3. РОЛЬ ТА ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА В ІНВЕСТИЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ

 

Сутність та роль фінансових посередників в економіці держави найбільш повно розкри­вається в їх функціях (від лат. гипсНо — виконання), основними з яких є:

мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних орга­нів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);


перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та пайової участі на основі ви­значення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації еко­номічних процесів;

зниження відсоткових ставок;

диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування;

економія на масштабах операцій;

професійний відбір об'єктів інвестування.

Функція мобілізації заощаджень та їх трансформація в інвестиційний капітал полягає у то­му, що тимчасово вільний капітал, який перебуває у формі суспільних заощаджень, тобто грошо­вих та інших фінансових ресурсів населення, підприємств, державних органів, не витрачений на споживання і реальне інвестування, залучається за допомогою фінансових посередників для пода­льшого ефективного використання в економіці країни.

Фінансові посередники виявляють обсяг і структуру попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають по­требу в залученні капіталу із зовнішніх джерел.

Функція фінансового посередництва, що полягає в організації процесу доведення фінан­сових активів до споживача, виявляється через створення мережі різноманітних інститутів з реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, фондових магазинів, страхових компаній і т.п.). її завдання — створення нормальних умов для реалізації грошових ресурсів (заощаджень) споживачів (покупців, вкладників) в обмін на фінансові активи, що їх цікавлять.

Задовольняючи значний обсяг і широке коло інвестиційних потреб господарюючих суб'єктів, фінансове посередництво через систему ціноутворення на окремі інвестиційні інстру­менти виявляє найбільш ефективні сфери і напрямки інвестиційних потоків з позицій забезпе­чення високого рівня дохідності капіталу, який використовується із цією метою.

Зміст функції фінансового забезпечення процесів інвестування полягає в створенні фі­нансовими посередниками умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ре­сурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу. Процес залучення фінансо­вих ресурсів складається як з накопичення капіталу, так і взяття його в борг (позика), у найм (селенг).

Сутність функції впливу на грошовий обіг полягає у створенні фінансовими посередни­ками умов для беззупинного переміщення грошей у процесі здійснення різноманітних пла­тежів і регулювання обсягу грошової маси в обігу. Через цю функцію здійснюється реаліза­ція на фінансовому ринку грошової політики держави. Від усталеності грошового обігу залежить усталеність фінансового ринку.

З метою виконання функції зниження відсоткових ставок перед фінансовим посередництвом стоїть завдання сприяти розширенню пропозиції ресурсів на фінансових ринках, як наслідок — дедалі більша частка заощаджень надходитиме на ці ринки через них, що відповідно спричиняти­ме зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки. Зниження вартості за­лучення капіталів активізує попит на фінансові ресурси з боку реального сектора та стимулює ін­вестиційну діяльність.

Інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох емітентів) забезпечує суттєве зни­ження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів. Реалізація функції диверсифіка­ції активів забезпечує те, що ризик інвестування через фінансових посередників виявляєть­ся набагато нижчим, аніж ризики прямих інвестицій.

Фінансові посередники в міру зростання активів і зобов'язань отримують дедалі ширші мо­жливості для скорочення витрат на здійснення операцій з фінансовими активами. Кожен окремо взятий інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно змушений зазна­вати значних транзакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів, які зму­шують його швидше утримуватися від такої діяльності. Фінансове посередництво робить ці ви­трати для індивідуальних інвесторів несуттєвими щодо отриманих доходів.

Власники заощаджень не можуть і не знають, як ефективно розміщувати свої кошти. Для цього потрібно провести аналіз інформації про об'єкти інвестування (позичальників, емітентів) на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний відбір най-привабливіших об'єктів інвестування. Фінансові посередники, виконуючи цю функцію, нагро­маджують і аналізують інформацію про потенційні об'єкти інвестування; нагромаджені інфор­маційні ресурси використовуються багаторазово, в результаті чого вартість обробки й аналізу інформації для кожного окремо взятого індивідуального інвестора наближається до нуля.

Ринковий механізм ціноутворення у сфері фінансового посередництва протилежний дер­жавному, хоча і перебуває під впливом державного регулювання. Він дозволяє повністю врахувати поточне співвідношення попиту і пропозиції за різними фінансовими активами, яке формує відповідний рівень цін на них; максимальною мірою задовольнити економічні інтереси продавців і покупців фінансових активів.

Робота з таким специфічним товаром, як фінансовий актив, передбачає наявність каналів, за якими грошові кошти (фінансові активи) переміщуються від власників заощаджень до користува­чів коштів. Це переміщення може здійснюватись за двома напрямками: каналами прямого та не­прямого інвестування. Розрізняють два види каналів прямого фінансування: пайова участь і фінан­сування шляхом одержання позик. У першому випадку власник заощаджень шляхом обміну одержує право на пайову участь у власності фірми або на умовах пайовика, або на умовах акціо­нера. А при позиках фірми одержують грошові кошти у вигляді інвестицій в обмін на зобов'язання виплатити ці гроші у майбутньому з обумовленим відсотком, при цьому правом власності власник грошового внеску не володіє.

При непрямому фінансуванні заощадження населення, пересуваючись до фірм, проходять через так званих фінансових посередників, до яких належать: банки, фінансові, страхові, інвес­тиційні компанії, позиково-ощадні асоціації, пенсійні фонди та фонди грошового ринку. Тобто, у секторі непрямого фінансування поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно можна назвати кредитор-заощадник і позичальник-витратник, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базо­вих суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розмі­щення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом.

Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінан­совими посередниками показаний на рис. 2.2.

 

Гроші

Домашні

            >.

господарства

 

Фірми

«           

Вимоги

Уряд

 

Нерезиденти

 

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього — у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забез­печенні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успіш­ного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всереди­ну фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів.