§ 4. Орфографія. Принципи української орфографії

Орфографія (від грецьк. орвоурафіа — правильно писати) має 4 значення:

історично сформована, уніфікована система правил, що визнача­ють написання слів згідно з усталеними нормами, яку приймає і якою користується суспільство;

правила, що забезпечують однотипні написання в тих випадках, коли можливі різні варіанти;

дотримання всіма прийнятих написань;

розділ мовознавства, який вивчає та встановлює правила написання. Орфограма — це написання, що вибирається з кількох можливих

варіантів і грунтується на сформульованому й закріпленому в системі орфографії правилі.

Типи орфограм: буквені, небуквені.

Види орфограм за графічним вираженням:

орфограма-буква;

орфограма-дефіс;

орфограма-риска (знак переносу);

орфограма-пропуск (написання слів окремо);

орфограма-контакт (написання слів разом);

орфограма-апостроф.

Орфографічне правило — це особлива коротка, чітка рекоменда-ція-інструкція, у якій перераховуються умови вибору тих чи інших єди­но прийнятих написань як зразкових.

Принцип правопису (від лат. ргіпсіріит — основа) — це те, що лежить в основі правопису.

Український правопис визначають 4 принципи:

Фонетичний;

Морфологічний;

Історичний (або традиційний);

ГУ.   Смисловий (або семантико-диференційний).

 

І. Згідно з фонетичним принципом слова записуються відповідно до літературно-нормативного звучання, тобто так, як вимовляються. Раніше вважалося, що в українській мові приблизно 50 % слів пишеться за фо­нетичним принципом. За найновішими даними встановлено, що на 76,7 % правописні форми українських слів збігаються з власною транскрипцією.

До конкретних випадків реалізації фонетичного принципу нале­жать такі написання:

1) наголошені та ненаголошені [а, у, і, о], крім слів, у яких [о] вжи­вається перед наголошеним [у]: мати, думка, місяць, торба, картина, куріпка, діво чий, корогва, картати, кілок, куліш, мостити, міряти, купувати;

о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: чорний, черемшина, жоржина, вечеряти, жонатий, черствий, пшоно, четверо;

а на місці давнього звука [о] перед складом з наголошеним [а]: хазяїн, гарячий, багатий, качан, гаразд, кажан, калач;

е, и, що позначають наголошені звуки: мед, кедр, мольберт, студент, коректор, вишня, тихо, візник, дим, дихання;

позначення приголосних звуків у позиції перед голосними: ко­лихати, перехід, іменини, газета, озеро, молодий, коритися, галичани;

усі чергування голосних і приголосних звуків, що фіксуються орфографічно: котити — качати, садити — сідати, нога — нозі — ніжка, мука — у муці — мучний, муха — мусі — мушка, летіти — літати, могти — можу, текти — тече, купити — ку­плений, трусити — трясти, дух — дихати;

префікс с- перед кореневими к, п, т, ф, х: скоротити, спустити, струсити, сфотографувати, схуднути;

групи приголосних звуків, що утворилися внаслідок спрощення, закріпленого орфографічно: щасливий, під'їзний, тижневий, сер­це, чесний, жалісний, обласний, блиснути, брязнути, місце, скло, міський;

суфікси -ств-, -цтв-, -зтв- в іменниках середнього роду на -о: то­вариство, новаторство, видавництво, ремісництво, убозтво, бо­ягузтво;

перші літери в прикметникових суфіксах -ськ-, -цьк-, -ьк-, -зьк-:

чеський, біблейський, латиський, поліський, митецький, старо­грецький, наставницький, паломницький, печенізький, варязький, магдебурзький, абхазький та інші.

 

ІІ. За морфологічним принципом значущі частини слова — мор­феми — пишуться однаково незважаючи на те, що в різних частинах того самого слова чи в споріднених словах вимовляються по-різному. У таких словах спостерігається невідповідність між вимовою та на­писанням (тому слід бути особливо уважними). Фонетичний та мор­фологічний — два головні принципи української орфографії.

