§ 55. Розділові знаки при прямій мові та діалозі

У процесі спілкування виникає потреба передати чуже мовлення, думку, для цього використовують пряму мову, непряму, невласне пря­му й авторську мову.

Пряма мова — це чуже мовлення, відтворене дослівно, із збере­женням форми та змісту, тобто лексичних, граматичних і стилістичних особливостей.

Речення з прямою мовою, у яких виділяються слова автора та влас­не пряма мова, утворюють особливий тип синтаксичної конструкції, близький до складного безсполучникового речення із взаємозалежними складовими частинами.

Розділові знаки при прямій мові: 1. Якщо слова автора вживаються перед прямою мовою, то піс­ля них ставиться двокрапка, потім пряма мова береться в лапки, перше її слово пишеться з великої букви, а в кінці ставиться від­повідний розділовий знак: Довго й лицар слухав пісню, Далі мо­вив на відході: «Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!» (Леся Українка). Цікаво, хто з поетів написав: «Мій ве­ресню, мій князю, мій владико, я твій одвічний і слухняний кметь, схилившись низько перед грізним ликом, чекаю на життя а чи на смерть...» (Є. Гуцало).

Увага! Знак питання, знак оклику, три крапки ставляться перед закритими лапками в кінці прямої мови, а крапка та кома виносяться за лапки: « Який же ти мудрий!» — усміхнувся батько. Послухаю, по­журюся, у старих спитаю: «Чого, батьки, сумуєте?» (Т. Шевченко). «Поезія, — каже Павло Матвійович [Усенко], — нерідко задає тон

літературі...» (Ю. Смолич). У математичному кабінеті напис на сті­ні: «Математика — це політ». «Земля найкраще пахне восени», — го­ворить сам до себе Тимофій (М. Стельмах).

Якщо слова автора вживаються після прямої мови, то відкрива­ються лапки, пряма мова пишеться з великої букви, у кінці прямої мови ставиться знак питання, знак оклику, три крапки, закрива­ються лапки; якщо в кінці цього речення як самостійного мусить бути крапка, то ставиться кома після лапок, далі в усіх випадках іде тире, слова автора пишуться з малої букви, якщо це не влас­на назва: «За вас вмираю...» — написав солдат, В якого серце по-вкраїнськи билось (М. Федунець). «Хто се такий?» — запитав я свого провідника (І. Франко). «Будьте щасливі, дорогі мої!» — ра­дісно промовила мати. «Здрастуй, тихе місто, світлий Новго­род», — так душевно мовив Опанас (А. Малишко). «Так, бачу, ти усім тут добре надоїв», — Кіт Вовкові сказав (Л. Глібов).

Якщо слова автора вживаються в середині прямої мови, то від­криваються лапки, перше слово прямої мови пишеться з великої букви, якщо слова автора розривають пряму мову на межі окре­мих речень, то після першої частини прямої мови ставиться від­повідний розділовий знак — знак питання, знак оклику, три крап­ки, кома замість крапки, потім ставиться тире (лапки після пер­шої частини прямої мови не закриваються!), далі слова автора пи­шуться з малої букви (якщо це не власна назва), після них ста­виться крапка, потім тире, друга частина прямої мови пишеться з великої літери, у кінці ставиться знак питання, знак оклику, три крапки (або їх поєднання) і закриваються лапки (крапка вжи­вається після лапок): «Ет, хіба з вами серйозно поговориш? — гні­ваються уста, очі і брови доньки. — Відпочити вам треба, відпо­чити хоч кілька днів» (М. Стельмах). «Тримайся! — підбадьорила сама себе Кіра. — Будемо спостерігати далі...» (О. Копиленко). «Чекайте... — весело думав про себе Маковей. — Стану і я зго­дом таким воякою, як і наші полкові «вовки...» (О. Гончар). «Това­ришу листоноша, — сказав тоді й артист. — Тоді дозвольте мені мати честь — бути вашим добрим знайомим» (Ю. Яновський).

Примітка 1. Якщо слова автора вклинюються в пряму мову в се­редині окремого речення, то все оформлюється майже так само, тільки після першої частини прямої мови ставиться кома й тире, після слів ав­тора також уживаються кома й тире, а далі друга частина прямої мови пишеться з малої літери: «Там, де треба, — повчав він нас, — буде вжи­то відповідних заходів, а там, де спокійно, нема чого бити на сполох» (І. Муратов).

