§ 49. Розділові знаки при словах, граматично не зв'язаних із членами речення

загрузка...

До категорії слів, граматично, або синтаксично, не пов'язаних з іншими членами речення, належать звертання, вставні та вставле­ні конструкції (слова, словосполучення, речення), слова-речення (стверджувальні, заперечні, питальні), вигуки (розділові знаки при останніх пояснені в § 41). Перераховані компоненти не є членами ре­чення, не відповідають на жодне питання, не пов' язуються сурядним чи підрядним зв'язком з головними та другорядними членами речення, тому на письмі виділяються чи відділяються певними розділовими зна­ками, а в усному мовленні — відповідною інтонацією. Спільні влас­тивості цих ускладнюючих компонентів речення полягають у тому, що значення їх має додатковий характер щодо семантики всього речення чи окремої його частини.

 

І. Звертання

Звертанням є слово або сполучення слів, що називає адресат, до якого спрямоване мовлення. Адресатом може бути: а) присутня чи від­сутня людина: Моя панно! Моя молоденька, Промов словенько, сти­ха, Словенько а з нами (Золотослов); б) взагалі істота: Лелеко, лелеко, до осені далеко? (Народна творчість); в) будь-який предмет як худож­ній засіб уособлення: Палкими блискавицями, мечами хотіла б я вас виховать, слова! (Леся Українка). Звертання може виражатись імен­ником у кличному або називному відмінку, а також прикметником, ді­єприкметником, числівником та іншими частинами мови, ужитими в значенні іменника: Ми чуємо тебе, кобзарю, крізь століття, тебе сво­їм сучасником звемо (В. Симоненко). Коли ж милий на тім боці, буй­несенький, знаєш, де він ходить, що він робить, ти з ним розмовляєш (Т. Шевченко). Просвітіть, премудрі, недозрілу Душу мою, зрячу і слі­пу! (В. Симоненко). Вибач, коханая! Ще ж я не знала днини такої, щоб була щасна так, як ти, ніченько, так, як ти, ясна! (Леся Українка). П'ятий! Вийти із шеренги. Ой, як же далеко ти, завтра! (О. Гончар).

Звертання можуть поширюватися означеннями, прикладками, відокрем­леними, однорідними членами речення тощо (при цьому всі слова, що входять до складу звертання не є членами речення): Дивися в майбут­нє очима сонця і місяця, Києве, диво моє, Мій арсенальний, софійний мій та й комп'ютерний відтепер (І. Драч). Бажаний гість, тебе я бачить рада, Геральде, син Сігурда, сміливий князь (І. Кочерга). Для звертань характерні: а) клична інтонація, б) оклична інтонація, в) ін­тонація вставності.

 

Розділові знаки при звертанні

Найчастіше звертання в реченні виділяється однією чи двома ко­мами залежно від позиції (початок або середина речення): Світе ясний, світе мій прекрасний, я б хотів у пісні повсякчасно лиш для тебе жити (В. Сосюра). Виглядай мене, мамо, Із далекої далі, Зустрічай, сива вишне, На шляху, край села... (О. Потапенко).

Якщо звертання стоїть у кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього — той знак, якого вимагає інтонація речення в цілому: Ти постаєш в ясній обнові, як пісня, линеш, рідне слово. Ти наше диво калинове, кохана материнська мово! (Д. Білоус). Спи, моя дитино золота, Спи, моя тривого кароока... Спи, моя гіллячко голуба, Тихо в моїм серці і щасливо (М. Вінграновський). Ой, чому ти не літаєш, орле сизокрилий? (С. Руданський).

Після звертання, яке стоїть на початку речення (рідше — у середи­ні) і вимовляється з окличною інтонацією, ставиться знак окли­ку, а наступне слово починається з великої літери: Мій давній друже! Мушу я з тобою розстатися надовго... (Леся Українка). Добрий вечір, кринице, красна дівице! Водо — дочко Уляно! Земле — мати Тетяно! Камне — брате Петре! Поздоровляю вас із понеділком! (Д. Гуменна).

Особові займенники ти і ви, як правило, не є звертаннями, а ви­конують у реченні роль підмета: Ой, де ж ти, воле, ти, зоре та­ємна? (Леся Українка). Ти, дитино, моя мила, Маєш тут, що за­служила... (Народна творчість). Ви, мої очі, проливали ріки Гіркої туги, скорбної мольби (Д. Алігієрі; перекл. з італ. Д. Павличка).

Якщо ці займенники входять до складу поширеного звертання, то не окремо виділяються комами, а разом з усіма компонентами звер­тання: Який ти красень, Києве ти мій, в убранні осені! (В. Сосюра). Одпочинь, моя ти зоре! Ти з неба злетіла! (Т. Шевченко). Зигзице! Ярославно! Ладо! І нині — будь! І присно — будь! Моя Ти радо і по­радо! І нині — будь! І присно — будь! (І. Світличний).

Зрідка займенники ти і ви вживаються в ролі звертання. Тоді вони виразно виділяються в усній мові інтонаційно, а на письмі при них ставляться розділові знаки за загальними правилами: — Гей, ти! — гукнув голова. — Відчини! (ПанасМирний). Ну, ви, ходіть сюди! (Леся Українка).

Повторювані та однорідні звертання можуть розділятися між со­бою комою або знаком оклику: Свашечко, свашечко, наша го­лубочко! Ой дай же нам хоч одную Приїзную шишечку! (Народна творчість). Мамо! Мамо! Що ти робиш? (Т. Шевченко).

Якщо о, ой, ах, що стоять перед звертанням і тісно з ним по­в'язані інтонаційно, уживаються в ролі часток, то ці слова не від­окремлюються від звертання ніяким розділовим знаком: О мово, ти іще жива (Л. Костенко). Ой мамонько да голубонько, Порадь мене, молоденького (Народна творчість). Ах Київ, Київ, Київ мій у зорях і туманах, ти над Дніпром стоїш, як щастя світлий дім! (В. Сосюра).

Коли ж о, ой, ах уживаються перед звертанням у ролі вигука, то ці слова відокремлюються комою чи знаком оклику: О, панно Інно,

панно Інно, Любові усміх квітне раз — ще й тлінно (П. Тичина). Ой, річечко, голубонько! Як хвилечки твої, пробігли дні щасливії і радощі мої... (Л. Глібов).

Звертання може пов'язуватися граматично (рід, число) з присуд­ком у реченні. Тому, щоб не сплутати звертання з підметом чи до­датком, варто пам' ятати:

а) іменник у кличному відмінку — це завжди звертання: О Зем­ле, наше золото! Ще людство в нас розколото, а буде ж жить родиною прекрасною, єдиною (П. Тичина);

б)         іменник у називному відмінку при дієслові в 2-й особі од-
нини чи множини дійсного або наказового способу — це
завжди звертання: Прощай, моя люба, прощай, моя мила!
Подай мені руку твою! (О. Пчілка). Пустіть, свати, в
хату, Нас тут не багато, Свашка та світилка, Вся наша
родинка (Народна творчість). Спи, мій роменовий цвіт!
(Б. Олійник). Спи, дитя, в колисочці, Як угорок в долиночці
(Народна творчість);

в)         звертання не можна замінити займенниками він, вона, воно,
вони; при ньому стоять або можна поставити займенники
другої особи ти, ви, твій, ваш у будь-якому відмінку: Куди
ж мені, мамо, без тебе, Та тільки ж до тебе іти ще та
йти, Іти як до неба, до вічного неба, — Я вперше до тебе
звернувся на «ти» (І. Драч). Панове сватове, Просимо вас!
(Народна творчість).

 

II. Вставні конструкції (слова, словосполучення, речення)

Вставними називаються такі конструкції, за допомогою яких мо­вець виражає своє ставлення до того, що він повідомляє, наприклад: Тільки в молодості, мабуть, трави і квіти можуть здаватись такими розкішними, соковитими (Є. Гуцало).

Вставні слова, словосполучення й речення не несуть нової інфор­мації (за винятком хіба що тих, які вказують на конкретне джерело по­відомлення), вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення, указують на зв'язок між думками.

У реченні вставні конструкції: а) виражають імовірність чи вірогідність повідомлюваного: безумов­но, безперечно, певна річ, ясна річ, справді, зрозуміло, без сум­ніву, в усякому разі, видно, дійсно, по суті справи, припустимо, само собою розуміється, слід гадати, швидше всього, скажімо, природно, правда, правду кажучи, щоправда, звичайно, мабуть, може, можливо, певно, либонь, очевидно, вочевидь, здається, спо­діваюсь, напевно тощо;

б)         указують на ступінь звичайності викладених фактів: буває, бу-
вало, трапляється, як водиться, як звичайно, як завжди, як пра-
вило тощо;

в)         указують на джерело думки чи повідомлення: кажуть, мовляв,
чую, бачу, чутно, по-моєму, як кажуть, на мою думку, на думку.
(такого-то), за вченням... (таким-то), за повідомленням... (та-
кого-то), за визначенням... (такого-то), з погляду... (такого-то),
зі свого боку, говорять, повідомляють тощо;

г)         виражають емоційне ставлення мовця до змісту повідомлюваного
(задоволення, незадоволення, радість, обурення, горе та ін.): ясна
річ, чого доброго, на щастя, на жаль, на радість, на біду, як на
зло, на диво, шкода, слава Богу, нарешті, на сором, як на гріх, нів-
року, соромно сказати, грішним ділом, нічого гріха таїти тощо;

ґ) привертають увагу співрозмовника, переконують у чомусь, під­креслюють щось: уявіть собі, зверніть увагу, прошу вас, чуєте, повірте, бачите, бачили, погодьтеся, дозвольте, бач, знаєш, уяв­ляєш, майте на увазі, даруйте на слові, між нами кажучи, слово честі, пам 'ятайте, вірите, послухайте, пробачте мені тощо;

д)         указують на зв' язок між думками, послідовність викладу, висно-
вки: по-перше, по-друге, по-третє, нарешті, з одного боку, з дру-
гого боку, до речі, між іншим, навпаки, отже, наприклад, переду-
сім, далі, проте, крім того, однак, у цілому, зокрема, головним чи-
ном, виходить, повторюю, підкреслюю, таким чином тощо;

е)         указують на прийоми та способи оформлення думок або на харак-
тер висловлювання: іншими словами, грубо висловлюючись, з до-
зволу сказати, словом, коротше, крім жартів, між нами кажучи,
можна сказати, по правді кажучи, признаюсь, признатися, так
би мовити, точніше, взагалі, власне, інакше кажучи, смішно ска-
зати, сказати по совісті, чесно кажучи, що називається, якщо
можна так висловитись, якщо говорити правду тощо.

Вставні конструкції не завжди в усному мовленні виділяються паузами, але на письмі обов'язково відокремлюються комами, рід­ше — тире.

Увага! Тільки вставними бувають слова: мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, а втім, отже, крім того, тому завжди в реченні ви­діляються комами.

Ніколи не бувають вставними й не виділяються комами такі сло­ва: навіть, майже, приблизно, все-таки, мовби, немовби, наче, не­наче, ніби, нібито, адже, притому.

Деякі слова залежно від контексту можуть уживатися то як встав­ні, то як не вставні: навпаки, можливо, видно, звичайно, здається, може, нарешті, справді, безперечно, кажуть та інші: Того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ (М. Рильський). Чи можливо виконати це завдання? Здається, про все, що говорить співрозмовник, він знає набагато краще й мимоволі фіксує найменше відхилення від істини... (Р.Іваничук). Мені осіння ніч короткою зда­ється (Леся Українка). Видно, було вже пізно, бо ніде по хатах не сві­тилося (Панас Мирний). Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву (І. Котляревський).

Так само одні й ті ж конструкції типу речення можуть бути встав­ними чи не вставними. Порівняйте: Нічого гріха таїти, є ще й такі особи, в яких, як писав Довженко, розум з вищою освітою, а серце — з нижчою (З газети). Але: Нічого гріха таїти: інколи наші редактори не від того, щоб підстригти майстрів слова на знайомий і звичний їм кшталт (М. Рильський).

Варто пам'ятати: якщо слово відповідає на якесь питання (залежить від якогось члена речення), то воно не вставне й виділяти комами його не потрібно; коли ж не відповідає, то воно, очевидно, вставне. До того ж вставні слова замінюються такими самими вставними (у яких Ви аб­солютно впевнені). Наприклад: Фронт тут, видно, недавно пройшов. Слово видно можна замінити—мабуть, очевидно, либонь та ін., значить у цьому реченні це вставне слово, його варто виділяти комами. У реченні Хурделиця — світу не видно (А. Головко) — подібної заміни зробити не можна, тому те саме слово в іншому контексті вже не є вставним.

Крім того, без вагань варто виділяти вислови, у яких є дієприслів­ники кажучи, мовлячи (правду кажучи, між нами кажучи, власне

кажучи): Правду кажучи, йому й самому кортіло довантажити підво­ди ще бодай сотнею мін (О. Гончар). А тут, не тобі кажучи, ростуть дочки так швидко, наче на дріжджах (І. Нечуй-Левицький). Не вам ка­жучи, бачив я, як за ту цяцечку дехто рідного братика віджалував, рідну країну занехаяв... (Марко Вовчок).

 

Розділові знаки при вставних конструкціях

Найчастіше вставні слова, словосполучення й речення виділяються комами: У вікно світить місяць, на якому, либонь, видно всі моря, кратери і навіть тіні від гір (Є. Гуцало). Вже почалось, мабуть, майбутнє (Л. Костенко). На душі так, як, очевидно, буває в пере-льотної птахи, яка випадково не подалась до вирію. Зрештою, звід­ки мені відомо, як чується восени самотня перелітна птаха, коли її посестри полинули в теплі краї? (Є. Гуцало). Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп 'яні (І. Франко). Біда біду, як кажуть, перебуде (Л. Костенко). І Ярослав, я певна, в слушний час Як вернеться, знайде тобі посаду (І. Кочерга).

Варто звернути увагу на слова проте й однак (одначе). Якщо вони вживаються на початку речення чи на першому місці в голо­вній або підрядній частині складного речення, то це сполучники, комами вони не відокремлюються, якщо лише після них не йдуть інші конструкції, де за правилами повинна бути кома. Коли ж ці слова стоять у середині простого речення чи в середині окремої частини складного речення, тоді це вставні слова, які обов'язко­во виділяються комами. Порівняйте: Ніяких звісток від Юрія не мала, проте була переконана, що він десь є (О. Гончар). Думка ця кружляла в Настиній голові, однак Настя стояла на одному міс­ці (М. Коцюбинський) — сполучники. Народу були зав 'язані очі, а він, проте, повертався обличчям до Сходу, туди, де рокотали грізні струни Тараса Шевченка (М. Рильський). Фаетон (син бога сонця Геліоса), упрохавши батька дати йому покерувати кіньми, котрі везли сонячну колісницю по небу, не розрахував, однак (од­наче), свої сили (За посібником) — вставні слова.

Не варто забувати й про окремий сполучник а проте: Соломія сливе несла Остапа, а проте їй доводилось часто зупинятись (М. Коцюбинський).

Комами виділяються також вставні конструкції, що починаються службовими словами: Чи, може, він щось інше мав на оці, — а може, він був Корчак, Песталоцці? А може, я подробиці за­була, щось більше знав невирубаний сад. А може, — красень, ве­летень, Микула, — він просто ще соромився дівчат? (Л. Кос­тенко). Батьківський університет через бурхливі обговорення, як правило, закінчувався на годину пізніше. Спочатку покажіть мені ваш садок. А по-друге, я вам наперед скажу: все це не ви­тримує критики (О. Довженко).

Примітка 1. Коли ж сполучники чи сполучні слова, що вжива­ються перед вставними конструкціями, відносяться до всього речення чи окремих його членів, то комами відокремлюються самі вставні кон­струкції без сполучників: Сава Петрович в 'яло відповів, що, звичай­но, і в цьому треба триматися золотого правила — «краще як краще» (А. Головко). На такій батьківщині та з такою материзною можна було й добре на світі прожити, та, на жаль, обібрали опікуном до си­роти дядька Кузьму (Л. Яновська). Чисте небо не налягало на гори, а, навпаки, своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно до­повнювало їх (О. Гончар).

Примітка 2. Трапляються варіантні випадки, коли комами може виділятися службове слово разом зі вставним або вставне слово виді­ляється окремо від службового. Це залежить від бажання автора від­нести службову частину мови до вставної конструкції чи до всього ре­чення. У диктанті в таких випадках усе залежить від інтонації. Пор.: І можливо, зустрінеться ще добра людина на твоєму шляху. І, мож­ливо, зустрінеться ще добра людина на твоєму шляху.

Якщо вставні слова вживаються на початку чи в кінці відокремле­ного члена речення, то вони виділяються комами разом з ним: Че­рез рік, можливо у квітні, ми зможемо поїхати до Карпат. Цей юнак був родом із Франції, здається навіть із Парижа.

Примітка 1. Коли ж вставне слово стосується не відокремленого, а інших слів у реченні, то комами воно виділяється за загальними прави­лами: Через рік, у квітні, можливо, ми зможемо поїхати до Карпат.

Примітка 2. Якщо вставне слово стоїть у середині відокремлено­го звороту, то виділяється комами з обох боків: Письменник виглядав утомленим, працюючи, очевидно, над новою книгою.

Два вставні слова відокремлюються одне від одного комою: Та­ким чином, безперечно, ви заслуговуєте заохочення.

Якщо після групи однорідних членів речення вживається вставна конструкція, що передує узагальнювальному слову, то перед нею ставиться тире, а після — кома: Самостійні, службові слова, на­віть вигуки — певна річ, усі частини мови можуть виконувати в реченні функції підмета.

Тире може ставитися на місці пропущеного слова в повторюваних вставних словосполученнях: Вестфальським миром у 1648 році закінчилася тридцятирічна війна між протестантськими дер­жавами та Францією, з одного боку, і католицькою імперією Габ-сбурґів — з другого (В. Шевченко).

Тире при вставних конструкціях може вживатися за бажанням ав­тора для інтонаційно-смислового виділення: Отже — до бою! (О. Гончар).

 

III. Вставлені конструкції (слова, словосполучення, речення)

Вставлені конструкції (слова, словосполучення та речення), на відміну від вставних, передають додаткові відомості до змісту всьо­го речення чи окремого його члена. Вони відокремлюються дужками, тире, комами. Дужки — найсильніший відокремлювальний розділовий знак, вони практично ізолюють уміщений у них текст від усього ре­чення. При цьому конструкція, яка береться в дужки, вимовляється по­ниженим тоном у пришвидшеному темпі. Меншу відокремлювальну силу мають подвійне тире, а особливо — подвійна кома. 1.    Дужками виділяються прізвище автора, назва твору, джерело,

які стоять після цитати (у тому числі після тексту диктанту),

конструкції, що вживаються як додаткове зауваження, уточнюють, доповнюють речення чи його окремий член і різко випадають із синтаксичної структури речення, посилання на місце, справжнє прізвище тощо: Він приїхав здалеку (із Індії). З найдавніших часів до нас дійшла традиція езотеричних (таємних, зрозумілих лише особливо посвяченим людям) знань (Р. Фурдуй). Сфінкс (лев з крилами й головою жінки) — символ таємничості в багатьох народів стародавнього світу (а зараз використовується як мо­тив орнаменту). До урочистостей з нагоди відкриття Суецько-го каналу 1869року Джузеппе Верді написав «Аїду» (лібрето цієї популярної опери опирається на давньоєгипетську тематику) (З посібника). Слово пломенить червоним маком (над легендою не владний час!) (Д. Білоус).

