§ 3. Графіка. Алфавіт

Графіка (від грецьк. уращщ, урафоо — пишу, малюю) у лінгвісти­ці має два значення:

1)         сукупність начертальних знаків (писаних, друкованих, мальованих),
що вживаються для писемного відтворення усного мовлення;

2)         розділ мовознавчої науки, у якому вивчається сукупність умовних
знаків, за допомогою яких усне мовлення передається на письмі.
Сукупність усіх букв, розміщених у певному, прийнятому для да-
ної мови порядку, становить алфавіт (від грецьк. акфавцтод, що похо-
дить від назв грецьких літер — альфа та бета, новогрецька — віта).
Синоніми: абетка (від назв перших літер слов'янського алфавіту — а
та бе), азбука (від назв двох перших літер старослов'янського алфаві-
ту — азь та буки).

Абетка сучасної української літературної мови складається із 33 букв. Розташовані вони в такій послідовності й називаються так:

А а (а) Б б (бе) В в (ве) Г г (ге) Ґ ґ (ґе) Д д (де) Е е (е) Є є (є) Ж ж (же) З з (зе) И и (и) І і (і) Ї ї (ї) Й й (йот) К к (ка) Л л (ел) М м (ем) Н н (ен) О о (о) П п (пе) Р р (ер) С с (ес) Т т (те) У у (у) Ф ф (еф) Х х (ха) Ц ц (це) Ч ч (че) Ш ш (ша) Щ щ (ща) ь (м'який знак) Ю ю (ю) Я я (я)

 

©А — Ти, Галинко, уже знаєш азбуку?

Авжеж, знаю.

Тоді скажи мені, будь ласка, яка буква йде після «А»?

Усі інші букви.

 

За алфавітом розміщують слова в довідниках, словниках, енцикло­педіях тощо. Літери алфавіту використовують у традиційній нумерації підрозділів, хоча при цьому досить часто забувають про букву ґ (ґе), що йде після г (ге), перед д (де). До цього часу не зустрічається літера ґ (ґе) на сторінках багатьох українських видань, це часто пояснюють матері­ально-фінансовою скрутою, однак причиною може бути звичайне неба­жання, що ґрунтується на невиправданому консерватизмі. Існує також

інша крайність: повернули до алфавіту «репресовану літеру» — гро­мадяни дружно «заґекали», навіть у тих випадках, де для цього немає жодних підстав.

Звук [ґ] здавна існує в українській мові і є природним для нас. У давніх писемних джерелах цей звук позначався буквою г, сполученням кг, латинською g, пізніше з'являється спеціальна буква, схожа на г з до­даванням до неї праворуч згори перпендикулярної риски. Літера ґ (ґе) як окрема (курсивний різновид грецької літери «гама») запроваджена до українського алфавіту одним з найосвіченіших філологів свого часу Мелетієм Смотрицьким. Ця графема широко вживана в його найавто­ритетнішій «Граматиці», що вийшла 1619 року в Єв'ї біля Вільна (тепер Вевіс Тракайського району в Литві). Літера ґ (ґе) поступово поширю­ється, стає природною і в західно-, і в східноукраїнській мовній прак­тиці. Закономірно використовується буква ґ (ґе) у «Словарі української мови» Б. Грінченка (1907-1909 рр.). Присутня вона і в офіційних україн­ських виданнях, фіксується в Правописі 1929 р. Проте в радянські часи (із 1933 до 1990 р.) ця буква була вилучена як «націоналістична», хоч у Західній Україні вона проіснувала до 1939 року. Протягом такого три­валого часу складалася дивна ситуація: буква г (ге) позначала два звуки [ґ] і [г], відповідно потрібно було знати, у яких випадках який звук ви­мовлявся: фрикативний глотковий чи проривний задньоязиковий. Звідси розхитування орфоепічної норми. Четвертим виданням Українського правопису (1993 р. — масовий тираж, 1990 р. — проект, третє видання) було реабілітовано літеру ґ (ґе) й повернуто до українського алфавіту.

Учені дослідили, що звук [ґ] досить рідко використовується в на­шому мовленні, як і звук [дз]. Підраховано, що на один мільйон зву-ковживань [ґ] зустрінеться не частіше 57 разів.

Трапляється, що неправильно відтворюють прописний варіант цієї букви — Ґґ, який відрізняється від прописної літери г (ге). У диктантах на слух легко розрізнити ці звуки й передати їх на письмі відповідними буквами.

Вам допоможуть такі приклади: 1.    Гніт нестерпний пече, наче ґніт палючий. (Значення першого сло­ва — «експлуатація», другого — «стрічка чи шнур для горіння»).

Xoдив на гулі, дoки не ді^ав ґулі.

Нашу малу Ганку nocадили на виттму ґанку.

