3.2. Природно-економічні умови господарювання в регіонах України

 

Виходячи з наведеного природно-ресурсного районування території країни, можна оцінити й природні умови з точки зо­ру впливу на регіональну диференціацію розвитку продуктив­них сил. Таку оцінку проведено за чотирма критеріями: гео­морфологічним (роллю геоморфологічних факторів у розвитку продуктивних сил), кліматичним (за впливом кліматичних умов на регіональний розвиток), природної безпеки (ймовірністю виникнення надзвичайних ситуацій та катаст­роф природного походження) та екологічним (рівнем впливу екологічних чинників на розвиток і ефективність господарю­вання).

Так, за впливом геоморфологічних факторів на розвиток продуктивних сил територію країни можна розділити на на­ступні регіони:

Поліський, який характеризується переважно рівнинним (у своїй більшості — низовинним) характером місцевості з до­сить великою кількістю водних масивів, у т.ч. річок, боліт і озер, заболоченістю та перезволоженістю великих площ, порівняно високим рівнем лісистості території. Характери­зується в основному задовільними, на півдні регіону — спри­ятливими, в окремих випадках (на перезволожених та заболо­чених територіях) — мало задовільними й незадовільними пе­редумовами господарювання. Для покращання умов госпо­дарської діяльності потребує помітного втручання у природне середовище через проведення меліоративних робіт та лісо­меліорації, рубок лісу тощо. Включає в себе Волинську, Рівненську, Львівську, Житомирську, Київську, Чернігівську та Сумську області.

Карпатський гірський, який включає в себе Івано-Франківську, Закарпатську та Чернівецьку області. Для нього є поширеними гірські ландшафти, які виступають фактором ускладнення розвитку мережі розселення, транспортних ко­мунікацій та мереж зв'язку, рослинницьких галузей АПК то­що. Одночасно, регіони цієї геоморфологічної типології харак­теризуються виключно сприятливими умовами для розвитку рекреаційного господарства. Для господарювання в цьому регіоні теж у певних випадках застосовується масове втручан­ня у природне середовище, яке може порушувати еколого-еко-номічну стійкість ландшафтів та збільшувати ризик виник­нення надзвичайних ситуацій. Природні умови розвитку про­дуктивних сил є в основному задовільними та сприятливими, в гірських районах Високих Карпат — малозадовільними для окремих галузей господарства.

Рівнинний Центрально-Український регіон включає в се­бе найбільшу групу областей (Тернопільську, Вінницьку, Хмельницьку, Черкаську, Кіровоградську, Дніпропетровську, Запорізьку, Донецьку, Луганську, Харківську та Полтавську). Для них є характерними загалом сприятливі геоморфологічні умови господарювання у вигляді рівнинного в своїй більшості характеру місцевості лісостепової й степової природно-гео­графічних провінцій, добре придатних до залучення в госпо­дарський обіг водних басейнів, відсутності великих заболоче­них і лісових масивів. Природні умови сприяють розвитку пе­реважної більшості галузей господарства. Проте випадки втручання в природне середовище, зокрема — будівництво во­досховищ, вирубка лісів у лісостеповій зоні, рільництво вик­ликали негативні явища, які вилились у порушення водного режиму територій, знизило рівень лісистості й викликало у кінцевому випадку деградацію ландшафтів, появу нехарактер­них ландшафтних структур (підтоплених та еродованих тери­торій). Загалом, однак, природні умови цього регіону можна охарактеризувати як у переважній більшості досить стійко сприятливі та задовільні для розвитку продуктивних сил.

Кримсько-Причорноморський. Цей регіон включає в себе АР Крим, Одеську, Херсонську, Миколаївську області й харак­теризується особливо сприятливими, сприятливими, подекуди — задовільними передумовами розвитку продуктивних сил. З них виділяється приморське положення, що обумовлює ви­ключно сприятливі передумови для розвитку рекреаційного комплексу, транспорту та інших галузей інфраструктури, рівнинний у своїй більшості (крім Кримських гір, які мають, однак, виняткове рекреаційне значення) характер місцевості й розгалужена мережа прісноводних шляхів. Проте грунтово-кліматичні умови господарювання у свій час визвали до життя необхідність значного втручання у природний водообіг, розбу­дови мережі зрошувальних систем та штучного водопостачан­ня в Криму. Антропогенне навантаження територіально-госпо­дарських систем викликало порушення (часто — з катаст­рофічними ознаками) екологічного стану територій суші й морських акваторій, зниження еколого-економічного по­тенціалу рекреаційних територій. У будь-якому випадку, спри­ятливість природних умов для розвитку продуктивних сил для цього регіону може розглядатись лише за умови посилення природоохоронної й природовідновлювальної діяльності, мінімізації антропогенно-техногенного впливу на довкілля.

За впливом кліматичного фактору на диференціацію регіонального розвитку територія України поділяється, згідно кліматичному районуванню на дві макрокліматичні зони — Південну та Північну, які характеризуються відповідно пере­важанням впливу антициклонів (степові регіони) та вологих циклонів (території Полісся й Лісостепу) зі збільшенням кон-тинентальності клімату з заходу на схід. Також треба виділити 2 регіональні кліматичні зони — південно-кримську (з півден­ного заходу на північний схід південного берегу Криму) з кліматом середземноморського типу та гірську (гірські маси­ви Карпат і Криму) з проявами вертикальної поясності ланд­шафтів та температурних зон.

З усіх територій країни природні кліматичні умови госпо­дарювання є найкращими у локальній Південно-кримській кліматичній зоні, дещо менш сприятливими — у південній, а найсуворішими — в Північній зоні та гірських районах. Треба відмітити, що з останніх двох регіонів найбільш суворими та, відповідно — найменш сприятливими для господарювання є території Українського Полісся та гірські масиви Карпат. Та­ким чином, до сприятливих природно-кліматичних умов гос­подарювання можна віднести території Донецької, Дніпропет­ровської, Запорізької, Луганської, Кіровоградської, Одеської, Миколаївської, та Херсонської областей. Регіонами з пере­важно задовільними природно-кліматичними умовами є Він­ницька, Київська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Черкаська, та Хмельницька області. Територіями з порівняно суворим кліматом та менш сприятливими для господарювання умовами є Волинська, Житомирська, Закар­патська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька та Чернігівська області. Окремо виділяється найсприятливішими природно-кліматичними умовами гос­подарювання АР Крим.

Серед можливих чинників деструктивного характеру, які можуть бути факторами негативного впливу на розвиток і розміщення продуктивних сил є природні катастрофічні яви­ща — землетруси, певні гідрологічні процеси (паводки, повені, підтоплення ґрунту тощо), масові пожежі на природних об'єктах (лісах, торфовищах, інших екосистемах тощо), епідемічні інфекційні захворювання, метеорологічні (зливи, ураганні вітри тощо) та гідрогеологічні й геологічні (зсуви, се­леві потоки) явища. З цієї точки зору виділяються особливо несприятливими умовами природної безпеки господарюван­ня території Закарпатської, Одеської та Чернівецької областей та АР Крим, де високою є ймовірність виникнення надзвичай­них ситуацій природного походження. Зокрема, на території цих областей ізосейсмами сейсмічності до 7 балів окреслено територію у 27 тис.км2. Також проблемними з цієї точки зору є регіони з порівняно високою ймовірністю виникнення не­безпеки щодо стихійних лих та природних надзвичайних си­туацій і катастроф — території Волинської, Дніпропетровсь­кої, Запорізької, Івано-Франківської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Рівненської, Харківської, Херсонської, та Чернігівської областей. Інші області України належать до гру­пи регіонів із задовільною природною безпекою господарю­вання.

Говорячи про екологічні (враховуючи високий рівень зво­ротного впливу екологічних факторів на суспільне вироб­ництво — економіко-екологічні) чинники регіонального роз­витку, треба перш за все визнати критичний щодо впливу на довкілля стан господарської діяльності в Україні в цілому, зо­крема — найвищі в Європі показники розораності сільського­сподарських угідь, водо- та лісокористування. Враховуючи, що частка відносно екологічно чистих, сприятливих для роз­витку і розміщення продуктивних сил територій складає 10­15% загальної земельної площі країни, можна зробити висно­вок про те, що для країни у цілому позитивні економіко-еко-логічні передумови розвитку не є властивими. Проте до місце­востей зі сприятливими та помірно сприятливими екологічни­ми умовами без надзвичайно забруднених ділянок та ознак екологічної катастрофи в своїй більшості відносяться тери­торії Сумської, Полтавської, Хмельницької та Тернопільської областей. Регіонами з найбільш напруженою екологічною си­туацією, близькою до катастрофічного стану є Донецька, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Луганська та Чернівецька області. Території з ознаками екологічної ката­строфи сягають 1,7% території України та спостерігаються го­ловним чином у Київській та Житомирській області. Не­обхідно також вказати на важке екологічне становище Ук­раїнського Причорномор'я та середнього й нижнього Придніпров'я — АР Крим, Одеської, Херсонської, та Мико­лаївської областей, а також — Черкащини, у яких умови госпо­дарювання можна охарактеризувати, як у більшості своїй погіршені. У Харківській, Волинській, Кіровоградській, Рівненській, Чернігівській, Львівській, Івано-Франківській та

Вінницькій областях спостерігаються в основному задовільні та погіршені умови господарювання, проте помітні частини цих регіонів є екологічно чистими та умовно чистими від за­бруднення хімічними та радіоактивними речовинами.