6.1. Територіальна організація продуктивних сил як цілеспрямований процес регіонального розвитку

 

Стабільність розвитку суспільства значною мірою зале­жить від дотримання балансу загальнодержавних і регіональ­них інтересів. Збалансованість соціально-економічного роз­витку регіонів, врахування їх історичних, економічних, еко­логічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій населення досягається шля­хом розробки і дотримання державної регіональної політики. Одним із дієвих засобів її реалізації є розробка та виконання державних програм і проектів щодо підтримки місцевого са­моврядування, комплексного соціально-економічного розвит­ку регіонів. Завдяки цьому можна більш ефективно викорис­тати природно-ресурсний та соціально-економічний по­тенціал територій, швидше досягнути загальнодержавних соціальних стандартів незалежно від економічних можливос­тей регіонів, ефективно забезпечити вплив регіонів на здійснення загальнонаціональної політики держави, а також досягти оптимального узгодження загальнодержавних інте­ресів з потребами і особливостями розвитку регіонів.

Основу суспільного життя людей в будь-якому регіоні складають взаємозв'язки насамперед у сфері матеріального виробництва. У ній взаємодіють люди як головна продуктив­на сила, засоби виробництва і природна продуктивна сила регіону, носієм якої є природно-ресурсний потенціал.

Функціонування продуктивних сил, результативність взаємодії різних елементів залежить від ефективної тери­торіальної організації, узгодження дії окремих складових та способів регулювання їх взаємодії для досягнення певної ме­ти. Територіальна організація як науково обґрунтоване впо­рядкування у просторі діяльності різних суб'єктів для досяг­нення певних цілей є одним із дієвих факторів регіонального розвитку. Саме через механізм оцінки і врахування дії різних чинників відбувається розміщення об'єктів господарства, уз­годжується механізм організації їх функціонування, фор­мується просторова виробнича та соціально-економічна сис­тема з певним характером взаємодії продуктивних сил. Таким чином, внутрішній взаємозв'язок і взаємообумовленість скла­дових елементів продуктивних сил, інтенсивність цієї взаємодії є тією основною умовою, яка впливає на їх тери­торіальну організацію і комплексний розвиток регіону.

Внаслідок територіальної організації продуктивних сил формується відповідна територіальна структура виробництва й інших сфер суспільної діяльності людей. Вона (структура) характеризується певними якостями і рівнем розвитку, особ­ливостями взаємодії складових елементів, результативністю їх функціонування.

Для забезпечення стійкого функціонування системи про­дуктивних сил регіону її елементи повинні певним чином підбиратися і раціонально територіально розміщуватися. При цьому вони мають бути структурно і функціонально упоряд­кованими у просторі та часі, забезпечуючи самовідтворення.

Конкретним відображенням територіальної організації продуктивних сил є територіальна структура господарського комплексу. Територіальні пропорції соціальних і матеріаль­них продуктивних сил свідчать про особливості їх локалізації, тобто відношення до території. Наявність зв'язків і відношень між елементами продуктивних сил на певній території, в ме­жах будь-якого регіону сприяє виконанню ним певної госпо­дарської функції в складній соціально-економічній системі країни. Таким чином, територіальна організація продуктив­них сил за рахунок оптимізації просторових пропорцій і роз­витку раціональних зв'язків забезпечує підвищення ефектив­ності функціонування економіки в цілому.

Територіальна організація продуктивних сил — це ди­намічний і багатоплановий процес, який залежить від різних факторів. Кожен з них характеризується особливостями і мас­штабами впливу як на розвиток і розміщення продуктивних сил, так і результативність їх функціонування. Сучасний стан економічного розвитку вимагає адекватної новим умовам тери­торіальної організації продуктивних сил. Основу цієї ор­ганізації мають складати нові виробничі відносини між суб'єктами економічної діяльності. Насамперед це стосується відносин власності на засоби виробництва і продукти праці. Ступінь володіння ними позначається на структурі господарст­ва, основних галузевих пропорціях, розміщенні та виробництві продукції з урахуванням ринкової кон'юнктури. Майнові відно­сини впливають на економічну політику розвитку і розміщення продуктивних сил, тобто економічний інтерес конкретних суб'єктів ринку стає важливим для розміщення і розвитку про­дуктивних сил, їх територіальної організації. Це обумовлюється також наявністю поряд із загальнодержавною регіональної і районної комунальної власності територіальних громад регіону (району). Вони розпоряджаються також доходами регіонально­го чи місцевого рівня. Крім того, існує місцева (комунальна) власність, яка включає рухоме і нерухоме майно, доходи місце­вого бюджету, інші кошти, які належать територіальній громаді на правах власності. Все більшої ваги в територіальній органі­зації продуктивних сил набуває приватна власність. Завдяки цьому суб'єкти господарювання можуть суттєво впливати на вирішення питань розміщення підприємств.

