, дослідження термодинаміки реальних процесів, у т.ч. — пізнан­ня природи і структурно-змістовної характеристики часу, виве­дення досягнень в галузі інформатики на ноосферний рівень (створення на Землі "оболонки знань", передбаченої видатним національним мислителем В.І.Вернадським).

Таким чином, будь-яке передбачення наукових досягнень НТП для більшої достовірності має спиратися перш за все на розвиток не тільки пріоритетної галузі або сфери господарст­ва (в нашому прикладі — це бурхливий розвиток ракетно-космічної галузі у 60-і роки), але й на комплексний ефект від сполучення розвитку всіх галузей і секторів виробництва та відповідних їм ефективних організаційних форм економічних відносин з урахуванням можливостей вирішення наукою пріоритетних "вузьких" та критичних завдань техніко-техно-логічного розвитку виробництва.

В сучасному суспільстві особливо важливим пріоритетом державної політики є зайняття чільного місця державою на світовому економічному просторі. Враховуючи унікальний ре­сурсний потенціал України, за умов докорінного покращання техніко-технологічної бази виробництва та ефективного гос­подарювання вона може вийти на провідні рубежі в більшості сфер суспільного виробництва. До того ж, у зв'язку з певними ґрунтовними зрушенням в міжнародному поділі праці, зокре­ма з інтеграцією країн західної, центральної та східної Європи у загальноєвропейське співтовариство, відкриваються нові можливості міжнародного співробітництва в галузі НТП. Ґрунтовним моментом геополітики європейського співтовари­ства кінця 90-х — початку 2000-х років є усвідомлення єдності, а не протистояння інтересів західноєвропейського та Балто-Чорноморського регіонів, у який входить і Україна. Сприят­ливим фактором при цьому виступила певна стабілізація в ос­танній час загальносуспільних трансформаційних процесів та суспільно-політичних обставин розвитку економіки в Україні, формування в основному елементів ринкової інфраструктури, багатоукладного характеру економіки за наявності ознак еко­номіки ринкового типу, відповідний статус щодо цього Ук­раїні надається міжнародною спільнотою на протязі 2005-2006 років.

Центральним аспектом політики нашої країни на найб­лижчий період має стати прискорена інтеграція в європейську господарську систему, що вимагає перш за все доведення якості вітчизняної товарної продукції у відповідність до міжнародних норм, у чому особливою має бути роль інозем­них інвестицій і, перш за все — інновацій.

Для забезпечення оптимальних темпів зростання суспільного виробництва на десятирічну перспективу інно­ваційно-інвестиційна має значним чином активізуватись і скласти на період 2000-2001 рр. не менше 180-200% річних інвестицій від рівня 1998 року, на 2006-2007 роки — 400-500% річних інвестицій від рівня 1998 р., а у 2010 р. обсяги інвес­тиційно-інноваційної діяльності мають перевищувати рівень 1998 року у 10-12 разів. Проте, реалії сьогодення вказують на те, що при збереженні більшості існуючих негативних тен­денцій розвитку народногосподарського комплексу (в основ­ному структурно-динамічного характеру, через переважний розвиток виробництва у ресурсно-сировинних галузях та не­стабільність суспільно-економічної ситуації в регіонах і в дер­жаві) обсяги інвестицій та інновацій можуть досягти у 2006 р. лише 200-250% від рівня 1998 року, а у 2010 році перевищува­тимуть рівень 2000 р. не більше, ніж у чотири — п'ять разів проти очікуваних десяти. Оскільки залучення іноземних інве­стицій та інновацій залежатиме в першу чергу від подальшої стабілізації соціально-економічної ситуації та створення на­лежного правового поля функціонування економіки в Україні, саме ці умови мають стати наріжним каменем залучення іно­земного капіталу.