Примітка 2. Ці розділові знаки ніяк не залежать від того, що на тому місці, де слова автора розірвали пряму мову, можуть у реченні вживатись інші розділові знаки: «Боже мій, — дивлячись на нього, по­думав я, — до чого ж у мене гарний і добрий товариш»(Є. Гуцало).

4.    Якщо слова автора вживаються в середині прямої мови й умов­но діляться на дві частини, причому одна частина слів автора сто­сується першої частини прямої мови, а друга частина слів авто­ра — другої частини прямої мови, то після слів автора ставиться двокрапка й тире, а друга частина прямої мови пишеться з великої літери (до речі, слова автора в такому випадку можуть належати або одній особі, або різним): «Добрий день! — привіталася вчи­телька, а потім додала: — Сьогодні ми пишемо контрольну ро­боту». «І звідки він [А. Малишко] отакий голосистий? — запи­тував з неприхованою гордістю за свого учня Павло Григорович, і сам відповідав, усміхаючись: — Випурхнув з пісні!» «Розпрягайте, хлопці, коней, — чулося від річки, але чийсь дужий голос від край­ньоїхати перекривав пісню: — А чи не пора, дівочки, додому?» Примітка 1. Не виділяється лапками пряма мова тоді, коли немає точної вказівки, кому вона належить: У народі мовиться: гість жа­даний — перший день, бажаний — другий день, терпимий — на тре­тій, зайвий — на четвертий, а вже десь на п 'ятий чи шостий — стає нестерпним, вже чорт йому рад (Ю. Збанацький). Кажуть: успіх або провал реклами залежить від правильно обраної стратегії й тактики рекламних заходів. Або: Кажуть, брехня — мов куля зі снігу: що далі котиться, то більшою стає.

Примітка 2. Не беруться в лапки близькі до прямої мови речення, що становлять повідомлення в періодичній пресі; слова, які вказують на

джерело повідомлення. Ці конструкції виділяються комами: Нещодавно на поверхні Сонця, повідомляють американські ЗМІ, зафіксовано по­тужний вибух (З газети).

Якщо пряма мова вживається в середині авторських слів або після неї ще продовжується речення, то:

а)         після прямої мови ставиться кома, коли цього вимагає кон-
текст: Казав пан: «Кожух дам», та й слово його тепле (На-
родна творчість);

б)         тире ставиться, якщо пряма мова має на кінці знак пи-
тання, знак оклику або три крапки: Та й дивлюсь нишком,
чи не пізнаю його [Чайченка] де, — коли чую: «Ой мені ли-
шенько!» — жахнулася Катря обік мене. Оглянулась я: «Що
тобі?» — питаю (Марко Вовчок).

Лапки, що виділяють якесь слово або кілька слів у кінці прямої мови, зберігаються перед зовнішніми закритими лапками тоді, коли між ними стоїть знак оклику чи знак питання: Студента за­питали: «Чи прочитав ти працю В. О. Сухомлинського «Серце віддаю дітям»?»

Якщо в кінці такого речення вживається крапка чи три крапки, то замість двох пар лапок речення закривають одні лапки: Юнак відповів: «Так, але, крім цього, я познайомився з «Листами до сина».

Примітка 1. Якщо знак питання, знак оклику, три крапки стоять перед закритими лапками (не обов'язково лише в реченнях з прямою мовою), то після лапок ті самі знаки не повторюються; неоднакові ж знаки можуть, залежно від змісту, ставитися одночасно й перед закри­тими лапками, і після них: Чи знайомі ви з романом Герцена «Хто ви­нен?» Але: Невже ти не чув, як кликали: «До зброї, громадяни!»?

Примітка 2. Якщо в кінці прямої мови вживається назва твору, у якій є знак оклику, знак питання або три крапки, то після лапок ще ста­виться крапка в кінці неокличного розповідного чи спонукального ре­чення: Аналізуючи лірику Лесі Українки, О. Гончар пише: «Свою ж вда­чу, свої власні настрої, мабуть, найповніше поетеса виповідала в таких віршах, як «Гетьте, думи, ви, хмари осінні!», або в циклі «Невільничих пісень», або в поезії «Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила...».


Умовні скорочення: П, п — пряма мова; А, а — слова автора; р — речення.

 

Діалог (від грец. ЗібЛоуо^ — розмова, бесіда) — це різновид прямої мови, одна з форм передачі чужої мови, розмова двох або більше осіб.

Діалог складається із реплік. Репліка — це одне чи кілька речень, сказані по черзі кожним учасником діалога. При репліках слова автора часто бувають відсутні.

Мама? — лунає в трубці рідний, змінений відстанню голос. — Це Андрій. Дзвоню з Житомира. В мене все гаразд.

Як ви зіграли? — питаю.

Нормально. Виграли з сухим рахунком. Ми їм закинули п'ять м 'ячів.

Ти забив гол?

Я грав тільки в другому таймі. Забив четвертий м 'яч.

Як ти грав?

Нормально... (Є. Гуцало).

Розділові знаки в діалозі ставляться майже так само, як і при пря­мій мові. Тільки кожна репліка починається з абзацу й перед нею ста­виться тире, а слова автора оформлюються, як і при прямій мові:

У зоопарку Мишко побачив павича й каже матері:

Мамо, глянь, курка розцвіла! (Народні усмішки). Крім цього, можливі такі варіанти:

1. Якщо кілька реплік подано в рядок, без вказівки, кому вони на­лежать, то кожна репліка береться в лапки, а між репліками ставляться тире: «Позич мені сто карбованців». — «На жаль, у мене тільки десять». — «Нічого. Позич десять, а дев'яносто будеш винен». «Як ваші нові сусіди?» — «Нестерпні». —«Чому,

галасливі?» — «Навпаки, так тихо говорять, що нічого підслуха­ти не можна» (Народні усмішки).

Подібні репліки можна відтворювати інакше: перед першою ре­плікою ставиться тире й вона записується без лапок, так само без лапок подається кожна непарна репліка, а кожну парну вар­то брати в лапки, при цьому тире між репліками зберігаються: — Куме! — «А що?» — Чого ви так посоловіли, як би вам екзекутор приснився? — «Е... та моя...» — Що, баба? — «Атож, новий горщик розбила». — Ігі, то вам горщика так жаль? — «Та гор­щика ні, тільки голови...» — Ваш собака, дядьку, вкусив мене. — «Ти, мабуть, дражнив його або вдарив?» — Ну що ви, я тіль­ки підняв його, щоб погладити. — «Як же ти його підняв?» — За хвіст (Народні усмішки).

У драматичних творах чи стилізаціях під них для того, щоб указа­ти, хто саме говорить, ставиться ім'я або прізвище чи якась інша назва діючої особи:

Прокурор. За вчинену панові шкоду [селянин украв із панського лісу в 'язанку хмизу] прошу покарати п 'ятдесятьма палицями. Адвокат. Я б просив обійтись на перший раз двадцятьма палиця­ми.

Суддя. А ви що собі самі просите, підсудний? Селянин. Раз пан прокурор просять п 'ятдесят палиць, а пан ад­вокат — двадцять, то й дайте їм! А я собі нічого не прошу (На­родні усмішки).

 

Вправа 174

Перепишіть речення, розставляючи розділові знаки при прямій мові та діалозі.

До кожної схеми, поданої в таблиці «Розділові знаки при прямій мові», складіть чи доберіть приклад речення.

1. Наполеонові належить такий парадокс кожна битва виграється чи програється ще задовго до початку її (М. Слабошпицький). 2. До тих, хто вихований у період тотального нищення, паплюження людяного (Божого) в людині, не здатен пробудитися від нав'язаної йому режимом

духовної летаргії, звернені слова Духа Святого ви вухом почуєте, та ро­зуміти не будете, дивитися будете оком, але не побачите! Затовстіло бо серце людей цих (Дії Святих апостолів, 28.26-27) (В. Горбачук). 3. Читаючи «Кобзар» Т. Шевченка, я натрапив на такі рядки не вми­рає душа наша, не вмирає воля. 4. Вночі прийшла осінь, і вовк хмукнув на сизий листок ожини, хмукнув і сказав ого-го! (М. Вінграновський).

Вибираючи тему радить молодим літераторам Горацій довго зважуй­те, чи її витримають ваші плечі, чи відмовляться нести (А. Содомора).

