4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ НА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Посередницькі послуги на ринку фінансових послуг передбачають діяльність суб'єктів господарювання стосовно консультування, надання експертно-інформаційних послуг, вико­нання робіт, пов'язаних з підготовкою, укладанням та виконанням договорів про надання фінансових послуг тощо.

Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи, вони мають мож­ливість отримувати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку по­рядку надання позик і розрахунків за ними, рівномірно розподіляючи ризики. До них нале­жать: банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.

Фінансові посередники допомагають приватним особам, що мають заощадження, дивер-сифікувати їх (вкласти капітал у різні підприємства); а також можуть надати їм більші виго­ди, ніж просто можливість одержувати відсотки.

I

Основна функція фінансових посередників — допомога в передаванні коштів від потен­ційних заощаджувачів до потенційних позичальників і навпаки.

Фінансові посередники, окрім купівлі-продажу фінансових активів за власний рахунок та від імені клієнта, також допомагають створювати та розміщувати на ринку нові фінансові активи, інструменти, управляють фінансовими активами інших учасників ринку фінансових послуг та надають їм консультаційні послуги.

Економічна сутність та місце ринку банківських послуг. Ринкові відносини визнача­ють потреби підприємств у широкому спектрі банківських послуг, спроможних забезпечити оптимальні умови для ефективного ведення бізнесу.

Банківська система мобілізує і перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних класів і верств населення, виконує різнома­нітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції. Банківська система ор­ганізовує й обслуговує рух головного атрибуту ринку — капіталу, забезпечує його залучен­ня, акумуляцію та перелив у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

Банки як інформаційні процесори. У процесі забезпечення збереження і функцій укла­дання угод, банки збирають, обробляють, модернізують і контролюють інформацію про своїх клієнтів. Можна пояснити існування комерційних банків їх здатністю здобувати ви­значену позичальником інформацію ефективно, якість якої у термінах своєчасності і точно­сті є критичним фактором, що визначає ефективність і якість діяльності банку.

І

Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії' Національного банку України здійснювати фінансові послуги.

Банки як фірми, що надають фінансові послуги. Комерційні банки є постачальниками трьох основних послуг: послуги укладання угод; портфельні послуги; послуги обробки інформації та даних. Вони намагаються розширити коло своїх послуг. Крім того, вони поділяють їх на три га­лузі: банківська діяльність інвестицій (наприклад, підписання цінних паперів), страхування і не­рухомість. Розвиток інвестиційних банків у межах комерційних банківських організацій — від­носно нове явище.

Банки виступають одночасно у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасо­во вільних грошових коштів. Купівля і залучення тимчасово вільних грошових коштів — це пасивні операції банків, а продаж та інвестування — це активні. Оскільки в ринковій еко­номіці існують декілька джерел позичкових коштів — комерційний кредит, позички на ос­нові емісії облігацій та інших цінних паперів, банки, крім прямого, здійснюють і опосеред­коване кредитування — вони також надають посередницькі послуги для одержання позичок у третіх осіб (це, зокрема, надання гарантій й консорціальні операції — кредитні операції, що здійснюються для одного клієнта двома або кількома банками).

Велике значення на сучасному етапі розвитку банківської системи мають додаткові послуги, що мають за мету забезпечити максимальне задоволення індивідуальних потреб клієнтів і, та­ким чином, стимулювання вкладень у комерційний банк. Такими послугами є: консультування в галузі бухгалтерського обліку і фінансового контролю; аналіз кредитоспроможності; посеред­ництво в операціях з цінними паперами; трастові операції (управління майном за дорученням клієнта).

Серед нових у сфері традиційних банківських послуг необхідно назвати: факторинг; че­ковий споживчий кредит; кредитні картки; лізинг.

Небанківські кредитні інститути. У країнах з розвиненими ринковими відносинами не-банківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги. Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу че­рез усі види акцій, надання іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодо­помоги.

Лізингові компанії. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхід­не устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі, а також дозволяє уникнути витрат, пов'язаних з моральним старін­ням засобів виробництва.

Лізингові компанії — фінансово-кредитні формування, який займаються купівлею уста­ткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, що досить дорого коштують, та наданням їх в оренду з правом подальшого викупу за рахунок влас­них та залучених коштів.

Широкого розвитку набула форма банківської участі в лізингових операціях, при якій лізингові компанії залучають великі банки до ведення переговорів про лізинг, оформлення необхідної документації. Банк затверджує оренду і надає грошові кошти, тоді як лізингова компанія продовжує залишатись власником обладнання і виступає в ролі орендодавця.

