2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЬ ЗА НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ З ЛІЗИНГУ. ПРАВОВІДНОСИНИ МІЖ ЛІЗИНГОДАВЦЯМИ ТА ЛІЗИНГООДЕРЖУВАЧАМИ

Лізингова діяльність, здійснювана в будь-якій організаційній формі, крім банківської, не ліцензується. Комерційними банками для здійснення лізингових операцій потрібно одер­жання спеціальної ліцензії НБУ, отримання якої регламентується нормами Інструкції «Про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинго­вими операціями». Ця Інструкція визначає основні правила та порядок здійснення банківсь­кою установою лізингової операції, регламентує порядок здійснення контролю з боку банку за реалізацією послуг з лізингу, зокрема міжнародного, у випадку, коли через банківську установу здійснюються відповідні розрахунки між суб'єктами договору щодо надання по­слуг з лізингу.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг регулює здійснення лізинго­вих операцій в Україні таким чином:

розробляє і затверджує нормативно-правові акти, обов'язкові до виконання, які регу­люють порядок надання послуг з лізингу фінансовими установами, а також юридичними особами, що не є фінансовими установами, та контролює їх виконання;

здійснює реєстрацію та веде Державний реєстр фінансових установ, що мають право надавати послуги з фінансового лізингу; веде реєстр лізингодавців — юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги;

визначає порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні послуги фінансового лізингу юридичними особами — суб'єктами господарювання, які мають визначене закона­ми та нормативно-правовими актами Держфінпослуг право надавати послугу з фінансового лізингу;

здійснює контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку лізи­нгових послуг;

у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів за­стосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення;

надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов'язкові до вико­нання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги, зокре­ма в частині надання лізингових послуг.

Основним правовим джерелом, яке регулює міжнародне співробітництво з участю українсь­ких суб'єктів господарського життя, визначає поняття лізингу (у розумінні законодавця), а та­кож загальні правові та економічні засади його здійснення, є Закон України «Про фінансовий лі­зинг». Цим нормативним актом визначено, що об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке можна віднести до основних фондів відповідно до законодавства, у тому чис­лі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засо­би, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень.

Згідно з цим Законом, договір лізингу укладається письмово у формі багатосторонньої угоди з участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторон­ньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Господарський кодекс у ст. 292 визначає основні положення щодо регулювання лізингу. У Цивільному кодексі розділі 6 зазначаються основні умови лізингового договору. Зокрема за до­говором лізингу лізингодавець передає або зобов'язується передати лізингоодержувачеві у ко­ристування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попере­дньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові пла­тежі), чітко визначається предмет лізингового договору і відповідальність продавця предмета договору лізингу.

Потрібно звернути увагу на визначення фінансового лізингу. Відповідно до ч. 1 ст. 1 За­кону « Про фінансовий лізинг», під ним передбачається вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору лізингу. Таким чином, розробники Закону виходили з того, що по-перше, лізингові відносини — це матеріальні відносини, які можуть бути ефективно вре­гульовані лише нормами цивільного права, та, по-друге, для виникнення лізингових зо­бов'язальних правовідносин достатньо укласти договір фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (поста­чальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встано­влену плату (лізингові платежі).

Визначення фінансового лізингу в новому Законі вигідно відрізняється від того, що містить­ся в статті 292 Господарського кодексу України та не суперечить Цивільному кодексу України. Також слід зазначити, що з моменту набрання чинності Закону «Про фінансовий лізинг» поло­ження ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суперечать визначен­ню фінансового лізингу, тому не може бути застосоване податковими органами, а керуватися слід критеріями, що випливають зі ст. 1 нового Закону. Крім того, визначення фінансового лізи­нгу, на відміну від того, що наведене в 292 ГК України, не обтяжене вказівками на те, що лізинг — це підприємницька діяльність чи вид інвестиційної діяльності.

У ст. 3 Закону лізингове майно, як і в ЦКУ, розглядається вже не як об'єкт, а як предмет лізингу з аналогічним визначенням, з тією лише різницею, що в Законі серед речей, які не можуть бути предметом договору лізингу зазначені єдині майнові комплекси підприємств та їх структурні підрозділи, проте у ЦКУ серед заборонених об'єктів передбачливо зазначе­ні «інші речі, встановлені законом».

Зайвим, на нашу думку, було виключення із Закону «Про фінансовий лізинг» колишньої статті 4 «Види та форми лізингу». Якщо стосовно видів лізингу питання їх відсутності в За­коні зрозуміле, то визначення форм лізингу (а не простий їх перелік, як в ГКУ) ми не знай­шли в жодному нормативному акті. Особливо це стосується такого важливого різновиду лі­зингу, як пайовий. Таким чином захищалися інтереси як кредиторів, так і лізинго-одержувачів, оскільки інвестування власної частки (не менше 20 %) лізингодавцем зменшу­вало ризик кредиторів та частку лізингового платежу, сплаченого лізингоодержувачем, що відшкодовує відсотки за кредит.

Законом «Про фінансовий лізинг» дозволено здійснювати сублізинг, регулюванню якого присвячена ст. 5. Водночас внесене принципово нове правило, яке не притаманне відносинам піднайму, відповідно до якого у разі передачі предмету лізингу в сублізинг право вимоги до продавця переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу. Це стосується правил, за­кріплених в ст. 808 ЦКУ. Також встановлено більш жорсткіше, порівнянно з загальними поло­женнями про найм (оренду), правило про те, що при передачі предмета лізингу в сублізинг обов'язковою умовою договору сублізингу є згода лізингодавця за договором лізингу, що нада­ється в письмовій формі. В цьому випадку йдеться про істотність такої умови для договору суб-лізингу.

Окрім Закону України «Про фінансовий лізинг» та інших актів законодавства України, дже­релами регулювання міжнародних лізингових відносин за участю України є підписані нею між­народні договори, а також договори, що укладаються комерційними суб'єктами лізингу.

Права та обов'язки лізингодавця

Лізингодавець має право:

здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предме­том лізингу та його утримання;

стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до законодавства;

вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за догово­ром сублізингу йому в разі невиконання чи прострочення виконання зобов'язань лізингоо-держувачем за договором лізингу.

Лізингодавець зобов'язаний:

у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодер-жувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час ко­ристування ним;

відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;

відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, утри­мання або усунення недоліків.

Права та обов'язки лізингоодержувача

Лізингоодержувач має право:

обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених за­коном та договором випадках; вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

користуватися предметом лізингу згідно з призначенням та умовами договору; своє­часно та повністю виконувати зобов'язання щодо його утримання;

своєчасно сплачувати лізингові платежі;

надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здій­снення перевірки умов його використання та утримання;

письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця, про всі випад­ки виявлення несправностей предмета лізингу;

повернути предмет лізингу у стані, в якому він був прийнятий у володіння, з ураху­ванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Право власності на предмет лізингу

Предмет лізингу протягом усього терміну дії договору лізингу є власністю лізингодавця. У разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відпо­відні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу.

Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Право користування об'єктом лізингу належить лізингоодержувачу тільки на умовах, визначених договором лізингу.

Предмет лізингу не може бути конфіскований, на нього не може бути накладений арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача. Порядок відшкодування збитків, завданих у зв'язку з банкрутством лізингоодержувача, визначається згідно з умо­вами договору лізингу та законодавством України.