Отже, створення сприятливого інвестиційного клімату має не тільки і не стільки стимулювати вклади іноземних інве­сторів в національну економіку заради примноження їх влас­ного прибутку, скільки стати інструментарієм відродження та примноження національного виробничого й науково-технічного потенціалу. Тому об'єктами вкладання коштів ма­ють бути головним чином наукомісткі проекти, що сприяли б як отриманню прибутків, так й екологічно й соціально орієнтованій реструктуризації виробництва, ліквідації тери­торіально-господарських диспропорцій у розвитку продук­тивних сил України, відродженню депресивних регіонів, відтворенню еколого-економічної рівноваги територій, пост-раждалих від нераціонального ресурсокористування, а також внаслідок природних та техногенних катастроф. Щодо міжна­родного науково-технічного співробітництва, згідно загаль­носвітовій концепції сталого розвитку треба підкреслити два наріжні моменти.

По-перше, відхід від принципів сталого розвитку, або їх недотримання, враховуючи високий рівень екологічної та соціальної напруженості в країні, східноєвропейському євро-регіоні та в світі в цілому, на даному етапі розвитку виключає можливості інтенсивного соціально-економічного розвитку. Тобто, вже зараз принципи сталого розвитку є безальтерна-тивними як для України, так, судячи з усього, і для світу в цілому.

По-друге, принципи сталого розвитку адресовані всім країнам світу без винятку, і відповідно, мають бути базисом розвитку як всіх регіонів України, так і всього світового співтовариства. Сталий розвиток окремо взятого регіону, країни, або навіть континенту світу є практично неможливим. Звідси, умовою сталого розвитку України є загальне слідуван­ня принципам сталого розвитку як нашої держави, так й усіх країн європейського та світового співтовариства, об'єднання та активізація колективних зусиль по втіленню досягнень НТП у комплексний розвиток продуктивних сил людства.

В сучасних умовах ключовою суспільною ідеєю (в межах національної ідеї) має стати ідея забезпечення довгостроково­го соціального прогресу і, отже, все, що пов'язане з реалізацією даної ідеї, повинно розвиватися в першу чергу. Відповідно, пріоритетом науково-технічного розвитку країни в сучасних умовах має стати політика інвестування перш за все в людсь­кий капітал, тому всі інвестиційно-інноваційні проекти про­винні передбачати в якості стратегічної цілі гармонійний людський розвиток. При цьому мається на увазі не тільки й не стільки підготовка кваліфікованих спеціалістів, розвиток на­уки та вищої школи, але й опосередкований вплив впровад­ження досягнень НТП у виробництва. Він спостерігається у вигляді соціалізації процесу суспільного виробництва, з одно­го боку — забезпечуючи максимально високопродуктивні й комфортні умови праці, а з іншого боку — все більш широкі можливості з ефективного відтворення трудового потенціалу людини й людського капіталу взагалі.

Особливої ролі набуває цільова функція НТП в регіональ­ному вимірі. Зокрема, Державна регіональна політика Ук­раїни має враховувати пріоритети форсованого розвитку на-укомістких виробництв задля зменшення територіальної ди­ференціації рівнів науково-технічного розвитку виробництва та зближення регіонів за рівнем соціально-економічного роз­витку. Загальнодержавним пріоритетом на період прискоре­ного розвитку національного виробництва має стати інвесту­вання переважним чином наукоємних галузей із швидким обігом капіталу, які можуть дати швидку економічну віддачу та соціальний ефект, підвищити місцеві й загальнодержавні бюджетні надходження, мають потенційно широкий внутрішній ринок. Ними є: продовольчий комплекс, легка промисловість, сфера послуг, наукомісткі галузі, виробництво побутової та електронної техніки, автомобілів, комп'ютерного обладнання та приладів зв'язку. Необхідною також є ліквідація нежиттєздатних виробництв з застарілою техніко-технологічною структурою виробництва і проведення кон­версії виробництв, які втрачають оборонне значення з одноча­сним розвитком виробництв високоефективної військової техніки із замкнутим циклом та економічно обґрунтованою реконверсією окремих виробництв цивільного призначення.

