3. ОПОДАТКУВАННЯ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ ПОДАТКОМ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ

Отримання прибутку — основна мета діяльності фінансової установи (окрім кредитних спілок та недержавних пенсійних фондів, які є неприбутковими організаціями), тому що прибуток є основним джерелом фінансування їх діяльності, фінансової стійкості, а також фінансово-економічного та соціального розвитку.

Прибуток є важливим фактором підвищення капіталізації фінансової установи та необ­хідним для залучення нового капіталу, що своєю чергою, дає змогу розширювати обсяг фі­нансових операцій та послуг, а також підвищувати їх якість.

Прибуток є джерелом створення різного виду страхових фондів та резервів для страху­вання ризиків за здійснюваними операціями. Це забезпечує фінансову стабільність фінансо­вої установи, зміцнює довіру клієнтів та укріплює позицію фінансової установи в конкурен­тній боротьбі.

Прибуток є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів. Він надходить у вигляді податків і, водночас, з другими податками і обов'язковими платежами викорис­товується для фінансування задоволення суспільних потреб, забезпечення виконання державою своїх функцій, державних, інвестиційних, науково-технічних і соціальних програм.

З прийняттям Закону «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування при­бутку підприємств»» з другого півріччя 1997 р. відбулися істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності підприємства.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти.

3 числа резидентів платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджет­ні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами.

3 числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні осо­би, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).

Платник податку, який має відокремлені підрозділи (філії), може прийняти рішення що­до сплати консолідованого податку на прибуток.

Податок на прибуток підприємств визначається шляхом обчислення валового доходу та здійснення виключення із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортизаційних відрахувань. (див. рис. 4.2).

Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або немате­ріальній формах як на території України, так і за її межами.

Валові витрати виробництва й обігу — це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, що здійснюється як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбані чи виготовлені цим платником для подальшого вико­ристання у власній господарській діяльності.

Валовий дохід

 

За вирахуванням самостійно виявлених помилок за результатами ми­нулих податкових звітних періодів та врегулюванням сумнівної (без­надійної) заборгованості

 

Скоригований валовий дохід

 

— Валові витрати - Амортизаційні відрахування

 

Прибуток до оподаткування

 

Рис. 4.2. Схема визначення об'єкта оподаткування (оподаткованого прибутку)

 

Визначаючи валовий дохід, ураховують:

загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а також від продажу цінних па­перів, крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та кінцевого погашення;

доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій, пов'язаних із наданням фінансових послуг, від торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зо­бов'язаннями та вимогами;

доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, від здійснення операцій лізингу

(оренди);

доходи, не враховані під час обчислення валового доходу у попередніх періодах і ви­явлені у звітному періоді;

доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій (сум безповоротної фінансо­вої допомоги, а також вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно отриманих у звітному пе­ріоді; сум невикористаної частини коштів, повернених із страхових резервів; сум страхово­го резерву, використаних не за призначенням; вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами зберігання і використаних ним у власному виробни­чому й господарському обороті; сум отриманих штрафів, неустойки, пені; сум державного мита, раніше сплаченого і поверненого за рішенням суду);

суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів осно­вних фондів групи 1 та нематеріальних активів.

Отже, визначення валового доходу для оподаткування значно відрізняється від класич­ного (різниця між виручкою від реалізації і матеріальними, а також прирівняними до них витратами).

До складу скоригованого валового доходу не включаютьсяся:

суми акцизного збору та податку на додану вартість;

суми або вартість майна, отримані платником податку як компенсація за примусові відчу­ження державою іншого майна платника податку;

суми коштів або вартість майна, отримані платником податку з рішення суду як ком­пенсація його витрат або збитків;

суми надмірно сплачених податків, зборів, що повертаються платнику податку з бю­джету, якщо вони не були введені до складу валових витрат;

суми коштів або вартість майна, що надходять у вигляді прямих інвестицій або реін-вестицій у корпоративні права;

суми одержаного платником податку емісійного доходу;

кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридич­ною особою, після повної її ліквідації, або після закінчення договору про спільну діяльність;

інші доходи, передбачені статтею 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

До складу валових витрат включаються:

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду і пов'язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці (тобто матеріальні витрати і витрати на оплату праці).

Витрати на виплату або нарахування відсотків за борговими зобов'язаннями протягом звітного періоду, які пов'язані з веденням господарської діяльності платником податку.

Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (загальнодержавних і місцевих), уста­новлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком податків, передба­чених п. 5.2.5. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) до Держав­ного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій (не більше 5 % оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).

Суми коштів, переказаних підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, що постражда­ли внаслідок Чорнобильської катастрофи, коли на цих підприємствах як на основному місці ро­боти працює не менше 75 % таких осіб, згаданим об'єднанням для проведення благодійної дія­льності (не більше 10 % оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).

