§ 26. Морфологія. Особливості відмінювання іменників

Морфологія (від грецьк. цорщ — форма і Хбуод — учення, сло­во) — розділ мовознавства, що вивчає систему механізмів мови, які за­безпечують побудову та розуміння її словоформ, тобто форми словозмі­ни (змінювання слів за числами, відмінками, родами, особами тощо).

 

В українській мові 10 частин мови. Серед них виділяють — 6 само­стійних: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, при­слівник (перші 5 — змінювані, остання, а також несамостійні — не­змінювані), 3 службові: прийменник, сполучник, частка, а також ви­гук, що не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови.

Іменник — самостійна частина мови, що позначає предмет чи осо­бу й відповідає на питання: х т о? щ о?

Серед іменників розрізняють власні та загальні назви, конкретні й абстрактні, матеріально-речовинні, збірні, істоти й неістоти.

Власні — це такі назви, що виділяють окремі конкретні предме­ти з класу однотипних (як правило, пишуться з великої літери): Памір, Хрещатик, Богдан, Роман, Кіровоград, «Ока», Зевс, Сатурн, Прип 'ять, Шевченко та ін.

Загальні — це такі іменники, що узагальнено називають класи од­нотипних предметів або явищ (як правило, пишуться з малої букви): гора, вулиця, совість, дочка, рослина, місто, автомобіль, прізвище, по­кликання, сотня, голубінь, зелень тощо.

Конкретні — це іменники, що в широкому розумінні позначають речі, факти, явища, які піддаються лічбі, і людина сприймає їх органами чуття (може покуштувати, побачити, почути, торкнутися, понюхати): комп 'ютер, склянка, дощ, рубанок, Дніпро, пустеля, метро, бандура, барвінок, ведмідь, кисіль, Карпати.

Абстрактні — це іменники, що позначають абстраговані, узагаль­нені поняття, які не сприймаються органами чуття людини. Це слова на позначення властивостей, ознак, дій, процесів, психічного стану, назв міри й ваги, наукових понять: радощі, любов, сміливість, читання, бо­ротьба, ходіння, спів, врода, дециметр, тонна, кілограм, акр, роман­тизм, категорія, композиція, християнство, терпіння тощо.

Матеріально-речовинні іменники — це слова, що означають однорідну за своїм складом речовину, яку можна поділити на частини, котрі мають назву цілого й підлягають виміру, а не лічбі. Це корисні копалини, хімічні елементи, будівельні матеріали, зернові культури, ліки, харчові продукти тощо: алюміній, вугілля, ртуть, азот, водень, кисень, цегла, склобетон, цемент, пшоно, ячмінь, кукурудза, пшениця, корвалол, амідопірин, фталазол, сметана, олія, халва, йогурт, ряжан­ка, молоко, сир.

Збірні — це іменники, що позначають сукупність однакових чи подібних предметів або істот, які сприймаються як одне ціле. Збірні іменники мають специфічні суфікси, у тому числі й нульовий: гниль, погань, молодь, коріння, комарня, грошва, піхота, гарбузиння, ласто­виння, сливняк, малеча, білизна, мошкара, інтелігенція, професура, сим­воліка, секретаріат, генералітет та ін., але не належать до цієї групи іменники типу народ, загін, ансамбль, отара, зграя, стадо, команда, рота, ліс, полк.

Назви істот — це конкретні іменники, що позначають людей, тва­рин, птахів, комах, риб, міфічних і демонологічних персонажів, помер­лих, шахові фігури, деякі карти тощо: чоловік, вивірка, олень, качка, ку­ріпка, мурашка, звір, окунь, оселедець, русалка, чорт, відьма, покійник, мрець (але не труп), лялька, ферзь, пішак, валет, дама та ін.

Назви неістот — це конкретні та абстрактні іменники на позна­чення решти предметів та явищ дійсності: хитрість, тролейбус, день, інститут, народ, людство, натовп, рота, армія, студентство, зграя, документ.

 

І. Рід іменників

Усі іменники, крім тих, що вживаються лише в множині, розподі­ляються за трьома основними родами: чоловічим (степ, біль, на­сип, підпис, літопис, ступінь, пил, ярмарок, продаж, кір, Сибір, хутір, коваль), жіночим (адреса, путь, мідь, сировина, квасоля, мати, зірка, нехворощ, неділя) і середнім (дитинча, дитинчатко, ім 'я, пір 'я, листя, море, явище, завершення, очищення, гусеня), які відповідно співвідносяться із займенниками він, вона, воно чи по­єднуються із цей, ця, це.

Деякі іменники бувають подвійного роду (назва «спільний рід» не застосовується до вказаних нижче прикладів, бо не відповідає цьому явищу) — чоловічого чи жіночого: писака, гуляка, листо­ноша, служака, стиляга, пройда, приблуда, рюмса, білоручка, бес­тія, нездара, заїка, ябеда; чоловічого чи середнього: вовчище,

дубище, вітрище, томище, базікало, забудько, ледащо; жіночого чи середнього: бабище, свекрушисько, ручище, ножище (від нога), відьмисько.

Залежно від того, особу якої статі позначають, прізвища можуть бути чоловічого чи жіночого роду: Барвінок Ганна, Барвінок Сергій.

Примітка. У таких випадках потрібно вбачати омонімічні форми відповідно чоловічого і жіночого, чоловічого і середнього, жіночого і се­реднього роду, які розрізняють тільки в контексті: цей плакса і ця плакса, старий дубище і старе дубище, така свекрушисько і таке свекрушись­ко. Іменники на -ище, утворені від слів жіночого роду, зараховують пе­реважно до іменників жіночого роду: ця бабище, така ручище.

3.    Рід незмінюваних іменників встановлюють так:

а)         прізвища та загальні назви осіб мають рід відповідно до статі:

Катерина Сєдих, Дмитро Сєдих, Чарлі Чаплін, Джеральдіна Чаплін, Марія Кюрі, П'єр Кюрі; цей аташе, цей кюре, цей імпресаріо, цей рантьє, ця леді, ця фрау, ця міс, ця мадам;

б)         назви тварин звичайно мають чоловічий рід, крім цеце (муха)
та івасі (промислова риба, далекосхідна сардина) — жіночого:
цей окапі, цей боа, цей колібрі, цей динго, цей фламінго, цей гу-
анако; якщо є потреба вказати на самку, назві надається значен-
ня жіночого роду: ця шимпанзе, ця какаду, ця кенгуру, ця зебу;

в)         назви неістот мають середній рід: це рагу, це драже, це рон-
до, це лібрето, це бюро, це паспарту, це ревю, це жабо;

г)         власні географічні назви мають рід відповідно до роду за-
гальної назви: це Тарту (місто), ця Зімбабве (країна), ця Ху-
анхе (річка), це Ері (озеро), ця Маккензі (затока), ця Де-Брей-
не (протока), цей Ігуасу (водоспад), ця Аконкагуа (гора), цей
Кілауеа (вулкан), цей Таїті (острів), цей Еймері (мис), ця Ка-
лахарі (пустеля) тощо;

ґ) незмінювані складноскорочені слова мають рід стрижневого слова повної назви: цей ВПК (комплекс), ця ППО (оборона), цей НБУ (банк), це МП (підприємство), ця СПУ (спілка), це ПТУ (училище), ця УРП (партія), але: цей Дніпрогес, цей Мінфін тощо;


Подпись:
д) іменники, що вживаються лише в множині, категорії роду не мають: нутрощі, шахи, лінощі, фінанси, роковини, Чернівці, Гімалаї.

1.

 

II.        Число іменників

Більшість іменників мають два числа: однину й множину:

2.

твір — твори, вишиванка — вишиванки, ластівка — ластівки, ди­вак — диваки, ім 'я — імена, чайченя — чайченята, мрія — мрії. Іменники, що вживаються лише в однині (singularia tantum), по­значають абстрактні поняття, збірні, речовинні, власні назви лю­дей, тварин, географічні назви: сум, гордість, комашня, офіцерня, Шевченкіана, жіноцтво, сукно, ікра, фреон, неон, Харків, Луцьк, Ворскла, Рось.

3.