Мені він подобався кмітливим і проникливим розумом писав про Рильського Дейч докладністю, з якою оповідав про перечитані книжки, про село Романівку, де минало його дитинство (І.Ільєнко). 7. Пам'ятаєш, що сказав Наполеон чоловік повинен спати чотири години на добу, жін­ка — п'ять, дитина — шість, а більше шести сплять одні лиш набиті дур­ні! (П. Загребельний). 8. Чого твій кіт учора несамовито верещав? Бо я його купав. Дак і я свого купаю. Проте нічого, тихенько миється. Так ти тільки миєш, а я його ще й викручую (Народні усмішки). 9. Жінка по­дала телеграфістці бланк, на якому не дуже розбірливо було написано поздоровляємо Ліду, внучок Олю і Катю та внука Колю зі святом. Ви краще порадила телеграфістка напишіть коротко і просто поздоровляє­мо всіх зі святом. Здрастуйте! протягла у відповідь жінка чому це всіх, коли я зятя не люблю (Народні усмішки). 10. На уроці фізики вчителька запитала учня що піднімається над мискою борщу, коли мати подає тобі їсти? Моя ложка відказав той (Народні усмішки).

 

Вправа 175

Запишіть речення, поясніть розділові знаки. Чи можливі пункту­аційні варіанти?

І. 1. Вислів Сенеки «Чого не хочемо робити, того, врешті, й не мо­жемо» є психологічно точним і в оберненій перефразі: «Що робимо постійно, того врешті, й не можемо не робити». Навіть не конче хо­тіти, досить просто робити — і втягуємось у роботу чи радше вона втягує нас у себе, годі вихопитися. «То що там на верстаті?» Або: «Що перекладаєш?» — «Та вже, — кажу, — не перекладаю». — «Нічо­го, — всміхається співбесідник, — перекладатимеш. Нікуди від того не втечеш...» А ще голос Юрія Федоровича: «Что дєлаєш? Прєвращаєш?»

I Соломона Яковича, коли зауважував у мені брак ентузіазму до суто наукових досліджень: «Ничего... Вы напишите диссертацию, а потом будете заниматься чем захотите» (А. Содомора).

2.         Так, на самому початку Біблії, у Книзі Буття, сказано, що Бог си-
лою Слова створив світ: «I сказав Бог: «Хай станеться Світло!» I ста-
лося світло... I сказав Бог: «Нехай будуть світила на тверді небесній
для відділення днів від ночі і нехай вони стануть знаками, і часами
умовленими, і днями, і роками...» I сталося так» (Книга Буття, 13; 1.
14-15) (В. Горбачук).

3.         — А що мені, мамо, лихо?
Я, мамо, сміюся, бачите!
Сміються у полі мальви
Зіниченьками гарячими. —
А мати вмовляє гірко:

Та годі вже, доню, тихо! У тебе вже, доню, сльози, Ген сльози від того сміху.

А що мені, мамо, сльози? Я, мамо, співаю, чуєте! Співаю — аж зорі падають, Луною в степах ночую. — А мати вмовляє гірко:

Та годі вже, годі, доню! У тебе від того співу

Аж білими стали скроні.

А що мені, мамо, скроні, А що мені ті сивини?

Як білою стану зовсім — Подумають, що калина. А мати вмовляє гірко:

Та годі, дитя шалене! Калини в степу багато,

А ти ж бо — одна у мене... (Г. Світлична).

4.         Старий учитель гуртківцям юним
розповідає про «Заповіт»:

В Переяславі зродилось днем тяжким зимовим: «Не забудьте пом'янути незлим тихим словом.» Але чом казав Шевченко, нерозлучний з лихом, щоб його згадали словом

і незлим, і тихим?..

Незлим, — каже вчитель сивий, — це в нас від природи,

це від совісті людської,

від людської вроди.

Таж і в пісні: «Ой гай, мати,

ой гай зелененький,

десь поїхав з України

козак молоденький.

Од' їжджавши, шапку знявши,

низенько вклонився:

«Ой прощайте, слобожани,

може, з ким сварився!»

(Д. Білоус).

5.         Якщо необачна дівчина прийде по воду, то русалки її запитують:
«Полин чи петрушка?» Треба відповідати: «Полин!» — і забиратися
геть. Тоді русалка скаже: «Сама ти згинь!» А якщо дівчина відповість:
«Петрушка», то русалка зрадіє: «Ти ж моя душка». Відразу потягне на
дно і залоскоче (М.Данченко). 6. Казав: «Коли хочеш походити в на-
мисті і в новій хустці — одягай намисто й запинайся хусткою, ходи
в хаті, коло мене, а я дивитимусь, ще можеш у сіни чи в комору по-
ткнутися». — «Таж сьогодні неділя свята, всі люди в празниковому, я
б у село пішла». — «А в хаті біля мене тобі не село?» — «I я кажу, що
й біля мене в хаті село. А чи тобі не неділя біля мене?» — «I біля тебе
неділя». — «I я кажу, що неділя й біля мене, то ходи в празниковому
біля мене, в хаті...» (Є. Гуцало).