Суми коштів, унесених у страхові резерви (в порядку, передбаченому Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Суми витрат, не включених до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з утратою або псуванням документів чи допущенням помилок у розраху­нках податкового зобов'язання, виявлених у звітному податковому періоді.

Інші витрати, передбачені статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

До складу валових витрат дозволяється включати і такі витрати платників пода­тку на прибуток (витрати подвійного призначення) з урахуванням обмежень, встанов­лених пунктом 5.4. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»:

на гарантійний ремонт (обслуговування) реалізованих товарів;

на винахідництво та раціоналізацію господарських процесів;

на придбання науково-технічної літератури, передплату спеціалізованих періодичних видань, оплату участі в наукових семінарах з основної діяльності;

на проведення передпродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що їх продає платник податку;

—на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення;

на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції, кредитних і ко­мерційних ризиків; майна платника податку, страхування громадянської відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що входять до складу основних фондів, можливих екологічних і ядерних ризиків;

на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видають державні органи на відповідні види діяльності;

на забезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям;

на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із платником податку;

на експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі під­приємства та утримувалися за рахунок платника податку до прийняття Закону «Про опода­ткування прибутку підприємств» (окрім капітальних витрат, що підлягають амортизації).

Не дозволяється включати до складу валових витрат платника податку такі ви­трати:

не пов'язані з веденням господарської діяльності;

на придбання торгових патентів;

сплату штрафів та неустойки;

на утримання органів управління об'єднань платників податку, у т. ч. утримання хол­дингових компаній;

виплату емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав;

виплату дивідендів;

суми збитків платника податку, понесених у зв 'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, нижчими, ніж звичайні.

Під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протя­гом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів — це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення валового доходу пла­тника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати на:

о придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого ви­користання, у т. ч. витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і ви­рощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

о самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, у т. ч. ви­трати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких ос­новних фондів;

о проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшен­ня основних фондів;

о капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом.

Не підлягають амортизації та повністю відносять до складу валових витрат ви­трати платника податку на:

придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого про­дажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основ­них фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам.

Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансу­вання:

^ витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;

^ витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального кори­стування;

^ витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів;

^ витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення не­виробничих фондів.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосу­вання норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітно­го періоду:

А (а) = Б(а) X Н(а) групи / 100 %, де А (а) — сума амортизаційних відрахувань звітного періоду; Б(а) — балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Н(а) групи — норма амортизаційних відрахувань відповідної групи основних фондів. Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду визначається за формулою:

Б(а) = Б(а - 1) + П(а - 1) - В(а - 1) - А(а - 1), де Б(а - 1) — балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П(а - 1) — сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капремо­нту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а - 1) — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що пере­дував звітному;

А(а - 1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звіт­ному.

Поділ основних фондів на групи визначений п. 8.2.2. Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств» та передбачає різні ставки нарахування амортизаційних від­рахувань залежно від приналежності основних фондів до тієї чи іншої групи (див. рис. 4.3). Варто зазначити, що облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визна­чення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді або їх структурному компоненту та загалом по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи. Облік ба­лансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу вве­дення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться.

 

ГРУПИ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

 

Група 1

будівлі, споруди, їх структурні компоне­нти;

передавальні при­строї;

вартість капіталь­ного поліпшення зе­млі

Група 2

автомобільний транспорт  та вузли (запасні частини) до нього;

меблі;

побутові електро­нні, оптичні, елект­ромеханічні прилади та інструменти;

інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та при­ладдя до них

Група 3 • будь-які інші осно­вні фонди, не вклю­чені до груп 1, 2 і 4.

Група 4

електронно-обчис­лювальні машини;

інші машини для автоматичного обро­блення інформації;

пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформа­ції, інші інформацій­ні системи;

комп'ютерні про­грами;

телефони (у т.ч. сті­льникові), мікрофони і рації

 

 

Квартальні норми амортизації

 

Група 1 - 2 %


Група 2 - 10 %


Група 3 - 6 %


Група 4 - 15 %

 

Рис. 4.3. Поділ основних фондів на групи згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Ставки оподаткування прибутку. Основну ставку податку встановлено в розмірі 25 % до об'єкта оподаткування. Крім того, передбачено й інші ставки оподаткування. Так, за оподаткування страхової діяльності застосовуються такі ставки:

0 % валового доходу (дохід від страхування та перестрахування життя);

3 % валового доходу (крім доходу від страхування й перестрахування життя);

6 % валового доходу за умови дострокового розірвання договору про страхування життя.

Термін сплати податку на прибуток. Податок за звітний період сплачується його пла­тником до відповідного бюджету у строк, визначений законодавством для квартального по­даткового періоду.

Платники податку у строки, визначені законодавством (протягом 40 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу та протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року), подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану на­ростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів за його наявності. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року — повну. Форми декларацій з цього податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.