§ 1. Фонетика. Фонетична транскрипція. Правила складоподілу

Фонетика (від грецьк. (ртщпкдс, — звуковий, голосовий) — роз­діл мовознавства, що вивчає звукову будову мови: способи утворення звуків, їх акустичні властивості та звукові зміни.

Звук — це найменша одиниця мови, яку ми вимовляємо й чуємо.

В українській мові 38 звуків: 6 голосних та 32 приголосних.

 

І. Голосні звуки

Голосні — це такі звуки мови, що творяться тільки за допомогою голосу (тону) унаслідок періодичних коливань голосових зв'язок; при їх вимові струмінь видихуваного повітря проходить вільно, не зустріча­ючи на своєму шляху перешкод.

Голосні звуки української мови: [і, и, е, у, о, а]. Можуть бути на­голошеними, ненаголошеними, побічнонаголошеними.

Класифікація голосних звуків

Найважливішу роль у творенні голосних звуків відіграє язик — найрухливіший орган у ротовій порожнині.

І.    За положенням (рухом) спинки язика в горизонтальному на­прямі щодо піднебіння виділяють голосні:

Переднього ряду: [і, и, е].

Заднього ряду: [у, о, а].

За підняттям (рухом) спинки язика у вертикальному напрямі щодо піднебіння виділяють голосні:

 

Високого піднесення (підняття): [і, и, у];

Середнього піднесення (підняття): [е, о];

Низького піднесення (підняття): [а].

За участю губ:

 

Огублені: [о, у].

Неогублені: [і, и, е, а].


При вимові огублених активну участь беруть губи, які округлю­ються й витягуються вперед. Інакше огублені називаються лабіалізо­ваними (від лат. labium — губа), а неогублені — нелабіалізованими.

Запам'ятати класифікацію голосних допоможе вислів — «прізви­ще Субота»).

 

II. Приголосні звуки

Приголосні — це такі звуки, при вимові яких струмінь видихува­ного повітря зустрічає й долає різні перешкоди. Ці перешкоди є при­чиною виникнення шумів, а наявність шуму — основна ознака при­голосних звуків.

Класифікація приголосних

І.    За місцем творення (інакше — за активним мовним органом)

усі приголосні поділяються на:

1. Губні (утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи з верхньою губою або з верхніми зубами): [б, п, в, м, ф] (запам'ято­вуються за допомогою вислову «Мавпа Буф»).

Язикові (активний мовний орган — язик):

а)         передньоязикові (активний мовний орган — кінчик і пере-
дня частина спинки язика):

зубні (утворюються зближенням чи зімкненням кінчика язика з верхніми зубами або альвеолами): [д, д', т, т', з, з', дз, дз', с, с', ц, ц', л, л', н, н'] («Де ти з 'їси ці лини» + [дз], усі зазна­чені звуки утворюють пари твердих та м'яких приголосних);

передньопіднебінні (утворюються зближенням відтягну­того назад кінчика язика з твердим піднебінням): [ж, ч, ш, діж, р, р'] (усі шиплячі + [р, р']);

б)         середньоязиковий (твориться за активної участі середньої
частини спинки язика, що піднімається й зближується з твер-
дим піднебінням): [й];

в)         задньоязикові, або задньоротові (творяться за активної
участі задньої частини спинки язика, що зближується з м'я-
ким піднебінням): [ґ, к, х].

Глотковий (фарингальний — від грецьк. фйрпу£, — глотка) (тво­риться зближенням активного органу — м' язів задньої частини глотки — та коренем язика): [г].