За морфологічним принципом здійснюються такі написання, що відрізняються від їх реальної вимови:

е, и на позначення ненаголошених голосних: весняний, дерево, мести, теплохід, число, весело, живопліт;

о на позначення ненаголошеного звука перед складом з наголоше­ним [у]: чому, зозуля, голубка, кожух, лопух;

слова з наявними асимілятивними змінами (уподібненням за дзвінкістю, глухістю, місцем і способом творення, м'якістю в се­редині слова та на межі різних фонетичних слів — див.: § 13), які відбуваються лише у вимові й не фіксуються орфографічно: ліч­ба, бейсбол, молотьба, вогкий, зцементувати, безпечний, роз­чесати, дивишся, відчувати, не морочся, річці, уманський, тру­додні, підняти, лінгвістів, долинці, під джипом, перед дзеркалом, без жалю, принц чемний;

букви на позначення подовжених звуків, що утворилися на межі морфем чи внаслідок асимілятивних змін: беззубий, ззовні, пись­менник, віддячити, возз'єднання, страшенний, настінний, ма­линник, ллється, навмання, розрісся, зневоднення, сіллю, галуззю, суддя, життєвий;

слова, у яких спрощення відбувається у вимові, але не фіксується орфографічно: максималістський, шістнадцять, шістсот, шіст­десят, у хустці, невістці, журналістський, лейтенантський, де­кадентство;

випадки дисимілятивних змін (розподібнення), що відбуваються лише у вимові й не фіксуються орфографічно: пшеничний, молоч­ний, ячний, смачно, яєчня, сонячний та інші.

 

ІІІ. Суть історичного (або традиційного) принципу полягає в тому, що написання деяких слів, їх частин, окремих літер не можна пояснити ні вимовою, ні позиційними змінами сучасної української літературної мови. Такі написання здійснюються за традицією, так, як було при­йнято в давній мові чи в певний історичний період, і пояснити їх за до­помогою законів розвитку мови на сучасному етапі не можна.

За історичною традицією пишуться:

літери ї та щ, які завжди позначають два звуки: короїд, з 'їзд, їздо­вий, солов ї, твої, щука, хвощ, щоденник, пригорщі, хрящуватий;

букви я, ю, є, що позначають по два звуки: ящірка, колія, в яз, юнак, воювати, тримаються, єнот, кольє, поєднатися;

буква ь (м'який знак) у всіх випадках: лялька, киньте, мідь, льон, трьох, калинонька, стільці, прилинь, щирість;

букви д і ж, д і з, що позначають один звук: джоуль, джигіт, ка­джу, джин, джокер, дзюдо, дзенькіт, дзиґлик, дзиґа, дзиґарі;

літери на позначення ненаголошених [и] та [е], що не перевіря­ються наголосом: лиман, кишеня, левада, леміш, комин, тепер, чекати;

и та і в словах іншомовного походження, що регулюються пра­вилом «дев'ятки»: дивертисмент, пюпітр, корида, візит, ар­тикуляція, ідіома, офіціоз, Ватикан, Сицилія, Флорида, Чилі, Вір-джинія, Візантія;

подвоєння букв у словах іншомовного походження: тонна, манна, нетто, брутто, пенні, мулла, панна, мірра, мадонна, голландець, ясський, шіллерівський, Калькутта, Діккенс, Торрічеллі, Аддис-Абеба, Таллінн, Бонн, Дебюссі, Лоллобриджида, Піттсбурґ.

уживання значка апострофа (') для роздільної вимови, тобто для позначення буквами я, ю, є двох звуків після твердих при­голосних, чи для позначення деяких скорочених часток перед ін­шомовними власними іменами, а також з метою відображення на письмі явища аферези (втрати звука [о] на початку деяких слів під впливом попереднього слова, що закінчується голосним) та явища редукції (прикінцевого скорочення у вимові звуків та складів): круп'є, розм'якнути, в'ялий, від'єднаний, кав'ярня, в'юн, Захар'їн, Дем'янськ; Д'Аламбер, Д'Аннунціо, Д'Обіньє, О'Кон-нелл, О'Коннор-Вілінська, О'Ніл, О'Генрі, О'Кейсі; Це ми за 'дин день зробимо (Народна творчість). А ми в парі ходить будем, одно 'дного любить будем (Народна творчість). Тільки що 'дцві-ли сади, а вже ось і літують. Мовчки сосни стоять — вітами похитують (П. Тичина). І взагалі: ко' б не було рабів, Цікаво, чи

з'явилися б тирани? (Л. Костенко). Хіба і мені не хочеться іноді згребти цього жирного павука і випустити з нього смердюче по­вітря... й затулити свого носа, щоб не вчадіти? Хо' і дуже хо', але стерплю... (В. Яворівський). Може, бренькав я на лірі? Мо' в житті скакав телятком? А народ хай сам розсудить. Бджіл­ку люблять з повним взятком (П. Тичина). Мо', поміч потрібна? (В. Яворівський).

