§ 38. Правопис сполучників

Сполучник — службова частина мови, за допомогою якої поєдну­ються члени речення чи частини складних речень.

Сполучники за походженням поділяються на непохідні (і, але, а, та, бо, чи) та похідні, що утворилися від інших частин мови (як, що, коли, де, тому що).

За будовою сполучники бувають прості (ні, як, що, та, мов, а, чи), складні (щоб, якби, аби, якже, проте, мовбито, аніж) та складені (че­рез те що, для того щоб, незважаючи на те що, затим щоб, так що).

За вживанням сполучники поділяються на одиничні (неповторю­вані) (а, але, проте, зате, однак), повторювані (ні — ні, і — і, то— то, або — або, чи — чи, хоч — хоч) та парні (не тільки — але й, як — так і, хоч — але, якщо — то).

За характером синтаксичних зв'язків (за значенням) між чле­нами речення або частинами складних речень розрізняють сполучники сурядності та сполучники підрядності.

Сурядні сполучники поєднують однорідні члени речення та час­тини складносурядного речення.


Підрядні сполучники служать для зв'язку частин складнопідряд­ного речення (підрядна приєднується до головної).

 

Сурядні сполучники

єднальні

протиставні

розділові

і, й, та (у значенні і), також, і — і, ні — ні, як — так і, не тільки — а й

а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак

або, чи, то, хоч, то — то, не то — не то, або — або, чи — чи, чи то — чи то

 

Написання сполучників

Сполучники пишуться одним словом, якщо їх складовими час­тинами є:

а)         частка же, ж: адже, аж, аніж, ніж, отже, отож, таж, та-
кож, теж, тож;

б)         частка би, б: аби, мовби, немовби, ніби, начеб, неначеб, щоб,
якби;

в)         частка то: мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначеб-
то, тобто, цебто;

г)         частка що: абощо, якщо;

ґ) префікси: притому, притім, причому, причім, проте, зате, затим.

Сполучники щоб, якби, якщо, які пишуться разом, варто відріз­няти від однозвучних з ними займенників чи прислівників, що пи­шуться окремо із частками б, би, що:

а)         сполучником щоб починається підрядна частина складнопі-
дрядного речення, відділити частку б від що в ньому не мож-
на. На займенник що падає наголос, а частку б можна від
нього відділити й поставити в іншому місці речення або зо-
всім опустити. Порівняйте: Я мусив заховатися від вас, Щоб
ви не бачили мого ридання, Не знали глибини моїх ураз (Дан-
те Аліг 'єрі; перекл. з італійськ. Д. Павличка). А вона на що б
не дивилася, де б не гуляла — всюди ввижаються їй дрімучі
волинські праліси (М. Олійник);

б)         сполучник якби відрізняється від прислівника як із часткою
би тим, що прислівник як виділяється наголосом, частку би
можна перенести в інше місце або й зовсім опустити; у спо-
лучнику якби наголос падає на останній склад, а сам сполуч-
ник можна замінити іншим — коли б. Порівняйте: Якби мені
крила, крила соколинії, полетіла б я за милим, за дружиною
(Т. Шевченко). Як би там не було, а література — моя про-
фесія (Леся Українка);

в)         сполучник якщо від однозвучного прислівника як із займен-
ником що можна відрізнити в контексті: на прислівник як
падає наголос, а в сполучнику наголошується другий склад; сполучник якщо можна замінити в реченні іншим — коли: Смерть — то короткий подих, мить остання, Якщо вона за­кон — не покарання, Навіщо так печалитись мені? (Ф. де Ке-ведо; перекл. з іспанськ. Д. Павличка). Як що трапиться, ні на кого не нарікай.

Сполучники зате й проте пишуться одним словом. Відрізняють їх від однозвучного займенника те з прийменниками за і про так: сполучники можна замінити іншими синонімічними а, але, од­нак, однозвучні з ними слова таким чином не замінюються. По­рівняйте: На гору доступитися нелегко, зате з гори зручніше бо­ронитись (Леся Українка). Повинна дякувати мамі за те, що бу­дила рано, навчила всього робити.

