§ 32. Особливості відмінювання та правопису займенників

Займенник — це самостійна частина мови, що вказує на предмет, ознаку, кількість, не називаючи їх. Традиційно займенник вивчається четвертим, бо в реченнях може замінювати іменники, прикметники, числівники, тобто самостійні частини мови, які розглядалися раніше.

За значенням займенники поділяються на дев' ять розрядів: 1.    Особові — вказують на особу: я, ми (перша особа), ти, ви (друга

особа), він, вона, воно, вони (третя особа).

Займенник Ви вживається для підкреслення уваги, пошани, ввіч­ливості. В офіційно-ділових документах, приватних листах, адресова­них старшій за віком чи поважній особі, як правило, цей займенник (у прямому чи непрямих відмінках) пишеться з великої літери: Доводжу до Вашого відома; Виконали Ваше прохання; Прошу Вашого дозволу; Щиро вітаємо Вас тощо. При займеннику Ви присудок уживається в множині: Ви повідомили; Ви запросили.

На адресу присутньої при розмові особи нечемно відносити осо­бові займенники він, вона. Про вчителів, викладачів, поважних осіб теж

неввічливо відгукуватися в третій особі: не вона просила, а Людмила Андріївна просила; не він читав лекцію, а пан професор читав лекцію. Займенники третьої особи, звичайно, використовуються, щоб уникнути повторення тих самих імен чи для позначення відсутньої людини, але надуживати займенниками в писемному чи усному мовленні не варто.

Присутню особу слід називати на ім'я й по батькові чи на прізви­ще, якщо ж Вам невідоме ні ім'я, ні прізвище людини, то потрібно звер­татися пан (пані, панно) або добродій (добродійко). Звертання за ста­тевою чи віковою ознакою свідчать про невихованість особи (жінко, дєвушка, мужчина, діду, бабо (до незнайомих осіб) тощо).

В офіційно-ділових документах, що пишуться від імені установи, організації, підприємства, тобто від 1-ї особи множини, займенник ми, як правило, опускається: Просимо надіслати..., Висловлюємо надію..., Повідомляємо про... та ін. Паралельно вживається форма 3-ї особи од­нини: Адміністрація просить..., Фірма повідомляє....

Уживання займенника я також оминається в розпорядженнях, на­казах і под., які починаються дієсловом у 1-й особі однини: Наказую..., Пропоную.. Займенник я вживається лише в особистих паперах та де­яких видах документів (переважно офіційних особових: автобіографія, доручення, пояснювальна записка тощо).

У науковому, почасти публіцистичному стилях замість я вжива­ється так зване авторське ми (це ведеться здавна, ще від Цицерона): ми дослідили; ми дійшли таких висновків. Причому в науковому стилі не зловживають навіть цим займенником, а використовують односкладні означено-особові, а частіше навіть безособові конструкції: висловлюємо гіпотезу; пропонуємо формулювання; видається доцільним звернути увагу; запропоновано періодизацію; досліджено явище тощо.

Зворотний себе — указує на відношення виконавця дії до само­го себе.

Присвійні — указують на належність предмета 1-й особі: мій, наш; 2-й особі: твій, ваш; 3-й особі: його, її, їх (особові займен­ники в родовому відмінку), а також їхній (їхня, їхнє, їхні); особі, яка виконує дію: свій.

 

 

 

 

Подпись:


Вказівні — указують на предмет: цей, той; на ознаку: такий; на кількість: стільки.

Означальні: весь, всякий, кожний, інший, сам, самий, жодний (у застарілому значенні — кожний): Для неї [матері] всі рівні, жодного любить, усіх рівно пестує, за всяким рівно вбивається (Г. Квітка-Основ 'яненко). Стали вони жоден вечір зіходитися під вербою (Г. Квітка-Основ 'яненко).

Питальні — являють собою запитання до іменника: хто? що?; до прикметника: який? чий?; до числівника: скільки? котрий? Виконують функції питальних слів у питальних реченнях.

Відносні — такі, як і питальні, але вживаються як сполучні сло­ва між частинами складнопідрядних речень: хто, що, який, чий, скільки, котрий.

Неозначені — утворюються від питально-відносних за допомо­гою часток аби-, де-, -сь (пишуться разом); хтозна-, казна-, боз-на-, будь-, -небудь, невідь- (пишуться через дефіс): абихто, де­котрий, щось, хтозна-який, казна-скільки, бозна-що, будь-хто, чий-небудь, невідь-який.

Заперечні — утворюються від відносно-питальних за допомо­гою частки ні- (пишеться разом): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніс­кільки, нікотрий, а також жодний (у значеннях — «ніякий», «ніх­то», «ні один», останнє не плутати з «не один» — багато): Олек­сандр... згадав, що вже кілька днів немає жодного повідомлення з головного штабу (П. Кочура). Жодний із них не сказав ні слова. Я відповіла йому в дуже ґречному тоні, без жодних натяків на козу (Леся Українка).