Територіальні відмінності сучасного стану інвестиційної діяльності потребують диференційованого підходу до розроб­ки інвестиційної політики щодо різноманітних типів регіонів (як різних ієрархічних рангів, так і в межах одного ієрархічно­го рівня). При цьому у формуванні регіональних фінансових ресурсів місцеві об'єкти ринкової інфраструктури повинні ак­тивно використовувати схеми концентрації капіталу, спрямо­вані на розширення інструментів і форм обслуговування чут­ливих до інновацій малих і середніх підприємств, а також ви­робництв, зорієнтованих на власні територіальні ринки. З цією метою треба широко впроваджувати такі форми інвес­тиційно-інноваційної діяльності, як трансферти технологій, лізинг високотехнологічного обладнання тощо. При цьому пріоритетами для інвестицій у науково-технічний розвиток на регіональному рівні як зараз, так і на перспективу є:

інвестиційно-інноваційні заходи з попередження струк­турної кризи, які мають бути зорієнтовані на подальшу рест-руктуктуризацію народногосподарського комплексу в на­прямі зміщення інвестиційно-інноваційних потоків з ма-теріало- та енергомістких сировинно-добувних у високотехно-логічні й наукомісткі обробні й переробні галузі промисло­вості, в розвиток багатоукладного сільського господарства, АПК у цілому та виробничої, соціальної й ринкової інфраст­руктури;

•           техніко-технологічна реорганізація господарювання в напрямі мінімізації негативного впливу на навколишнє сере­довище, впровадження "технологій життя", співдружних (ней­тральних) з природним середовищем, орієнтація на обґрунто­вані згідно регіональних передумов господарювання норма­тивні потреби в обсягах ресурсоспоживання, обов'язкове поєднання ресурсовикористання з відповідними природовід-новлюючими заходами, що особливо актуально для регіонів зі зниженим еколого-економічним потенціалом розвитку (висо-коурбанізованих територій, районів з високим техногенним й антропогенним навантаженням на довкілля та зон впливу наслідків техногенних й екологічних аварій і катастроф);

створення і впровадження нових енерго- і ресурсозбері­гаючих технологій, розвиток екологоорієнтованої енергетики, зокрема — використання додаткових енергетичних потужнос­тей малих річок, вітру, енергії біогазу, мобільних ТЕС тощо, модернізація систем розподілу в електромережах (пріоритетні регіони — Карпатський, Поліський, Подільський та Півден­ний економічні райони, території з аграрною спеціалізацією економіки);

впровадження більш досконалих та глибоких технологій переробки сировини, (зокрема — нафтопродуктів з доведен­ням глибини нафтопереробки до 80% (підприємства нафтопе­реробної промисловості), докорінне удосконалення структури та оновлення шахтного фонду (регіони з видобуванням та пе­реробкою відповідної сировини). Загалом, пріоритетом роз­витку не тільки у ПЕК, металургійному, хімічному та лісохі­мічному комплексах, але й у машинобудуванні мають отрима­ти подальше поширення й розвиток ті технології добування й переробки та обробки сировини, що забезпечують комплексне, якнайбільш повне та ефективне її використання;

у галузях із виробництва конструкційних (у т.ч. — буді­вельних) матеріалів розвиток його на основі сучасних техно­логічних циклів (розвиток спецелектрометалургії, порошкової металургії та виробництва композитів) з покращеними служ­бовими якостями, комплексними властивостями та гарантова­ною якістю, а також впровадження високоефективних методів отримання конструктивних з'єднань із заданими властивостя­ми з інтенсифікацією відповідних пошукових розробок (на-укомісткі виробництва з пріоритетом щодо Центрального, Східного, Донецького, Придніпровського районів);

розробка технологій високоефективної утилізації від­ходів основного виробництва та житлово-комунального гос­подарства високоурбанізованих територій, залучення у госпо­дарський обіг техногенних родовищ у першу чергу промисло­вого Придніпров'я та Донбасу, а також Східного району. Такі заходи матимуть потрійний — як економічний, так і соціально-екологічний ефект;

