2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ І КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ

Опосередковане управління держави у сфері страхової діяльності здійснюється через за­кони та нормативні акти, організаційно-кадрову підтримку, стимулювання ініціативи самих страховиків.

Закон України «Про страхування» від 07.03.1996, № 85/96-ВР регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється уповноваженим державою ор­ганом з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективно­го розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захи­сту інтересів страхувальників.

Указом Президента України від 4 квітня 2003 року, № 292/2003 таким органом визначено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України. У структурі Держфінпо-слуг виділено окремий департамент — Департамент страхового нагляду, який має достатньо важелів впливу на страховика, зокрема, відповідно до статті 37 Закону № 85, має право:

одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяль­ність, інформацію про їх фінансовий стан та необхідні пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян — інформацію для вико­нання покладених на нього завдань;

проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік призначати проведення за ра­хунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих стра­ховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

проводити тематичні перевірки діяльності страховика для підтвердження фактів, викладе­них у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників;

одержувати від страхових та перестрахових брокерів установлену звітність про їх дія­льність та інформацію про укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цих даних;

видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень зако­нодавства, а у разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового або пере­страхового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових посередників;

здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається учас­никами страхового ринку;

одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію та статистичну звіт­ність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

10) звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (пере­страховика) або страхового посередника у випадках, передбачених законом.

Отже, цих повноважень Держфінпослуг цілком достатньо, щоб переконати страховика виконувати вимоги закону.

Повний перелік вимог щодо провадження страхової діяльності визначений в розділі 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 р., № 40 (далі — Ліцензійні умови № 40). Розглянемо найважливіші з них.

Страховик створюється в організаційно-правовій формі господарського товариства, за винятком товариства з обмеженою відповідальністю (п. 2.1).

Учасників страховика повинно бути не менше трьох (п. 2.2).

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестра­хування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням (п. 2.11).

Ліцензування страхової діяльності здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, яка видає страховикам ліцензію на проведення певного виду страху­вання, визначеного статтями 6, 7 Закону № 85 (п. 1.2). Страховик, який отримав ліцензію на стра­хування життя, не має права займатись іншими видами страхування (п. 2.10). Ліцензії на здійснен­ня страхової діяльності є безстроковими (п. 1.15).

Статутний фонд страхові компанії повинні формувати з урахуванням таких особливостей:

 

мінімальний розмір установлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро (для страховиків, які займаються видами страхування, іншими, ніж страхування життя) та 1,5 млн євро за ва­лютним обмінним курсом валюти України (для страховиків, які займаються страхуванням життя) (п. 2.4 Ліцензійних умов № 40);

вартість чистих активів страховика на будь-яку дату після закінчення другого фінансового року з дати внесення інформації про заявника до Державного реєстру фінансових установ має бути не меншою встановленого мінімального розміру статутного фонду (п. 2.5);

сплачується статутний фонд виключно в грошовій формі (допускається формування статутного фонду страховика державними цінними паперами за їх номінальною вартістю, але не більше 25 % загального розміру статутного фонду) (п. 2.6);

забороняється для формування статутного фонду використовувати векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під за­ставу, і вносити нематеріальні активи (п. 2.7).

Для забезпечення платоспроможності страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності (ст. 30 Закону № 85):

наявності сплаченого статутного фонду та наявного гарантійного фонду, до якого на­лежить додатковий і резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Статутний фонд страховика вважається сформованим і сплаченим за офіційним курсом гривні до іно­земних валют на дату подання заяви про внесення інформації про заявника до Державного реєстру фінансових установ (п. 1.1);

створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхо­вих відшкодувань (залежно від видів страхування (перестрахування));

перевищення на будь-яку дату фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів) над її розрахунковим нормативним запасом.

Проведення перевірок страховиків та страхових посередників здійснюється відповідно до Типової програми перевірок страховиків та страхових посередників, затвердженої розпорядженням Держфінпослуг від 21.08.2003 р. № 37.