5. ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ЛОМБАРДІВ

 

Податок на прибуток підприємств

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Одним з видів договорів позики є позика під заставу нерухомого або рухомого майна.

Щодо ломбардів, позика під заставу є закладом, який згідно зі ст. 575 Цивільного кодек­су України, передається заставодавцем лише у володіння заставодержателя (ломбарду — позичальника), а за самим заставодавцем зберігається право користування і розпорядження предметами застави, тобто власник закладених речей не втрачає права власності на них.

Крім того, заставодержатель у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, набуває права звернення стягнення на предмет застави, а саме: ломбард, як протягом дії до­говору застави (закладу), так і після його закінчення, не є власником закладених речей. Він тільки має право володіти закладеними речами протягом дії договору застави, а у разі неви-купу таких речей (невиконання договору заставодавцем) лише набуває права їх реалізувати та за рахунок одержаної від продажу суми задовольнити в повному обсязі свою вимогу, ви­значену на момент фактичного задоволення, у т. ч. сплату процентів, неустойки, відшкоду­вання збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання застав­леного майна, а також витрат, понесених у зв'язку із висуненням вимоги, якщо інше не встановлено договором, та покрити свої витрати, пов'язані з невиконанням заставодавцем договору. Тобто під час реалізації закладеного майна ломбард на підставі визначених дого­вором позики умов продає майно, яке на праві власності належить заставодавцю.

Законодавством встановлено, що якщо одержана від реалізації ломбардом предметів застави грошова сума перевищуватиме розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різ­ниця повинна повертатися заставодавцю (ст. 2 Закону України від 02.10.92 р., № 2654-ХІІ «Про заставу». Таке повернення передбачене саме тому, що вся сума, одержана ломбардом від про­дажу належної на праві власності заставодателю закладеної речі, має належати саме заставодав­цю. Але оскільки законом та умовами договору застави передбачено задоволення вимог ломба­рду за рахунок такої одержаної суми, то на виконання закону і договору заставодавцю повертається саме залишок суми.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає стягнення пода­тку з прибутку ломбардних установ, який отримується як відсотки від користувачів позик (або, у випадку неповернення позики, як компенсовані відсотки, отримані шляхом продажу застави), а також у вигляді плати за зберігання майна, та оподатковується на загальних під­ставах за ставкою 25 %. Згідно зі статтею 11.3.6 цього Закону, датою збільшення валових доходів кредитора є дата нарахування відсотків у строки, визначені кредитним договором.

Таким чином, ломбард має можливість не нараховувати відсотки у випадку неповернення позики. Проблемний елемент існуючого законодавства пов'язаний з існуванням можливості для ломбардних установ, у випадку неповернення позики, поступатись правом вимоги третім осо­бам за ціною, що не перевищує обсягу простроченої позики (без врахування недоотриманих від­сотків). В таких випадках ломбардна установа не генерує оподатковуваного прибутку і уникає необхідності сплати відповідного податку. Водночас, юридичні особи, яким уступається право вимоги, на відміну від самої ломбардної установи можуть бути підприємствами, діяльність яких не підлягає ретельному регулюванню та ліцензуванню, і тому такі юридичні особи мають біль­ше можливостей для зловживання законодавством і уникнення від податків. Скажімо, такими третіми особами можуть бути фірми, спеціально створені на нетривалий час з метою виведення коштів за межі податкової системи.

Варто також зазначити, що ломбарди не підлягають під дію Закону України «Про дер­жавну підтримку малого підприємництва», а тому не мають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

Оподаткування податком на додану вартість

Підпунктом 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» визначе­но, що операція з передачі майна у заставу позикодавцю (кредитору) та у забезпечення ін­шої дійсної вимоги кредитора, повернення такого майна із застави його власнику після за­кінчення дії відповідного договору, якщо місце такої передачі знаходиться на митній території України, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Крім того, операції з надання послуг з залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики також не є об'єктом оподаткування ПДВ (пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 цього За­кону).

Водночас, плата за зберігання прийнятого в заставу майна відповідає поняттю «поставка послуг», наведеному в п. 1.4 ст. 1 цього Закону і є базою оподаткування ПДВ на загальних підставах, тобто оподатковується за ставкою 20 % від бази оподаткування.