Сполучники таж, теж, тож (отож), які пишуться одним словом, варто відрізняти від однозвучних займенників те, та й частки то із часткою ж, які пишуться окремо. До займенників те, та можна до­дати слово саме (сама), а частку ж опустити. Сполучники заміню­ються синонімічними: тож — тому, теж — також, а таж — адже. Порівняйте: Старий грізно хмуриться і теж любується сином (О. Довженко). На завтра учням залишили те ж завдання. Таж якби не він, давно б уже не стало цього дуба (Леся Українка). Та ж стара смерека зустрічала на околиці рідного села. Тож і здру­жився він з такими гарячими головами, як і сам (І. Цюпа). То ж сіль землі, то ж сила молода ішла на смерть, на згубу неминучу (Леся Українка).

Сполучники адже, ніж, аніж, також, мовби, наче, начеб, начеб­то, немов, немовби, нібито паралельних форм не мають і завжди пишуться разом: Адже ви самі знаєте, що незабаром зробилось (Т. Шевченко). Ліпше чути заперечення мудрих, аніж підтаку­вання нерозумних (Д. Заточник). Неначе у разках намиста, ка­лина мріє буйнолиста із усмішкою на виду (М. Терещенко). А сер­це б'ється, свіжий вітер дише, немовби хоче остудить чоло... (М. Рильський). Біля вікна третього поверху стояв Черниш, та­кож збуджений і радісний (О. Гончар).

Деякі сполучники із частками би, б, же, ж пишуться тільки окре­мо: або ж, адже ж, але ж, коли б, коли б то, коли ж, бо ж, все ж, хоч би, хоча б: Хоч би де замріла квіточка одна; тільки й чер­воніє що горобина (Я. Щоголів). Коли ж влаштовували літера­турні читання, починала їх Леся (М. Олійник).

У складених сполучниках кожна частина завжди пишеться окре­мо: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, тільки що, для того щоб, з тим щоб, з того часу як, з тих пір як, після того як, у міру того як.

У кількох складених сполучниках перші дві частини пишуться ра­зом, наступні — окремо: незважаючи на те що, тимчасом як, затим що.

Через дефіс пишуться сполучники з підсилювальними частками бо, но, то: отож-бо, тільки-но, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то.

 

Особливості вживання деяких сполучників

Ватро уникати нагромадження як сполучників і (й), так і спо­лучників та, особливо в одному реченні, використовуючи їх чер­гування, наприклад: Мову людина пізнає впродовж усього життя й шліфує своє мовлення в постійному протиборстві і взаємодії усних і писемних стилів (З довідника). Потрібно замінити другий сполучник і на та: Мову людина пізнає впродовж усього життя й шліфує своє мовлення в постійному протиборстві та взаємодії усних і писемних стилів (З довідника).

Іноді для приєднання підрядної причинової частини складно­підрядного речення помилково використовують сполучник так як замість тому що, бо, через те що, оскільки: Висновки чле­нів комісії були невтішними, так як у роботі підприємства ви­явилося багато недоліків. Сполучник ужито неправильно, по­трібно: Висновки членів комісії були невтішними, тому що (або через те що, бо, оскільки) у роботі підприємства виявилося ба­гато недоліків.

 

Вправа 120

Запишіть сполучники разом, окремо або через дефіс.

Та (й), тому (що), ото (ж) (бо), при (чому), мов (би) (то), коли (б) (то), от (же), так (що), після (того) (як), ні (ж), не (мов) (би) (то), як (би), тільки (но), тим (часом) (як), тоб (то), за (тим) (що), тільки (що), або (що), у (міру) (того) (як), тако (ж), через (те) (що), не (мов) (би), хоч (би), тож (то), при (тім), ото (ж), коли (б), тому (то), як (що), наче (б) (то), для (того) (що) (б), не (наче) (б), ад (же) (ж), з (того) (часу) (як), не (зважаючи) (на) (те) (що), мов (би), за (тим), ад (же), з (тих) (пір) (як), тим (то), а (би), не (наче) (б) (то), як (би) (то), а (ні) (ж), це (б) (то), дар­ма (що), та (ж), з (тим) (що) (б), при (чім), про (те), те (ж), або (ж), все (ж), то (ж), бо (ж), то (й), ні (би), але (ж), наче (б), що (б), хоча (б), ні (би) (то), при (тому), за (те), коли (ж).

 

Вправа 121

Складіть пари речень із сполучниками та однозвучними самостій­ними частинами мови із частками: щоб — що б, якби — як би, якщо — як що, зате — за те, проте — про те, теж — те ж, таж — та ж, тож — то ж, тимчасом як — тим часом.