Таким чином, відносини власності стають вагомим факто­ром територіальної організації продуктивних сил. До того ж вони є досить динамічними — змінюється не лише форма, але й суб'єкт власності. Кожен новий власник, виходячи з кон­кретної ринкової кон'юнктури, як господарюючий суб'єкт впливає на зміни в територіальній організації всього комплек­су взаємодіючих продуктивних сил. Це свідчить про значну роль у розвитку і розміщенні продуктивних сил власників за­собів виробництва як нових активних учасників виробничих відносин. Розвиток ринкових відносин на новому економічно­му базисі та різноманітних формах власності формують нову ідеологію і регіональну політику організації продуктивних сил в цілому та їх складових елементів зокрема.

Загальні засади державної регіональної політики соціаль­но-економічного розвитку та головні механізми її реалізації розробляються і визначаються парламентом (Верховною Ра­дою) України. Він затверджує і державні програми регіональ­ного розвитку. Інші державні центральні органи створюють умови і здійснюють контроль за виконанням програм та про­ектів регіонального і місцевого розвитку. Головною метою регіональної політики держави, як це задекларовано централь­ними органами влади, є забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку регіонів і територіальних громад на базі місцевого природно-ресурсного та соціально-економічно­го потенціалів. Це повинно привести до зростання життєвого рівня населення.

Запорукою активізації регіональної соціально-еко­номічної політики має стати створення раціональної й ефек­тивної системи влади і управління в центрі та регіонах, яка по­винна забезпечити оптимальне поєднання загальнодержав­них, регіональних і місцевих інтересів. Змістом діяльності вла­ди усіх територіальних рівнів є концентрація зусиль на забез­печенні соціально-економічного розвитку регіонів шляхом на­уково обґрунтованого залучення у господарський обіг наявно­го потенціалу регіону, мобілізація всіх елементів продуктив­них сил на ефективну діяльність з урахуванням внутрішньої економічної ситуації, територіального поділу праці в країні та за її межами.

Пріоритетними завданнями регіональної політики є вирішення найбільш гострих економічних, соціальних і еко­логічних проблем. Насамперед це стосується подолання знач­ної територіальної диференціації в економічній сфері, надви­сокої територіальної концентрації виробництва і населення в окремих регіонах та формування гіперурбанізованих тери­торій; значних територіальних відмінностей в динаміці еко­номічного розвитку тощо. До пріоритетних відноситься і соціальна політика держави. Існуючі регіональні відмінності у рівні життя людей, співвідношенні між доходами на душу на­селення вимагають проведення політики гарантованих загаль­нодержавних стандартів і нормативів.

Таким чином, регіональна політика держави має суттєвий вплив на територіальну організацію продуктивних сил, знач­ною мірою обумовлює ефективність їх функціонування, впли­ває на тенденції зміни територіальних пропорцій зосереджен­ня продуктивних сил.

Для здійснення регіональної політики держави і, зокрема, управління економічним та соціальним розвитком регіонів надзвичайно важливе значення має знання територіальної структури господарського комплексу як інваріанта його тери­торіальної організації. Аналіз і оцінка територіальних про­порцій продуктивних сил, динаміки їх зміни дозволяє визна­чити основні напрями регіональної політики та здійснити цілеспрямоване управління формуванням територіальної структури виробництва згідно з природними, соціальними й економічними можливостями територій з урахуванням тери­торіального поділу праці.