 

IV.  Смисловий (або семантико-диференційний) принцип полягає в тому, що різні написання слів та їх сполучень, які звучать однаково, за­лежать від різного лексичного значення. До смислових написань належать:

розрізнення великої та малої літер у власних та загальних на­звах: горобець — Горобець (прізвище), карась — Карась (пріз­вище), зелений барвінок — Зелений Барвінок (назва села), земля (ґрунт) — Земля (планета), макінтош (плащ) — Макінтош (пріз­вище), ампер (фізична одиниця) — Ампер (прізвище), зірка — Зір­ка (кличка корови), вулкан — Вулкан (міфічна істота), бостон (тканина) — Бостон (назва міста), арканзас (мінерал) — Ар­канзас (штат), к' янті (вино) — К' янті (провінція);

написання слів разом та окремо (у тому числі розмежування част­ки не та префікса не-): потри — по три, сонце — сон це, під­віз — під віз, задачею — за дачею, напам' ять — на пам' ять, не­написаний — не написаний, немає — не має, недобре — не добре, неправда — не правда, нездужати — не здужати, якби — як би, щоб — що б, проте — про те, уп 'ятьох — у п 'ятьох, уперше — у перше, вкрай — в край, якнайліпше — як найліпше, нижчепідписа­ний — трохи нижче підписаний;

написання слів окремо та через дефіс: по березневому — по-бе­резневому, по сусідському — по-сусідському, по святковому — по-святковому, по театральному — по-театральному, по їхньому — по-їхньому, по нашому — по-нашому;

написання деяких закінчень, що залежать від конкретного лек­сичного значення слів: вала (колінчатого) — валу (земляного),

апарата (приладу) — апарату (державного), рака (твари­на) — раку (хвороба), томата (рослина) — томату (приправа), лексикона (книжка) — лексикону (запас слів), граната (дерево) — гранату (мінерал), туші (фарба) — тушу (музичне привітання), Ростовом (назва міста) — Ростовим (прізвище), Куйбишевом (назва міста) — Куйбишевим (прізвище);

написання окремих літер залежно від смислу слова: компанія — кампанія, богатир — багатир, сердешний — сердечний, повила­ся — повелася;

написання лапок залежно від контексту та лексичного значення слова чи словосполучення: Ятрань (річка) — «Ятрань» (назва кі­нотеатру), Вітчизна — «Вітчизна» (назва журналу), Дніпро (річ­ка) — «Дніпро» (назва готелю), Волга (річка) — «Волга» (мар­ка машини), Челленджер (найбільша заглибина у світовому оке­ані) — «Челленджер» (американський космічний корабель), Арк­тика — «Арктика» (атомохід) та інші.

Слід зауважити, що написання в одному слові можуть здійснюва­тися за різними орфографічними принципами. Наприклад, у слові по-новітньому — літери п (пе), о, н (ен), о, в (ве), і, н (ен), о, м (ем), у пи­шуться за фонетичним принципом; літера т (те), що позначає м'який звук [т'] унаслідок уподібнення за м'якістю до наступного звука [н'], уживається за морфологічним принципом; ь (м'який знак) — за тра­диційним принципом; префікс по- фіксується в цьому слові через дефіс за смисловим принципом, тому що дане слово — прислівник.

 

Послідовність орфографічного розбору слова

Подати слово в орфографічному записі.

Визначити орфограми для аналізу, підкреслити їх (для зручності орфограми на різні правила краще підкреслювати неоднаково).

Сформулювати назву орфограми.

Встановити тип та різновид орфограми.

При потребі вказати морфему, у якій міститься орфограма.

За допомогою орфографічного правила пояснити конкретну орфограму.

Визначити й охарактеризувати принцип правопису аналізованої орфограми.

Дібрати слова з аналогічною орфограмою.