 

ІІ.   За способом творення (інакше — за характером перепони, яка

виникає між активним та пасивним мовним органом, і способом її по­долання):

1. Зімкнені (при вимові цих звуків активний та пасивний органи змикаються):

а)         проривні (чисті зімкнені) (під час їх вимови активний і па-
сивний мовні органи утворюють зімкнення, яке проривається
струменем видихуваного повітря): [б, п, д, д', т, т', ґ, к];

б)         зімкнено-щілинні (африкати — лат. а/у/гісаге — терти) (під
час їх вимови активний та пасивний органи спочатку утво-
рюють зімкнення, а потім вузьку щілину, через яку проходить
струмінь видихуваного повітря): [ц, ц', дз, дз', ч, д"ж];

в)         зімкнено-прохідні (носові) (м'яке піднебіння опускається
й закриває вхід у ротову порожнину, струмінь видихуваного
повітря проходить через носову порожнину): [м, н, н'].

Щілинні (активний і пасивний органи утворюють вузьку щілину):

а)         серединні (під час їх вимови струмінь видихуваного повітря
проходить уздовж посередині язика, краї якого з боків при-
тиснені до верхніх зубів, утворюючи своєрідний жолобок):
[в, ф, й, з, з', с, с', ж, ш, г, х];

б)         бокові (під час їх вимови крила язика опущені й струмінь ви-
дихуваного повітря проходить з обох боків): [л, л'].

Дрижачі (вібранти) (кінчик язика 3-4 рази то зближується з під­небінням, то утворює з ним вузьку щілину): [р, р']. Примітка. Як правило, ця класифікація (ІІ) у школі не вивчається.

 

За участю шуму й голосу:

 

Сонорні (від лат. ъопотт — дзвінкий) — це приголосні звуки, при вимові яких голос переважає над шумом: [м, в, н, н', л, л', р, р', й] («ми винили рій»).

Шумні — приголосні звуки, що творяться за допомогою більшої частки шуму, меншої голосу чи тільки за участю шуму. Шумні поділяються на:

а)         дзвінкі — це приголосні звуки, при вимові яких шум пере-
важає над голосом: [б, д, д', дз, дУ, з, з', дж, ж, ґ, г] («буде
гоже ґедзю у джазі»);

б)         глухі — це приголосні звуки, при вимові яких бере участь
лише шум: [п, т, т', ц, ц', с, с', ч, ш, к, х, ф] («усе це кафе
«Птах і чаша»).

Дзвінкі та глухі утворюють 11 пар: [б - п], [д - т], [д' - т'], [з -с], [з' - с'], [дз - ц], [дз' - ц'], [ж - ш], [д ж - ч], [г - х], [ґ - к], глухий [ф] не має пари дзвінкого.

За м'якістю — твердістю (за підняттям середньої частини спин­ки язика до твердого піднебіння).

1. Постійно м'який (пригадайте, що за місцем творення цей звук середньоязиковий, тобто завжди при його вимові середня частина спинки язика найближче піднімається до твердого під­небіння): [й].

М'які (середня частина спинки язика наближається до твердого піднебіння): [д', т', з', с', ц', л', н', дз', р'] («де ти з'їси ці лини» + [дУ, р']);

Тверді (середня частина спинки язика додатково не піднімається до твердого піднебіння): [д, т, з, с, ц, л, н, дз, р].

Тверді та м'які приголосні утворюють 9 пар: [д - д'], [т - т'], [з - з'], [с - с'], [ц - ц'], [л - л'], [н - н'], [дз - дУ], [р - р'].

Постійно тверді (м'якими не бувають): [б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, дж, ґ, к, х, г] (13 приголосних, серед яких усі губні, шиплячі, за­дньоязикові та глотковий). Перераховані приголосні звуки мо­жуть бути тільки напівм'якими, тобто при їх вимові середня час­тина спинки язика має незначний ступінь підняття до твердого піднебіння. Про випадки (позиції) уживання напівм'яких при­голосних див.: § 2, ІІ, п. 7.

 

У.    За характером звучання (за акустичним враженням):

Шиплячі (під час їх вимови посередині язика одночасно утворю­ються дві щілини: перша — між кінчиком язика й переднім краєм твердого піднебіння навпроти альвеол, друга — між задньою час­тиною спинки язика та переднім краєм м' якого піднебіння; про­ходячи через дві щілини, струмінь повітря утворює характерний шум, що нагадує шипіння): [ж, ч, ш, дж].