Іменники, що вживаються лише в множині (pluralia tantum), по­значають парні предмети або ті, що складаються з кількох час­тин, збірні поняття, назви речовин, їх залишків, назви процесів і дій, обрядів, свят, ігор, власні географічні назви тощо: ваги, тере­зи, брюки, ходики, лапки, пасатижі, литаври, діти, люди, парфу­ми, висівки, грицики, надра, гроші, джунглі, посиденьки, дебати, пустощі, жмурки, сутінки, вибори, нарди, Дарданелли, Жуляни, Горки, Анди.

 

III.       Відмінки іменника

1.    Іменники змінюються за відмінками й числами. В українській мові є 7 відмінків, кожен з яких відповідає на певне питання: Називний — х т о? щ о? Родовий — к о г о? ч о г о? Давальний — к о м у? ч о м у? Знахідний — к о г о? щ о? Орудний — к и м? ч и м? Місцевий — н а к о м у? н а ч о м у? Кличний — (так, як у звертанні). Називний відмінок прямий, усі інші — непрямі.

Називний і кличний відмінки вживаються без прийменника, міс­цевий — завжди з прийменником, решта — або з прийменником, або без нього.

Не змінюються в українській мові такі іменники:

а) власні та загальні іншомовні назви, що позначають істот чи неістоти з кінцевою буквою для позначення голосних звуків:

на -а (найчастіше з попереднім голосним): фейхоа (рід суб­тропічних рослин), па-де-труа, бра, па, буржуа, аміа (вид кистеперих риб), Гарсіа, Клаудіа, Франсуа, Джошуа, Ніколя, Дюма, Золя, Деґа, Нікарагуа, Мауна-Лоа (вулкан), Самоа (ар­хіпелаг), Аконкагуа (гора);

на -е: піке, резюме, мораліте, желе, фрикасе, портмоне, про­теже, аташе, шимпанзе, Жозе, Хосе, Донче, Беатріче, Ша-гане, Рене, Чавчавадзе, Скулме, Дапкунайте, Альєнде, Ягве (іудейський бог), Яунде (місто), Зімбабве (країна), Хуанхе (річка), Па-де-Кале (протока), Візе (острів);

на -є: льє, ательє, куртьє, конферансьє, кутюр'є, круп'є, Шарпантьє, Месьє, Кюв 'є, Лавуазьє, Готьє, Барб 'є;

на -и (лише власні назви): Буушки, Язгельди, Берди, Акушти, Асли, Назли, Лао-Цзи, Духовни, Керогли, Янцзи (річка);

на -і: алібі, багі, бугі-вугі, ралі, к' янті (вино), мафіозі, тра­весті, денді, хіпі, папараці, агуті (ссавець-гризун), лорі (па­пуга), колі, колібрі, Лі, Нуралі, Луїджі, Наомі, Бетті, Одрі, Демі, Ріккі, Песталоцці, Гурамішвілі, Бахрі, Пертіні, Сент-Екзюпері, Мауглі, Нансі (місто), Нью-Джерсі (штат), Раві, Шаші (клички слонів), Сомалі (країна), Калахарі (пустеля);

на -ї: Луї, Дьюї, Віньї, Шантійї;

на -о, -йо: аріозо, ландо, монтекристо (система малокалі­берних рушниць і пістолетів), жабо, ласо, гето, імброльйо, комільфо, гідальго, кабальєро, тореро, мачо, маестро, дин­го, жако (вид папуг), Робертіно, Франческо, Умберто, Фі­гаро, Зозо, Коко, Йоко, Ніко, Суліко, Крузо, Рао, Ларош­фуко, Рікатто, Кессо, Кліо (муза історії), Іо (жриця Гери),

Богомайо (місто), Пількомайо (річка), Мінданао (острів), Акапулько (порт);

на -у: ноу-хау, рагу, табу, паспарту (ключ, що підходить до всіх замків, відмичка), гуру, фрау, фру, гну, зебу (вид бика), марабу (птах), чау-чау, Едуарду, Кіану, Біжу, Фазу, Лулу, Ку-чачу, Уемуру, Коцебу, Міцу, Пелтроу, Емінеску, Перу (країна), Роу (річка), Ігуасу (водоспад), Юнгфрау (гірський масив), Ідху (острів), Рано-Рараку (вулкан), Кабу-Фріу (мис), Дьєн-б' єнфу (військова база);

на -ю: ревю, монтежю (монжю) (герметична посудина для переміщення рідин стиснутим повітрям), авеню, меню, ін-терв' ю, інженю (амплуа актриси), Лю, Маттью, Сю, Дрю, Кюсю (острів);

б)         іншомовні загальні назви на літеру, що позначає приголосний
звук: цірліх-манірліх, нонсенс, каюк, тет-а-тет, нон-стоп,
джаз-рок, хард-рок, поп, плей-оф, місис, фройляйн, міс, ма-
дам, бізнесвумен, міз (звертання до жінки, сімейний стан якої
невідомий);

в)         іншомовні жіночі імена та прізвища на літеру, що позначає
приголосний, у тому числі й на -ін, -ов: Маргарет, Імоджен,
Етель-Ліліан, Жаклін, Жульєтт, Евелін, Гюльчатай, Мейлан,
Шер, Джейн, Агнес (але Нінель — Нінелі, Адель — Аделі),
Пікфорд, Мур, Жорж Санд, Шанель, Дюпен, Турман, (Клара)
Цеткін, (Ельза) Віхров, (Джеральдіна) Чаплін;

г)         жіночі прізвища й псевдоніми українського походження на
-о та на літеру, що позначає приголосний: Коритько, Цекало,
Репало, Крищенко, Савченко, Приходько, Грінченко, При-
стайко, Ткачук, Барвінок, Макаревич, Чубач, Федорів, По-
номарів, Білокур, Чумак (але псевдонім Марко Вовчок змі-
нюється — Марка Вовчка);

ґ) чоловічі та жіночі українські прізвища типу Півторадні, Леле, псевдоніми Вільде, Ле, Трублаїні та інші, що за харак­тером кінцевого звука випадають з відмінкової системи імен­ників чоловічого та жіночого роду;

д)         чоловічі та жіночі прізвища й псевдоніми російського по-
ходження на -ово, -ево(-єво), -их, -аго, -ако, -чі: Острово,
Дурново, Коротких, Бєлих, Руських, Мирських, Черних, Глад -
ких, Долгих, Бордовських, Бураго, Живаго, Мертваго, Пле-
вако, Совчі;

е)         назви українських населених пунктів типу Шабо, Рені (із
давньоукраїнської — річкова пристань) (Одеська область);

є) специфічні українські назви-посвяти населених пунктів у формі родового відмінка: Шевченка, Івана Франка, Максима Горького, Петровського, Щорса;

ж)        російські, білоруські, польські, чеські, словацькі, болгар-
ські та деякі інші слов'янські ойконіми на -но після при-
голосного: Гнєзно, Гродно, Комарно, Молодечно, Дубровно,
Дубно, Брно, Ковно, Вільно, Коломно (хоча, наприклад,
чеські назви типу Брно, Комарно відмінюються в чесь-
кій мові, Дубно, Гродно — у білоруській, змінюється укра-
їнська назва Дубно);

з)         польські та чеські географічні назви на -е із суфіксом -ц-
(лат. -с-): Бельце, Кельце, Кошице, Лідице, Пардубице (але
ойконім Закопане змінюється за зразком прикметника серед-
нього роду однини: Закопаного, Закопаному, Закопаним);

и)         російські географічні назви на -ово, -ево(-єво), -ино, -іно
(-їно): Соловйово, Рогачово, Ртищево, Тушино, Єгоршино,
Йолкіно, Щокіно, Пороніно, Ананьїно, Мар 'їно;