— Куди йдете?

 

Йду додому.

Чого так рано йдете додому?

Йду, бо на мене там чекають.

Ну, коли так, то йдіть, ідіть... (А. Содомора).

— Да, — сказав Свєтлов, — Руданский — и поэт и личность. — І додав по-українськи: — Співомовки — вічність!

Як там здорово у нього, — осміхнувсь грайливо, — про торговців співомовка... я зіб'юсь, можливо: «Зайшов мужик до крамниці, а пани сміються:

Тут не дьоготь, тільки дурні одні продаються.

А мужик їм: — Тож нівроку

добре торгувалось,

щойно два вас таких гарних

на продаж зосталось...» (Д. Білоус).

— Та сідайте ж бо! — припрохувала Хима, а в самої вертілось на думці: «Головонько ж моя бідна! Чим же прийматиму свата?» (М. Ко -цюбинський).

Казав козак: «Клянусь землею!» — і цілував її, святу (Із журналу).

ІІ. 1. З усім нежиттям, недушею, немрією Не хочу змиритися, Встаю й говорю:

Здорова будь, ПІСНЕ!

Добридень, ВІРШЕ!

Торжествуй, СЛОВО! —

Пракорені української мови, Одвічна символіка наша, Наших душ прагени! (М. Петренко).

Тож серед наймиліших згадок гімназійної юності [М. Рильсько­го] — спілкування з «учителем словесності»: «Дивиться мені в очі й говорить: «Скажи, Максиме, що є істина?» Я мовчу. Бо і я такий же шукач істини й правди, як він» (І. Ільєнко).

Щороку у Ніни Юхимівни практикуються студенти педінституту й університету. Мати цікавиться кожним їх кроком, ніби то її власні діти.

Ну, як там сьогодні твої підопічні? — питає, тільки-но дочка пе­реступить поріг квартири.

Гарно, мамо, — одказує, — душевні й тямущі дівчата попа­лись.   А чому це тебе так цікавить?

—        Не   здогадуєшся?   —   з  лукавинкою   всміхається Марія Григорівна. — А пригадай лишень свій перший практикантський урок. Прийшла ти додому, а я й питаю: «Ну як же, доню, урок?» А у тебе все­редині наче каганець засвітився, одказуєш радо: «Діти по закінченні гу­кали: «П'ятірка за урок! П'ятірка!» (О. Скорина).

Не встигла мати привітати гостей, ані сльози зронити, озватися до них жалібно: «Ой синочки мої, голубочки.», як герої вже зникли в го­лубій імлі, — тільки їх і бачила (О. Довженко).

«Мовчання — золото, — мав Григор на умі, — Тому й мовчать усі глухонімі.» (В. Симоненко).

Х а з я ї н. Посвітити вам на східцях?

Г і с т ь. Дякую, не треба. Я вже лежу внизу (Народні усмішки).

«Наші діти, — вчив Макаренко, — це майбутні творці історії.» Його непокоїло, коли діти на питання: «Яким ти хочеш вирости?» — відповіли: «Сміливим, хоробрим, дужим», — але майже ніхто не го­ворив: «Чесним і добрим» (Із журналу).

Пригадаймо одну з найпарадоксальніших і найнезрозуміліших ду­мок великого друга й однодумця Байрона — Джона Кітса: «На красиву фразу я завжди дивлюсь як на кохану» (М. Наєнко).

Коли в бою тут воїн був убитий чи участь брав проти яких на­шесть, йому на гробі, як почесний титул, писали: «Геррос», тобто — слава, честь (Л. Костенко).

«Що ваші дівчата роблять?» — «Шиють та співають». — «А мати?» — «Порють та плачуть» (Народна творчість).

 

©А Викладач:

Незадовільно! Студент клянчить:

Та я ж учив! У мене вся кімната в гуртожитку конспектами обклеєна.

Викладач:

Ну, добре, про що читалися лекції? Студент мовчить.

Так... Скажи хоч, хто читав лекції? Студент мовчить.

Навідне питання: ти чи я?