6. ІНШІ ПОДАТКИ ТА ЗБОРИ, ЩО СПЛАЧУЮТЬ ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ В ПРОЦЕСІ СВОЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Збори і цільові відрахування, які сплачують фінансові установи

Закон України «Про систему оподаткування» встановлює участь суб'єктів господарю­вання у формуванні централізованих державних цільових фондів. Ця участь здійснюється у вигляді обов'язкових зборів, внесків, порядок обчислення яких визначений окремими нор­мативними документами.

Можливість підприємств впливати на формування абсолютної суми відрахувань у цільові фонди є обмеженою. Це пояснюється тим, що нормативи відрахувань визначені законодавчо і вони однакові для всіх суб'єктів господарювання. Кількість суб'єктів господарювання, які кори­стуються пільгами щодо таких зборів, також обмежені. Можливість впливати на розмір зборів з боку суб'єктів господарювання пов'язана з формуванням показників, стосовно яких встановлені нормативи відрахувань (сплачена сума заробітної плати, валовий дохід, вартість товарної про­дукції, обсяг реалізації продукції та ін.).

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Порядок визначення відрахувань встановлений Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року та внесеними змінами до цього закону від 15 липня 1999 року.

Платниками такого збору є:

•суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські установи й організації, фізичні особи — суб'єкти підприємницької ді­яльності, що використовують працю найманих працівників;

•філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників збору, зазначених вище, що не мають статусу юридичної особи та розміщені на іншій території;

•фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси;

•фізичні особи, що працюють за трудовим договором (контрактом), виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами;

•юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют;

•суб'єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) — виробники та імпо­ртери тютюнових виробів;

•суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платники, коштовних каменів;

•юридичні та фізичні особи за відчуження легкових автомобілів, крім легкових автомо­білів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

•підприємства, організації, установи незалежно від форми власності, які придбавають нерухоме майно, крім державних підприємств, організацій, установ, які придбавають неру­хоме майно за рахунок бюджетних коштів;

•підприємства, організації, установи, які користуються послугами стільникового рухо­мого зв'язку.

Суб'єкти підприємницької діяльності — платники збору зобов'язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Слід звернути увагу, що інформацію про таку реєстра­цію вимагають комерційні банки у разі відкриття банківських рахунків.

Є певні особливості визначення об'єкта оподаткування для обчислення суми збору щодо окремих суб'єктів підприємницької діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні і фізичні особи), які використовують працю найманих працівників, для визначення суми збору беруть фактичні витрати на оплату праці, що підлягають оподаткуванню прибутковим податком: витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок; премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі.

Платникам збору, які мають найманих працівників, але не здійснюють витрати на опла­ту їхньої праці, для визначення суми збору розрахунково визначається показник як добуток мінімального розміру заробітної плати на кількість працівників такого платника збору, на яких здійснюється нарахування заробітної плати.

Не беруть у розрахунок для обчислення збору витрати на виплату доходів у вигляді ди­відендів, відсотків, інші витрати, що не враховуються за обчислення середньомісячної зар­плати з метою призначення пенсій.

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що не використовують найманої праці, для обчислення збору беруть суму свого оподаткованого доходу (прибутку).

Ставки збору встановлені і диференційовані за категоріями платників.

Слід звернути увагу на особливість визначення джерела сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Оплата праці найманих працівників суб'єктами підприєм­ницької діяльності здійснюється за рахунок двох джерел:

собівартість (основна й додаткова заробітна плата, інші види заохочень, виходячи з тарифних ставок);

прибуток (премії, заохочення).

Тому сума збору на ту частину витрат на оплату праці, що віднесена на собівартість, та­кож відноситься до собівартості. Сума збору на другу частину витрат на оплату праці, що здійснюється за рахунок прибутку, перераховується за рахунок прибутку.

Збір на державне обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з отриман­ням коштів в установах банків на оплату праці.

Збір на обов'язкове соціальне страхування в Україні здійснюється за трьома напрям­ками, кожен з яких регламентується відповідним законом, зокрема:

Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати пра­цездатності» від 23.09.99 р. № 1105-ХІУ;

Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-ІП;

Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням дитини та по­хованням» від 18.01.2001 р. № 2240-ІІІ.

Розміри страхових внесків регулюються такими законами:

о Законом України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності» від 22.02.2001 р. № 2272-ІІІ;

о Законом України «Про розміри внесків на деякі види загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування» від 11.01.2001 р. № 2213-ІІІ.

