5. ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Податки справедливо вважають основою непрямого стимулювання інновацій. Адже, розмір податку впливає на пропорції нагромадження і споживання, раціональність викорис­тання виробничих ресурсів, інвестиційну й інноваційну активність.

Зарубіжний досвід стимулювання розвитку інноваційного підприємництва надзвичайно широкий.

Так, СІЛА для прискорення інноваційних процесів широко використовують такі еконо­мічні стимули, як: надання малим інноваційним фірмам податкових пільг (вони сплачують податки за ставкою на 25 % меншою, ніж інші малі підприємства); виключення до 20 % ви­трат на НДДКР, пов'язаних із основною виробничою і торговельною діяльністю, із суми до­ходу, який оподатковується; пільгове оподаткування венчурних фірм і фірм, що здійснюють НДДКР; вирахування з доходу, що оподатковується, вартості наукової апаратури і облад­нання, яке безкоштовно передається компаніям університетами та науково-дослідними ор­ганізаціями; звільнення від оподаткування юридичної форми ризикового капіталу; обов'язкове надання федеральними відомствами не менше 1,25 % коштів зі свого бюджету на фінансування венчурного бізнесу; обов'язкове залучення венчурних фірм до виконання великих інноваційних проектів (вартістю понад 100 тис. доларів) згідно із законодавством

СІА та ін.

Вагома підтримка венчурному бізнесу надається у Німеччині. Так, фірми, що вкладають кошти в модернізацію, освоєння випуску нових товарів, у заходи із раціонального викорис­тання енергії, обсяг продажів яких не перевищує 150 млн євро на рік, одержують пільгові кредити до 50 % витрачених з цією метою коштів.

У Великобританії для венчурних фірм на 10 % зменшений податок на прибуток (звичайний податок на прибуток становить 35), запроваджена система страхування коштів (держава гарантує повернення 70 % середньострокових позик, які надаються венчурним фірмам терміном на 2—7 років). Уряд здійснює стимулювання НДДКР, субсидує проведення досліджень з розробок нових видів продукції чи технологій, підтримує функціонування малих інноваційних фірм, відшкодову­ючи останнім до 50 % витрат на інновації, що передбачено державними програмами із субсиду­вання.

В Італії підприємства, що здійснюють НДДКР, одержують право на зменшення прибут­кового податку — до 50 % витрат на НДДКР — якщо результати досліджень мають практи­чне застосування в межах року, і до 100 % витрат на НДДКР — якщо результати дослі­джень не можуть знайти застосування на практиці впродовж року. Для придбання новітньої технології фірмам із чисельністю зайнятих до 100 осіб запроваджені податкові пільги, що становлять 25 % від суми інвестицій. Для сприяння впровадженню нових технологій уряд Італії дозволяє зниження податкових платежів до 40—50 % витрат (залежно від розміру підприємства).

У багатьох країнах податок на прибуток може сплачуватися не лише окремою фірмою, але й материнською компанією (якщо така є), що на практиці дозволяє знизити базу оподаткування.

Уряд Японії всіляко заохочує інноваційну діяльність. Так, ставка податку на прибу­ток для венчурних становить 30 %, тоді як для всіх інших — 42 %. Для венчурних фон­дів встановлені пільгові кредити — за ставкою на рівні 5-6 % річних. Причому з держа­вних фондів підприємства можуть отримати субсидії у розмірі до 2 млн ієн. Якщо підприємці за рахунок власних коштів здійснюють НДДКР, то отримують право на по­даткову знижку на приватні інвестиції в НДДКР у розмірі 20 %. Урядові організації Японії гарантують повернення до 80 % обсягу коштів, що вкладаються у розвиток вен­чурного бізнесу.

З метою здійснення стимулюючого впливу на інноваційне підприємництво ряд країн За­хідної Європи застосовують такі пільги на оподаткування прибутку, як «податкові каніку­ли», які надаються підприємствам, що освоюють інноваційні проекти; пільгове оподатку­вання дивідендів на акції інноваційних організацій з метою стимулювання їх придбання юридичними і фізичними особами; ув'язування розміру податку з приростом інноваційних витрат; пільгове оподаткування прибутку, одержуваного за винаходи, ноу-хау, інші види ін­телектуальної діяльності; зменшення суми податку з прибутку на розмір вартості приладів і обладнання, що передається навчальним закладам, науково-дослідним інститутам тощо.

Отже, промислово розвинені країни широко використовують податки як засіб розвитку інноваційної діяльності, створюючи таку систему оподаткування, яка постійно заохочує підприємницьку ініціативу, інвестиції, впровадження інновацій.

Натомість, в Україні державна політика стимулювання інноваційного розвитку має, зде­більшого, декларативний характер. Нестабільність законодавчої бази загалом та тієї части­ни, що стосується інноваційної діяльності, зокрема — основний стримуючий фактор його розвитку.

Основні причини, які обмежують інноваційну діяльність: нестабільність фінансово­го стану та відсутність власних коштів промислових підприємств, надмірні кредитні ставки банків і відсутність довгострокового кредитування, слабкі мотиваційні чинники впровадження інновацій.

Хоча, деякі податкові пільги на інноваційну діяльність в Україні однак існують. Зокрема, від сплати податків звільняються державні навчально-виховні заклади, наукові установи й ор­ганізації, діяльність яких повністю чи частково фінансується з бюджету. Прибуток (дохід) до­слідно-конструкторських, конструкторсько-технологічних організацій і дослідних виробництв при цих установах оподатковується у розмірі 25 % від ставки податку, встановленого для під­приємств в Україні; у розмірі 50 % — прибуток (дохід) дослідних заводів, частка дослідної продукції яких становить не менше 80 %; звільняються від сплати податку державний фонд фундаментальних досліджень та інноваційні фонди, які зареєстровані в установленому поряд­ку, а оподаткований прибуток підприємств та об'єднань, що здійснюють добровільні внески до цих фондів, зменшується на суму таких внесків. Спеціальний режим оподаткування поши­рюється і на інноваційні проекти технопарків, які зареєстровані і діють відповідно до Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних пар­ків». Після того, як спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків та спеціальних економічних зон навесні 2005 року був скасований, Верховна Рада 12 січня 2006 року після повторного розгляду прийняла в новій редакції Закон «Про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інших законів України», яким знову визначений ряд заходів державної фінансової підтримки, цільового суб­сидування та кредитування технопарків, фактично повернуті пільги 16 технопаркам.

Але, загалом система оподаткування в Україні недостатньо спрямована на стимулю­вання розвитку інноваційного підприємництва. Відсутній механізм заохочення інвесту­вання частин прибутку у виробництво, не створено стимулів щодо науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт. Існує значна неадекватність між наявними джерела­ми фінансування та потребами інноваційного розвитку. Традиційні засоби фінансування не пристосовані до впровадження інновацій. Це особливо стосується ранніх стадій ін­новаційного циклу.