Примітка 1. Якщо орфограм у слові дві чи більше, то краще пояс­нення кожної позначати буквами алфавіту. Арабськими цифрами позначаються слова з орфограмами під час орфографічного ана­лізу речення або тексту.

Примітка 2. Під час стислого орфографічного розбору слова чи орфографічного аналізу речення (тексту) використовують під­пункти: 1, 2, 6. До того ж у процесі орфографічного аналізу ре­чення або тексту враховуються правила милозвучності. Зразок:

Перехресний —

а)         буквена орфограма; букви е в префіксі пере-; префікс пере- в
українській мові завжди пишеться з двома літерами е; напи-
сання двох літер е здійснюється за морфологічним принци-
пом, бо вимовляються два звуки [еи] в ненаголошеній пози-
ції; переміщений, перешитий, переодягнений, перекладений,
перебудований;

б)         буквена орфограма; спрощення в групі приголосних [стн];
у групі [стн] середній проривний звук [т] випадає (спрощу-
ється) у вимові, цей прикметник утворений від іменника пе-
рехрестя; написання -сн- здійснюється за фонетичним прин-
ципом, тому що явище спрощення відбувається у вимові й
фіксується орфографічно; злісний, обласний, пристрасний,
доблесний, ненависний.

 

Зібратися з думками так і не пощастило: не було кворуму.

 

Орфографічний аналіз речення (тексту)

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубили зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні (Л. Костенко).

Орфограми:

Мій — перше слово в реченні пишеться з великої букви;

написаний в окопі — а) дієприкметник пишеться з однією буквою н (ен); б) за правилами милозвучності між приголосним та голо­сним уживається прийменник в;

сипкій — у корені вимовляється ненаголошений звук [ие], а пи­шеться буква и, бо перевірне слово — сипати;

стіні — перед м'яким звуком [т'] унаслідок уподібнення за м'я­кістю звук [с'] пом'якшується у вимові, але ь (м'який знак) після букви с (ес) не пишеться перед наступним м' яким звуком;

зорі в гороскопі — за правилами милозвучності між голосним і приголосним уживається прийменник в;

дитинство, вбите — а) у корені вимовляється ненаголошений звук [ие], але пишеться буква и, тому що це слово потрібно запам'я­тати чи перевіряти за орфографічним словником, у цьому корені звук [и] чергується із звуком [і] (діти); б) після паузи, що на пись­мі позначається комою, за правилами милозвучності на початку слова повинна вживатися буква у, в авторському варіанті не до­тримано законів милозвучності, очевидно, через те, що це віршо­ваний текст і таке використання не порушує ритму, віршованого розміру поезії.

 

Вправа 6

Визначте, за якими принципами української орфографії здійсню­ються виділені написання в словах.

Шелесткий, ґелґіт, розжувати, розчесати, дошці, леміш, люд­ство, вагаються, датчанин, глядачці, приїжджати, вчення, молодості, книжка, сорочці, лев — Лев, гончар — Гончар, панна, мотто, ніцць­кий, Коліївщина, жалісливий, контрастний, тріснути, декадентство, ткацький, ткацтво, волоський, Куйбишевом — Куйбишевим, кир­гизький, торішній, сердечний, сердешний, вищий, віджимання, юн­нат, піджарити, надзелень, передзвін, стерегти, союз, конурка, Наталці, возз'єднання, осінній, манна, Чикаго, по_українському — по-укра­їнському, до купи — докупи, раджу, ньюфаундленд (порода собак) — Ньюфаундленд (острів).

 

Вправа 7

Зробіть орфографічний аналіз поданих слів.

Ганчір'я, Андріївська церква, безпечність, будь-що-будь, Ватт, ват, вибирати, превелебний, презентація, видовженотупоконічний, сус­пільно корисний, галуззю, гіллячка, Гордєєв, гордіїв вузол, дев'ятеро, велетенський, страшенний, здешевлення, з-посеред, ненавидячи, ще не підписаний, Іллюшин, карабаський, кістлявий, навиворіт, отож-то, не­начебто, що-небудь, яффський, Хмельниччина.

 

Вправа 8

Зробіть орфографічний аналіз речень.