і) назви іншомовних компаній, концернів, фірм, акціонер­них товариств, консорціумів, підприємств, філій, друкова­них періодичних видань (газет, журналів, часописів, тиж­невиків тощо), товарних знаків, брендів, марок, сортів, мо­делей: «ПепсіКо інк», «Проктер енд Ґембл», «Кавасакі», «Сіерз», «Пенні», «Брейтеш телеком», «Шел», «Ренк зі-рокс», «Дженерал моторз», «Ербас індастрі», «Крістіан Діор», «Мері Кей», «Шварцкопф енд Хенкель»; «Джеральд триб'юн», «Москов ньюс», «Уолл-стрит», «Джорнел», «Нью-Йорк таймс», «Бостон глоуб», «Нешнл джіогрефік рідез дайджест», «Ньюзуїк», «Сайколоджі тудей», «Санді таймс»; «Шевроле», «Рено», «Пежо», «Феррарі», «Тальбо», «Дайхатсу», «Міцубісі», «Сузукі» (моделі автомобілів), «Віль де Парі», «Лебоді», «Патрі», «Ліберте» (дирижаблі), «Пеп-сі», «Юніті» (американський космічний модуль), «Ямато», «Мусасі» (японські лінійні кораблі), «Торнадо» (літак-ви-нищувач), «Супер Гуппі» (літак), «Пратт-Уїтні» (авіаційний двигун), «Фуджі», «Л'Ореаль», «Монте Карло» (цигарки), «Абрау-Дюрсо» (шампанське), «Самсунг», «Дольче енд Ґаб-бана», «Ардо»;

ї) ініціальні абревіатури — буквені, звукові та комбіновані: облуно, ДемПУ, НРУ, ЄЕС, УСПП (Українська спілка про­мисловців і підприємців), АСОУ (автоматизована система ор­ганізаційного управління), ЛАК (Ліга арабських країн), ДАІ, МАГАТЕ, ФІФА, ФІАП (Міжнародна Федерація фотомисте-цтва), ЗМІ, СБУ, ВКВ, СПУ, НЛО, УТН, ПДВ (частина абре­віатур, особливо з кінцевим приголосним, змінюється: ак­тори ТЮГу, профілактика СНІДу, із ЦУМу тощо);

й) назви машин, механізмів, військової техніки, зброї тощо, до складу яких входять і цифрові позначення: ВАЗ-1118, ЛуАЗ-969М, УАЗ-3151, Іл-96Т, Ту-336, Ан-24, БРЕМ-80у (броньована ремонтно-евакуаційна машина), ТЕП75 (па­сажирський тепловоз), ТУР-10К (технологічний уні­версальний робот), В-130 (велосипед), Іж-1 (мотоцикл), КВН-49 (один з перших телевізорів) (але: БєлАЗами, ЗІЛів, на КамАЗі);

к) складноскорочені слова з кінцевим іменниковим ком -понентом у формі родового чи орудного відмінка: за­вкафедри й завкафедрою, завкадрів і завкадрами, завклубу й завклубом, завферми й завфермою, комроти, комвзводу, мінздоров'я, мінекобезпеки, міносвіти, міноборони (але: мін 'юст, мін 'юсту);

л)   слова типу піввідра, півцарства, півнеба, півлиха, півгодин-ки, півлітра, пів-Європи, тобто поєднання пів з іменником у формі родового відмінка. Такі іменники утворюють особливу підгрупу слів, але: півлітрівка — півлітрівки тощо. 4.    У складних словах, що пишуться через дефіс, відмінюються, де можливо, обидві частини: крейсер-авіаносець — крейсера-авіа-носця, телефон-автомат — телефоном-автоматом, конкурс-ві-кторина — у конкурсі-вікторині, музей-садиба — музею-са-дибі, місто-порт — у місті-порту, Баня-Лука — біля Бані-Луки, Пуща-Водиця — Пущі-Водиці, Рава-Руська — у Раві-Руській, але: генерал-лейтенант — з генерал-лейтенантом, тест-карта — у тест-карті, Комсомольськ-на-Амурі — під Комсомольськом-на-Амурі, Баден-Баден — у Баден-Бадені тощо.

 

IV. Поділ іменників на відміни та групи

Відповідно до того, як змінюються, іменники в українській мові поділяються на чотири відміни.

До жодної з відмін не належать:

а)         іменники, що вживаються лише в множині: витребеньки,
ліки, кошти, Суми, сани, джинси, шорти;

б)         незмінювані іменники: лобі, фрикасе, травесті, драпрі, порт-
моне, боа, ландо, Робертіно, Осло, аріозо, Онтаріо, Борнео;

в)         субстантивовані прикметники, дієприкметники, числівни-
ки, займенники (тобто ті, що перейшли в іменники): Кро-
пивницький, Садовська, Братське, Вишневе, Лозова Перша,
хворий, учений, кохана, перше, друге, третє (про страви),
Несвоя (населений пункт), «Твоє» (кафе), «Вечірній» (рес-
торан), «Зоряний» (кінотеатр), «Дзеркальний» (гастроном),
«Ніжне» (печиво).

До І відміни належать: іменники переважно жіночого й деякі імен­ники чоловічого та подвійного роду із закінченням -а, -я в називному відмінку однини: кутя, субота, вендета, бесіда, дисципліна, толока,

фіалка, молитва, галюцинація, орхідея, воєвода, дядя, староста, голо­ва, суддя, рубака, зівака, молодчага, сердега, приблуда, замазура, не­доторка, а також іменники на -ище, утворені від слів жіночого роду: ручище, хмарище, головище, бабище, ножище, ямище. До ІІ відміни належать:

а)         іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та із
закінченням -о в називному відмінку однини (переважно назви
осіб): потяг, горіх, клен, каштан, півень, спокій, король, вівчар,
репортаж, резонанс, хвалько, батько, Дніпро, татуньо, Данило;

б)         іменники середнього роду із закінченнями -о, -е(-є), -я (крім імен-
ників, що при відмінюванні набувають суфіксів -ат-, -ят-, -ен-):
зерно, сяйво, печиво, газетярство, поле, плече, море, явище, язи-
чіє, житіє, благородіє, надбання, прислів' я, підборіддя, багато-
слів' я, знаряддя, святкування, нашестя, узлісся.

Також слова із суфіксами згрубілості -ище, -исько, утворені від іменників усіх родів (крім слів на -ище, утворених від іменників жі­ночого роду): панище, сомище, дубище, окопище, коропище, голосище, чоботище; дівчисько, рибисько, хлібисько, дідисько, сніжисько, тютю­нисько, лаписько, вусисько, котисько, свекрушисько.

Примітка. Іменники на -ище, утворені від слів жіночого роду, належать до різновідмінюваних. У Н., З. і Кл. в. однини вживаєть­ся закінчення -е, типове для іменників ІІ відміни середнього роду, а в інших відмінках закінчення збігаються з парадигмою І відміни: хма­рище, хмарищі, хмарищі, хмарище, хмарищею, (у, на, по, при) хмарищі, хмарище тощо.

До ІІІ відміни відносяться іменники жіночого роду з кінцевим приголосним основи: кров, любов, нехворощ, шерсть, співучість, хи­трість, рум 'яність, музичність, цвіль, тюль, гавань, піч, ніч, ожеледь, паморозь, а також іменник мати, у якому при відмінюванні з'являється суфікс -ер-.

До ІУ відміни відносяться іменники середнього роду на -а, -я, що при відмінюванні набувають суфіксів -ат-, -ят-, -ен-: зайча, коліща, же­реб' я, голуб' я, лебедя, козля, ягня, зозуленя, онученя, ім' я, плем' я.


Іменники І та ІІ відмін поділяються на м'яку, тверду й мішану гру­пи. Іменники ІІІ та IV відмін на групи не поділяються.

Іменники І та ІІ відмін, крім слів чоловічого роду на -ар, -ир, -яр

та середнього роду на -е після твердого нешиплячого приголосного, ді­ляться на групи залежно від кінцевого приголосного основи.

До твердої групи належать іменники з основою на твердий не-

шиплячий: старост-а, морок-а, свобод-а, гуляк-а, донечк-а, короп, мороз, відхід, сувенір, шофер, гіпюр, елеватор, диктор, шнур, пращур, Снігур, Гуляйвітер, Кифор, Олефір, Сокур, Шандор, Тибор, Шендер, Юр, Вихор, Кушнір, шифр, велюр, дядьк-о, вікн-о, морозив-о, молок-о, хлопчиськ-о.