пошуково-дослідницькі роботи з екологізації ресурсоко-ристування, відновлення природного середовища та підви­щення безпеки функціонування продуктивних сил, спрямо­вані на вирішення нагальних проблем конкретних ризикових регіонів (території з порівняно високою сейсмічністю, з ймовірністю появи паводків, повеней, підтоплень ґрунту тощо, масових пожеж на природних екосистемах тощо, епідемічних інфекційних захворювань, метеорологічних (зливи, ураганні вітри тощо) та гідрогеологічних й геологічних (зсуви, селеві потоки) явищ, у першу чергу — Закарпатська, Одеська та Чернівецької області та АР Крим);

розвиток інформаційних комунікацій та зв'язку, зокре­ма — створення цифрових мереж та системи автоматизації таксофонних послуг (міські агломерації), апаратури глобаль­ного морського зв'язку і рятування на морі (Причорномор'я й Приазов'я), опорно-транзитних та сільських АТС (мережа переважно сільського розселення, аграрно-промислові регіони, зокрема — Поділля, Полісся, Карпатський район). Пріоритетний розвиток мобільного зв'язку прогресивних стандартів (EGSM-900, GSM-1800, CDMA, UMTS, GPRS то­що) у високорозвинутих промислових регіонах, на тери­торіях із високоорганізованою інфраструктурою, а також у відносно густонаселених регіонах, які характеризуються підвищеною економічною активністю;

виробництво вітчизняних інформаційних технологій, адаптація до регіональних особливостей (мовно-національних тощо) інформаційного простору держави (регіони компактно­го проживання національних меншин — Закарпаття, Крим, Донбас, Буковина тощо). Створення вітчизняних інформа­ційно-комп'ютерних мережних систем зв'язку, розвиток регіональних інформаційних банків даних типу "електронна бібліотека", "електронна ринкова інфраструктура" (у містах — регіоноформуючих центрах);

розробка нових імпортозамінюючих технологій з висо­кими конкурентоспроможними властивостями, створення в регіонах прогресивних організаційних форм територіальної інтеграції науки й виробництва технополісного й агрополісно-го типу (високорозвинуті промислові центри, науково-дослід­ницькі об'єкти, вищі навчальні заклади);

розвиток високотехнологічних конкурентноспроможних виробництв, зокрема — відродження ракетно-космічної галузі, судно- і автомобілебудування, раціональна реконверсія ВПК з випуском продукції, яка користується попитом на міжнарод­них ринках (пріоритетні регіони — промислове Придніпров'я, Східний, Південний регіон, Київщина);

відродження виокотехнологічних, працеємних вироб­ництв радіоелектронної промисловості, приладобудування та точного машинобудування на основі співпраці з провідними світовими виробниками відповідної продукції. У такому ви­падку економічний ефект поєднується із соціальним — зокре­ма із продуктивним забезпеченням зайнятості, підвищенням загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня працівників. Особливо важливим є цей напрям для високоур-банізованих територій, де очікуються значні структурні зру­шення в промисловості з вивільненням певної кількості робо­чої сили — зокрема у Донбасі, а також на Київщині, в Західній Україні, для регіонів, де гостро стоять проблеми зайнятості й перекваліфікації працюючих;

докорінне удосконалення аграрних технологій, та сіль­ськогосподарських машин, а також дослідницькі селекційні роботи з виведення високопродуктивних, адаптованих щодо вітчизняної специфіки грунтово-кліматичних та інших умов господарювання сортів рослин та порід тварин, активізація щодо цього науково-дослідницьких робіт з генної інженерії з широким використанням як вітчизняного, так і світового досвіду з орієнтацією на багатоукладне (у т.ч. — фермерське) виробництво. (На основі існуючих навчальних і науково-дослідних закладів УААН та Національної академії наук, створення на їх основі агрополісів з метою прискореного впро­вадження розробок у виробництво);

розвиток капітального будівництва з пріоритетом щодо приведення споруд виробничих об'єктів та житла у відповід­ність до потреб сучасного соціально-орієнтованого суспіль­ства з ринковими пріоритетами господарювання, зокрема — будівництво в аграрних регіонах житла, адаптованого до фер­мерської форми господарювання. Розвиток диференційовано­го щодо потреб різних соціальних груп населення будівництва житла з пріоритетною орієнтацією на забезпечення житлом молодих та багатодітних сімей зі створенням на урбанізованих територіях мультифункціональних замкнених житлово-гос­подарських комплексів, які б поєднували у собі елементи жит­лового масиву й відповідну виробничо-обслуговуючу соціаль-но-інфраструктурну та ринково-інфраструктурну мережу;

• техніко-технологічне оновлення всіх сфер виробництва з пріоритетами щодо впровадження інновацій, спрямованих на зниження частки живої праці та підвищення органічної будо­ви капіталу, особливо — в сільськогосподарському секторі, прискорений розвиток інфраструктурних галузей господарст­ва (пріоритетні території — периферія, регіони з аграрною та аграрно-промисловою спеціалізацією).

При цьому головною передумовою успіху є якнайтісніше поєднання інвестиційної діяльності із інноваційною, оскільки інвестиції без інновацій лише сприятимуть подальшому на­громадженню основних фондів, "омертвлінню" капіталу, екс­тенсивному господарюванню, і, як результат — подальшому відставанню в рівні науково-технічного розвитку від світових позицій.

Також необхідно вказати на головну позитивну передумо­ви розвитку НТП в країні — багатий людський капітал нації. Все ще досі високий рівень професійно-кваліфікаційної підго­товки вітчизняного фахівця, наявність достатньої кількості різнопрофільних спеціалістів практично в усіх галузях госпо­дарства, подальше нарощування кількості працівників з ви­щою освітою за умови створення належних умов відтворення робочої сили спроможні стати каталізатором позитивних зру­шень в науково-технічному забезпеченні сталого зростання виробництва. Позитивні зрушення в науково-технічному за­безпеченні виробництва мають забезпечуватися перш за все за рахунок власної ресурсної бази розвитку, через подальше на­рощування національного людського капіталу відповідно на­гальним потребам виробництва, використовуючи, однак, і можливості залучення провідних закордонних фахівців для виконання складних завдань науково-технічного розвитку. Також перспективним є розвиток лізингу, особливо у галузях із нагальною потребою оновлення технічного парку й техно­логій виробництва.

Інвестиційно-інноваційна діяльність за запропонованими напрямами дозволить збільшити комплексність використання загальноресурсної бази розвитку національної, відповідно зменшити матеріаломісткість виробництва ВВП та питому ва­ги проміжного споживання у валовому випуску, підвищити соціально-економічний потенціал регіонів і створить належну базу для сталого економічного розвитку, посилить соціальний та екологічний ефекти реструктуризації національної еко­номіки. Загалом, на стадії прискореного відродження національного виробництва, враховуючи його нагальні потре­би у відповідних сучасному моменту техніці та технологіях, будь-які заходи, спрямовані на позитивні зрушення в цих на­прямах, мають бути пріоритетними й отримувати всіляку політичну, юридичну та фінансову-економічну підтримку як на регіональному рівні, так й у вищих ешелонах влади країни.

У цілому, в контексті комплексного розвитку продуктив­них сил, враховуючи сучасні тенденції глобалізації, як взаємоінтеграції територіальних економічних систем в єдиний світовий відтворювально-господарський та ринково-інфор­маційний простір, а також регіоналізації — більше орієнтуван­ня економічних процесів відповідно регіональних передумов розвитку та суспільно-економічних потреб соціумів регіональ­ного рівня, розвиток НТП набуває особливої ролі. Його провідним завданням стає забезпечення (за допомогою ефек­тивних ринкових механізмів інвестиційно-інноваційної діяль­ності) комплексного розвитку територій. Останній в даному випадку досягається все більшим удосконаленням матеріаль­но-речової форми продуктивних сил базового виробництва й інфраструктури з одночасним поглибленням їх розвитку відповідно регіональним та глобальним передумовам і факто­рам економічної діяльності людини.