1. Разом вдивляємось в марево — І бачимо скальпованого Гонту, Бачимо Богуна, Наливайка, Мазепу, Бачимо тих, кого гнали в Сибіри, Бачимо втоптаних в землю, Від волів повільніших—З ярмами на шиях, із хомутами, В наритниках, шорах, уздечках Емських, Петрівських, Лазарівських указів (М. Петренко). 2. Людське в людині те, що в ній є від Бога, на кожному кроці заперечує смерть і веде людину до ві­чного (В. Маринчак). 3. В усі роки нас вражало дивовижне співзвуччя Шевченкової поезії із сучасністю (М. Горинь). 4. Промінням ясним, хвилями буйними, прудкими іскрами, летючими зірками, палкими блискавицями, мечами хотіла б я вас виховать, слова! (Леся Українка). 5. Дзвінкий жайворонок то вгору, до сонця, Зів'ється, де сяє йому лю­бий рай, То пісню співа й до людського віконця... — Лети ж, рідне слово, лети в рідний край! (Олена Пчілка). 6. Стверджуймо: вірш, піс­ня, слово Можуть самодостатніми бути, Оновлюватися самі І онов­лювати душу, Від першої колискової До колядок різдвяних, До ве­сільних обрядів, Веснянок, купальських пісень — Аж до печальних обрядів, Запечатаних останньою свічкою (М. Петренко). 7. Серце су­кроватою 'бкипіло [обкипіло] І в болістях своїх зотліло й заніміло (П. Куліш). 8. А тітка Настя торби збирає, струснула крихти для го­робців. — Попродавала, нічо' й немає, візьми, Митюшко, хоч гарбуз­ців (Д. Білоус). 9. Зчиняє лемент птаство у своїй країні, що зветься Надроссям (С. Колесник).

 

Вправа 9

Зробіть орфографічний аналіз пропонованих текстів.

Гордо височить над околишніми травами китицею жовтих або си­ніх з металевим відливом шоломоподібних квіток аконіт, цар-трава — одна з найотрутніших рослин світу. Про аконіт відомо ще з сивої дав­нини. Римський поет Овідій оспівав чарівницю Медею, яка отруїла со­ком аконіту легендарного афінського царя Тесея.

Цікава міфологічна версія походження аконіту. Коли Геркулес ви­тяг на світло триголового пса Цербера, який сторожував вхід до пекла, з усіх його пащ точилася на землю отруйна слина. На цьому місці вперше і виріс аконіт. Лише згодом він поширився скрізь (І. Шуліпенко).

Мова для будь-якого народу стає ніби другою природою, що ор­ганічно оточує його, живе з ним всюди й завжди, без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обер­тається нищення природи, неповага до неї, відмова від її пошануван­ня — так і катастрофічно боляче б'є по народові, нації зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері. І якщо ми нарешті зрозуміли, що треба берегти природу, то дав­но треба зрозуміти, що екологія мови — це екологія наших душ, нас як розумних істот, а не просто як живих мешканців Землі. Зречення рідної мови призводить до найбільшої кари — духовного каліцтва (Г. Нудьга).

При Данилові Галицькому вперше з'явилося поняття України як державного об'єднання. Слово «україна», окраїна, було відоме й ра­ніше, ще з часів «Слова о полку Ігоревім», але саме «Україна» — це від Галицького. До того ж часу належать перші офіційні документи, на­писані мовою, що її вважаємо українською... І ще цікавий момент: Да­нило Галицький запросив на руські землі євреїв з Німеччини, щоб ожи­вити ремесла й торгівлю. А було це за часів священної Римської ім­перії, за часів жорстокого переслідування євреїв на Заході. І от прибули до нас люди в дивних строях, з чудернацькими манерами, з не схожою ні на що мовою. І на віки стали часткою нашого буття (В. Степаненко).

Змалку я любив село, де дядьки на всьому знаються. І цікаво нам було, як вони перемовляються. Хто яких вживає слів, як у речення їх зв'язує. Ось розмову двох дядьків третій дядько переказує: «Хто

тобі, — ка', — молотив?» Ка': «Семен Пацула з Миною...» «Скільки ти, — ка', — заплатив?» Ка': «Три пуди з половиною...» Замість «каже» — просто «ка' »: курманівська* мовна з'явинка — колоритна, слобідська, як у Квітки-Основ'яненка! (Д. Білоус).

 

©Ô Освіта — це те, що залишається, коли забувається все, чому Вас навчили.