Bd mвoï noвcюдні шмиги мені зoвcім не дo шмиґи. (Перше сло­во означає «вештання», значення другого виразу — «не до вподоби»).

Літера ґ (ґе) уживається в українських та запозичених словах, ви­гуках, іменах, прізвищах, географічних назвах тощо: ґандж, ґpечний, ґаmyнoк, ґава, ґанoк, ґазда, ґеґаmи, ґеґomаmи, ґлей, ґoґель-мoґель, юн-mаp, ґpаcyвання, ґpаmчаcmий, ґвалm, ґедзь, ґ^лиґа, дзиґаpі, cнoвиґаmи, дзиґлик, дpиґаmи, хуґа, джиґун, ґалакoнцеpm, дзиґа, ґешефm, аґpyc, ґpин-джoли, ґpyнm, ґpyнmoвний, oбґpyнmyваmи, аґу, ґа-ґа-ґа, Ґандзя, Ґудзь, Ґжицький, Ґалаґан, Ґаляmoвcький, Дoленґo, Шміґельcький, Ґpеcь, Ґудзій, Ґуґлижький, Лoмаґа, Ґpoнoвич, Ґлієp, Ґаpлінка (село), Ґopґани (гори), Ґpoфа (вершина), Ґдажьк, Ґpенландія, Ґібpалmаp, Ґеmебopг.

Літера ґ (ґе) уживається також при передачі іншомовних висловів: ґpан-npі, nеpcoна нoн ґpаmа, фаmа мopґана, mеppа інкoґніmа, ґуд бай, альmеp ею; назв іноземних фірм, компаній, часописів тощо: «Пpoкmеp енд Ґембл», «Дoльче енд Ґаббана», «Ґаpдіан», «Ґymен mаґ», «Дoйче Пpеccе — Aґенmyp», «Бocmoн ^уб» та інші.

У словах грецького походження потрібно писати й вимовляти лише г, бо так вимовляють самі греки: лoгіка, біoгpафія, генеза, гіганm, гімн, гімназія, гpафіка, opганізація, mpагедія. Відповідно в усіх утвореннях з компонентами гео-, гетеро-, гігро-, гідро-, гіпер-, гіпо-, геліо-, голо-(від гр. holos — «увесь», «цілий»), гомо- (від гр. homos — «рівний», «однаковий»), граф-, лог- та ін.: геoлoгія, геmеponoляpний, гігpocкonіч-ний, гідpoдинаміка, гіnеpценmpалізація, гіnompoфія, геліomеpаnія, гoлo-гpафія, гoмoциклічний, гpафoдиcnлей, лoгoмеmpичний тощо.

У давно запозичених словах також варто уживати г: газеmа, геній, гваpдія, гpадyc, генеpал.

У новіших запозиченнях з латинської та інших, крім грецької, мов (переважно романо-германських) г використовується на місці h, а ґ на місці g. Тому-то ґатунок (Gattung), ґешефт (Geschäft), Ґріґ (Grieg), але гумус (humus), гуманізм (humanus), Гайдн (Haydn). Особливу ува­гу варто звертати на слова, де є обидва звуки: Геґель (Hegel), Гюґо

(Hugo). Таким чином, ґ у словах іншомовного походження можна пи­сати лише там, де для цього є підстави. Якщо людина не засвоїла пра­вил уживання літери ґ (ґе), то краще утриматися від надмірного ґекан-ня чи послугуватися академічними орфографічними словниками після 1993 року видання.

Іншомовне сполучення ch найчастіше передається українською лі­терою х (ха): Фрідріх (Friedrich), Халдея (Chaldaea). Буквою г (ге) слід передавати літеру h. Тому на відміну від російської в українській мові потрібно вживати: Ганс, Гельмут, Гофман, Йоганн, Йоганнесбурґ, Гемпшир, Гельсінкі, Гельсінська спілка, гінді, нігілізм і подібні.

Додатково можна використати:

Орфографічний словник української мови. — К.: Довіра, 1994, 1999 чи пізніших рр. вид. — С.166-167, де подані слова з літе­рою ґ;

Паночко М. Літера «Ґ» // Українська мова та література. — 1996. — № 1 (до речі, Михайло Паночко зібрав та опублікував близько двох тисяч слів із літерою ґ (ґе));

Список слів із літерою Ґ // Дивослово. — 1998. — № 3. — С. 11 та ін.

 

Вправа 5

Використовуючи словники, підручники, додаткову літературу, укладіть словничок лексем з літерою ґ (ґе) за алфавітом.

Перепишіть речення, з'ясувавши, чи потрібно в усіх зазначених нижче словах писати букву ґ (ґе).