Стосовно майна, що орендується, лізинг поділяють на чистий — додаткові витрати бере на себе орендатор, повний — техобслуговування майна та інші витрати бере на себе лізин-годавець.

Факторингові компанії. Факторингові операції з'явились на основі комерційного кре­диту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари.

Факторинг є різновидом торговельно-комісійноїоперацїї, пов'язаноїз кредитуванням оборотних коштів, що полягає в інкасуванні дебіторської заборгованості покупця і є спе­цифічним різновидом короткострокового кредитування та посередницької діяльності.

Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою.

Згідно з Конвенцією «Про міжнародний факторинг» (прийнятою у 1988 р.), операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум дві із таких чотирьох вимог:

наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед, обліку реалізації;

інкасування його заборгованості;

страхування постачальника від кредитного ризику.

Ці операції проводять спеціальні фактор-фірми, які, зазвичай, тісно пов'язані із банками або є їх спеціалізованими філіями і дочірніми компаніями. Факторингові операції застосо­вуються в нашій країні з грудня 1989 року і здійснюються комерційними банками, які, роз­виваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, реклам­ного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів.

І

Каси взаємної допомоги — це громадські кредитні установи, які об'єднують на добро­вільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги.

Каси взаємної допомоги створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців — членів профспілки, в колгоспах — для колгоспників, у відділах соціального забезпечення місцевих рад — для пенсіонерів.

Управління касою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами її членів і об­раним на ньому управлінням. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені, за несвоєчасне повернення довгострокових позик, до­тацій профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів на­даються довгострокові (до 6, іноді — до 10 місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позички. Граничні розміри позичок встановлюються прав­лінням каси, а довгострокових позичок — залежно від суми внесків, нагромаджених чле­ном каси. Позички надаються без стягнення процентів. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць.

Коли один з членів каси вибуває, повертаються йому членські внески, за винятком його заборгованості за позичками.

Кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на коо­перативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, на­данні фінансових послуг шляхом об'єднання грошових внесків.

Кредитна спілка — це фінансова установа, кооперативна організація, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Діяльність кредитної спілки ґрунтується на таких основних принципах: добровільності вступу до кредитної спілки та свободи виходу з неї; рівноправності членів кредитної спілки; самоврядування; гласності.

Кредитна спілка є юридичною особою. Вона діє на основі самофінансування, несе відпові­дальність за наслідки своєї діяльності та виконання зобов'язань перед своїми членами, партне­рами та державним бюджетом. Установчі збори затверджують статут кредитної спілки, обира­ють її органи управління, уповноважують осіб для проведення державної реєстрації, вирішують інші питання, пов'язані створенням кредитної спілки.

Контрактні фінансові інститути, зазвичай, включають інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціа­ції, благодійні фонди.

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначе­них договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків).

Страхові компанії забезпечують інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Пасивні та активні операції страхових компаній мають специфічний характер і суттєво від­різняються від аналогічних операцій банків та інших кредитно-фінансових установ. Страхо­ві компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних фінансових ринках провідних західних країн.

Страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, ко-мандитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Господарським кодексом, Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених Законом «Про страхування», а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, пере­страховування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність.

Конкретні види страхування, на які видається відповідна ліцензія, визначаються на ос­нові встановлених страховиком правил (умов) страхування (страхових продуктів).

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Виплата страхових сум і страхового відшкодування провадиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його право­наступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Інститут спільного інвестування (ІСІ) — корпоративний інвестиційний фонд або пайо­вий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Інститути спільного інвестування. Державне регулювання у сфері спільного інвесту­вання в Україні здійснює Комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) відпові­дно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

ICI залежно від порядку здійснення його діяльності може бути:

відкритого типу, якщо ICI бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ICI;

інтервального типу, якщо ICI зобов'язується здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ICI протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рі­дше одного разу на рік;

закритого типу, якщо ICI зобов'язується викупати цінні папери, емітованих цим ICI до моменту його реорганізації або ліквідації.

ICI може бути строковим або безстроковим. Строковий ICI створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ICI ліквідується або реорганізується. ICI закритого типу може бути лише строковим. Безстроковий ICI ство­рюється на невизначений строк.

ICIможе бути диверсифікованого і недиверсифікованого виду.

ICI вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

кількість цінних паперів одного емітента в активах ICI не перевищує 10 % загального обсягу їх емісії;

сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ICI в кількості, більшій, ніж 5 % загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 % вартості чистих ак­тивів ICI;

не менше 80 % загальної вартості активів ICI становлять грошові кошти, ощадні сертифі­кати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні па­пери, допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.

