§ 56. Заміна прямої мови непрямою

Непряма мова — це чужа мова, передана тільки з дотриманням змісту висловлюваної думки без збереження форми та інтонації.

Як правило, непряма мова, на відміну від прямої, не є самостійним реченням, а становить підрядну частину складнопідрядного речення, у якому головна частина утворилась із слів автора, що попереджують про зміст чийогось висловлення. При цьому підрядна частина завжди в постпозиції до головної (тобто підрядна стоїть після головної час­тини речення).

Непряма мова стилістично більш нейтральна, тому такі стилі, як науковий, офіційно-діловий, інформаційні жанри публіцистичного, від­дають їй перевагу перед прямою мовою.

 

Основні правила заміни прямої мови непрямою:

Якщо пряма мова — розповідне речення, то вона передається під­рядною з'ясувальною частиною із сполучником що: Володимир Голобородько писав: «Афоризм — це добре відредагований ро­ман». Володимир Голобородько писав, що афоризм — це добре відредагований роман. Георгій Кониський розсудливо зазначав: «Мудрець не придушує пристрасті, а керує ними і стримує». Ге­оргій Кониський розсудливо зазначав, що мудрець не придушує пристрасті, а керує ними і стримує.

Якщо пряма мова — спонукальне речення, то вона разом зі сло­вами автора замінюється складнопідрядним реченням із під­рядною з'ясувальною частиною, яка приєднується за допомогою сполучника щоб, або простим реченням. При цьому форми на­казового способу дієслів замінюються формами дійсного спо­собу чи інфінітивами: Григорій Сковорода рекомендував: «Ви­значай смак не за шкаралупою, а за ядром». Григорій Сковорода навчав, щоб визначав смак не за шкаралупою, а за ядром. Або: Григорій Сковорода рекомендував визначати смак не за шка­ралупою, а за ядром. — Взуйся, — наказала Серафима Карпівна. Серафима Карпівна наказала, щоб озувся. Або: Серафима Кар-півна наказала взутися.

Якщо пряма мова — питальне речення, то питальні слова хто, що, який, чий, котрий, скільки, куди, де, звідки та ін., а також пи­тальна частка чи стають сполучними засобами в складнопідряд­ному реченні: Ієродиякон Києво-Печерського монастиря Нестор Літописець запитував: «Як ви інших учите, коли самі відкинуті Богом?» Ієродиякон Києво-Печерського монастиря Нестор Лі­тописець запитував, як вони інших учать, коли самі відкинуті Богом. — Хто ж тим вороном був? — спитав Єремія, пильно див­лячись на мене (В. Шевчук). Єремія спитав, пильно дивлячись на нього, хто ж тим вороном був.

Примітка. Якщо пряма мова у формі питального речення не має зазначених вище питальних слів, то стає підрядною частиною із спо­лучником чи: «Хіба можна вилікувати націю, коли історію її хвороби не вивчено?» — запитує ЄвгенЯщенко. ЄвгенЯщенко запитує, чимож­на вилікувати націю, коли історію її хвороби не вивчено.

Якщо в кінці прямої мови вживаються знак питання, знак оклику, три крапки чи поєднання цих знаків, то в результаті перебудови всі речення стають розповідними неокличними і в кінці них ста­виться крапка: «Що страшніше, — запитує письменник Василь Захарченко, — детектор брехні чи дзеркало правди?» Письменник Василь Захарченко запитує, що страшніше — детектор брехні чи дзеркало правди. «Будь приготовлений до власної історії!» — за­кликав Юрій Липа. Юрій Липа закликав бути приготовленим до власної історії. Павло Грабовський радив: «Не додавай знесиле­ним журби, Не добивай зневір 'ям підупалих...» Павло Грабовський

радив не додавати знесиленим журби, не добивати зневір 'ям під-упалих.

При заміні прямої мови на непряму вставні слова, вигуки, під­силювальні частки, повтори опускаються; звертання або опус­каються, або стають членами речення: — Спортом, спортом

треба займатись, — одразу ж зауважив професор... (О. Гончар). Професор одразу ж зауважив, що треба займатися спортом. — Просимо вас, дядьку, до вітальні, на Шевченків вечір, — низько вдарила чолом Леся (М. Олійник). Леся низько вдарила чолом і за­просила дядька до вітальні, на Шевченків вечір.