До мішаної групи належать іменники з основою на твердий ши­плячий: мереж-а, груш-а, порош-а, хащ-а, алич-а, морж, корч, сторож, смерч, макінтош, чардаш, аркуш, кліщ, борщ, лящ, плеч-е, лож-е, се-лищ-е, віч-е, середовищ-е, лапищ-е, ведмедищ-е, туманищ-е, гадючищ-е.

До м'якої групи відносяться іменники з основою на будь-який м'який: стайн'-а (стайня), гармоній-а (гармонія), осерд'-а (осердя), магій-а (магія), течій-а (течія), гребл'-а (гребля), зимівл'-а (зимівля), дідун'-о (дідуньо), обурен':-а (обурення), збіж':-а (збіжжя), облич':-а (обличчя), передпліч ':-а (передпліччя), міжбрівй-а (міжбрів 'я).

До м'якої групи належать також іменники середнього роду на -е з основою на нешиплячий: сонце, море, горе, поле, деревце, слівце, серце, бильце, місце, вітрильце, тому що при відмінюванні в усіх відмінках, крім називного та знахідного однини, з'являються закінчення іменників м'якої групи.

Іменники ІІ відміни чоловічого роду на -ар, -ир можуть належа­ти до твердої чи м'якої групи.

Якщо -ар, -ир постійно наголошені, то такі іменники відно­сяться до твердої групи: відвар — відвару, медовар — медовара, куховар — куховара, портсигар — портсигара, хлібодар — хлібодара, жар — жару, хозар — хозара, гектар — гектара, башкир — башкира, еліксир — еліксиру, касир — касира, дебошир — дебошира, дезертир — дезертира, сир — сиру, бомбардир — бомбардира, бригадир — бригадира, мундир — мундира, жир — жиру, пасажир — пасажира, кумир — кумира, командир — командира, а також Давосир, Титомир, Гайдар, Станимир, Судомир, Конвісар, Хар та ін.

Як виняток, до твердої групи належать також іменники: повар — повара, комар — комара, хабар — хабара, варвар — варвара, долар — долара, панцир — панцира, пластир — пластиру, кушир — куширу.

Усі інші іменники на -ар, -ир належать до м'якої групи: квітникар — квітникаря, лялькар — лялькаря, трудар — трударя, друкар — друкаря, янтар — янтарю, козир — козиря, пузир — пузиря, кобзар — кобзаря, секретар — секретаря, гончар — гончаря (але пріз­вище Гончар — Гончара належить до твердої групи), Кесар — Кесаря, Цезар — Цезаря, а також Бондар, Грабар, Коцар, Крамар, Пушкар, Гонтар, Димкар, Дудар, Золотар, Кожухар, Решетар, Сухар, Чоботар, Шинкар, Дзигар, Жихар, Кухар, Лимар, Ситар, Слюсар, Січкар, Титар, Токар, Чубар тощо.

Як виняток, до м'якої групи належать також іменники без кін­цевих -ар, -ир: Ігор, якір, лобур, єгер, кучер (про волосся).

Іменники ІІ відміни чоловічого роду на -яр належать до мішаної або твердої групи.

До мішаної групи належать іменники на -яр (назви людей за родом їх діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: газетяр — газетяра, повістяр — повістяра, зброяр — зброяра, різьбяр — різьбяра, весляр — весляра, ковзаняр — ковзаняра, бджоляр — бджоляра, сміттяр — сміттяра, а також Дігтяр, Козяр, Шуляр, Вовняр, Мазяр, Скляр, Соляр тощо.

До твердої групи належать усі інші іменники на -яр, зокрема на­зви осіб: столяр, муляр, ювіляр, мадяр, а також футляр, екземпляр, капіляр, перпендикуляр, циркуляр, формуляр.

Іменник маляр залежно від наголосу може належати до мішаної (маляр — маляра, малярем, малярі) або твердої групи (маляр — маляра, маляром, маляри).

Найбільш показовими для іменників на -ар, -ир, -яр, що нале-
жать до різних груп, є форми родового, орудного відмінків однини
та називного множини (для твердої групи характерні відповідно за-
кінчення         а(-у), -ом, -и; для мішаної     а, -ем, -і; для м'якої —

-я(-ю), -ем, -і).

 

Відмінки

Р. в. однини О. в. однини Н. в. множини

тверда група

сталевара

сталеваром

сталевари

мішана група

пісняра

піснярем

піснярі

м'яка група

сопілкаря

сопілкарем

сопілкарі

 

 

Проте деякі іменники твердої групи, як виняток, у називному від­мінку множини мають закінчення -і: звір — звірі, комар — комарі, снігур — снігурі, хабар — хабарі.

 

V. Відмінювання іменників І відміни

У пропонованих нижче таблицях подано закінчення іменників у буквеному вираженні. Різні закінчення в межах однієї групи подаються через кому, варіантні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску, рідкісні закінчення беруться в дужки.

 

Відмінки

Однина

Множина

 

тверда

мішана

м'яка

тверда

мішана

м' яка

 

 

 

не на [й]

на

[й] 

 

 

не на

[й]

на

[й]

Н.

Р.

0, (-ів)

0, (-ей)

0,(-ів), (-ей)

0


Однина

Форми Р. в. одн. та Н. мн. нерідко розрізняються наголосами:

качки — качки, хати — хати, межі — межі, сироти — сироти, вдови — вдови, сковороди — сковороди, брови — брови, коси — коси, строфи — строфи та ін.

У Д. та М. в. кінцеві приголосні основи [г, ґ, к, х] чергуються із [з', дяз', ц', с']: ватага — ватазі, при ватазі, дзиґа — дзидзі, на дзидзі, пасіка — пасіці, на пасіці, макуха — макусі, у макусі, Ма-жуга — Мажузі, при Мажузі, Салиґа — Салидзі, при Салидзі, Ке-трисанівка — Кетрисанівці, у Кетрисанівці, Синюха — Синюсі, у Синюсі.

В О. в. іменники твердої групи мають закінчення -ою, мішаної
та м'якої не на [й]      ею, м'якої на [й]         єю: музикою, шиб-
кою, утіхою, ковалихою; пашею, мишею, стражею, калюжею;
Іллею, суддею, статтею, ріллею, ткалею, перебендею; зграєю,
губернією, лотереєю, ідеєю, камелією, збруєю, туєю.

У Кл. в. іменники твердої групи мають закінчення -о: дорого, мо-
роко, монголко, комахо, мачухо; м'якої та мішаної          е: госпо-
дине, попаде, льотчице, госте, судде, Ілле, Насте, Христе, Усте;
площе, малече, султанше, книгоноше, рикше; після апострофа,
м' якого знака, й та букви на позначення голосного в іменниках
м'якої групи вживається -є: сім 'є, дуеньє, доньє, піраньє, еска­дрильє, Майє, імперіє, месіє, братіє, Маріє, феє. Закінчення -ю мають деякі пестливі іменники м'якої групи: бабу­сю, тітусю, мамуню, бабуню, доню, кумцю, рибцю, голубцю. Проте час­тина іменників має паралельні закінчення: матусю і матусе, Марусю і Марусе, Марисю і Марисе, Галю і Гале.

Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення тільки кличного відмінка: Людмило Андріївно, Лідіє Давидівно, Оксано Петрівно.

 

Множина

У Н. в. іменник старости з наголосом на І складі має значення «керівна особа» — у Р. в. старост; з наголосом на закінчен­ні старости (у весільному обряді) — у Р. в. старостів; фор­ма Р. в. залежить і від лексичного значення слова: верст (від вер­ста — давня міра відстані), верств (від верства — шар), верстов (від верства — давня міра відстані); вигід (від вигода), вигод (від вигода) та ін.

Примітка. Якщо іменники І відміни з наголошеним закінчен­ням у формах множини поєднуються із числівниками два (дві), обидва (обидві), три, чотири, то в Н. в. мн. набувають такого наголошення, як в однині: пташки, пташки — дві пташки, частки, частки — оби­дві частки, картки, картки — три картки, ляльки, ляльки — чотири ляльки. Іменники І відміни з наголошеною основою в множині та флек­сією в однині, сполучаючись із указаними числівниками, також ма­ють наголос у Н. в. мн., як в однині: мітли, мітли — дві мітли, душі, душі — обидві душі, голови, голови — обидва голови, гори, гори — три гори, борозни, борозни — чотири борозни.