I

Корпоративний інвестиційний фонд — це ICI, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність зі спільного інвестування.

Корпоративний інвестиційний фонд створюється відповідно до законодавства з пи­тань діяльності акціонерних товариств. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 %.

Початковий статутний капітал корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та облі­ковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою та створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвести­ційних сертифікатів.

Укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, про що вона обов'язково повідомляє третіх осіб.

Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний сер­тифікат цього фонду. Частка учасника пайового інвестиційного фонду засвідчується інвес­тиційним сертифікатом.

Управління активами ICI здійснює компанія з управління активами. Компанією з управ­ління активами може бути юридична особа, що створюється відповідно до законодавства України. Частка держави в статутному фонді (капіталі) компанії з управління активами не може перевищувати 10 %.

Ломбарди. Ломбард створюється для надання населенню послуг по схову предметів домаш­нього вжитку і особистого користування, а також видачі позичок під заставу цих предметів.

Ломбард приймає на схов від громадян предмети домашнього вжитку і особистого корис­тування; видає громадянам позички під заставу предметів домашнього вжитку і особистого користування.

I

Ломбард — кредитна установа, що надає кредити під заставу рухомого майна, яке лег­ко реалізувати.

Ломбард здійснює свою діяльність на основі господарського розрахунку, має статутний фонд, у встановленому порядку користується позичками комерційних банків і є юридичною особою. Ломбард створюється в складі підприємства служби побуту, проводить свою робо­ту на підставі Типового статуту. Ломбард має право при наявності відповідного дозволу відкривати філіали (відділення), приймальні пункти і бюро обслуговування по прийманню від громадян вдома майна на схов і в заставу, за винятком виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які можуть бути прийняті тільки в приміщеннях ломбарду.

Благодійні організації. Передача засобів до благодійних фондів здійснюється у вигляді великих грошових надходжень або пакетів акцій, за рахунок чого вони діють на фінансовому ринку, вкладаючи кошти в різні цінні папери або отримуючи дивіденди з переданих їм цін­них паперів, і, таким чином, збільшують свій капітал.

Благодійництво — це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допо­моги; специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство.

Благодійна діяльність здійснюється на засадах законності, гуманності, спільності інтере­сів і рівності прав її учасників, гласності, добровільності та самоврядування.

Конкретні напрямки благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодій­никами і статутами (положеннями) благодійних організацій.

Засновниками (засновником) благодійної організації можуть бути громадяни України, інозе­мні громадяни, особи без громадянства, які досягли 18 років, а також юридичні особи незалежно від форм власності.

Благодійні організації можуть утворюватися у таких організаційно-правових формах: членська благодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).

Благодійна організація зобов'язана забезпечити виконання статутних завдань, вільний доступ до своїх звітів, документів про господарську та фінансову діяльність. Засновники та працівники благодійної організації не мають права отримувати матеріальних переваг і дода­ткових коштів у зв'язку зі своїм становищем в цій організації.

Пенсійні фонди. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службов­ців, підприємств, а також прибутків від інвестицій власне пенсійних фондів. У пенсійних фон­дах акумулюються значні довгострокові грошові кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних фінансових ринках.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пен­сійного забезпечення громадян свідчить, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюва­не за рахунок держави, зазвичай, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням.

Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями на заходи соціального страхування за тарифами, диферен­ційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

I

Фінансові компанії — кредитно-фінансові установи, що спеціалізуються на кредитуван­ні окремих галузей або наданні певних видів кредитів, проведенні фінансових операцій.

Фінансові компанії. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (зазвичай, 3—6 місячних). Вони акумулюють грошові кошти промислових та тор­говельних фірм, деяких фінансових установ і населення.

Фінансові компанії з кредитування, продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов'язання у роздрібних торговців та дилерів зі знижкою. Розвиток фінансових компаній можливий при широкій насиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також активній конкуре­нції між ними.

Позичково-ощадні асоціації — це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житло­ве будівництво в містах і сільській місцевості (90 % активів), а також вклади в державні цінні папери.

Останніми роками позичково-ощадні асоціації стають серйозними конкурентами комер­ційних і ощадних банків у боротьбі за залучення заощаджень населення. Це досягається ви­сокими відсотками, а також прагненням населення за допомогою цих закладів вирішити житлову проблему. Загалом позичково-ощадні асоціації домінують на ринку іпотечного кредиту для житлового будівництва.