Свистячі (при вимові цих звуків утворюється зімкнення, а потім щілина між кінчиком язика й ділянкою біля верхніх зубів та аль­веол; повітряний струмінь протискується крізь щілину, ударяється об верхні зуби, і внаслідок цього утворюється різкий шум, що на­гадує свист): [з, з', с, с', дз, дз', ц, ц'].

Шиплячі та свистячі утворюють пари, які можна запам'ятати за ви­разом «ще їжджу» — тут представлені всі шиплячі: буква щ (ща) позначає звуки [ш] і [ч], а далі йдуть [ж] і [дж], якщо ці два слова вимовити так, як мала дитина, то отримаємо парні свистячі «сце їз-дзу», але варто врахувати, що шиплячі бувають лише твердими, а свистячі — і твердими, і м'якими. Таким чином, отримуємо про­тиставлення: [ш - с, с'], [ч - ц, ц'], [ж - з, з'], [дж - дз, дз'].

ІІІ. Фонетична транскрипція

У мовній практиці нерідко виникає потреба відтворити на письмі усне мовлення. Для цього використовують фонетичну транскрипцію, або спеціальне фонетичне письмо.

Фонетична транскрипція (від лат. transcriptio — переписуван­ня) — науково-лінгвістичний точний запис вимови окремих звуків, зву­косполучень, слів чи цілого тексту.

Фонетична транскрипція, яка використовується в українському мовознавстві, створена на основі сучасної абетки української мови та особливих знаків для позначення окремих звуків.

Оскільки в посібнику не розглядатимуться записи фонетичною транскрипцією текстів, а тільки слів, звукосполучень, окремих звуків, подаємо основні правила та знаки фонетичного запису, що використо­вуються в шкільній практиці.

Велика літера, дефіс у транскрипції не вживаються: Марія [мар'ійа], по-нашому [понашому]. Фонетичний запис здійснюєть­ся у квадратних дужках, обов'язково ставиться наголос (як у по­передніх прикладах): акут [ ] — клинчик із нахилом праворуч над голосним звуком — знак основного наголосу; гравіс [ ] — клин­чик з нахилом ліворуч над голосним — знак побічного наголосу: [моторобудуван': а].

Ненаголошені [и] та [е], що вимовляються з наближенням, позна­чаються [ие] та [еи]: весло [веисло], димар [диемар].

Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним звуком [у] по­значається як [оу]: кожух [коужух], голубка [гоулубка].

[иі] — голосний, проміжний поміж [и] та [і], що вимовляється на місці ненаголошеного [е] після [й] перед іншим м'яким приголо­сним: окраєць [окрайиіц'].

Буква ї завжди позначає 2 звуки [йі]: поїздка [пойіздка], їжак [йіжак].

Буква щ (ща) завжди позначає 2 звуки [шч]: щока [шчока], по­щастити [пошчастити].

Букви я, ю, є на початку слова, у середині слова після голосного, апострофа чи м'якого знака позначаються як [йа], [йу], [йе]: явір

[йав'ір], юний [йуний], єнот [йеинот], моя [мойа], мою [мойу], моє [мойе], альянс [ал'йанс], м 'ята [мйата], Ньютон [н'йутон], кон'юнктивіт [конйунктиев'іт], досьє[дос'йе]. Якщо букви я, ю, є позначають один звук [а], [у], [е], то в транскрипції фіксується відповідно м'яка чи напівм'яка вимова попередніх приголосних: ряд [рад], люк [л'ук], синє [син'е], бязь [б'аз'], піччю [п'іч': у], Бєлий [б'елий].

М'який знак звука не означає, а передає м'якість приголосних, у транскрипції позначається скісною рискою (знак мінути) угорі біля звука ['], цим значком позначається м'якість приголосних [д', т', з', с', ц', л', н', р', дУ]: лінь [л'ін'], подільський [под'іл'с'кий], тінню [т'ін': у], ґедзь [ґед'з'], велетенський [веилеитен'с'кий].

