3. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ СИСТЕМИ НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ ТА ПОСЛУГ З ПЕРЕЙНЯТТЯ РИЗИКУ СТРАХОВИМИ КОМПАНІЯМИ

В основі розвитку ринку страхових послуг України покладаються принципи:

верховенство права — правове регулювання страхової діяльності;

системність — узгодження заходів щодо реформування страхового ринку із за­ходами і планами інших галузей економіки, обґрунтування можливості запровадження обов'язкових видів страхування, що повинно відповідати майновому стану громадян і проводитися паралельно із заходами, спрямованими на підвищення доходів громадян;

конкурентність — держава гарантує всім страхувальникам і страховикам (вітчизня­ним та іноземним) вільний вибір видів страхування та рівні можливості у провадженні дія­льності, створює сприятливі умови для розвитку страхування з метою забезпечення реаліза­ції права на ефективний страховий захист і вільний вибір страховика;

стабільність — забезпечення сталого надійного і привабливого ринку страхових по­слуг шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його фун­кціонування;

обмеження присутності держави на страховому ринку — держава поступово від­мовляється від проявів монополізму на страховому ринку, не втручається в діяльність стра­ховиків, крім питань оподаткування, формування статутних капіталів, встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів, контролю за платоспроможністю страховиків;

довіра — внутрішня рушійна сила розвитку страхового ринку, основана на моральній і матеріальній відповідальності страховика перед страхувальником, на надійному правово­му захисті страхувальника;

мотивація діяльності страховиків і страхувальників — держава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи зацікавлені в страхових послугах, а страхові компанії — в наданні цих послуг.

Для приймання на страхування певного об'єкта (життя та здоров'я, майна, відповідаль­ності) страховик здійснює такі дії:

самостійно або за допомогою аварійного комісара оглядає і дає оцінку відповідного ризику, який приймається на страхування, при цьому під час визначення страхових ризиків з добровільних видів: особистому страхуванні, страхуванні майна або відповідальності юридичних осіб всіх форм власності та громадян самостійно визначає загальні умови і по­рядок проведення такого страхування;

укладає зі страхувальником договір страхування та/або видає йому страхове свідоцтво (поліс, сертифікат), нараховує і отримує належні страхові платежі;

формує страховий фонд з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності та ди-версифікованості, який має бути представлений лише активами;

при настанні страхового випадку складає страховий акт на підтвердження факту настання страхової події, її обставин і причин, визначає розмір збитків і суму страхового відшкодування у межах страхової суми, здійснює виплату належних сум, стягує в судовому порядку виплачене страхове відшкодування з винних осіб, вирішує питання про відмову у виплаті страхового від­шкодування. З особистого страхування страховик виконує аналогічні дії, але з урахуванням осо­бливостей.

Способи зниження міри фінансового ризику. Фінансові ризики розв'язуються за до­помогою різних способів. Способами вирішення фінансових ризиків є:

уникнення;

утримання;

передача;

зниження міри.

Під уникненням ризику розуміється просте ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для підприємця часто означає відмову від отримання прибутку.

Утримання ризику має на увазі залишення ризику за інвестором, тобто на його відпові­дальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, заздалегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу.

Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик ко­мусь іншому, наприклад, страховому товариству. У такому випадку передача ризику стала­ся шляхом страхування фінансового ризику.

Зниження міри ризику — скорочення ймовірності та обсягу втрат.

При виборі конкретного способу фінансового ризику інвестор повинен врахувати такі принципи:

не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;

потрібно врахувати наслідки ризику;

не можна ризикувати великим заради малого. Перш, ніж вкладати капітал, інвестор повинен:

визначити максимально можливий обсяг збитку за цим ризиком;

порівняти його з обсягом капіталу, що вкладається;

♦          порівняти його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не призведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора.

Зниження міри фінансового ризику може здійснюватись різними шляхами:

диверсифікації;

придбання додаткової інформації про вибір і результати;

лімітування;

страхування тощо.

Диверсифікація — це процес розподілу коштів, що інвестуються між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою. На принципі диверси­фікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а вилучені кошти вкладають у різні цінні папери, що купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній дохід. Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвесто­ром акцій 5 різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує ймовірність отримання їм середнього доходу в 5 разів і відповідно в 5 разів знижує міру ризику.

Інвестор іноді приймає рішення, коли результати невизначені і засновані на обмеженій інформації. Природньо, якби в інвестора була більш повна інформація, він міг би зробити кращий прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром.

Інформація є дуже цінним товаром, за який інвестор готовий платити великі гроші, а відтак вкладення капіталу в інформацію стає однією зі сфер підприємництва.

Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю будь-якого придбання, коли є повна інформація, і очікуваною вартістю, коли інформація неповна.

Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажів, кредиту тощо. Лімітування є важливим способом зниження міри ризику і застосовується банками при видачі позик, при укладенні договору на овердрафт, господарюючим суб'єктом — при продажу товарів у кредит (за кредитними картками), за дорожніми чеками та єврочеками; інвестором — при визначенні сум вкладення капіталу тощо.

Страхування та хеджування фінансових ризиків є одним з найбільш поширених способів зниження його міри.