Відповідно до вказаних законів, платниками страхових внесків є:

роботодавці — фінансові установи, підприємства, організації, які сплачують страхові внески на користь найманих працівників за рахунок витрат;

наймані працівники, які сплачують внески на свою користь за рахунок утримань з їх нарахованої заробітної плати і які здійснює банківська установа при її нарахуванні.

Банки перераховують збір на обов'язкове соціальне страхування до відповідного фонду в день видачі заробітної плати працівникам.

Збір з оплати праці (доходу, винагороди), одержаний в іноземній валюті, сплачується в національній валюті, перерахованій за офіційним курсом НБУ, що діяв на дату сплати збо­ру.

В тих випадках, коли у банка недостатньо коштів на оплату праці і на сплату збору, роз­рахунки здійснюються в пропорційних розмірах.

Перерахунок зборів до соціальних страхових фондів здійснюється за підсумками року для кожного окремого працівника банку.

Розміри страхових внесків за кожним видом страхування встановлюються Верховною Радою щорічно разом із затвердженням Державного бюджету України.

Таблиця 4.1

БАЗА ДЛЯ НАРАХУВАННЯ ТА РОЗМІРИ СТРАХОВИХ ВНЕСКІВ ЗА ВИДАМИ СТРАХОВИХ ВНЕСКІВ НА СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ СТАНОМ НА 31.12.2008 р.

 

 

 


Катего­рії стра­хуваль­ників

 

Робо­тодавці

 

Найма­ні пра­цівники


 

База для нарахування

 

Сума фактичних втрат на оплату праці найманих працівників, у т. ч. витрати на виплату основної і додаткової зарплати, інші заохочувальні та ком­пенсаційні виплати, в т.ч. і в натуральній формі, які визначаються відповідно до нормативно-правових актів і обкладається податком на доходи громадян

Сума оплати праці, яка включає основну і до­даткову зарплату, а також інші заохочувальні і компенсаційні виплати, в т.ч. в натуральній формі, які оподатковуються податком з дохо­дів фізичних осіб

 

 

 

Подпись:


Платники збору


Ставки збору

від об'єкта оподаткування

 

Юридичні особи — суб'єкти підприєм­ницької діяльності, громадські установи й організації, об'єднання громадян.

Фізичні особи — суб'єкти підприєм­ницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

їхні філії та відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичні особи, розташовані на іншій території

Фактичні витрати на оплату праці працівників, а також винагороди, що виплачу­ються громадянам за вико­нання робіт за угодами ци­вільно-правового характеру


 

 

33,2 % 4 %

 

 

 

2


Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, котрі не використовують працю найманих працівників, а також особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, але займаються діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу

Сума оподаткованого дохо­ду


 

 

33,2 %

 

 

 

3


Фізичні особи, які працюють на умовах трудового (контракту) або виконують роботи згідно з цивільно-правовими до­говорами


Сукупний оподаткований дохід у розмірі:

до 150 грн;

понад 150 грн. Для певних

категорій працівників: до 150 грн. 151 — 250 грн 251 — 350 грн 351 — 500 грн понад 500 грн


 

%

%

Для певних працівників:

%

%

%

%

%

 

 

 

4


Юридичні і фізичні особи, що здійсню­ють операції з купівлі-продажу валюти

Сума операції з купівлі-продажу валюти


0,5 %

 

 

 

Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами

Вартість реалізованих юве­лірних виробів


5 %

 

 

 

6


Юридичні та фізичні особи за відчужен­ня легкових автомобілів

Вартість легкового автомо­біля


3 %

 

 

 

Підприємства, установи та організації, які придбавають нерухоме майно

Вартість нерухомого майна, зазначеного в договорі ку-півлі-продажу


1 %

 

 

 

Підприємства установи, організації, фі­зичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку

Вартість будь-яких послуг стільникового рухомого зв'язку, сплачених спожи­вачами цих послуг


 

7,5 %

 

Рис. 4.6. Схема визначення зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування

 

Плата за землю

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земель­ного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошова оцінка яких не встановлена, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному законодавством.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім оренда­рів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Плата за землю введена з метою формування ресурсів для фінансування:

заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості Грун­тів;

відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

розвитку інфраструктури населених пунктів.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України «Про плату за землю» від 19.06.1996 р.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуван­ні (у тому числі й на умовах оренди).

Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського ви­робництва або призначені для цієї мети);

■ землі населених пунктів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встано­влені з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від грошової оцінки цих угідь:

для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

для багаторічних насаджень — 0,03.


Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлені в розмірі 1 % від гро­шової оцінки землі. Якщо грошова оцінка земельних ділянок не проведена, то використовуються се­редні ставки земельного податку (за 1 м2). Ці ставки диференційовані залежно від кількості населен­ня в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.

Одночасно у населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку, вказаних у таблиці плати за землі населених пунктів, засто­совуються коефіцієнти:

на Південному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,2;

на Південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,5;

на Західному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,2;

на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей — 2,0;

у гірських і передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Че­рнівецької областей — 2,3, крім населених пунктів, віднесених до категорії гірських;

на узбережжі Азовського моря та інших курортних місцевостях — 1,5.

Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за зе­мельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівля­ми і спорудами, справляється у розмірі 3 % суми земельного податку.

Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ді­лянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарсь­кими будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ре­сурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоров­чого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, гос­подарськими будівлями і спорудами, які не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку.

При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначен­ням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:

міжнародного значення — 7,5;

^ загальнодержавного значення — 3,75;

місцевого значення — 1,5.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і орга­нізаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі.

Ставки земельного податку з земельних ділянок (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходя­чи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земе­льної ділянки, але не вище, ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням зазначених коефіцієнтів, ставок плати за землі населених пунктів.

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно обчис­люють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відпо­відні дані податковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власно­сті або права користування землею.

Якщо земельна ділянка, на якій розміщена будівля, перебуває у спільній власності кіль­кох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них, пропорційно до час­тки його власності на будівлю.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою учасників договору оренди — орендодавця (власника) та орендаря.

Суб'єкти підприємницької діяльності сплачують земельний податок за рахунок собівар­тості. Одночасно земельний податок включається до складу валових витрат.

Податок із власників транспортних засобів

Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються на фінансування будівниц­тва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування, проведення природоохоронних заходів на водоймищах. Податок зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Порядок обчислення та сплати податку на транспортні засоби регулюється Законом України «Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 18 лютого 1997 року.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) — влас­ники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Об'єктами оподаткування є:

трактори (колісні), крім гусеничних;

сідельні тягачі;

автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, у т. ч. водія;

автомобілі легкові;

автомобілі вантажні;

автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезен­ня пасажирів і вантажів;

мотоцикли (у т. ч. мопеди) та велосипеди з установленим двигуном;

яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього;

човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних);

інші човни (крім спортивних).

Транспортні засоби, які не є об'єктами оподаткування:

о трактори на гусеничному ходу;

о мотоцикли (у т. ч. мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об'ємом цилінд­ра двигуна до 50 куб. см;

о автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні;

о транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані;

о машини і механізми для сільськогосподарських робіт;

о яхти, судна парусні і човни спортивні.

Ставки податку визначені в розрахунку на рік:

зі 100 см3 об'єма двигуна;

з 1 кВт потужності двигуна;

зі 100 см довжини транспортного засобу.

Усі ставки податку встановлені з 1 січня 2000 року в гривнях за видами транспортних за­собів і диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення й використання.

Обчислення податку здійснюється на підставі даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року.

Податок сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб на спеціальні рахун­ки територіальних дорожніх фондів. Територіальні дорожні фонди 85 % податку спря­мовують на фінансування витрат, пов'язаних із будівництвом, реконструкцією, ремон­том і утриманням автомобільних доріг загального користування. Решту (15 %) вони спрямовують до бюджетів місцевого самоврядування на фінансування відповідних витрат.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується:

фізичними особами — перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних за­собів щорічно або один раз на два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому про­вадиться технічний огляд;

юридичними особами — щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що на­стає за звітним кварталом.

Податкові пільги

Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту загального користування (стосовно транспортних засобів, зайнятих перевезенням пасажирів, у випад­ку, коли законодавчо встановлені тарифи на оплату проїзду на цих транспортних засобах) незалежно від форми власності.

Сільськогосподарські підприємства-товаровиробники сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей (з кількістю місць менше 10) у розмірі 50 %.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат платника, а отже, зменшує оподатковуваний прибуток і суму податку на нього. Податок на транспо­ртні засоби включається до собівартості перевезень, що впливає на розмір прибутку під­приємства.

Місцеві податки і збори

Збір за парковку автотранспорту. Платниками збору за парковку автотранспорту є юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відве­дених для цього місцях. Ставка збору за парковку автотранспорту встановлюється з розра­хунку: за одну годину парковки її граничний розмір не повинен перевищувати 3 % неопода­тковуваного мінімуму доходів громадян в спеціально обладнаних місцях і 1 % у відведених місцях.

Збір за парковку автотранспорту сплачується водіями на місці парковки.