 

І. Відмінювання займенників

а) б)

в)

За особливостями відмінювання займенники групують так: особові та зворотний утворюють особливий тип відмінювання; присвійні, вказівні, означальні займенники відмінюються подібно до прикметників;

усі інші займенники відмінюються за окремими зразками.

Існує інший поділ, залежно від того, яку частину мови замінюють займенники:

а)         іменникові займенники: особові, зворотний, хто, що (питально-
відносні та заперечні й неозначені з цими основами);

б)         прикметникові займенники: присвійні (мій, твій, наш, ваш, свій,
їхній), вказівні (цей, той, такий), означальні (сам, самий, всякий,
кожний, інший, жодний), питально-відносні (який, чий, котрий),
неозначені та заперечні з основами зазначених у цій групі питаль-
но-відносних займенників;

в)         числівникові займенники: вказівний (стільки), питально-віднос-
ний (скільки) та заперечний і неозначені, утворені від скільки.
Для частини відмінкових форм займенників характерний супле-
тивізм, тобто творення форм непрямих відмінків від іншої основи: я —
мене, ми — нас, він — його тощо.

Зауваження до відмінювання займенників:

Як прикметники твердої групи відмінюються займенники: наш, ваш, всякий, інший, сам, самий, кожний, такий, який, котрий. Як прикметник м'якої групи змінюється їхній.

Займенники стільки, скільки відмінюються як числівник два.

Особові я, ти, ми, ви та зворотний себе відмінюються так:

 

Від­мінки

Однина

Зворотний

Множина

 

1-а особа

2-а особа 

 

1-а особа

2-а особа

Н.

я

ти

-

ми

ви

Р.

мене

тебе

себе

нас

вас

Д.

мені

тобі

собі

нам

вам

З.

мене

тебе

себе

нас

вас

О.

мною

тобою

собою

нами

вами

М.

на мені

на тобі

на собі

на нас

на вас

Кл.

-

ти

-

-

ви

4. У формах 3-ї особи займенників він, вона, воно, вони в орудному відмінку та після прийменників з' являється приставний н: ним, нею, ними; до нього, про неї, від них.


Від­мінки

Однина

Множина

 

чоловіч. і середній рід

жіночий рід 

 

Н.

він, воно

вона

вони

Р.

його, від нього

її, від неї

їх, від них

Д.

йому

їй

їм

З.

його, про нього

її, про неї

їх, про них

О.

ним

нею

ними

М.

на ньому / нім

на ній

на них


Займенники твій, свій відмінюються як займенник мій.

Займенники хто і що відмінюються як той у чоловічому роді.

Після прийменників наголос переходить з останнього скла­ду на передостанній у таких займенникових формах: до мене, до тебе, на себе, з нього, у неї, біля кого (когось), від того, від чого (чогось), у цього, з усього, на тому, при цьому, у чому (чомусь), в усьому.

Але коли прийменник відноситься не до займенника, а до іншої частини мови, до якої цей займенник прилягає, то наголос не змінюєть­ся: до його хати, до її міста.

Неозначені та заперечні займенники відмінюються лише в осно­вній частині, при цьому можливі варіанти: на абикому — аби на кому, до абиякого — аби до якого, з деким — де з ким, на де­яких — де на яких, на нікому — ні на кому, з ніяким — ні з яким, на ніякій — ні на якій, у казна-скількох — казна в скількох, кимсь — кимось, чиїмсь — чиїмось, чимсь — чимось тощо.

 

ІІ. Особливості правопису займенників

Крім випадків, зазначених у 8 та 9-му розрядах займенників за зна­ченням (неозначених та заперечних), варто звернути увагу на таке: 1.    Якщо між частками, що пишуться разом або через дефіс,

з'являється прийменник, то всі компоненти пишуться окремо:

абичого — аби з чого, декотрого — де в котрого, хтозна-чиїм — хтозна з чиїм, казна-скількох — казна в скількох, бозна-кого —

бозна до кого, будь-котрої — будь від котрої, невідь-яким — не-відь з яким, нічию — ні про чию.

Із частками -бо, -но, -то, -таки, коли вони виділяють значення окремого слова, займенники пишуться через дефіс: ви-бо, ти-но, стільки-то, все-таки, сам-таки, але якщо між часткою та за­йменником вклиняється інша частка, то всі компоненти пишуться окремо: ви ж бо, ти ж но, стільки ж то, все ж таки, сам би таки тощо.