Вставлені конструкції, які немає потреби різко відмежовувати від основного речення, виділяються, як правило, тире з обох бо­ків, така конструкція вимовляється підвищеним тоном: За ві­кном — згори було видно — шуміло, вирувало залите сонцем міс­то (С. Скляренко). Свято садіння столітнього дерева — так учні називають дуб — у школі стало традицією (В. Сухомлинський). Анкету він уже заповнив. Тепер ще біографія, характеристика й — з чим чорт не жартує! — може, й вигорить справа з пере­водом на роботу до міністерства (І. Муратов).

Якщо вставлена конструкція виділяється тире й уводиться в ре­чення на тому місці, де за правилами вживається кома, то така конструкція виділяється з обох боків комами та тире: Та ти мені не кажи, я його добре знаю, — збірщиком при ньому був, — як собака на сіні: сам не їсть і другому не дає, вредний ірод (І. Кар­пенко-Карий).

Якщо вставлена конструкція вимовляється майже таким самим тоном, що й основне речення, то вона виділяється з обох боків ко­мами (це буває дуже рідко): Коли Сашко думав про матір, а він тепер думав про неї майже постійно, він ніби стояв на гарячо­му пружному вітрі (В. Дрозд).

 

IV. Стверджувальні, заперечні та питальні слова

Після стверджувальних слів так, еге, гаразд, авжеж, аякже та після заперечного слова ні найчастіше ставиться кома, якщо вони вимовляються без підсилення: Так, я археолог... Покликання! Доля! (Є. Гуцало). Аякже, хай Ігор знає, що його друг не якийсь неук, а вже рік ходив до школи (О. Донченко). Ні, ні, не йдіть, за­чекайте тут, отам на канапі... (Ю. Смолич).

Якщо стверджувальні та заперечні слова вживаються в кінці ре­чення, то кома (або тире) ставиться перед ними, а після — той розділовий знак, який повинен бути в кінці речення: Певно, він хлопчик добрий і любий — еге? (Марко Вовчок).

Коли такі слова вживаються в середині речення, то виділяються комами чи тире з обох боків, а якщо вимовляються ще й з підвищеною інтонацією, то після них ставиться знак оклику, далі ж слово пишеться з малої букви: Як блискавка, ні, як табун диких коней, мчимося ми по виноградниках (М. Коцюбинський). Коло цього будинку можна відпочи­ти, еге, можна посидіти на приступцях, а тоді й далі (І. Микитенко). Я знаю, так, се хворії примари, — не час мені вмирати, не пора (Леся Українка). Лишилася у нас, і зовсім це не хиба, глибока шана повсяк­час — так! — до святого хліба! (М. Рильський).

Якщо стверджувальні й заперечні слова вимовляються з оклич­ною інтонацією, то після них ставиться знак оклику: Ні! Певне, ти мене ніколи не любила! (Леся Українка). Ні, ні, ні! — засмія­лась молода господиня. — Це буде нечемно: на порозі постояти, а в хату не зайти (Д. Ткач). Хто знає, обід буде?.. — Аякже! По­винен бути (Панас Мирний). Так! У справедливих армій доля за­вжди прекрасна (О. Гончар).

Коли слова так і ні, що є самостійними реченнями, вимовляються з питальною інтонацією, то після них ставиться знак питання: Ти моєї матері не знаєш? Ні?! (Панас Мирний). Слухайте, а ви ж будете з нею балакати? Еге? Розпитувати ж її будете? Еге ж? (Ю. Смолич).

Частки, які стоять перед стверджувальними й заперечними слова­ми, комою не відокремлюються: І раптом — небо... шепіт гаю...

О ні, то очі Ваші. — Я ридаю (П. Тичина). О так, це справді так, твоя снага ростиме, немов ріка в бігу — безмежна й весняна — і мури темноти валитиме вона, народе Мексики, мій славний по­братиме (Н. Гільєн; перекл. з іспан. Д. Павличка). Ой ні, ще рано думати про все (Л. Костенко).

Стверджувальне слово так варто відрізняти від однозвучних прислівника та підсилювальної частки, після яких розділові зна­ки не ставляться: Так чи інак він повинен незабаром повернутись (С. Добровольський) — прислівник. Так що ж? Явтух Рябка знай все по жижках чеше (П. Гулак-Артемовський) — частка. Так, ге­ній твій пережив сторіччя (В. Сосюра) — стверджувальне сло­во. Крім того, так (= наприклад) виділяється комою в значенні вставного слова на початку речення, яке служить ілюстрацією, поясненням до попереднього висловлення: Чимало хижих ссавців живе в околицях лісів. Так, горностай водиться в заростях Єв­разії та Північної Америки.

Потрібно не плутати стверджувальне слово гаразд з однозвучним прислівником, який не відокремлюється в реченні комами: Майтеся га­разд, дітки. Майтеся гаразд, люди добрі (М. Стельмах) — прислівник. Гаразд, гаразд, мовчатиму, коли так хочете (Леся Українка) — ствер­джувальне слово.

Заперечне слово ні варто відрізняти від однозвучної заперечної частки, яка не відокремлюється за допомогою розділових знаків: І що з його [дитини] буде? Ні Богові свічка, ні чортові куришка, ні за­між, ні так, нікуди (Панас Мирний) — заперечні частки. Ні! Рука не випускала вперто вірного, невтомного пера (М. Рильський) — за­перечне слово.

Слова що, а що, що ж, які означають питання (так звані питальні слова), та слова що ж, як же, що виражають підтвердження, зго­ду, відокремлюються комами, якщо вони безпосередньо пов'язані з тим реченням, яке йде за ними: Так, значить, Христе, заміж ідеш. Що ж, чи й мені калача ждати, чи так прийти — неклика­ному (А. Головко). А що, Насте? Яй казав... От, бачиш? (Т. Шев­ченко). «Що, болить?» — мене питали (Леся Українка).

Коли ці слова вимовляються з підсиленням голосу, після них ужи­вається знак оклику: Що ж! Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив! (Леся Українка).

Якщо ж питальне слово функціонує як окреме питальне ре­чення, то після нього ставиться знак питання: А що ж? То й ходімо (Т. Шевченко).

У деяких випадках можливі пунктуаційні варіанти залежно від значення, яке вкладається в займенникове слово. Пор.: Ви що смі­єтеся з мене? (що в значенні «чому»). Ви що, смієтеся з мене? (що в значенні «що робите»).

Кома ставиться після слова ось, коли наступне речення розкриває конкретний його зміст: Ось, приймайте мою роботу.

 

Вправа 154

Перепишіть речення, знайдіть звертання й виділіть їх прямокут­ною рамкою; поясніть уживання розділових знаків при звертаннях.

1. Духовна міро нації Дніпра, Високий воїне з мозольними рука­ми, Та смерть стара, неправда та стара, Що тихомудро жерла нас віка­ми, — Проклята, проклята, погибне хай, згорить! (М. Вінграновський). 2. Благослови, мати, Ой, мати, Лада-мати, Весну закликати; Весну за­кликати, Зиму проводжати (Народна творчість). 3. Де ж ти дівся, в Яр глибокий Протоптаний шляху? (Т. Шевченко). 4. О, молодість!.. Непохибні шляхи твої тепер (П. Тичина). 5. В години розпачу умій себе стримати І в хвилі радості заховуй супокій, І знай: однаково прийдеться умирати, О Деллію коханий мій (Горацій; перекл. М. Зерова). 6. Світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце, неукрите, Голоднеє... О доле! Пророче наш! Моя ти доне! Твоєю думу назову (Т. Шевченко). 7. Немов розлука аж до скону, Гірке весни чуже вино — Минай за шибкою ва­гону, Барвиста й буйна чужино! (Є. Маланюк). 8. О Космосе великий наш, безмежжя розпрозорене! Ми із Землі блакитної мчимо у далі зо­ряні (П. Тичина). 9. Слухайте, ви, що ідеї розплямкали, чиїми руками ту стелю роблено, — воскресла думка, встає над уламками, живою водою правди покроплена! (Л. Костенко). 10. Здрастуй, мій краю! Ти милий владиці зористого неба! Здрастуй, о земле [Лемківщина], ущерть повна багатства й добра! Зараз спішу, годувальнице мила, до тебе вернутись, Довго не бачив тебе, о найдорожча моя! (П. Русин).

 

Вправа 155

Перепишіть, розставте розділові знаки, прямокутною рамкою ви­діліть звертання, поясніть пунктограми.

1. О Борисфене батьку наш і друже біля твоїх родючих берегів ти нас з'єднав в часи прадавніх зрушень, своїм вином мандрівців напоїв (І. Кочерга). 2. Хай я не буду на вроду найкращий, доля хай буде не­легка у мене, тільки ж щоб був я таким же трудящим, чесним та ніж­ним, як ти моя нене (С. Тельнюк). 3. Стелиться стежина в клівери шов­кові. О розвійся вітром сіра суєта! (П. Ротач). 4. Співай же Десно в вес­няних просторах ростіть будови гомоніть мости (М. Рильський). 5. Ки­єве мій диво моє з очима сонця і місяця Кінь мій крилатий, припнутий до горла твоїх золотавих бань Стяг у руці вогненний, Дніпро в нім бла­киттю поміститься, З усіх колосків буйносонця, снопе золотий встань! (І. Драч). 6. Гей вернися Сагайдачний візьми свою жінку оддай мою люльку необачний! (Народна творчість). 7. Дай же нам знайти Маріє Твій чудовий сад, Марево зла здолати О Всеблагая Мати І в покаяння слізно впасти, Блудним дитям до рук твоїх припасти (Давид Дума). 8. Ой Дніпре мій Дніпре широкий та дужий Багато ти батьку у море но­сив козацької крові (Т. Шевченко). 9. О світло тихого смеркання Сіяй, сіяй іще мені! (П. Ротач). 10. Козацька тверджа давній Чигирине ула­мок слави серед цих полів Усе святе, усе неповториме, усе чекає неви­мовних слів... (Л. Костенко). 11. Беру тебе о світе мій терновий В обі­йми сонячні! (О. Влизько).

1. Люблю пісень пташиних звуки о Батьківщино шум вечірніх віт (В. Сосюра). 2. Гей Гомере український гей Остапе Вересаю низь­ко кланяюсь і низько б'ю тобі своїм чолом! (Є. Гуцало). 3. Скажіть будь ласка фантасте Уеллс чи буває фантазія похмуріша, ніж дійсність? (Л. Костенко). 4. Ой ви ночі Донеччини сині і розлука, і сльози вночі.

(В. Сосюра). 5. Я згоден на цей шлюб, якщо ви люб'язний сусіде зро­бите мені маленьку поступку (І. Кочерга). 6. Ой доле людськая чом ти не правдива, Що до інших дуже ґречна, а до нас спесива? (І. Котлярев­ський). 7. Линь же спів мій про те, як з громами у грі гуркотіли в мости динаміти, як полки перейшли по замерзлім Дніпрі, щоб тебе злотовер­хий звільнити (В. Сосюра). 8. Ластівко біля вікна Ластівко нашої хати Що тобі ластівко дати: Меду, борщу чи пшона? (М. Вінграновський).

9.         Добре слово настрій, дух підносить; забувати друже мій не варто,
що для настрою і жарту досить просто теплого людського жарту (Д. Бі-
лоус). 10. О світе зелений для тебе у мене багато, багато пісень! (В. Со-
сюра). 11. Кораблі Шикуйтесь до походу! Мрійництво Жаго моя Живи!
В океані рідного народу Відкривай духовні острови! (В. Симоненко).

ІІІ. 1. Здрастуй Соснице горда колиско зелена Здрастуй хато Довжен-кова стріхо з соломи. (Л. Забашта). 2. Ой зійди, зійди ясен місяцю, Як млиновеє коло, Ой вийди, вийди серце-дівчино Та промов до мене сло­во (Народна творчість). 3. Твої крилаті обрії о Земле наша добрая пер­лино волошковая росино світанковая (П. Тичина). 4. О правдиве, без­посереднє життя О миле, чесне дозвілля прекрасніше від будь-якого заняття О морська хвиле берегу справжня, відлюдна святине Муз як ба­гато всього ви відкрили мені, як багато на ваш голос я записав! (А. Со-домора). 5. А ти Бетховене прости мене за те, Що я не мав часу прийти до тебе, Що знаю я симфонії полів, Але твоєї жодної не знаю. Прости мені Бетховене за це, Простіть Родени, Моцарти, Ейнштейни (І. Драч). 6. Ой ти Коновченьку молода дитино Не йди з козаками на Черкеню долину! (Я. Головацький). 7. О вічні книги, сестри білочолі Життя без вас — розруха світова (П. Перебийніс). 8. Братове маки славне то­вариство Прийміть до гурту, будемо рідня (В. Малишко). 9. О піруети вимушених танців Хто йшов по полю мінному хоч раз, той мимохіть і на паркетних глянцях пригадує смертельний падеграс (Л. Костенко).

10.       Спи мій маленький киянине люлі Спи мій калиновий цвіт Хай на-
кують тобі щедрі зозулі Миру на тисячу літ! (Б. Олійник). 11. Сини
Сини Барометри кирпаті людського спокою і завтрашнього дня Ми пе-
ред вами разом винуваті, Що на планеті бійки і гризня (В. Симоненко).

 

Вправа 156

Перепишіть, поясніть розділові знаки при вставних і вставлених конструкціях.

1. Велич О. Довженка почали усвідомлювати через п'ять років (на­віть найвищу тоді премію присудили йому, посмертно, у 1959 році — Ленінську), хоча дозвіл на прочитання всієї творчості митця читач отри­мав тільки років через сорок (М. Наєнко). 2. Українським єсть і повинно бути все, що осіло (а не кочує!) на нашій землі і що тим самим ста­ло частиною України (В. Липинський). 3. Зневажить мову — зрадити себе (А зрадників хто може поважати?), І стане чорним небо голубе, Вмиратиме у муках рідна мати (М. Адаменко). 4. Ми повинні чесно ви­знати, що сьогодні в нашому суспільстві — і це засвідчує частина чи­тацької пошти—є певна конфронтація на мовному ґрунті, і виникла вона через нерозуміння частиною людей ненормальності становища, в якому опинилася українська мова (а це нерозуміння, у свою чергу, — наслідок незнання, а інколи й упередженості) (І. Дзюба). 5. В часи тотального соц-реалізму українській літературі саме романтизм не дав остаточно впас­ти в прострацію, і тому ми — за всієї літературної бідності — маємо і «Народного Малахія» М. Куліша, і «Чотири шаблі» Ю. Яновського, й «Україну в огні» та «Зачаровану Десну» О. Довженка, і цілу китицю, як сказав би І. Франко, романтичних творів Олеся Гончара, якими могла б пишатися кожна розвинута література (М. Наєнко). 6. За допомогою псевдонімів автори прикривають свої твори фіктивними, переважно не­існуючими іменами; часом автори прикриваються окремими літерами (криптонімами), що можуть бути власними ініціалами, а можуть бути і зовсім вигаданими; користуються також скороченнями, всілякими зна­ками і зірочками (астроніми) (В. Шевчук). 7. Ходжу серед квітів, — гар­ніших немає, — Самотній, нудьгую між пишних квіток (М. Богданович; перекл. з білор. Р. Лубківського). 8. Вірші діють на мене, як наркотики (щоправда, наркотиків ніколи не вживала) (Є. Гуцало). 9. Зашумлять берізки, дубочки і, як знати, може, якомусь із них судилося довголіт­тя, як ось тому шестисотлітньому дубові, під яким любив помріяти та поговорити із селянами Григорій Савич (вимощеною широкою алеєю

спускаємося до нього з гори, а там і до дзеркального ставка й живої кри­ниці) (К. Балабуха). 10. Господь проводжав діточок із Едемського саду (Ще осінь тоді, пам' ятаєш, була в ластовинні) (В. Балдинюк).

ІІ. 1. Подібно тому, як пропахлі димом і нікотином курці полиша­ють на потім момент прощання зі шкідливою (ба злочинною!) для здоров'я звичкою, так чомусь здебільшого у сім'ї відкладають на по­тім виховання дитини (М. Петросюк). 2. Українці дуже багаті, може найбагатші поміж усіма слов' янами, різнобарвними народними піс­нями (П.-Й. Шафарик). 3. Як правило, на кожних міжнародних зма­ганнях трапляються «відкриття»: спортсмен їхав з командою як за­пасний, а виступив набагато сильніше за всіх членів основного скла­ду (В. Борзов). 4. Питала [матуся] там, кому потрібен старанний пас­тух, і укладала усну угоду з господарем: по-перше — харч, по-дру­ге — дисципліна (щоб не балували), по-третє — штани й добротні черевики, щоб і ковзанку витримали, і ходіння в школу аж до літа... (М. Петросюк). 5. Я найнявся був на фабрику, щоб там виштовхува­ти з цеху нові вагони, але, як видиш, і там не втримався: вовчий бі­лет у руки і за двері (Д. Бедзик). 6. Певне, з-поміж своїх ровесників найменшого впливу загальновизнаних авторитетів зазнав Григір Тю­тюнник (Б. Олійник). 7. Мені здалося, а може, воно так і було, що вона стала більш лагідною (Із журналу). 8. Мову треба було б з усіх поглядів тримати в чистоті, не те, щоб вона була одноманітною, а на­впаки — щоб не було тієї одноманітної літературної мови, яка за­вжди прикриває порожнечу (Л. Толстой). 9. Одне слово, до науки не горів і не курівся (Ю. Шовкопляс). 10. Правду сказати, цей Дмитро ледачий... (М. Зарудний).

 

Вправа 157

Перепишіть, розставте розділові знаки при вставних та встав­лених конструкціях, останні виділіть прямокутниками, поясніть пунк­тограми.

І. 1. Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона однак занизька (В. Симоненко). 2. Отже в душі юного гімназиста

був той благодатний ґрунт, падаючи в який, зерна знання, добра і кра­си неодмінно проростали і дружно тяглися врунами до сонця (І. Ільєн-ко). 3. Так наприклад сюжетно-композиційна основа оповідань, новел, повістей М. Хвильового як правило розпорошена, психологія домінує над подією, що веде до «згортання» сюжету й концентрації психоло­гічних сцен і фрагментів (Н. Бернадська). 4. Ми всі по суті живемо якоюсь мірою в тумані (Л. Костенко). 5. Завуч очевидно виконуючи розпорядження директора школи переніс педраду. 6. Завуч виконуючи очевидно розпорядження директора школи переніс педраду. 7. Ця «до­бра щедра піч твоя», що пахла стравами, печеним хлібом, печеними і сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням як писав Олександр Довженко поступово відходить в історію (Із журналу). 8. 1612 року перша згадка про Сагайдачного козаки під його коман -дуванням вийшли в море й ударили по Чорноморському узбережжю Туреччини (Р. Ратушний). 9. Природа нічого не творить непотрібного отже не можна й силою викреслювати з життя те, що вже створено (Г. Нудьга). 10. На оборону українського народу від орд кримських та­тар, яких підтримувала й направляла Туреччина, стало не регулярне польсько-шляхетське військо Україна тоді входила до складу Польщі, а запорозькі козаки — бойова сила, сформована на демократичних за­садах самим народом (За Р. Ратушним).

ІІ. 1. Як відомо Місяць сам не світить, а лише віддзеркалює со­нячні промені (Із журналу). 2. За віруваннями праукраїнців у ви­рішенні їх долі з тварин брали участь віл і кінь, а з комах — бджоли (Із журналу). 3. Таким чином праукраїнці були сонцепоклонниками з гуманістичною мораллю, терпимістю до волевиявлення кожного і ша­нобливим ставленням до звичаїв своїх предків (Із журналу). 4. Поза сумнівом фрагменти міфологічних сюжетів стануть у пригоді не стіль­ки для реставрації минулих уявлень та вірувань, як для формування та оздоровлення сучасної занапащеної душі нації (Із журналу). 5. Однак усе, зібране протягом останніх двохсот років, а також те, що буде зі­бране в прийдешньому, сприятиме нашому самопізнанню і самоствер­дженню (М.Іванченко). 6. Наприклад казка, казковий елемент у творах

для дітей зовсім не одривають юного читача від дійсності, а теж не­одмінно якщо ж звичайно вони талановито написані! збагачують його життєвою мудрістю, концентрованою в легких для сприйняття але­горичних формах (М. Слабошпицький). 7. Єдине, що від нас іще зале­жить, — принаймні вік прожити як належить (Л. Костенко). 8. Навчити підлітків, юнаків і дівчат виховувати самих себе — це по-моєму одна з вершин майстерності і мистецтва в педагогіці (В. Сухомлинський). 9. Ці хлопчаки й дівчатка ясна річ вигадують свої «суворі-суворі» та­ємниці хіба ж дитинство без них буває?! ревниво бережуть ті таємниці від старших, як те особливо виразно помічаємо в повісті «Женя і Синь­ко » В. Близнець, де героїня бува навіть дратується дріб'язковою опікою дорослих (М. Слабошпицький). 10. Барви київських мозаїк — це одне з тих див, яке захоплювало і очевидно ніколи не перестане хвилювати тих, хто по-справжньому цінує прекрасне (Д. Степовик).

ІІІ. 1. Найбільшим моїм гріхом очевидно є любов до поезії, ця лю­бов із віком не минає, а тільки міцнішає, і ніякий досвід чи життєва мудрість тут не стають на заваді. 2. Я либонь годинами могла б ди­витись у її сірі очі, які проміняться ласкою і добром і яким хоч це й не природно чужий вираз гніву, злості, образи. 3. Чорні очі здається зблискують свіжими краплинами води. 4. Мені здалось що він і досі надає значення своєму одягові. 5. Що вона каже, що? Мабуть важ­ливе мабуть таке, що мені вкрай потрібно знати, і я здається навіть стогну вві сні від безсилля, від страждання, що оніміла, що оглух­ла... 6. Із чого випилювали святкові чаші? З черепів найлютіших не­другів, а всередині ці чаші обшивали шкірою та прикрашали зо­лотом. Таким чином упокорювали назавжди душу ворога, ця душа ставала рабинею переможця, душа-рабиня служила своєму владиці в житті земному і в житті потойбічному. 7. За якими законами чи на­впаки в силу відсутності яких законів ми знову зустрілись, наші ор­біти знову перетнулись? 8. Крім того вірші — це емоційні формули почуттів. 9. З вулиці лунає сердитий звук клаксона отже мій товариш гнівається (Із творів Є. Гуцала). 10. Чи може зрятує нарешті, чи може домучить до краю Нас віра, глуха, як молитва, безмовна й самотня, як мука? (М. Бажан).

1. Оперета класична народилась у Франції, точніше в Парижі; розквіт її можна пов'язати головним чином із Жаком Оффенбахом справжнє ім'я Ебершт Якоб. 2. Полька хоча велика кількість людей вважає її польським є чеським народним танцем, який за легендою народився в чеському селі під містом Йїчин близько 1830 року. 3. Най­давніший натуральний шовк принаймні 45 століть тому був відомий у Китаї, де ревно зберігали таємницю його вироблення; кажуть до Євро­пи шовк потрапив тільки в новодобовий час завдяки двом італійським місіонерам, котрі заховали кокони в отримані дарунки й вивезли їх за кордони Китаю. 4. Грифон лев з головою орла та крилами у давнину символізував перемогу життя над смертю й часто як символ сили ви­користовувався в середньовічних гербах. 5. Першим місцем засідань Конгресу двопалатний американський парламент і місцем видання Декларації про незалежність Сполучених Штатів 1776 року була Фі­ладельфія. 6. Слово «папірус» можливо запозичене від грецької фор­ми давньоєгипетського слова «папірос» — царський означає й очерет, і папір для писання, що виготовлявся з очерету в давні часи, в епоху середньовіччя, і рукопис на такому матеріалі. 7. Вільгельм Тель а це був як відомо легендарний герой Швейцарії, що в ХІУ столітті боров­ся проти Габсбурґів за незалежність свого краю сам був досконалим стрільцем і звільнився з ув' язнення, влучивши з арбалета в яблуко, покладене на голівку його маленького сина, навіть не зачепивши хлоп­чика такою була умова (За матеріалами посібника). 8. Господи звідкіля він [А. Дімаров] знає моє ім'я та по батькові. Певно цікавився, хто його редактор а отже на противагу багатьом авторам, які звикли бра­ти редактора «за горло», жодного разу мені не зателефонував, не по­цікавився, як ідуть справи (З газети). 9. Може це біль наш а може вина може бальзам на занедбані душі — спогад криниці і спогад вікна, спо­гад стежини і дикої груші... (Л. Костенко). 10. Значить єсть у нас ті соки, що коріння поять (П. Тичина).

1. Правда Кажуть у Франції нині Модно творити удвох (В. Бал-динюк). 2. В ліщині справді були сліди недавнього бою (Ю. Смолич). 3. Що за потреба однак повела тебе Рим оглядати? (Вергілій; перекл.

А. Содомори). 4. Поміж людьми як кажуть добре й нам (Л. Глі -бов). 5. На жаль чудес на світі не буває (П. Воронько). 6. Макар Се­менович так звали діда був у піднесеному настрої (В. Козаченко). 7. Макар Семенович так звали діда, щоб не перекладати свої печалі на плечі приїжджих і щоб люди не кланялися його горю, був у під­несеному настрої. 8. Студент поспішаючи мабуть не поснідав. 9. Сту­дент мабуть поспішаючи не поснідав. 10. Кожна книжка справді має свою долю; про кожну, як і про людину, можна б розповідати цілі іс­торії; втім «історія», з грецької, це і є «розповідь» (А. Содомора).

УІ. 1. І все життя перед духовним зором поета [М. Рильського] сто­яв образ Миколи Лисенка, якого він змалку бачив у романівській оселі Тадей Розеславович і Микола Віталійович дружили ще зі студентських літ і чию справді батьківську ласку й увагу відчув з перших своїх гім­назичних кроків у шумливому й незнайомому Києві (І.Ільєнко). 2. Піз­нання поезії неодмінно вписує твір у контекст загальнолюдської творчості отже розкриває такі моменти твору, що поза контекстом за­лишаються непоміченими (А. Содомора). 3. Знаєте до війни я працю­вав електриком (О. Гончар). 4. А втім таки цікаво тут і смішно, І будь собі щасливою (В. Балдинюк). 5. Мені навіть жаль тієї лампи. Це ж вона, весело поморгуючи, мовчазливо підслухувала всі мої думи, вона одна знала всі мої прагнення юнацькі і може, як ніхто, розуміла мене до кінця, співчувала мені і саме тому так яскраво й невідмовно світила (Ю. Збанацький). 6. Однак бачити свого колегу, народного вчителя, в парі з Миною Омельковичем, в одній з ним упряжці, — ні, цього я вбийте не збагну... (О. Гончар). 7. З одного боку телебачення — про­відник культури з іншого її ізолятор (З газети). 8. Товаришами гім­назичних літ поета [М. Рильського] були Михайло Алексєєв — згодом відомий філолог 1958 року обидва вони будуть обрані в дійсні члени АН СРСР і Олександр Дейч — майбутній літературознавець (І. Ільєн-ко). 9. Мельник був як уже сказано чоловік понурий (Марко Вовчок). 10. І очі старого батька світилися гордістю за свого сина, він усім да­вав читати синові листи з фронту, однак того листа, в якому Юрині то­вариші повідомили його про геройську смерть, він не показав нікому і того самого дня зник з міста (П. Загребельний).

 

Вправа 158

Перепишіть, розставте розділові знаки, поясніть і вкажіть мож­ливі пунктуаційні варіанти.

1. Ні сонний спокій зовсім нам не сниться ні нас не вабить ніжна тишина — прийдешнє осяває наші лиця, неспокій творчий з вічністю єдна (В. Симоненко). 2. Так я вільний, маю бистрі Вільні думи-чарів-ниці, Що для них нема на світі Ні застави, ні границі (Леся Українка). 3. Авжеж війна хоч і минула, а ранить і досі покоління тих, хто не ба­чив війни, й завтрашнє покоління ще потерпатиме від неї, в третє тися­чоліття дістане (Є. Гуцало). 4. Слова вмирають? Блякнуть? Ні не бляк­нуть! (Р. Лубківський). 5. Так хотілося сьогодні поїхати десь на лоно природи — й саме з вами... (Є. Гуцало). 6. Не прості перлини мов­ні позначала титла, — ні слова значущі, повні святості і світла (Д. Бі­лоус). 7. Так епізоди в житті наново відзняти неможливо (Є. Гуцало). 8. Так старенький із старою День у день сварився, А козак із їх дочкою Тайкома любився (П. Куліш). 9. Гаразд хай буде по-твоєму, всьому свій час (Є. Гуцало). 10. Простори завжди мають у собі щось сумне... без­крайність степів і мабуть океану теж. Так само ж помічено, що є щось скорботне в погляді закоханих: прекрасне чомусь буває сумним... (О. Гончар). 11. Ні дід, ні ми не зрозуміли прочитаного (О. Довженко).

1. Авжеж навіть сфінкс у Києві задзеленчав би телефонним дзвін­ком , якби його підключити до телефонної мережі (Є. Гуцало). 2. Так тобі і треба. За твій нестерпний характер, за промахи, за непродумані кроки (О. Гончар). 3. Для того еге ж треба сили, Щоб міцно триматись в порожньому небі? (В. Балдинюк). 4. Ні я таки не зможу глянути Кос-теві в очі. Авжеж він подивиться в мої очі спокійно, наче нічого й не сталось, а я не зможу (Є. Гуцало). 5. — Ні по-моєму, я вас переко­нав, — весело казав йому вслід Микола Васильович. — Ні ви мене, ні я вас... (О. Гончар). 6. Тебе немає. Але є мій спомин. Я не згадаю ні я спом'яну (Л. Костенко). 7. Я не тебе люблю о ні Моя хистка лілеє, Не оченька твої ясні, Не личенько блідеє (І. Франко). 8. Так то ж не маре­во, то справжнє місто (Леся Українка). 9. О ні В красі нових ідей щоб знов вернутись до людей: хай стрінуть, як росу в маю, всю душу со­нячну твою.   (П. Тичина). 10. Ні я залізна, залізна!!! (В. Балдинюк).

11. Ми з тобою себе ще покажемо — наллємо пшеницею отой елеватор по вінця еге ж? (О. Гончар).

 

Вправа 159

Запишіть, поясніть авторські розділові знаки при словах, грама­тично не зв 'язаних з іншими членами речення. Чи можливі пунктуаційні варіанти?

1. Іридодіагностика. Нове слово в медицині? І так, і ні. Ні — тому що хіба можна назвати новим метод, якому понад три тисячі років? Так — тому що знову згадали, заговорили про нього і почали застосо­вувати в Європі, США, Канаді, Японії лише в середині п'ятдесятих ро­ків минулого століття (С. Кузнецов). 2. Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий міся­цю мій!.. Де ви бачили більше кохання?.. (В. Сосюра). 3. Не треба, ка­жеш? То не треба, милий! Не треба, любий! Я не буду, щастя, не буду прислухатися, хороший! Я буду пестити, моє кохання! (Леся Українка).

— Завтра, до речі, грубку топити ваша черга, колего, і не спробуй­те ухилятись, — вдавано насуплюється Андрій Галактіонович. І далі ще більше стишує мову, певне, щоб не порушити наш сон (О. Гончар).

Ні, їй-право, дивне сяйво є навколо слова! (Д. Білоус). 6. Дмитро нарешті спитав вимогливо: — Чого ви не покликали мене на весіл­ля? — Боялися за свою шкуру, так? (М. Тарновський). 7. — З була­ним, мабуть, нічого не станеться. Я запевняю. — Ні?! Слово? — Слово! (М. Коцюбинський). 8. Сказати, що він хотів іти в школу, — ні! Проте й дома не всидиш у такім віці (С. Колесник). 9. Ні! Реви, крутися, хур­товино! Буре! Будь! (В. Еллан). 10. Підфарбована ґречність та чемність В комірці паперових чеснот... Ні! Розкрий все брутальне та темне, Гей, ти, слизька людська площино! (Є. Маланюк). 11. Ні, я себе не можу уя­вить без тебе, Дніпре, як і без тополі (М. Вінграновський).

©А Мати учинила тісто й поставила на печі, щоб підійшло. А ма­ленькі кошенята гралися на комині над макітрою. От одне плюсь та й упало в тісто. А мати тим часом сина просить:

Полізь, синку, на піч, подивись, чи зійшло тісто.

Ой, мамо, ідіть скоріше сюди, — тісто зійшло, уже й очі ви­тріщило! — гукає синок з печі.

 

Авторы:  А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 407 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я