Напівм'яка вимова приголосних [б', п', в', м', ф', ж', ч', ш', дж', ґ', к', х', г'] позначається значком апострофа [']: біжіть [б'іж'іт'], піддашшя [п'ід:аш':а], півфінал [п'івф'інал], заполоч­чю [заполоч': у].

Подовжені звуки позначаються двокрапкою: юннат [йун:ат], пів­віку [п'ів':іку], сміється [с'м'ійец': а], зшити[ш:ити], віддячити [в 'ід' :ачиети].

Букви д (де) і ж (же), д (де) і з (зе) позначають один звук, якщо обидві належать до кореня, у транскрипції це позначається лі­гою (дужкою) угорі над звуком: джміль [д'жм'іл'], дзвін [д'зв'ін], ходжу [хоуд"жу], кукурудза [кукуруд'за]. Коли буквою д (де) кінчається префікс, а буквою ж (же) чи з (зе) починається корінь, то ці букви позначають два різні звуки: переджнивний [пеиреиджжнивний], надзвуковий [над'ззвуковий].

Буква в (ве) позначає звук [у] («у нескладотворчий», тобто та­кий, що вимовляється, як середній між приголосним [в] та го­лосним [у]), а буква й (йот) — звук [ї] («і нескладотворчий», що вимовляється як звук, середній між приголосним [й] та голосним [і]), у таких позиціях:

а)   на початку слова перед приголосним: вчора [учора], вранці [уран'ц'і]; йти [іти], ймення [імен':а];

б)         у середині слова після голосного перед приголосним: поза-
вчора [позаучора], навмання [науман' :а]; прийти [приеіти],
наймення [наімен' :а];

в)         в абсолютному кінці слова після голосного: казав [казау], па-
роплав [пароплау], урожай [урожаї], прощай [прошчаї].

Увага! Як правило, випадки, зазначені в п. 12 в школі не вивча­ються, проте в орфоепічних словниках такі звуки подаються. У посіб­нику слова транскрибуються за вимогами шкільної програми.

 

IV. Правила складоподілу

Склад — частина слова, що вимовляється одним поштовхом види­хуваного повітря. Склад — явище фонетичне, це один або група звуків, об'єднаних навколо складотворчого голосного. У слові стільки складів, скільки голосних звуків. Склади бувають наголошені й ненаголошені, відкриті й закриті, прикриті й неприкриті.

Наголошений — це склад, на який падає основний наголос: [ва/тра]. Склад, на який падає побічний наголос, називається побіч-нонаголошеним: [ін/до/йеив/ро/пей/с'кий]. Усі інші склади в слові на­зиваються ненаголошеними: [ко/ро/вай].

Відкритий — це склад, що закінчується голосним звуком: [ка/ра/ван]. Закритий — це склад, що закінчується приголосним зву­ком: [вор/ко/тиек]. Серед закритих виділяють напіввідкриті — склади з кінцевим сонорним приголосним звуком: [кар/та], [сой/ка].

Прикритий — це склад, який починається приголосним звуком: [і/мЄ/н':а]. Неприкритий — це склад, який починається голосним зву­ком: [а/е/ро/са/ни].

Складоподіл — це визначення межі між двома сусідніми скла­дами. Межею складу вважається кінець одного й початок наступного складу. Ця межа позначається вертикальними рисками виключно на фо­нетичному записі слова, тобто здійснюється на фонетичній транскрип­ції, а не на слові, відтвореному орфографічно. Значна частина україн­ських мовознавців підтримує теорію висхідної звучності, або акустичну, яка полягає в тому, що звуки в межах складу розташовуються від най­менш звучного (шумного глухого) до найбільш звучного (голосного).