Ломбард у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, має право за рахунок за­ставленого майна задовольнити свої вимоги у повному обсязі, у т. ч. нараховані відсотки, від­шкодування збитків, завданих простроченням виконання зобов'язань, необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги. Таке майно може бути реалізоване в порядку, передбаченому законодавством. В такому разі об­кладання ПДВ подальшого продажу об'єкта заставодержателем здійснюється у загальному по­рядку, виходячи з його повної вартості відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість». При поверненні різниці грошової суми заставодавцю — фізичній особі таке повернення здійснюється за вирахуванням вимог ломбарду та сплати ПДВ до бюджету.

Виконання ломбардом функцій податкового агента

Ломбарди у своїй діяльності також пов'язані з розрахунком, утриманням та перераху­ванням до бюджету податку на доходи фізичних осіб. Проте ломбарди у зв'язку зі специфі­кою діяльності з надання фізичним особам позик під заставу майна, не можуть при укла­данні договору позик виконувати одразу всі покладені на податкового агента Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» функції. Ломбард при укладанні договору позик виконує лише частину функцій, покладених на податкового агента, а саме, нараховує і виплачує позичальнику дохід.

Це пов'язано з тим, що згідно з законодавством, дохід у позичальника — платника пода­тку виникає в момент одержання грошей за договором позики. Але, водночас, позика (фі­нансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, і протягом строку дії дого­вору позики не включається до оподатковуваного доходу фізичної особи, яка одержала таку позику.

У разі невиконання фізичною особою зобов'язання, забезпеченого заставою, тобто по закінченню терміну дії договору, у такої фізичної особи виникає дохід у вигляді суми кош­тів, отриманих у позику та неповернутих у встановлений договором строк.

Згідно з Цивільним кодексом України, у ломбардів позика під заставу є закладом, який передається заставодавцем лише у володіння ломбарда, а за самим заставодавцем зберіга­ється право користування і розпорядження предметами застави, тобто власник закладених речей не втрачає права власності на них. Ломбард у разі невиконання зобов'язання, забез­печеного заставою, лише набуває права звернення стягнення на предмет застави. Він тільки має право володіти закладеними речами протягом дії договору застави, а при невикупі та­ких речей (невиконанні договору заставодавцем) лише набуває права їх реалізувати та за рахунок одержаної від продажу суми задовольнити в повному обсязі свою вимогу.

Під час реалізації закладеного майна ломбард, на підставі визначених договором позики умов, продає майно, яке на праві власності належить заставодавцю — фізичній особі і та­ким чином у ломбарда в наявності фактично знаходяться гроші заставодавця — платника податку.

Тобто, в межах специфіки діяльності ломбардів, вони фактично отримують кошти від реалі­зації завставленого майна, тому ломбард як податковий агент на підставі Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» має виконати решту встановлених Законом для податкового агента функцій, а саме — нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб, у порядку, визначеному законодавством, і направити податковому органу звіт­ність за формою № 1-ДФ. При цьому грошова сума, що перевищує розмір забезпечення заста­вою вимог ломбарду і підлягає поверненню позичальнику, також є об'єктом оподаткування у платника податку — позичальника, тобто підлягає оподаткуванню.

Що стосується питання порядку нарахування та сплати ломбардом податку з доходів фізичних осіб у випадку, якщо об'єктом застави є транспортні засоби, згідно з законо­давством, податковим агентом при здійсненні таких операцій є нотаріус, який посвідчує відповідний договір купівлі-продажу автотранспорту або дійсність підписів сторін уго­ди за наявності документа про сплату податку сторонами договору.

Основні засади стосовно виконання функцій податкового агента ломбарди можуть пе­редбачити у договорах фінансового кредиту та закладу майна, а облік бухгалтерських опе­рацій проводити відповідно до Методичних рекомендацій щодо ведення бухгалтерського обліку ломбардами, які затверджені Розпорядженням Державної комісії з регулювання рин­ків фінансових послуг України від 07.05.2004 р. № 531.

Досить часто ломбарди не враховують що норму чинного законодавства та не стягують податок на доходи фізичних осіб з доходу, отриманого від продажу заставленого та не ви­купленого майна у розмірі 15 %.