У Р. в.:

а) переважає нульове закінчення, причому зберігається м'я­кість кінцевого приголосного основи іменників м'якої групи (крім р): кислот, трапез, молекул, підпор, груш, площ, гри­вень, бабунь, читалень, жмень, скель, хвиль, пустель, гир (гиря), бур (буря), зір (зоря);

б)         кілька іменників жіночого роду мають закінчення -ей: мишей,
вошей, попадей (попадя), свиней, статей (стаття), сімей;

в)         переважно в іменниках чоловічого роду фіксується закінчен-
ня -ів: суддів, гайдамаків, теслів, сусідів; а також це закін-
чення приймають деякі прізвища: Журбів, Чупринків, Нудь-
гів; в іменниках жіночого роду форми на -ів уживаються па-
ралельно до форм з нульовим закінченням: бабів і баб, мамів
і мам, легенів і легень, губів і губ, але: ніздря — ніздрів;

г)         іменник вівця має форму овець, дошка — дощок;

ґ)    в іменниках, які мають у Н. в. одн. перед закінченням сполу­чення двох приголосних, у Р. в. мн. між цими приголосними з' являється о в словах, що мають суфікси -ечк-, -івк-, -анк-та -к- після приголосного основи: дужечка — дужечок, ме­режечка — мережечок, зозулечка — зозулечок, красунечка — красунечок; стометрівка — стометрівок, Петрівка — Пе-трівок, Спасівка — Спасівок, абрикосівка — абрикосівок, спиртівка — спиртівок; довбанка — довбанок, запродан­ка — запроданок, вишиванка — вишиванок, забаганка — за­баганок, співанка — співанок; слов' янка — слов' янок, устіл­ка — устілок, ладанка — ладанок, хлібинка — хлібинок, жердка — жердок, нянька — няньок, а також в іменниках: ігор, кухонь, поверхонь, сосон (і сосен), молитов, підошов, відьом, корогов, суконь. В інших іменниках, зокрема із суфіксами -івн-, -арн'- (чи кінців­кою -арня), з'являється е(є): князівен, сотниківен, ковалівен, ца­рівен, попівен, титарівен, лісниківен, суддівен, теслярівен; книга­рень, січкарень, медоварень, буцегарень, бондарень, пекарень, лі­карень, слюсарень, палітурень; мітел, будівель, покрівель, земель, конопель, крапель, стаєнь, вафель, мушель, катівень, кузень, довбень тощо.

Вставних звуків, як правило, не буває в іменниках іншомовно­го та книжного походження, рідко у власне українських сло­вах: шайб, пломб, колб, іволг, штанг, петард, парандж, кафедр, знайд, пригорщ, жертв, кочерг, верб, але в іменниках на -к(а) за аналогією до відповідних українських з'являється о: арок, марок тощо;

д) в іменниках іншомовного походження з подвоєними буквами на позначення подовжених приголосних звуків у Р. в. мн. пе­ред нульовим закінченням це подвоєння зберігається: бонн, ванн, тонн, вілл, панн, булл, мадонн.

У З. в.:

а)         назви істот мають форму, спільну з Р. в.: панночок, черепа-
шок, генеральш, ворон, святош, синьйор, воєвод, мельниківен,
дяківен, молодиць, проте іменники — назви деяких свійських
тварин уживаються також у формі, однаковій із формою Н. в.
мн.: гнати вівці (й овець), пасти свині (і свиней), доїти корів
(і корови). У деяких синтаксичних конструкціях назви осіб
у З. в. мн. мають форму, що збігається з Н. в. мн.: записатися
в листоноші, набиватися в подруги, проситися в друкарки,
готуватися в куми тощо;

б)         іменники — назви неістот мають форму, як у Н. в. мн.: бачу
підкови, ягоди, гори, фабрики, груші, перукарні, огорожі, сур-
ми, крихти.

В О. в. поодинокі іменники мають паралельні форми: слізьми (і сльозами), свиньми (і свинями).

 

VI. Відмінювання іменників II відміни чоловічого роду

 

Відмінки

Однина

Множина

 

тверда

мішана

м'яка

тверда

мішана

м'яка

 

 

 

не на [й]

на

[й] 

 

 

не на

[й]

на

[й]

Н.

0, -о

0

0

0

-и, (-і), (-а)

Р.

 

 

-я, -ю

-я,

(-ів), 0, (0)

-ів

-ів,

(-ей)

-їв


Однина

1.    У Р. в. закінчення -а (-я) мають:

а)         назви істот, у тому числі персоніфіковані предмети та яви-
ща: вола, коня, жука, носорога, діда, сусіда, студента, про-
фесора, повара, Мишка, Леоніда, Євгенія, Орлика, Кононенка,
Гриновця; Вітра, Мороза, Ліса;

б)         назви дерев: граба, каштана, ясена, дуба, клена, бука, баоба-
ба, кипариса;

в)         назви чітко окреслених предметів, що піддаються лічбі: меча,
олівця, стільця, дзьоба, штатива, плуга, кетяга, баяна, лай-
нера, ордена (нагорода), фотоапарата, браслета;

г)         назви населених пунктів: Лондона, Парижа, Києва, Харкова,
Кіровограда, Ужгорода, Львова, Донецька, Житомира, Се-
вастополя.

Примітка. Закінчення -у (-ю) вживається в складених назвах на­селених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичай­но в Р. в. одн. закінчення -у (-ю): Золотого Потоку, Кривого Рогу, Зеленого Клину, Малого Ставу, Нового Шляху, Синюшиного Броду,

Веселого Гаю, Виноградного Саду, Червоного Ранку, Красного Лиману тощо;

ґ) назви річок із наголосом на закінченні: Дніпра, Дінця, Дні­стра, Іртиша, Псла, Ужа, але: Дунаю, Бугу, Інгулу, Єнісею тощо, а також географічні назви із суфіксом присвійності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Тетерева, Колгуєва, Пирятина тощо;

д)         назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, метра, грама,
відсотка, місяця, тижня, але: року, віку; назви місяців і днів
тижня: вівторка, квітня, понеділка, четверга, травня, липня,
листопада (але листопаду — назва процесу); назви грошо-
вих знаків: червінця, карбованця, долара, гроша, фунта стер-
лінгів; числові назви: десятка, мільйона, мільярда;

е)         назви машин і їхніх деталей: комбайна, екскаватора, крана,
тепловоза, поршня, мотора, дизеля, автомобіля;

є) терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їхні частини: атома, катода, радіуса, квадрата, ром­ба, трикутника, шестигранника, діаметра, шківа, сек­тора, котангенса; а також українські за походженням су­фіксальні слова-терміни: числівника, добутка, знаменника, чисельника, іменника, займенника, але: роду, виду; також синтаксису, складу, способу. 2.    Закінчення -у (-ю) мають іменники, що позначають:

а)         речовину, масу, матеріал: водню, кисню, шовку, тротилу, піс-
ку, сиру, пороху, бензину, оксамиту, гасу, воску, алюмінію, бе-
тону, пропану, квасу, бальзаму, граніту, гіпсу, але: хліба;

б)         збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону, березняку,
вишняку, гаю, гурту, загалу, капіталу, каравану, каталогу, ко-
дексу, колективу, лісу, оркестру, полку, парку, пролетаріату,
реманенту, рою, саду, сушняку, тексту, товару, тому, трі-
умвірату, хору;

в)         назви кущових, трав'янистих рослин, сортів плодових дерев:

барвінку, жасмину, бузку, буркуну, гороху, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю (але: вівса), кальвілю, ренету, ренклоду;

г)         назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: палацу, вок-
залу, тину, даху, замку, коридору, магазину, метрополітену,
молу, поверху, сараю, мезоніну, універмагу, шинку, тунелю,
ґанку; але -а (-я) вживається переважно в іменниках — на-
звах архітектурних деталей — та в словах з наголошеним за-
кінченням: карниза, еркера, портика; бліндажа, гаража,
куреня, млина, хліва; обидва закінчення властиві іменникам:
мосту — моста, паркану — паркана, плоту — плота;