Особові форми дієслів та особові займенники в непрямій мові пе­редаються так, як чужі слова від себе, а не від того, чия мова ви­ражається. Тобто займенники й дієслівні форми 1-ї та 2-ї особи прямої мови замінюються займенниками та дієслівними формами 3-ї особи: — А чи не спізнилися ми в кіно? — схаменувся я (Є. Гу­цало). Він схаменувся, чи не спізнилися вони в кіно. — Хомо! — гу­кає телефоніст Хаєцькому, порівнюючись з ним. — Ти бачиш, які озера? (О. Гончар). Телефоніст гукає Хаєцькому, порівнюючись з ним, чи бачить той, які озера. — Гайворон у вас молодий, та ранній. За словом у кишеню не лізе, — сказав Бунчук (М. Заруд-ний). Бунчук сказав, що Гайворон у них молодий, та ранній, за словом у кишеню не лізе.

Дієслово в наказовій формі може ще замінюватись інфінітивом (див.: 2-е правило).

Увага! Не всі речення з прямою мовою можна замінити конструк­ціями з непрямою мовою. Що більше насичена пряма мова характерни­ми для усного мовлення словами, зворотами, вигуками, звертаннями, вставними компонентами тощо, то важче замінити її непрямою.

Для розмовного стилю характерна напівпряма мова, тобто така, коли пряма й непряма мова змішуються. При цьому пряма мова пода­ється у вигляді підрядної частини складнопідрядного речення, але збе­рігаються особливості прямої мови, тобто можуть уживатися вигуки, частки, звертання, вставні слова, дієслова у формі наказового способу: Миколу попередили, щоб він, бачите, не заходив до нас.

Невласне пряма мова — це особливий спосіб передачі чужої мови, який характеризується змішуванням прямої та непрямої мови.

Як і пряма мова, зберігає лексичні й синтаксичні особливості мови того, хто говорить, її емоційне забарвлення. Разом з тим, правила за­міни особових форм дієслів й особових займенників такі ж, як і в не­прямій мові, бо вона ведеться від себе (автора), а не від реального мов­ця: Секретар відкинувся на стільці і дивився на неї. Що вона каже? Кого вб 'ють у шелюгах? (А. Головко).

Невласне пряма мова синтаксично не виділяється, не оформлюєть­ся як підрядна частина, а становить окреме речення — здебільшого пи­тальне, спонукальне, окличне. Вона передає внутрішню мову персона­жа, його думки, почуття, настрої. Автор ніби перевтілюється у свого ге­роя й говорить за нього, зливаючи його мову зі своєю: Спробуй запере­чити отакому, кинути якесь грубе слово. Хоч би й хотіла, стримуєшся. Чи він прикидається отаким добряком? Та ні ж! (М. Стельмах).

Важче виділити з контексту невласне пряму мову тоді, коли в ній немає особових форм дієслів та особових займенників. У такому ви­падку допомагає контекст: характер і структура розповіді, лексичні й синтаксичні особливості: Тоді ж ішли жінки смутні з клунками в ру­ках — не допустили їх. Але Зінька до них не підходила. Хай ідуть. А їй тут треба (А. Головко).

Невласне пряма мова широко використовується в деяких жанрах публіцистичного стилю та в художній літературі як прийом зближення авторської мови з мовою персонажів. Вона дає змогу розкрити внутріш­ній світ героїв, дати їм глибоку психологічну характеристику.

 

Вправа 176

Замініть пряму мову непрямою й запишіть речення, пояснюю­чи зміни, що при цьому відбулися.