Ринковий збір. Ринковий збір — це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, руч­них візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподар­ську і промислову продукцію та інші товари. Ринковий збір стягується за кожен день торгі­влі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 20 % мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару). Ринковий збір стягується пра­цівниками ринку до початку реалізації продукції.

Збір за видачу ордера на квартиру. Сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири. Граничний розмір збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час оформлен­ня ордера на квартиру. Збір за видачу ордера на квартиру сплачується через установи банків до одержання ордера і перераховується до бюджету місцевого самоврядування. Документом про сплату збору є квитанція, видана установою банку. Облік надходжень збору за видачу ордера на квартиру здійснюється органами з обліку та розподілу житла.

Збір з власників собак. Платниками збору з власників собак є громадяни — власники со­бак (крім службових), які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартир. Збір з власників собак стягується за кожен рік. Його гра­ничний розмір за кожну собаку не повинен перевищувати 10 % неоподатковуваного міні­муму доходів громадян на час збору. Збір з власників собак стягується органами житлово-комунального господарства.

Курортний збір. Платниками курортного збору є громадяни, які прибувають у курортну місцевість.

Граничний розмір курортного збору не може перевищувати 10 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Від сплати курортного збору звільняються: ^ діти віком до 16 років; ^ інваліди та особи, що їх супроводжують; ^ учасники Великої Вітчизняної війни; ^ воїни інтернаціоналісти;

^ учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

^ особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії, будинки відпочинку, пансіо­нати, у т. ч. містечка та бази відпочинку;

^ особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне мі­сце проживання, до батьків та близьких родичів;

^ особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ і організацій, а також які здійснюють подорож за маршрутними кни­жками;

^ чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.

Курортний збір стягується з платників за місцем їх тимчасового проживання. З осіб, які прибули в курортну місцевість, збір стягується не пізніше як у триденний термін від дня прибуття. Корортний збір стягується:

адміністрацією готелю та іншими установами готельного типу під час реєстрації при­булих;

квартирно-посередницькими організаціями при направленні осіб (крім прибулих за путівками туристично-екскурсійних установ і організацій) на поселення в будинки (кварти­ри), що належать громадянам на праві власності.

Збір за участь у бігах на іподромі. Збір за участь у бігах на іподромі стягується з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змагання комерційного ха­рактеру. Граничний розмір збору за участь у бігах на іподромі за кожного коня не пови­нен перевищувати 3 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Збір за участь у бі­гах на іподромі стягується адміністрацією іподромів до початку змагань.

Збір за виграш на бігах. Збір за виграш на бігах стягується адміністрацією^ іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Його гранич­ний розмір не повинен перевищувати 6 % від суми виграшу.

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, стягується у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не пови­нен перевищувати 5 % від суми цієї надбавки. Сума збору справляється адміністрацією іпо­дромів з учасника гри під час придбання ним квитка на участь у грі.

Податок з реклами. Об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни. Пода­ток з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу; на вулицях, магістра­лях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.

Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1 % вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 % за розміщення реклами на тривалий час. Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.

Збір за право на використання місцевої символіки. Збір за право на використання місце­вої символіки стягується з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен пере­вищувати з юридичних осіб — 0,1 % вартості виробленої продукції, виконаних робіт, нада­них послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, — п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Збір за право на проведення кіно-і телезйомок. Збір за право на проведення кіно- і теле-зйомок вносять комерційні кіно- і телеорганізації, у т. ч. організації з іноземними інвестиці­ями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення терито­рії зйомок). Граничний розмір збору за право на проведення кіно -і телезйомок не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей. Пла­тниками збору на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є юри­дичні особи і громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпрода­жу і лотерей. Об'єктом збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів, виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея.

Граничний розмір збору за право на проведення місцевих аукціонів конкурсного розпро­дажу і лотерей не повинен перевищувати 0,1 % вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів і конкурсного розпродажу стягується за три дні до їх проведення. Збір за право на проведення лотерей стягується під час одержання дозволу на випуск лотереї.

Граничний розмір збору за право на проведення лотерей з кожного учасника аукціону не повинен перевищувати 3 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Комунальний податок. Комунальний податок стягується з юридичних осіб, крім бюдже­тних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 % річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Збір за видачу дозволу на роз­міщення об'єктів торгівлі — це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спе­ціально відведених для цього місцях. Збір за видачу дозволу на торгівлю стягується з юри­дичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгі­влю у спеціально відведених для цього місцях, і однієї мінімальної заробітної плати в день — за одноразову торгівлю.

Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право вводити пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення невнесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством.