§ 44. Тире між підметом і присудком

Тире між підметом та іменною частиною іменного складеного присудка на місці пропущеного дієслова-зв'язки у формі теперішнього часу (є) ставиться в таких випадках:

Якщо обидва головні члени — іменники в називному відмінку: Люстра — електрична сестра орхідей (Л. Костенко). Травень — вічний єретик (І. Драч). Егоїзм — першопричина раку душі. Ні­кчемність — рідна сестра підлості (В. Сухомлинський). Небосхил для людини — якраз відповідна стеля (Л. Костенко).

Якщо обидва головні члени — кількісні числівники в називно­му відмінку: Три та три — шість. Чотири рази по три — два­надцять. Шість у квадраті — тридцять шість. Вісім мінус три — п 'ять.

Якщо обидва головні члени чи один із них — дієслова в неозначе­ній формі: Грати словом — долею грати (Г. Світлична). Марудна справа — жити без баталій (Л. Костенко). Боятися — означає визнати над собою владу (З.Ігіна). Переливати з Пустого в По­рожнє —Дуже тяжка робота (І. Драч).

Якщо перед іменною частиною іменного складеного присудка вживаються слова це, оце, то, ось, (це) значить: Викладати мову — це означає, передовсім, прищеплювати любов до мови (М. Рильський). Музика — це мова почуттів (В. Сухомлинський). Доросла пам 'ять — то уже не слайди (Л. Костенко). Лукія — ось його щедра молодість, ось чиєю дружбою він може пишатися (О. Гончар). Зрозуміти культуру далеких предків — значить зро­зуміти себе (П. Мовчан).

Тире між підметом та іменною частиною іменного складеного присудка на місці пропущеного дієслова-зв'язки у формі теперішнього часу (є) не ставиться в таких випадках:

Якщо перед присудком уживається заперечна частка не: Спасибі й вам [ворогам], що ви не м'якуші. Час не наша власність (Із тво­рів Л. Костенко).

Якщо підмет чи присудок виражені займенниками (найчастіше особовим або питальним): Я твій брат. Ми українці. Вона [весна] ще молода, ніжна.   (Є. Гуцало).

Якщо до складу присудка входять слова як, мов, наче, ніби, мов­би та под.: Туман мов дим. Біда, хто тратить сон і апетит, Кому життя немов бурлацькі лями (М. Зеров). Ніч наче озеро в берегах неба (М. Коцюбинський).

Якщо присудок виражений прикметником, дієприкметником, при­кметниковим займенником, іменником з прийменником, нероз­кладним фразеологізованим сполученням слів тощо: Федір Про­хорович середній на зріст, втоптаний, крижастий (Д. Бедзик). Двері в коридор того дому одчинені (А. Тесленко). А й парубок би нічого: і брови чорні, і усики є, і чуб кучерями, і стан козачий (А. Тесленко). Речення з зеленого скла... (Ю. Тарнавський). Коні вороної масті.

Якщо присудок уживається перед підметом, крім випадків, коли головні члени виражені тільки іменниками в Н. в. чи інфінітива­ми: Виплекана веснами і серцями чесними Наша мова (Н. Білоцер-ківець).... З білої руки знак запитання (Ю. Тарнавський). Але: Це перемога — скласти екзамен на «відмінно». Це такий архаїзм те­пер — топити дровами (Ю. Яновський).

Якщо між підметом та присудком уживаються вставні та вставле­ні конструкції: Та головне, звичайно, не в харчах, а в духовній по­живі, що її так прагне моя душа (О. Гончар). Посада, звісно, річ престижна (П. Камінський).

Увага! Коли між підметом та іменною частиною присудка, ви­раженою іменником, з' являються відокремлені або уточнювальні чле­ни, підрядні частини речень та ін., то після них на місці пропущеного

дієслова-зв'язки ставиться кома, що відмежовує попередній від­окремлений член або підрядну частину, та тире: Постійна праця, без якої немає справді великого, — необхідна умова художньої творчості (О. Пушкін). Література, як і релігія, — це один із шляхів пошуків іс­тини (П. Мовчан). Книжки, створені письменником, — це те, заради чого він жив на землі (М. Смирнов-Сокольський).

Примітка. В усіх шести перерахованих випадках, коли формально тире між підметом та іменною частиною іменного складеного присудка на місці пропущеного дієслова-зв'язки у формі теперішнього часу (є) не ставиться, цей розділовий знак може вживатися для інтонаційного та стилістичного виділення присудка за бажанням автора, в усному мов­ленні на це вказує відповідна інтонація: Брат ворога — не брат є коза­кові (Ю. Липа). Душа поезії — не рима, Не брязкальце для диваків. Її суб­станція незрима Палахкотить поміж рядків (Л. Первомайський). (1). Ми — нація, сузір' я мільйонів, ми — серце воль, ми — буйна кузня сили (Ю. Липа). Я— вогонь, я — вихор, А вони спинятися не звикли (О. Теліга). Я розумію світло. Це — душа (Д. Павличко). (2). Кожен день — як ви­пускний екзамен (Є. Гуцало). У небі місяць—як млинове коло (Д. Білоус). Панська ласка — що вовча дружба (Народна творчість). (3). Враження дитинства — ясновесні! (Д. Білоус). Народжений з порожнього — по­рожній, Осквернені простори — у вогні (Є. Маланюк). А інші для ньо­го — нуль без палички (В. Минко). (4). Як дівчини серце — весняне сон­це (Народна творчість). (5). Молодість, очевидно, — найкраща пора в житті людини (6).

 

Вправа 135

Перепишіть, розставте розділові знаки, поясніть уживання чи відсутність тире між підметом і присудком.

І. 1. Однодумці бажані, опоненти необхідні (А. Коваль). 2. Зве­личення чужого це приниження свого (В. Радіонов). 3. Іронія невидимі лапки на словах (А. Коваль). 4. Вбите слово... Труни... Відболілі свічі. Стус і Симоненко Український січень! (П. Ротач). 5. Безхарактерність найгірший характер (А. Коваль). 6. Гончареві романи це насамперед пошуки людської свободи (М. Наєнко). 7. Чим більше у пророка по­слідовників, тим більша ймовірність, що він лжепророк (А. Коваль).

8. Мій патріотизм се не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо (І. Франко). 9. Права без обов'язків то сваволя (Леся Українка).

10.       Зникнення з життя якоїсь форми розумного існування велика втра-
та для всього людства (Г. Нудьга). 11. Поезія це сіль на скибці буднів,
Та хай ця сіль на рану не впаде (В. Моруга).

11.       1. Патріот не той, хто вміє виголошувати пишні фрази, а той, хто
своєю кропіткою щоденною працею множить багатства рідної землі,
прикрашає, перебудовує свою Батьківщину (В. Симоненко). 2. Жит-
тя що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши (Панас Мирний).
3. Уміти жити оце велике діло (І. Франко). 4. Продовжувати життя це
перш за все навчитись його не скорочувати (О. Корнійчук). 5. Це твій
перший обов'язок кидатися в бій зі смертю й перемагати її так, як не-
давно вмів (Ю. Шовкопляс). 6. Творити означає вбивати смерть (Р. Рол-
лан). 7. Я дедалі більше переконувався, що відсутність справжнього чи-
тання, яке захоплює розум і серце, пробуджує роздуми про життя, зму-
шує думати над власним майбутнім, велике лихо (В. Сухомлинський).

Одна з моїх улюблених передач «Світ живої природи». 9. День який нинішній наче вавилонське стовпотворіння! 10. Ти виняток, ти унікум, ти не від світу сього. 11. Нічне повітря густе й вогке, пахне землею та зів' ялим листям, я жадібно вдихаю його на повні груди, а повітря чо­мусь мало й мало (Із творів Є. Гуцала).

ІІІ. 1. Зневажить мову мамину біда, Котра пустими зробить наші душі... (М. Адаменко). 2. Любов неповторна моя валторна (Л. Костен­ко). 3. Однак наука не тільки процес пізнання, але й соціальний інсти­тут з важливими соціальними функціями (Із журналу). 4. Поету важ­ко. Він шукає істин. Ми джини в закоркованих пляшках (Л. Костенко). 5. Київ немов гігантський ботанічний сад (З газети). 6. Здається, пер­ше, що відклалося в пам'яті, це запах і смак тиші (Н. Тихий).7. Волош­ки ніби сині зірки в житі. 8. Волошки ніби сині зірки блищать у житі.

Шляхи прощальні перша скрипка печалі (Л. Костенко). 10. Парадокс у науці це наче метафора в поезії (В. Державін). 11. Філолог ти. Це ко­жен бачить, і кожен скаже без вагань. Бо філологія це й значить любов до слова і до знань! (Д. Білоус).

 

Вправа 136

Перепишіть речення, поясніть уживання розділових знаків за до­помогою пунктуаційних правил. Особливу увагу зверніть на відсутність чи наявність тире між підметом та іменною частиною іменного скла­деного присудка.

1.         1. І от земля — не золото, а мідь, І небо — не блакить, але — за-
лізо, І під залізним небом клекотить пророчий крик (Є. Маланюк).

2.         Над усе — честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх
не давала, і ворога під ноги не топтала (П. Куліш). 3. Ви, пані, — ангел,
Ви покорили моє серце (І. Франко). 4. Смуток — не робота (Леся Укра-
їнка). 5. Невідомість, безперспективність і безпорадність — ох, які це
гіркі почуття... (Ю. Смолич). 6. Кожен з нас живе в віках, бо ми, перш
за все, — ідеї (М. Куліш). 7. Перемога наша — в руках Бога, але ге-
ройство наше — в наших руках (М. Колодзінський). 8. А що таке тем-
ноти? Я не знаю. Можливо, це — самотності печаль (Д. Павличко).
9. Виливаючи душу, пам' ятай, що людина — не помийна яма (Є. Ду-
дар). 10. Найогидніші очі — порожні, Найгрізніше мовчить гроза, Най-
нікчемніші душі вельможні, Найпідліша — брехлива сльоза (В. Си-
моненко). 11. Мати й дитя — це найпрекрасніший образ із загально-
людської скарбниці духовності (Антологія укр. нар. творчості).

ІІ. 1. Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа (В. Гон­чаренко). 2. Я знаю: мова мамина — свята. В ній вічний, незнищен­ний дух свободи. її плекали душі і вуста Мільярдів. Це — жива вода народу. її зневажить — зрадити народ, Котрий до сонця зводився крізь муки, Це — забруднити плеса чистих вод, Це — потоптати ма­теринські руки (М. Адаменко). 3. Ідея — вічна (Леся Українка). 4. Дні пройшли. Одлетіла тривога. Лиш любов — як у серці багнет. Ти давно вже дружина другого, я ж — відомий вкраїнський поет (В. Со-сюра). 5. Ми — не безліч стандартних «я», А безліч всесвітів різних. Ми — це народу одвічне лоно, Ми — океанна вселюдська сім'я (В. Си-моненко). 6. І дальша смерті — рідна Україна (В. Стус). 7. А де ж вона, сучасність? Вона — в найголовнішому: в тобі (В. Мисик). 8. — Бри­гадир — не бий лежачого, — підкинув Шурко, водій далекорейсових

автобусів (О. Гончар). 9. Ранок наступного дня — молодий та білозу­бий, ранок — наче кров із молоком! (Є. Гуцало). 10. Моя любове, ти — як Бог, Я вже не вірю, що ти є (Д. Павличко). 11. Яке то щастя — Зем­лю таку мати, Що злита кров'ю, а пшеницю родить (Є. Лещук).

1. Ото — літак, а не якась дараба. Це все — прогрес. А ти [кам'я­на скіфська баба] стара як світ... 2. Ти це забудь. Усе це застаріле. По­глянь навколо. Це — двадцятий вік. 3. Гори цієї дивна таємниця — оця пробита в камені криниця, коли рятунку ждать нізвідкіля! 4. Смуток нащадків — як танець бджоли, танець бджоли до безсмертного поля. 5. А жінка стелить лляну скатертину і ставить на стіл вино. А брови у неї — такі шовкові! Вуста у неї — такі малинові! Руки у неї — такі тендітні! Очі у неї — такі привітні! 6. Поезія — це завжди неповтор­ність, якийсь безсмертний дотик до душі. 7. Ми — спадкоємці спад­ків розграбованих. Ми — власники сплюндрованих святинь. 8. Дво­мовність — як роздвоєне жало. 9. Верба — мов чорний покруч іке­бани. 10. Ми самотні в безмежжі. 11. Слово — прізвище думки тепер, а частіше — її псевдонім (Із творів Л. Костенко).

1. Золото мистецтва з переляком сплавити, добути з брехні — не­надійна алхімія. 2. Єдина стеля мистецтва — правда. 3. Поезія — це свято, як любов. 4. Розтрощений камінь — уже не граніт. 5. Світ не­збагненний здалеку і зблизька. 6. Найвище уміння — почати спочатку життя, розуміння, дорогу, себе. 7. Єдиний, хто не втомлюється, — час. 8. Але поет природний, як природа. 9. Нині тільки писати — зама­ло (Із творів Л. Костенко). 10. Аглая — прекрасна, Валерія — силь­на, Віталій — життєвий, а Ганна — граційна, Кирило — господар, а Клара — ясна, Галина — спокійна, Аза — міцна. Найбільший Мак­сим і маленький Павло, Наталія — рідна, і камінь — Петро. Красиве ім' я Маргарита — перлина. Оксана й Варвара — чужі, а Ірина. Іри­на — це мир, благородний — Євген, а Костя — постійний, все чує Се­мен. Олена — це світло, Лариса — це чайка, Тамара — це пальма, а Марфа — хазяйка (І. Глинський). 11. Я — з міста цього (В. Коротич).

 

©6 Казки — це страшні історії, що готують дітей до читання га­зет та перегляду теленовин.