І. 1. «Андрію Олександровичу, — всміхнувсь якось Сашко, коли мова зайшла, власне, про вибір теми, — у нас це звично: кожен знає, до якої ваги йому підходити, а за яку не братися, усе тут точно, до гра­ма.» 2. «Не намагайся слово передати тим же словом», — застерігав Горацій надто «вірного» (псії^) тлумача. 3. «А ти чого смієшся, дурню

делікатний?» — запитала мене вчителька німецької пані Біликівна. 4. «Пиймо! — закликає Алкей. — Навіщо чекати світла? Дня ж — на мі­зинець.» 5. — Я так не співатиму, — озвавсь я раптом ослаблим го­лосом... 6. «Ану ж за непосильне взявся?..» — непокоїла думка, хоч у кожному листі я знаходив схвальні відгуки. 7. «Пізно, — мовить один пастух іншому у Верґілієвій еклозі, — пізно всміхнулась мені сво­бода, — коли з-під ножиць уже біле волосся падало». 8. «Намагаюся жити так, щоб речі мені служили, а не я — речам», — пише Горацій, приглядаючись до свого життя. 9. Запитай першого-ліпшого: «Що ти робив нині?», він відповість: «Брав участь у святкуванні повноліття, був на заручинах або на весіллі; один чоловік просив мене підписати заповіт, другий — захистити його на судовому засіданні, третій — вді­лити йому якийсь час для поради». 10. — О-го-го!.. То ви аж в той спо­сіб нічого не знаєте? — казав Михайло Йосипович до Юрка (Ь творів та перекладів А. Содомори). ІІ.   1. Подруги дивувалися Марині:

Як ти могла покохати його? З ним же нудно!

Ах, ви нічого не розумієте, — відповідала вона, — це ж не­звичайна людина! (П. Загребельний). 2. — Залишай машину! — наказує Тимофій (О. Сугак). 3. — Почув я, Олександре Антоновичу, що збирає­теся закладати дендропарк. Це правда? — запитав директора школи ко­лишній учень Микола Сушенко (С. Колесник). 4. Володимир Мономах мудро радив: «Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, того навчайтеся». 5. «Не ви мені, а я собі виберу пару», — затялася [Орина] на своєму, і ні прохання, ні погрози, ні лупцювання не вибили дурощів з упертої голови (М. Стельмах). 6. — Продовжуйте, будь лас­ка, — попросив агроном юнака (П. Загребельний). 7. 8. — Ну, — ви­гукнув Брюллов... — Розквітайте, Тарасе, для свого народу, зустрічай­те нове життя з розкритим серцем (Л. Смілянський). 9. — Учись! Ой, учись, Олег! — сказала [мати] гаряче, схвильовано, пильно дивлячись на нього. — Чує моє серце: не жилець уже я на цьому світі (I. Рябокляч). 10. — Як живете, Денисе? — звертався лейтенант приємним баском до Блаженка. — Живемо, не горюємо, товаришу гвардії лейтенант, — стри­мано відповів дебелий єфрейтор (О. Гончар).

ІІІ. 1. I мовив мученик: «Ченці, ради Христа, Давайте ще вогню! Вогонь — моя відрада» (Леся Українка). 2. — Я завтра прийду, На-дійко, — шепотів він. — Чекай мене, Надійко (В. Підмогильний). 3. — Звідси і почну, — сказав собі Танюшкін. — Прямо з місця — в ка­р'єр (Ф. Бурлака). 4. «Катре! — кажу їй, — так ти діло робиш, голубко, як мокре горить!» (Марко Вовчок). 5. — Убили Сивоока? — тихо спи­тав боярина князь, підходячи впритул (П. Загребельний). 6. — Простіть мені, мамо, — сказав я, ставши на коліна (Григорій Косинка). 7. «Я тут житиму», — подумав Степан, і ця думка здалася йому чудною, як то­поля, що він зараз побачив (В. Підмогильний). 8. — Майте на ува­зі, — звернувся Воронцов до Чумаченкових командирів рот. — Майте на увазі, товариші, що на плацдармі нам не минути зустрічі з танками (О. Гончар). 9. — Цить, Сашко, не плач, — приказував мені прадід Та­рас, коли я починав чогось та ревти, — не плач, дурачок (О. Довженко). 10. — Що сталося? — кричить, спиняючи коня за два кроки од воза, переляканий кавалерист (Григорій Косинка).

 

©А 1 вересня, перший клас. Учителька пояснює:

Діти, ви прийшли до школи. Тут потрібно сидіти тихо, а коли хочете про щось запитати, підніміть руку.

Василько тягне руку.

Ти хочеш про щось запитати, Васильку?

Ні, просто перевіряю, як працює система.