ґ) назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, ко­мітету, комісаріату, університету, штабу;

д)         переважна більшість слів із значенням місця, простору тощо:
абзацу, валу, байраку, краю, лиману, лугу, майдану, рову, сві-
ту, яру, але горба, хутора тощо, а також зменшені форми на
-к: ліска, ставка, ярка, майданчика, лужка;

е)         явища природи: дощу, вітру, граду, буревію, грому, вихору, вог-
ню, жару, землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду;

є)   назви почуттів: жалю, болю, страху, гніву, стиду;

ж)        назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ
суспільного життя, загальних й абстрактних понять: авралу,
бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, достатку, екзамену,
експорту, екскурсу, звуку (але термін звука), ідеалу, інтересу,
канону, кашлю, клопоту, колоквіуму, конфлікту, крику, лету
(льоту), мажору, міражу, моменту, принципу, прогресу, про-
цесу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту, ритму, сорту, тифу,
хисту, ходу, шуму, але: ривка, стрибка, стусана;

з)         терміни іншомовного походження, що означають фізичні або
хімічні процеси, частину площі й таке інше: аналізу, електро-
лізу, імпульсу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі
терміни: епосу, альманаху, жанру, міфу, журналу, нарису, об-
разу, памфлету, стилю, роману, сюжету, фейлетону, літопи-
су, твору, водевілю;

и)         назви ігор і танців: баскетболу, волейболу, тенісу, футболу,
краков 'яку, вальсу, танцю, танку, футболу, хокею, але: го-
пака, козака;

і) більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): во­догону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, ману­скрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу, але: електровоза, пароплава;

ї) переважна більшість префіксальних іменників з різними зна­ченнями, крім назв істот: випадку, вислову, відгуку, заробітку, запису, опіку, побуту, прибутку, прикладу, сувою, усміху, успіху;

й) назви річок, крім зазначених у п. 1 (ґ), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Гангу, Дону, Рейну, Байкалу, Ельтону, Світязю, Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу, Родосу, Сахаліну, Туркменістану, Донбасу, Сибіру.

Таким чином, уживання закінчень -а (-я), -у (-ю) залежить від конкретного лексичного значення слова, наголосу тощо. Звер­тають на себе увагу випадки розмежування назв населених пунк­тів із закінченням -а (-я) (Анадира, Буенос-Айреса, Гібралтара, Ішима, Стрия) та інших географічних назв, що мають форму на -у (-ю) (Анадиру (річка), Буенос-Айресу (провінція, озеро), Гібрал­тару (протока, територія), Ішиму (річка), Стрию (річка)).

За допомогою закінчення Р. в. одн. розмежовуються слова: ізумруда (окремий камінь) — ізумруду (матеріал), блока (окремий механізм) — бло­ку (об'єднання, сукупність людей, країн), буфета (різновид меблів) — бу­фету (приміщення), рахунка (документ) — рахунку (дія), ордена (нагоро­да) — ордену (релігійне угруповання), буряка (одиничне) — буряку (збір­не), вала (деталь машини) — валу (насип), інструмента (одиничне) — ін­струменту (збірне), каменя (одиничне) — каменю (збірне), терміна (сло­во) — терміну (срок), пояса (предмет) — поясу (просторове поняття).

У Д. в. вживаються паралельні закінчення: -ові, -у (тверда гру­па), -еві, -у (мішана), -еві, -ю (м'яка не на [й]), -єві, -ю (м'яка на [й], після голосного, апострофа): сину — синові, лісу — лісові, дощу — дощеві, сторожу — сторожеві, гостю — гостеві, тес­тю — тестеві, солов 'ю — солов 'єві, краю — краєві.

Іменники чоловічого роду на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв) мають лише закінчення -у: острову, рову, Виноградову, Львову, Глібову, Петрову, Кравцову, Кравцеву (Кравців), Пономареву (Пономарів).

Примітка. Коли в тексті зустрічається поряд кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, то варто чер­гувати паралельні закінчення, спочатку вживаючи -ові, -еві (-єві), а

тоді     у (-ю): директорові заводу Петренкові, професорові Гайдуку

Іванові Федоровичу, добродієві лейтенанту, панові Корейку Семенові Гнатовичу.

У З. в. іменники — назви істот — мають форму, однакову з фор­мою Р. в. одн.: бачити горобця, ректора, майора, консула, снігура, поляка, ляща.

Іменники — назви неістот — переважно мають форму, тотожну з Н. в. одн.: аудит, інститут, міст, народ, полк, ліс, гай, проте деякі сло­ва, переважно назви побутових предметів, можуть мати паралельні фор­ми, спільні з формами або родового, або називного відмінка одн.: зрізав дуба й дуб, відремонтувати радіоприймач і радіоприймача, отримати лист і листа, одягнути капелюх і капелюха, заплатити карбованець і карбованця, відкласти ніж і ножа. Пор. також: зображувати Нептуна, проклинати Плутона (імена античних богів), зустрів Куйбишева (пріз­вище) і фотографувати Нептун, досліджувати Плутон (планети), по­бачив Куйбишев (місто).

В О. в. іменники чоловічого роду мають закінчення -ом (тверда група): ювіляром, доларом, пластиром, медом, пиріжком; -ем (мі­шана та м'яка не на [й]): веслярем, піснярем, бетонярем, плачем; кобзарем, карасем, князем; -єм (м'яка на [й]): колієм, роєм, уро­жаєм, солов' єм.

Закінчення -им мають в О. в. прізвища чоловічого роду твер­дої групи на -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн): Федорів — Федоровим, Лесів — Лесевим, Тимофіїв — Тимофієвим, Ковальов — Ковальовим, Морозов — Морозовим, Нехорошев — Нехорошевим, Лисицин — Лисициним, але неслов'янські прізвища на -ов, -ин, -ін мають в О. в. одн. закінчення -ом: Бюловом, Дарвіном, Чапліном; географічні на­зви чоловічого роду на -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), що не відміню­ються як прикметники, мають закінчення -ом: Харковом, Батурином, Жашковом, Псковом, Києвом.

1.    У М. в.:

а)         закінчення -ові, -еві (-єві) мають переважно назви істот: при

дядькові, на ослові, на тигрові, на коневі, при товаришеві, при викладачеві, на солов 'єві, при Солов 'єві, на водієві, на ведмедеві, при князеві, на півневі, при Півневі, на велетневі; причому назви осіб паралельно вживаються із закінченням -у (-ю): при дядьку, при товаришу, при викладачу, на Солов'ю, при Півню; а іменники, що позначають неосіб, — із -і (-ї): на ослі, на тигрі, на коні; але: на ведмеді — по ведмедю, на со­лов 'ю — на солов ї, на водію — при водії, на півні — на півню, при князю — на князі, по велетню — на велетні тощо;

б)         назви неістот з кінцевим -к мають переважно закінчення -у:
на держаку, на стояку, на возику, в армреслінгу, на шопінгу,
у кікбоксингу, у Стебнику, у Глибочку, в Уховецьку, на літаку,
на ліжку; трапляються й паралельні форми з -ові: на держа-
кові, на ліжкові, на літакові тощо;

в)         -у (-ю) мають також односкладові іменники, якщо наголос
у М. в. переходить на закінчення: (на) шляху, льоду, торгу,
снігу, (у) степу, яру, бору, диму, соку;

г)         інші назви неістот мають переважно закінчення -і (-ї): на возі,
на дивані, на заводі, в автомобілі, у темпі, у дзьобі, у цен-
трі, у штабі, в акті, у листі, на стовпі, причому [г, ґ, к, х]
чергуються із [з', дяз', ц', с']: на березі, на порозі, в одязі; у
Вінніпедзі, у піджаці, у році; в альманасі, у горосі, у капелюсі.

