5. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХ ПОДАТКОВИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ

 

Мета розвитку міжнародних податкових відносин полягає в уникненні подвійного оподат­кування й забезпеченні захисту економічних інтересів держави в її дво- чи багатосторонніх від­носинах. Але такий стан справ, ураховуючи намагання кожної з держав-учасниць переговорного процесу досягти, передусім, власної вигоди, обумовлює необхідність взаємних поступок.

Економічний компроміс щодо режиму оподаткування, закріплений нормами двосторон­ньої податкової угоди, створює оптимальні умови для переміщення капіталу, що у підсумку обумовлює зростання ефективності економік обох країн.

На початок 2008 року Україна є учасницею 57 двосторонніх угод. З п'ятьма державами Україна застосовує договори про уникнення подвійного оподаткування колишнього СРСР, що діють до набуття чинності новими договорами. Договори СРСР діють у відносинах України з Іспанією, Кіпром, Малайзією, Монголією та Японією.

Перші міжнародні податкові договори були прийняті у середині минулого століття. Од­нак те, що кожен новий договір відрізнявся від попереднього, призводило до того, що між країнами і у світі загалом не створювалися умови для появи єдиної цілісної системи щодо уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням. Зважаючи на це, спочатку Ліга Націй, а потім ООН виступили з ініціативою щодо розробки так званої модельної конвенції. Мета такої ініціативи полягала у тому, щоб уніфікувати існуючі на-працювання різних країн стосовно уникнення подвійного оподаткування та запобігання зловживань у податковій сфері.

Перший двосторонній договір про уникнення подвійного оподаткування між Урядом Украї­ни і Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії набув чинності з 11 серпня 1993 року. Наступний — з Урядом Республіки Білорусь, — лише у січні 1995 року.

До початку 1997 року Україна мала незначні успіхи щодо результативності наповнення міжнародної податкової договірної бази з оподаткування, а із стратегічними інвесторами досягти домовленості вдалося лише відповідно з ФРН (3 липня 1995 року), США (4 березня 1994 року), Італією (26 лютого 1997 року) та Бельгією (20 квітня 1996 року).

Однак, необхідно звернути увагу, що між досягненням домовленості (тобто підписання угоди) і отриманням реально працюючого договірного механізму (після ратифікації у Вер­ховній Раді та набуття чинності) пройшло багато часу. Наприклад, угоду із СІА Україна підписала 4 березня 1994 року, а чинності вона набула з 5 червня 2000 року, з Італією ста­новить 5 років, з Росією — 4 роки. Доречно зазначити, що Росія з перерахованими країнами має більш стислі строки: з СІА — 1,5 року, Італією — 2,5 року.

Порівняльний аналіз ставок оподаткування дивідендів, процентів і роялті, закріпле­них у конвенціях між деякими розвиненими країнами та країнами з перехідною еконо­мікою, продемонстрував таке.

Майже з усіма країнами Україна має достатньо виважену та збалансовану систему згаданих вище показників. Найбільш вигідні позиції щодо забезпечення прав на податкові надходження від отриманих на власній території доходів нерезидентів Україна має відповідно до конвенції про уникнення подвійного оподаткування з США. Менш вигідними, серед наведених розвинених країн, є умови оподаткування Україною доходів по процентах та роялті у відносинах з ФРН. Так, ставки оподаткування зазначених доходів у цьому випадку дорівнюють нулю.

Крім того, для України вдалими позиціями щодо залучення прямих іноземних інвести­цій є угоди з такими країнами, як ФРН, Угорщина, Польща, Чехія та Казахстан.