А. 1. Бували войни й військовії свари: Ґалаґани, і Киселі, і Ко-чубеї-Нагаї; Було добра того чимало (Т. Шевченко). 2. Лиш на Лича­кові є ще гробниці, Де ґабсбурґів зотліли слуги ниці, І слово їх лежить, як пилюга, На камені могильному твердому (Д. Павличко). 3. Коли першовчителі слов'янства святі Кирило й Мефодій почали в ІХ сто­літті проповідувати в Моравії Христову віру зрозумілою для чехів мо­вою, то це викликало лютий опір, ґвалт, нападки з боку кліру про-німецької орієнтації (до речі, подібне ми спостерігаємо зараз в Україні з боку священиків промосковської орієнтації) (В. Горбачук). 4. Вона

 

[українська мова] може звучати на найрізноманітніших регістрах: по-простацькому й найвишуканіше, нею легко віддавати найтонші на­строєві гами, надається вона й до найповажнішого інтелектуального мислення й творення (В. Шевчук). 5. Люблю назвати колегу — сло­весник. В тім слові чудовім вчуваються весни, В нім хвилю шовкову підносить Славута, І пісню народжує мова розкута (Б. Соя). 6. Тебе, бунтарське, кидали за грати, Терзали, як борця на засланні, А ти [рід­не слово], нескорене, не спалене в огні, Прийшло в рядок живим сол­датом стати (П. Дорошко). 7. Школярі свої ґринджоли З повіток подо­стають І по вулиці, мов бджоли, До сугорка загудуть... (Я. Щоголів). 8. Уста отверзлися — і слово, Лихим безбатченкам на зло, Під сонцем істини раптово, Як зерно в грунті, ожило (І. Гнатюк). 9. Ти сьогодні долю не зустрів. Ти мене прогавив, як зупинку (В. Балдинюк).

Б. 1. Батьківська мова — гучна, солов'їна, в чому, скажи, твоя смертна провина, за що тобі це підпілля легальне — вічне тавро на од­вічне лигання?! (Ю. Доценко). 2. Турґенєв... не без зловтіхи згадує про негативну реакцію деяких Шевченкових земляків на російськомовний «Щоденник» поета, сам пише, що не поважав би себе, якби писав щось не російською мовою. А тим часом відомі не тільки листи, але й твори Турґенєва, писані французькою (Є. Сверстюк). 3. Отрясається з криги Синюха, Виривається в степ, де легенди і скитські боги (Б. Олексан­дрів). 4. Любити й ненавидіти батьківщину дано геніям (М. Неврлий). 5. Маланюк потряс мене... Ерудит, енциклопедист... Багато цитат, від Малярме і Гюґо до Блока й Ґумільова (Л. Полтава). 6. Неможливо всебічно і грунтовно визначити людські вчинки, не враховуючи їхніх закономірностей та одвічної волі неба (Б. Хмельницький). 7. Вони ви­йшли з під'їзду як молодята — стрункий білявий красень у смокінгу і вродлива жінка у віці елегантности (див.: впр. 54. ІІ, 6-е реч. — с. 150) (І. Роздобудько). 8. Блаженний муж, що серед гвалту й гуку Стоїть, як дуб посеред бур і грому, На згоду з підлістю не простягає руку, Во­лить зламатися, ніж поклониться злому (І. Франко). 9. Головне лихо засміченості в тому, що русизми часто фігурують в інших значеннях і, як неточне слово, затемнюють зміст або й порушують художню правду (О. Кундзіч). 10. Я гвалтую папір олівцем. Викарбовую ніби

 

прокляття. Я гвалтую німий папірець. Я стаю мимоволі тираном. Го­рів сірник. За ним рядки горіли. Я насолоджувалась запахом їдким Об­печених віршів (В. Балдинюк).

В. 1. Звучить все та ж музика зор Під скиптром диригента — Бога, І заглуша сліпий простор Мою анатему епохам. 2. Підфарбована гречність та чемність В комірці паперових чеснот. 3. Пергаментом папір розгортує листи, І майже без зусиль ляга під стрічку стрічка. 4. Крізь чорних днів крижану хугу, Крізь свист степів, крізь порох трун — Виконуєш космічну фугу На струнах зореметних рун. 5. А ме­ні ти — фата-моргана На пісках емігрантських Сахар — Ти, красо зем­лі несказанна, Нам немудрим — даремний дар! 6. Десь за гуркотом бою, за обрієм простору — Голуба Скандинавія, вікінгів край. 7. Роз­терзані хірургом речі, Одвертий механізм часу — Все ясно і шкода пе­речить, Чи марно проклинать красу. 8. Західнє сонце вдарило в лісок, Мов золота граната. 9. Ранок, він гряде Неспішним кроком пілігрима (Із творів Є. Маланюка).

 

©А Розмовляють сини «новихукраїнців».

Мені тато за те, що я склав географію, цілий острів пода­рував!

Це що! Ось мені предок купив твір «Як я провів літо», так те­пер його висувають на Нобелівську премію в галузі літератури.