1. ПОСЛУГИ З АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ

 

1.1. СУТНІСТЬ БАЗОВИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ

Антикризові послуги — послуги у формі представницьких послуг, експертиз, консуль­тацій, підготовки необхідних документів з питань проведення антикризового управління, порушення, провадження та припинення справи про банкрутство, діагностики кризового стану та загрози банкрутства, проведення санаційного аудиту, формування антикризової програми, розроблення та оцінювання антикризових заходів та інших видів економіко-правового забезпечення виведення підприємства з кризового стану.


Антикризове управління — спеціальна комплексна система управління, націлена на оперативне виявлення ознак кризи та створення відповідних умов для їх своєчасного по­долання з метою забезпечення відновлення життєздатності суб'єкта підприємницької діяльності, недопущення банкрутства та запобігання його виникненню в майбутньому.

Банкрутство — визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як че­рез застосування ліквідаційної процедури.

Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрут­ство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника та задоволення в повному обся­зі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємст­ва, боргів та капіталу і (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури бор­жника.

Арбітражний керуючий (керуючий санацією, розпорядник майна, ліквідатор) —

фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду.

Ліквідація — припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Мирова угода — домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочення та (або) розстрочення платежів або припинення зобов'язання за уго­дою сторін.

 

1.2. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ НАДАННЯ КОНСАЛТИНГОВИХ ПОСЛУГ. ПРАВОВІДНОСИНИ ПРИ НАДАННІ ПОСЛУГ

 

Антикризове управління — це система подолання кризових явищ, яка складається з ряду підсистем відповідно до функціональних сфер підприємства: антикризовий операційний менеджмент; антикризове фінансове управління; антикризовий маркетинг; антикризове управління персоналом; антикризове організаційне управління.

 

Основні принципи антикризового управління Функції антикризового управління:

Цілевизначення — відправним етапом антикризового управління є визначення системи ці­лей, які мають бути досягнені (виведення підприємства зі стану банкрутства; недопущення банк­рутства підприємства; локалізація кризових явищ; фінансова стабілізація підприємства тощо).

Планування — передбачає розроблення стратегії та тактики досягнення встановлених цілей і завдань, складання планів і графіків реалізації окремих заходів антикризового управління, орієнтованих на досягнення визначеної мети та вжиття заходів щодо фінансо­вого оздоровлення підприємства.

Організація — забезпечує практичну реалізацію прийнятих планів з оздоровлення підприємства та виведення його зі стану кризи, тому необхідно документально оформити прийняття плану у вигляді наказу по підприємству, забезпечити ознайомлення з ним персо­налу, довести конкретні завдання до виконавців і проводити систематичний контроль за пе­ребігом їх виконання.

Мотивація — забезпечує використання мотиваційних регуляторів суб'єктів антикри­зового процесу, персоналу та власників підприємства, яке опинилося в кризовому стані; має поєднувати матеріальні (економічні) інтереси суб'єктів антикризового управління з мораль­ними, психологічними мотивами.

Контроль — забезпечує перевірку відповідності функціонування підприємства встанов­леним показникам плану фінансового оздоровлення, передбачає розроблення стандартів його перебігу у вигляді певної системи показників, що дають змогу перевіряти результативність та ефективність заходів, своєчасно вносити зміни до розробленого плану.

Принципи антикризового управління об'єднуються у дві великі групи — системні та специфічні (див. рис. 20.1).

 

ПРИНЦИПИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ

Системні принципи

Специфічні принципи

Об'єктивності Відповідності

принципи механізму анти­кризового управління

принципи процесу анти­кризового управління

принципи системи анти­кризового управління

Основної ланки

Контролю

Оптимальності

Законності

Комплексності

Ефективності

спирання на антикризову свідомість;

антикризової мотивації діяльності;

упередження   у вирі­шенні проблем; багатоваріантності розро­блення антикризових

процедур;

реалістичності в оціню­ванні ситуації

стратегічності; послідовності; своєчасності прийняття управлінських рішень; гнучкості, маневреності; оцінки

функціональної інтег­рації;

професіоналізму; відповідальності за на­слідки   прийнятих рі­шень;

оптимального співвід­ношення централізму та децентралізму

Рис. 20.1. Система принципів антикризового управління Методологічним положенням антикризового управління є:

Специфічність та особливість антикризового управління окремим підприємством;

Системний підхід в антикризовому управлінні;

Обмеження та вимоги антикризового управління;

Врахування фактору часу в антикризовому управлінні;

Стратегічність антикризового управління.

Антикризове управління базується на використанні усього потенціалу засобів і методів сучасного менеджменту з урахуванням ресурсних і часових обмежень антикризового про­цесу. Основним етапом (складовою) процесу антикризового управління є діагностика кри­зи розвитку суб'єкта підприємницької діяльності.

Антикризове фінансове управління підприємством слід розглядати в двох аспектах:

по-перше, це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінан­сової кризи: системний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, оцінка ймовірності банкрутства, управління ризиками (виявлення, оцінка та нейтралізація), впровадження сис­теми попереджувальних заходів;

по-друге, це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб'єкта господа­рювання.

Під антикризовим управлінням фінансами слід розуміти особливий режим виконання функцій фінансового менеджменту, який полягає в організації фінансової роботи на підприємстві із врахуванням необхідності профілактики та нейтралізації фінансової кризи.

Головне завдання антикризового фінансового менеджменту полягає в ефективному ви­користанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та забезпеченні фінан­сового оздоровлення підприємства.

Фази антикризового управління фінансами: діагностика наявних проблем;

загальне формулювання цілей та розробка антикризової стратегії; оперативне планування; прийняття рішення та реалізація планів; внутрішній та зовнішній контроль;

рапортування (рекомендації щодо корекції планів та діяльності).

Діагностика кризових явищ та загрози банкрутства

Визначення мети та завдань антикризового управління Визначення суб'єкта антикризової діяльності Оцінка часових обмежень процесу антикризового управління Оцінка ресурсного потенціалу антикризового управління Розроблення антикризової програми підприємства Впровадження антикризової програми та контроль за її виконанням

 

НІ                    .  . .       Частково

             Стратегічні цілі антикризового     

            управління досягаються?                ^         

             Коригування та

ХАК модернізація

антикризової програми

            *         

Продовження реалізації розробленої антикризової програми

 

! Розроблення та реалізація профілактичних заходів щодо запобігання повторенню кризи І

 

Рис. 20.2. Концептуальна модель процесу антикризового управління підприємством

 

З інституційної точки зору, до антикризового менеджменту належать всі фізичні та юридичні особи, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи зако­ном здійснювати планування, реалізацію та контроль цілей, стратегії та заходів, спря­мованих на виведення підприємства з кризи. На відміну від звичайного фінансового менеджменту, функції антикризового фінансового менеджменту можуть виконува­ти як штатні працівники підприємства, так і фахівці, залучені ззовні на тимчасовій основі.

До інституцій та осіб, які для виконання функцій антикризового менеджменту залуча­ються (чи призначатися) ззовні, належать:

керуючі санацією (призначаються за рішенням господарського суду);

представники банківських установ чи інших кредиторів у рамках заходів щодо супро­водження проблемних кредитів, у тому числі консорціумних;

контролюючі органи, наприклад, податкові;

тимчасова адміністрація, яка призначається НБУ з метою фінансового оздоровлення банку у разі істотної загрози його платоспроможності;

аудитори, незалежні експерти, консультанти.

Вибір інституцій, які здійснюватимуть антикризові функції залежить від конкретних умов прийняття рішення щодо переведення підприємства на режим антикризового управ­ління. Передусім це залежить від того, в судовому чи в досудовому порядку реалізовувати­муться антикризові заходи, від виду діяльності суб'єкта господарювання, а також від ініціа­торів фінансового оздоровлення.

1.3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ПОСЛУГ З АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ

Розроблення та здійснення системи послуг з антикризового управління виконують: фі­нансові та економічні служби підприємства; представники потенційного санатора або інвес­тора; незалежні аудиторські або консалтингові фірми.

Необхідність залучення зовнішніх консультантів під час виконання робіт з антикризово­го управління зумовлена такими основними чинниками:

потребою в сучасних і відповідних знаннях, досвіді та умінні виконувати такі види робіт;

економією робочого часу, ресурсів і затрат;

потребою в об'єктивності, ліквідності відповідних дій і законності проведення такої роботи;

перенесенням відповідальності на виконавця;

потребою для санатора, інвестора або потенційного партнера в незалежному аудиті, експертизі або розробленні заходів і планів;

умінням своєчасно формувати необхідну високоефективну команду фахівців залежно від об'єктивного аналізу і прихованих причин кризового стану.

Санація підприємств. Проведення санації підприємств є головною і найбільш ефектив­ною послугою в системі антикризового управління.

Санація може відбуватися шляхом злиття підприємства, яке перебуває на межі банкрут­ства, з потужнішою компанією; випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошово­го капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення ко­роткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства. Однак попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи.

Новий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банк­рутом» розрізняє поняття «санація» та «досудова санація».

Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником, інвестором з метою запобігти його ліквідації, вдавшись до реор­ганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фі­нансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку пору­шення справи про банкрутство.

Рішення про проведення санації може прийматися у випадках:

З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, — якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому.

Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство стало фінансо­ве неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з подан­ням заяви боржник має подати до господарського суду план санації та (або) проект ми­рової угоди.

По закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають подали акцептовані комітетом кредиторів та господарським судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства.

З ініціативи фінансово-кредитної установи згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність».

З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства у разі не­виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємст­ва. Заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлен­ня фінансового стану боржника.

З ініціативи Державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства.

З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоров­лення комерційного банку.

До основних заходів санації належать:


фінансово-економічні — джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або власності, на поворотній або безповоротній основі;

організаційно-правові — спрямовані на вдосконалення організаційної структури під­приємства, організаційно-правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звіль­нення підприємства від непродуктивних виробничих структур тощо;

виробничо-технічні — пов'язані з модернізацією та оновленням виробничих фондів, з підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва;

соціальні — слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв'язку з реаліза­цією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтер­нативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівни­кам позик тощо.

Реорганізація — це повна або часткова заміна власників копоративних прав підприємс­тва, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структур­них підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох, наслідком чого є пере­дача або прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступником.

Основні причини реорганізації:

розширення або згортання діяльності підприємства, його розмірів;

необхідність фінансової санації;

необхідність зміни повноти відповідальності власників за зобов'язаннями підприємства;

диверсифікація діяльності;

податкові мотиви;

необхідність збільшення власного капіталу.

За формальними ознаками розрізняють такі три напрямки реорганізації:

спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання);

спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виділення);

без змін розмірів підприємства (перетворення).

Перед здійсненням реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємств, що потребують реорганізації, та оцінити їх ринкову вар­тість. Стрижневим документом, який складається під час реорганізації підприємств, є пере­датний або роздільний баланс (передатний складається у разі злиття чи приєднання підпри­ємств, роздільний — при поділі чи виділенні).

 

1.4. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ, ІСНУЮЧІ СУПЕРЕЧНОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

РОЗВИТКУ РИНКУ ПОСЛУГ З АНТИКРИЗОВОГО

УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Позитивно оцінюючи Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не можна не звернути уваги на очевидні його вади, зокрема недостатню урегульованість матеріальної зацікавленості господарських керуючих і деякі інші недоречності, як, наприклад, проблему публікації оголошень про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство в засобах масової інформації та системі Інтернет.

Комплексне застосування та доопрацювання нормативно-правової бази з питань банкрут­ства забезпечать досягнення таких результатів:

застосування процедур банкрутства прискорить відродження виробництва, забезпе­чить робочі місця за конкретними підприємствами і регіонами;

застосування процедур санації та ліквідації боржників прискорить появу реальних ефективних власників;

розширення кола учасників господарських процесів, формування та користування єдиною базою даних про підприємства-банкрути забезпечить прозорість та більший конт­роль цих процесів, а також докорінно змінить ситуацію щодо недопущення суб'єктивних помилок під час підготовки і прийняття рішень;

користування єдиною базою даних про підприємства-банкрути дасть змогу опера­тивно аналізувати процеси банкрутства і на основі тенденцій готувати зміни до норма­тивно-правової бази, виробляти пропозиції щодо програм дій на макро- та мікроеконо-мічному рівнях.

Незначна активність ринку промислової нерухомості та основних засобів призводить до продажу активів підприємств-боржників за неадекватними цінами. Тому сьогодні найбільш ефективними для кредиторів, власників і підприємств-банкрутів є процедури відновлення пла­тоспроможності та їх продаж стратегічному інвестору як цілісного майнового комплексу.

Діяльність держави повинна бути спрямована не лише на правомірне здійснення проце­дури банкрутства підприємства, а й на відновлення його платоспроможності. Тому значної уваги потребує участь держави в антикризовому управлінні збиткових підприємств.

Заходи держави в цьому аспекті можуть бути такими:

Необхідно встановити на певний термін режим пільгового антикризового кредиту­вання для стимулювання нарощення обсягів виробництва та реалізації продукції для під­приємств, що зобов'язуються збільшити ці обсяги без збільшення ціни на продукцію. Піль­гові ставки за користування антикризовими кредитами повинні встановлюватися для ряду підприємств, що потребують державної підтримки, у певному відношенні до облікової ста­вки НБУ.

Слід обмежити використання антикризових кредитів для підприємств — потенційних банкрутів, діяльність яких не є важливою для досягнення стратегічних цілей держави.

Потрібно встановити черговість надання антикризових кредитів залежно від стадії фі­нансової кризи, в якій опинилося підприємство, її глибини, потреби в державній підтримці, а також стратегічного значення для економіки держави.

У разі порушення умов договору комерційні банки зобов'язані зупинити його дію на пільгових умовах та продовжити її за діючою ставкою рефінансування, встановленою НБУ. При подальшому невиконанні умов договору та у випадку нездатності підприємс­тва обслуговувати борг по антикризовому кредиту щодо підприємства необхідно засто­сувати режим спрощеної санації відповідно до законодавства України. З початку анти-кризового кредитування потрібно заборонити збільшення розміру дотацій збитковим підприємствам.

Розвиток кризових явищ у діяльності підприємств потребує створення державних ме­ханізмів регулювання антикризового управління, якими є інститути банкрутства. Інсти­тут банкрутства — це державний механізм вирішення питання про долю підприємства: припинення господарської діяльності та примусового продажу майна боржника для роз­рахунку за його зобов'язаннями або надання можливостей і державної підтримки процесу його санації.

Основними цілями інституту банкрутства можуть бути:

Стимулювання розвитку підприємництва і зростання ефективності економіки.

Контролювання господарських відносин між окремими суб'єктами ринку, забезпе­чення рівності прав, обов'язків і відповідальності.

Очищення ринку від недієздатних учасників.

Справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від продажу майна банкрута, між його кредиторами.

Створення умов для відродження бізнесу у випадку доцільності і бажання власників підприємства.

Головною проблемою розвитку антикризових послуг в Україні є невеликий попит на них, адже національна українська ментальність перемагає здоровий глузд — сьогодні вітчи­зняні підприємці ще не розуміють вагомого значення превентивних антикризових заходів, забувають, що подолати кризові явища набагато простіше, якщо в компанії велась антикри-зова діагностика. При цьому експерти довели, що заходи, цілі та критерії ефективності ан-тикризового управління суттєво відрізняються від цілей та заходів, що застосовуються при діяльності підприємства у нормальних умовах.

Звичайно, набагато вигідніше та економічно доцільніше здійснити реорганізацію підприємства чи перевести його активи на інше підприємство, хоч це і протизаконно. Сьогодні в Україні немає спеціалізованих компаній, що надають лише послуги з анти-кризового управління, а діючі консалтингові фірми не в змозі повноцінно вирішити кризові бізнес-ситуації. Крім того, рішення про залучення зовнішніх професіоналів у сфері антикризового управління власники підприємства зазвичай приймають дуже піз­но, побоюючись розголосу інформації та втрати левовою частки клієнтів. При цьому доведено, що найбільш результативним буде антикризове управління при залученні са­ме зовнішніх спеціалістів та при повному розкритті їм інформації.

Найбільш часто причиною кризових явищ на підприємстві є неефективна кадрова політи­ка та непрозора структура акціонерного капіталу підприємства, неефективний фінансовий менеджмент та довготермінові незавершені судові тяганини, що ведуть більшість великих бізнесових структур. Найважче подолати кризу, що виникла в наслідок протидії з боку вла­дних структур та конкурентів, що мають «зв'язки у верхах». Крім того, антикризові мене­джери сьогодні є незахищеними з боку законодавства та судової системи.