Основоположником теорії сонорності є датський учений О.Єсперсен, у російському мовознавстві — Р. І. Аванесов, О. Н. Гвоздєв та інші. За теорією гучності склад — це сполучення більш гучного елемента з менш гучним.


Таким чином, для того, щоб правильно ділити слова на склади, необ­хідно знати класифікацію приголосних звуків за участю шуму та голосу.

Примітки:

Якщо префікс закінчується на д (де), а корінь починається на з (зе) або ж (же), то межа складу проходить між двома дзвінкими звуками, які позначаються вказаними буквами, щоб не вимовляти один звук замість двох чи більше: відзнака [в'ід^з/зна/ка], під­живити [п'ід"ж/жие/ви/ти], надзвуковий [над^з/зву/ко/вий], від­жати [в 'ідж/жа/ти].

У складних словах межа складу не порушує межі частин само­го складного слова: [мо/ло/чно/мйа/сний], [ву/зло/вйа/зал'/ний], [ви/шчеи/зга/да/ний], [сно/по/вйа/зал/ка].

У три- або чотиризвукових сполуках до попереднього складу відходять більш звучні приголосні (сонорні чи дзвінкі), інші ж, розташовуючись у складі за законом висхідної звучності (відпо­відно до вищезазначених правил), відходять до наступного скла­ду: [в'і/дблиеск], [на/п'ів/прав/да], [е/леи/ктрон], [п'ів/сфе/ра], [в 'ід"з/скреиб/ти].

Таким чином, два перші правила складоподілу в примітці залежать від морфемної будови слова. Проте в переважній більшості випадків не можна змішувати перенос слова з рядка в рядок, який регламентується орфографічними правилами, морфемну будову слова (визначення його значущих одиниць — основи, закінчення, префікса, кореня, суфікса, ін­терфікса, постфікса тощо) та поділ на склади. Для кожного із цих явищ існують окремі рекомендації, які тільки іноді можуть збігатися.

 

Вправа 1

Слова, подані у фонетичній транскрипції, запишіть орфографіч­но, прочитайте їх відповідно до орфоепічних норм української мови, поясніть різницю у вимові та написанні.

Поділіть слова на склади (вертикальнимирисками на фонетично­му записі).

 

[роузумний][шчеибеитати] [зосеиред"жеин': а][веичор'ійе] [шчотиежневиек][донеч: иена] [росход"жеин': а][моугут'н'і] [л'уд'ан'іс'т'][рош:иреиний] [народ"жеин': а][канйон] [іудайізм][вйачеислав]


[різдв'аний]

[росплушчеині]

[трішчиенка]

[п'ід'н'іж': а]

[збеиреижес': а]

[йахтклуб]

[рутв'аний]

[беизстраш': а]

[скривд"жеиний]

[л':ец': а]

[веирхов'іт': а]

[п'ід'зземний]

[феийеирверк]

[наталці]

 

Вправа 2

Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією, прочитайте їх відповідно до правил української вимови.

Поділіть слова на склади (вертикальнимирисками на фонетично­му записі).

Ґирлиґа, пісня, схожість, причаїтися, дзюркотить, бур'ян, зозуля, сьогодні, пізній, роздоріжжя, попідтинню, заздрощі, авіація, приєднан­ня, Грінченко, вояччина, по-товариському, пліч-о-пліч, Кіровоградщина,

відділення, їздовий, крутяться, підживлення, щука, джинси, ящірка, ґудзик, підземелля, розквіт, перев'язаний, пристроєний, тямущий, павільйон, ко­н'юнктура, вілла, інновація, ескадрилья, обличчя, поводження, заєць.

 

Вправа 3

До кожного правила поділу слів на склади доберіть по 5 прикла­дів. Запишіть їх фонетичною транскрипцією, вертикальними рисками розмежуйте склади.

 

©£і Розмовляють два студенти після контрольної.

Ти що-небудь написав?

Ні, здав чистий аркуш.

Що ж ти наробив! Я теж здав чистий аркуш. Тепер усі по­думають, що ми один в одного списуємо.