 

Вправа 122

Перепишіть, розкриваючи дужки, поясніть за допомогою правил написання сполучників та омонімічних інших частин мови.

1. Подекуди в лісовій гущавині й справді озивались птахи, (про) те в їхніх голосах було мало радості, а більше неясного, безпричинного смутку (Є. Гуцало). 2. Кожне покоління вип'є свою чашу. Але чому вони повинні пити ще й нашу?! (При) чому вона ж і не наша, це ж нам зали­шена чаша (Л. Костенко). 3. Образ замисленого Сосюри лишився в моїй пам' яті не менш яскравим, (а) ніж образ поета, який читає захопленій аудиторії свої поезії (П. Усенко). 4. (Як) би ви поставились до того, хто розрив могилу вашого діда, виправдовуючись наукою? (Є. Гуцало). 5. На зиму русалки зникають. (За) те напровесні, щойно починає все довкола зеленіти, з'являються знову (М.Іванченко). 6. (Як) би знали ці люди, які то сумні дні без сонця, без місяця ночі! (Леся Українка). 7. Поки мати

готувала обід, старший син (тим) часом полагодив рибальські снасті. 8. У кого що болить, (Про) те й кричить (Л. Боровиковський). 9. (Що) б у землі не таїлось, те вирине з часом до сонця, (Що) б не блищало на ній — вона в глибину свою візьме (Горацій; перекл. А. Содомори). 10. Ви сумніваєтесь, чи вміємо грабарські діла. За (те) вже не турбуй­тесь. То наше ремесло (Г. Коцюба). 11. Концерт не розпочинали, (тим) (часом) (як) зал був уже переповнений. 12. На галяві ріс старий дуб, із якого додолу нападало чимало зелених жолудів, і ми, як діти, не втри­мались від спокуси, (що) б не назбирати по пригорщі лискучих ядерець у сірих капелюшках і кинути до грибів (Є. Гуцало).

 

Вправа 123

Розкриваючи дужки, запишіть речення, поясніть орфограми в сполучниках.

1. Мені хотілось доброї гармонії У дивнім поєднанні протиріч, Що (б) вигадані хрещиком півонії Тягнулись до усміхнених облич, Що (б) дні мої не хмурились, не плакали, Як посивіле небо восени, Що (б) со­няшники в бубони талакали, Що (б) пісня гілкою тяглась у світ ясний І що (б) у всіх прикмет веселім знакові Кохання жар хмелив і веселив, Що (б) день торохкав у голівку макову, А друзі чорнобривцями цві­ли (В. Малишко). 2. Дарма (що) й минулу ніч я не спав, сон і тепер не брав мене: в голові роїлися невеселі думки (Ю. Смолич). 3. Не (мов) диктант, написаний недбало, Так тягнеться рука судьбу переписати (В. Малишко). 4. Як (би) не паршива вівця, про що (б) тоді в отарі мека­ли? (Ю. Меліхов). 5. Птиця билася у вікно, Як (же) їй хотілось на волю! (В. Малишко). 6. Як (що) вам хтось подобається, будьте з ним ввічли­вим, а як (що) ні — будьте ввічливим тим паче (В. Черняк). 7. Хто я — у часі та просторі? Згас іще один день... Як (би) прожити не осторонь, А поміж добрих людей (В. Малишко). 8. Хоч (би) де був південь, а пів­ніч навпроти (Д. Арсенич). 9. Хіба ж у нас замало шалу? Та (ж) ні, він у крові не згас (В. Малишко). 10. Але знаю добре, що він таки жартом говорить; (при) тім нині я не боюся професора (І. Франко). 11. О, (як) (би) (то) листя, листя не жовтіло, о, (як) (би) (то) серце вічно зеленіло, не вкривало скроні старості снігами, (що) (б) на світ дивитись юними

очами (Із журналу). 12. Спочатку було важко: паяльник падав з рук, тільки (но) припаяні дротики відпадали, схеми здавалися найзаплутані-шим лабіринтом... (Л. Плотникова).

 

©А Читає хлопчина книжку й запитує батька-бізнесмена:

Тату, а «Ревізор» — це комедія чи трагедія, бо я щось не ро­зумію.

Якщо, сину, ревізор свій, то комедія, а от коли чужий, то тра­гедія.