Із часткою не займенники пишуться окремо: не твої, не вони, не я, не той. Виняток: прикметник неабиякий (у значенні «видатний, великий, визначний»): неабиякий інженер, неабиякі думки. Це слово ватро відрізняти від сполучення частки із займенником, які пишуться окремо: Це не абиякий артист, а видатний.

 

Вправа 99

Поставте займенники в зазначених відмінках (з прийменниками та без прийменників, якщо є різниця; укажіть паралельні форми, коли такі вживаються). Поясніть правопис.

Він — Р., З. таМ. в., нікого — Р. та О. в., скільки-небудь — Р. таМ. в., хто — М. в., вони — Р. та З. в., весь — М. в., хтось — О. в., абихто — О. таМ. в., дещо — Р. та О. в., чийсь — Д. та О. в., чиє — Д. таМ. в., вона — Р. та З. в., та — Р. та О. в., всі — Р., Д., О. таМ. в., ця — Р. та О. в., ніякий — Р., О. таМ. в., щось — Р. та О. в., будь-ко­трий — Р., О. таМ. в., чия — Р. та О. в., вся — Р. та О. в., твоє — Р., Д. таМ. в., котрийсь — Р. та О. в., дещо — Р. та О. в.

 

Вправа 100

Складіть речення із питальними та відносними займенниками, з 'ясуйте різницю між ними, визначте їх функції в реченні.

 

Вправа 101

Перепишіть речення, розкриваючи дужки, поясніть правопис за­йменників.

I.          1. Без (будь) кого з нас Батьківщина може обійтися, але (будь)
хто з нас без Батьківщини — (ні) що (В. Сухомлинський). 2. (Де) хто
віз жовте листя, гілочки глоду, калину (Є. Гуцало). 3. Придумає (каз-
на) що і сунеться, як карась у вершу (І. Рябокляч). 4. Біля них на сан-
ках, застелених рядном, сидів Кирило Стасюк, (не) (аби) який мовчун,
із якого витягнути слово — навіть обценьками важко (Є. Гуцало). 5. Я
примітив, що (де) котрі дами міняють убрання по два й по три рази на
день... (І. Нечуй-Левицький). 6. В коморі вона брала яку (не) (будь) ро-
боту — чи шити, чи вишивати, чи квасолю перебирати (Є. Гуцало).
7. Чоловік у нужді знав, що (ні) хто йому (ні) чого не дасть, він ти-
хенько і взяв... (Г. Квітка-Основ'яненко). 8. Собі я більше схожа на ки-
шеню. То зовсім порожня, то напхана (бо) (зна) (чим) (В. Балдинюк).

9.         Та хай йому (аби) що! Добре, що не в одній хаті живемо (М. Ко-
цюбинський). 10. — Це вже хто (сь) тобі навис на очі. Що (сь) таке
та є! — обізвався Роман. — (Ні) хто мені не навис на очі. Я тебе по-
любила і більше (ні) кого в світі не буду любити (І. Нечуй-Левицький).

II.        (Будь) які пісеньки моєї молодості — наче наркотик, причому нар-
котик, який позбавлений негативних наслідків (Є. Гуцало).

ІІ. 1. Цей дріт приносить телеграми (хто) (зна) (з) якої далини (М. Рильський). 2. Душа живе вже безліч часу, й так само житиме (бо) (зна) скільки (Є. Гуцало). 3. Хто (сь) приміряє теплі рукавиці, кого (сь) приваблює садовина [мова йде про ярмарок] (Д. Білоус). 4. Бен­тежну паузу, озонові дірки (Чим) (не) (будь) запихнуть і чимскоріше! (В. Балдинюк). 5. (Де) кого з учителів позабирали, позасилали. (Па­нас Мирний). 6. Про неї (бо) кажуть, що вона ні одного дня не може пробути без лайки (Г. Хоткевич). 7. Отче! Ви ж бачите: стара вже від­билася глузду й (казна) що верзе... (Я. Галан). 8. Що є душа? — у неї не питай. Як є, то є. Нема — то (ні) котрої (Л. Костенко). 9. І стоїть те­пер [мати] над воротами, І кого (сь) так печально жде: Може, хто (сь) (таки).   Ну, хоч хто (сь) (таки)?.. Та (ні) хто до неї не йде (Б. Олійник).

10.       О краю рідний мій! Твої степи безкраї, і в небесах твоїх крилаті ко-
раблі. Твою красу (ні) (з) (чим), (ні) (з) (чим) я не зрівняю, подібного
тобі немає на землі! (В. Сосюра). 11. Скільки (то) люду через їх виві-
дування пішло на казенні хліба, а (де) хто попхався аж туди, де Макар
телят пасе (Панас Мирний).

©0> — Якого роду слово «яйце»? — запитала вчителька учня.

Ніякого, — відповів той.

Чому?

Бо не знаємо, що з нього вилупиться: півень чи курка...