2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ І КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ СУБ'ЄКТІВ ВАЛЮТНОГО РИНКУ

Валютні відносини, які є формою організації валютної системи, охоплюють відносини між юридичними та фізичними суб'єктами країни, які беруть участь в операціях, пов'язаних із валютою. Такі валютні відносини регулюються національним законодавством.

Валютне законодавство — система нормативних актів, що містять норми, котрі ре­гулюють порядок здійснення угод з валютними цінностями в межах країни та у відноси­нах з іноземними державами і громадянами (резидентами і нерезидентами), а також по­рядок ввезення, вивезення, переказування та пересилання з-за кордону і за кордон національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей. До норм валютного за­конодавства належать і норми, які закріплюють режим здійснення валютних операцій на території України, компетенцію державних органів і функції банків у регулюванні валют­них операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин.

Державна політика у сфері валютного регулювання через формування тієї чи іншої сис­теми валютних обмежень та регламентацій зорієнтована на досягнення певних економічних цілей. Найбільш пріоритетними є:

стабілізація валютного курсу та забезпечення оптимальної міри зовнішньої та внутрі­шньої конвертацій національної грошової одиниці;

забезпечення надійних джерел надходжень валютних цінностей на валютний ринок;

стимулювання експортного потенціалу;

урівноваження платіжного балансу.

Регулювання валютної сфери України за сучасних умов зводиться до підтримки стабільного стано­вища на валютному ринку, нейтралізації різких коливань валютних курсів. Стабільність валютного ри­нку своєю чергою, забезпечує нормальний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків держави і всієї економіки. Головним інструментом формування ефективного валютного регулювання на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються центральним банком. Кожна країна, зазвичай, використовуючи валютні інтервенції, виходить із конкретних особливостей своєї еко­номіки, міри її «відкритості» для участі в міжнародних економічних відносинах.

Відповідно до п. 14 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», НБУ здійс­нює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, ви­значає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Націона­льного банку на здійснення валютних операцій.

Спеціальний закон щодо валютного регулювання та валютного контролю в Україні, роз­робка якого ведеться вже протягом кількох скликань Верховної Ради України, до цього часу не прийнятий. Тому регулятор (Національний банк) продовжує керуватися Декре­том КМУ. Незважаючи на відсутність закону про валютне регулювання, розвиток останнього в Україні вже має свою історію і багато в чому відображає загальні проблеми становлення нашої державності.

Щодо порядку здійснення операцій в іноземній валюті, то Постановою НБУ «Про за­твердження нормативно-правових актів Національного банку України» (зі змінами та доповненнями) від 10.08.2005 року, № 281 було затверджено:

Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою;

Правила проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів.

Зазначені документи визначають особливості функціонування міжбанківського валют­ного ринку України.

Порядок та умови видачі Національним банком України резидентам індивідуальних лі­цензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних ціннос­тей на рахунках за межами України визначено Постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року, № 485, яким затверджено відповідне Положення.

Отже, представником держави на валютному ринку України є Національний банк України, який, як і більшість центральних банків світу, проводить грошово-кредитну політику країни з ме­тою балансу попиту та пропозиції національної валюти і, як наслідок, стабільності її курсу.