Примітка. Деякі іменники можуть мати дублетні закінчення залеж­но від наголосу: у гаї—у гаю, у краї—у краю, на торзі — на торгу;

ґ) назви неістот з прийменником по переважно мають закінчен­ня -у (-ю), проте паралельно може вживатися -і (-ї): по кори­дору, по університету, по Києву — по Києві, по Дніпру — по Дніпрі, по світу — по світі та ін.; для позначення часу вжи­вається тільки закінчення -і: по обіді. 8.    У Кл. в.:

а) закінчення -у (-ю) мають переважно іменники твердої гру­пи на -к, м'якої та мішаної груп: батьку, синку, двірнику, полярнику, Джеку, Жаку, Людвігу, Фрідріху, Генріху, Олегу (паралельно Олеже), Ярополку, Кирику, Романку, Лазарику; дідусю, Віталію, Ігорю, Лазарю; погоничу, слухачу, рвачу, то­варишу, а також: діду, сину, тату;

б)         закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи
(причому [г, к, х] чергуються із [ж, ч, ш]), деякі іменники
м'якої на -ець ([ц'] чергується із [ч]) та мішаної групи, зо-
крема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви
з основою на р, ж: друг — друже, ворог — вороже, чоловік —
чоловіче, козак — козаче, дяк — дяче, Явтух — Явтуше, Ар-
тюх — Артюше; молодець — молодче, хлопець — хлопче,
старець — старче, отець — отче, кравець — кравче; гус-
ляре, Довбуше, Лукаше, стороже, небоже, газетяре, весляре,
бетоняре, оленяре, вугляре.

Увага. Більшість назв осіб на -ець, зокрема прізвища, у Кл. в. мають закінчення -ю: іконописцю, митцю, карпатцю, американцю, уродженцю, тевтонцю, чужинцю, мічурінцю, кавказцю, доброзич­ливцю, Задніпрянцю, Вихованцю, Богомольцю, Канівцю, Лаврінцю, Юхимцю;

в)         прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев
(-єв), -ин, -ін (-їн) при звертанні мають форму як називного,
так і кличного відмінка: Лужкове і Лужков, Путіне і Пу-
тін, Савельєве і Савельєв, Кольцове і Кольцов, Вороб' їхіне і
Вороб' їхін;

географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Кракове, Мико­лаєве, Ржищеве, Жашкове, Копачеве (від Краків, Миколаїв, Ржищів, Жашків, Копачів). Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму Кл. в. мають обидва слова, хоча друге може мати й форму Н. в.: пане полковнику, добродію директоре, пане вчителю, товаришу студен­те, хоч добродію бригадире (і бригадир), пане продавцю (і продавець).

Примітка 2. У звертаннях, що складаються з імені та по батькові, загальної назви та імені, обидва слова вживаються в Кл. в.: Вероніко

Павлівно, Олегу (Олеже) Тарасовичу, Маріє Антонівно, Миколо Свиридовичу; друже Гнате, пані Юліє, колего Валерію, добродійко Ярославо, брате Василю, товаришу Вікторе.

Примітка 3. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму Кл.в. мають обидва слова, допускається також ужи­вання прізвища у формі Н.в.: пане Гризодубе (і Гризодуб), добродію Москаленку (і Москаленко), друже Паливодо (і Паливода), товаришу Зерове (і Зеров), добродію Щербаку (і Щербак), колего Рудичу (і Рудич), друже Братусю (і Братусь).

9. Чоловічі прізвища Рись і Розкіш змінюються так, як іменники чо­ловічого роду ІІ відміни відповідно м'якої та мішаної груп: Рися, Рисеві (Рисю), Рися, Рисем, при Рисеві (Рисю), Рисю; Розкоша, Розкошеві (Розкошу), Розкоша, Розкошем, при Розкошеві (Роз-кошу), Розкоше, хоч утворені вони від загальних іменників жі­ночого роду ІІІ відміни, які відмінюються інакше.

 

Множина

1.    У Н. в.:

а)         іменники твердої групи мають закінчення -и: брати, козаки,
тати, іконостаси, форзаци, карнавали, ксьондзи, каштани,
театрали.

Винятки: закінчення -і мають такі іменники твердої групи: звірі, снігурі, комарі, хабарі, друзі (в останньому слові від­бувається чергування [г] — [з']);

б)         іменники мішаної та м'якої груп мають закінчення -і (після
голосного та апострофа — -ї): репортажі, радіослухачі, про-
граші, котеджі, ковзанярі, сміттярі, зброярі; козирі, тру-
дарі, карасі, королі, ґедзі, солов 'ї, герої, краї;

в)         закінчення -а мають лише деякі іменники чоловічого роду,
частіше паралельно з -и, або ці закінчення вживаються за-
лежно від конкретного лексичного значення слова: вуси і
вуса, рукави і рукава, хліби і хліба (збірне: зернові культури в
полі), ґрунти і ґрунта (збірне), але тільки вівса;

г) іменники чоловічого роду на -ин у множині втрачають цей формант: киянин — кияни, громадянин — громадяни, прихожанин — прихожани, однополчанин — однополчани, міщанин — міщани, християнин — християни, освітянин — освітяни, але: осетини, грузини, русини.

Від іменника хазяїн у Н. в. мн. утворюються дві форми: хазяї та хазяїни.

Примітка. Якщо іменники чоловічого роду з наголосом на закін­ченні у формах множини сполучаються із числівниками два, обидва, три, чотири, то в Н. в. мн. набувають такого наголошення, як і в од­нині: яструби, яструба — два яструби, лікарі, лікаря — обидва лікарі, місяці, місяця — три місяці, пояси, пояса — чотири пояси.

У Р. в.:

а)         переважає закінчення -ів (-їв): грамів, кіловатів, омів, солда-
тів, партизанів (і партизан), вольтів, татів, помідорів, со-
лов' їв, країв, хазяїв, хазяїнів;

б)         нульове закінчення мають іменники, що втрачають формант
-ин: каторжан, молдаван, пражан, пуритан, галичан, вар-
шав' ян, росіян, але: грузинів, осетинів, русинів;

нульове закінчення мають також іменники циган, чобіт, чо­ловік (у значенні осіб);

в)         закінчення -ей характерне для іменників: гостей, коней.

У З. в. назви істот мають форму, тотожну із формою Р. в. мн., але в спеціальних синтаксичних конструкціях з обмеженою кількістю дієслів іменники на позначення осіб у З. в. мн. зберігають омо­німію з Н. в. мн.: піти в ополченці, перейти в бригадири, обрати в депутати, постригтися в монахи, мітити в лідери, висувати в доценти, податися в січовики тощо;

назви деяких свійських тварин у З. в. утворюють паралельні фор­ми, тотожні з Р. та Н. в.: доглядати коней і коні, пасти волів і воли.

В О. в. мн. закінчення -ми паралельно до -ами (-ями) мають імен­ники: гістьми (частіше гостями), кіньми (й конями), чобітьми (й чоботями, чоботами).

У Кл. в. паралельно до форми Н. в. мн. пани вживається панове.

Від власного імені Лев творяться при відмінюванні паралельні форми: Льва й Лева, Льву, Львові й Леву, Левові,... Льве й Леве тощо; загальна назва при змінюванні зберігає в корені е: лев — лева, леву, левові,... леве тощо.

У деяких прізвищах, омонімічних із загальними назвами, при сло­возміні не відбувається чергування [о], [е] з нулем звука, як у за­гальних назвах: Жнець — Жнеця, Жнецю (Кл. в. і в наступних прикладах); Швець — Швеця, Швецю; Чернець — Чернеця, Чер-нецю; Перець — Переця, Перецю; Щиголь — Щиголя, Щиголю; Шершень — Шершеня, Шершеню; проте: жнець — женця, жен­че; швець — шевця, шевче; чернець — ченця, ченче; перець — пер­цю, перцю; щиголь — щигля, щиглю; шершень — шершня, шерш­ню. В інших прізвищах чергування з нульовим звуком при відмі­нюванні відбувається: Щасливець — Щасливця, Щасливцю; Жай­воронок — Жайворонка, Жайворонку; Кривень — Кривня, Кривню; Майстер — Майстра, Майстре тощо.

При відмінюванні іменника четвер в усіх відмінках, крім Н. та З. в. одн., з'являється перед закінченням літера г (ге): четверга, четвергові, четвергом, четверги, четвергів тощо.

 

V!!. Відмінювання іменників ІІ відміни середнього роду

 

Відмінки

Однина

Множина

 

тверда

мішана

м'яка

тверда

мішана

м' яка

Н.

-е, -я

-а, (-і)

-а, (-і)

Р.

-0, (-ей)

-0, (-ей)

-0, (-ів)

Д.

 

-ам

-ам

-ям

З.

Як

у

Н. в.

Як

у

Н. в.

О.

-ом

-ем

-ем, -ям

-ами, (-има), (-ьми)

-ами, (-има)

-ями

М.

-і/-у/-ові

-і/-у

-і/-ю

-ах

-ах

-ях

Кл.

Як

у

Н. в.

Як

у

Н. в.

 

Однина

У Д. в. іменники середнього (почасти подвійного) роду із фор­мантами -к(о), -ечк(о), -ячк(о), -оньк(о) (-еньк(о)), иськ(о) ма­ють дублетні закінчення -ові та -у: янголяткові і янголятку, оле­няткові й оленятку, зерняткові й зернятку, словечкові й словечку, блюдечкові й блюдечку, горлечкові й горлечку, вареннячкові й ва­реннячку, проханнячкові й проханнячку, пір 'ячкові й пір 'ячку, кри-лонькові й крилоньку, світлонькові й світлоньку, горенькові й го­реньку, вушенькові й вушеньку, урвиськові й урвиську, зайчиськові й зайчиську, а також деякі інші іменники — назви неістот се­реднього роду: лихові й лиху, серцеві й серцю.

У М. в. іменники середнього роду мають звичайно закінчення -і (-ї): на полі, на морі, у явищі, на роздоріжжі, на колесі, на чолі, у джерелі, на деревці, на бильці, на місці, у підхмар 'ї, у заозер 'ї, у довір ї, у повір 'ї.

Більшість іменників на -к(о) мають переважно закінчення -у: на

пасмечку, на полечку, у вітаннячку, на бережку, у цідилку, у війську, на ліжку, у кухлятку, у гніздечку, на личку; проте часто паралельно функ­ціонують форми на -ові в основному в назвах істот: на соловейку (со­ловейкові), на індичатку (індичаткові), на золотку (золоткові), при орлятку (орляткові), на немовляточку (немовляточкові), при дівча­точку (дівчаточкові), на козеняточку (козеняточкові).

Якщо іменник ужито із прийменником по, то з'являється закін­чення -у (-ю): по суцвіттю, по намовлянню, по слівцю, по вітрильцю, по городищу, по урвищу, по прізвищу, по селу (і по селі), по місту (і по місті); для позначення часу вживається тільки -і: по закінченні.

В іменниках середнього роду на -к(о) у формі Кл. в. вживається закінчення -у: телятку, козенятку, малятку, хлоп' ятку, чайче-нятку, янголятку, дівчаточку, близняточку.

 

Множина

1.    У Н. в.:

а)   закінчення -а (у твердій та мішаній групах) та -я (у м'якій)

має переважна більшість іменників ІІ відміни середнього

роду: дена (від дно), плеса, рамена, дека, веретена, леза, зла, ложа, явища, сховища, сторіччя, угіддя, спізнення, намов­ляння, оголошення, піддашшя, вітрильця, яйця, кільця, моря, поля, віяльця, покривальця;

б)         від іменників небо, чудо творяться форми небеса, чудеса;

в)         закінчення -і мають іменники: очі, плечі, уші (частіше вуха).

Примітка. Якщо іменники середнього роду з кореневим наголо­сом в однині та флексійним (на закінченні) у множині сполучаються із числівниками два, обидва, три, чотири, то в Н. в. мн. вживаються з та­ким наголосом, як і в однині: дива, дива — два дива, слова, слова — оби­два слова, місця, місця — три місця, поля, поля — чотири поля. І навпа­ки, коли в однині флексійне наголошування, а в множині — кореневе, то такі іменники середнього роду, сполучаючись із указаними числів­никами, у Н. в. мн. мають наголошене закінчення: кільця, кільця — два кільця, ядра, ядра — обидва ядра, рядна, рядна — три рядна, стебла, стебла — чотири стебла.

У Р. в. переважає нульове закінчення (при цьому між двома кін­цевими приголосними може з'являтися голосний [о] або [е]): до­літ, кіл, решіт, чіл, озер, марев, піддаш, роздоріж, облич, ва­гань, весіль, кілець, серць (і сердець), грон, джерел, пер, плес; ден (від дно), вікон, весел, ребер, полотен, відер, яєць, ремесел, зол, во­локон, болітець. Подвоєння однакових букв не відбувається, м'я­кий знак пишеться лише після д, т, з, с, ц, л, н; після букв на по­значення шиплячих м' який знак не вживається.

Невелика кількість іменників середнього роду має закінчення -ів: полів (рідше піль), морів, відкриттів, почуттів, життів, подвір 'їв, по­вір 'їв, верхів 'їв, міжгір 'їв, сузір 'їв, прислів 'їв, вим 'їв, тім 'їв. Перед за­кінченням -ів подвоєння букв на позначення приголосних зберігається.

Закінчення -ей мають: очей, плечей (і пліч), ушей (переважно вух).

Від іменників око, плече, вухо в О. в. творяться форми: очима, пле­чима, ушима (частіше вухами).

Закінчення -ми паралельно з -ами мають такі іменники середнього роду: коліньми, колісьми, крильми.


4. Іменники тім 'я і вим 'я, що в основному відмінюються подібно до слова життя, у Р., Д., М. в. одн. можуть мати дублетні форми із суфіксом -ен-: тімені, вимені.

Однина

У Н. в. перед нульовим закінченням м'який знак пишеться піс­ля букв д, т, з, с, ц, л, н: повідь, лють, мазь, вісь, міць, сіль, гусінь; після букв на позначення губних, шиплячих та р м'який знак не пишеться: Об, Перм, любов, кров, верф, фальш, нехворощ, дрож, подорож, картеч, Січ, суміш, Богоматір.

В О. в. перед закінченням -ю:

а)         відбувається подвоєння букв на позначення зубних (після
яких у Н. в. пишеться м'який знак) та шиплячих у позиції
між двома голосними: міддю, памороззю, сталлю, суттю,
блакиттю, повіддю, осінню, молоддю, даллю, сутінню, піч-
чю, річчю, галиччю, тушшю, сумішшю, подорожжю;

б)         подвоєння зазначених літер не відбувається, якщо перед за-
кінченням є збіг приголосних (крім сполучення [р + губ-
ний]): прихильністю, жовчю, нехворощю (щ — [шч]), ста-
течністю, чвертю, честю, місцевістю, шерстю, фальшю,
Керчю, цікавістю, свіжістю;

в) після букв на позначення губних та р ставиться апостроф: любов 'ю, кров 'ю, верф 'ю, Перм 'ю, Об 'ю, матір 'ю, кіновар 'ю, Богоматір 'ю.

3.    У Кл. в. іменники мати та Богоматір мають форми, тотожні з Н. в. Множина

В О. в. паралельно з костями вживається кістьми.

Іменник мати в непрямих відмінках приймає суфікс -ер- (-ір-), у Р. і З. в. мн. має закінчення -ів: матір, матері, матір'ю, мате­рів, матерям, матерями, при матерях.

Примітка:

а)         сполучаючись із числівниками дві, обидві, три, чотири, сло-
во мати в Н. в. мн. має наголос, як у формі Р. в. одн.: матері,
матері — дві матері;

б)         у сполученні з деякими дієсловами в З. в. іменник мати збі-
гається із формою Н. в. мн.: годитися в матері, готуватися
в матері.

 

ІХ. Відмінювання іменників IV відміни

У таблиці подано буквене значення словозмінних суфіксів та за­кінчень іменників ІУ відміни, що приймають суфікси -ат- (-ят-).

 

 

Однина

Множина

Відмінки

з основою на

з основою на

з основою на

з основою на

 

нешиплячий

шиплячий

нешиплячий

шиплячий

Н.

-ята

-ата

Р.

-яти

-ати

-ят

-ат

Д.

-яті

-аті

-ятам

-атам

З.

Як у

Н. в.

Як у Н.

або Р. в.

О.

-ям

-ам

-ятами

-атами

М.

-яті

-аті

-ятах

-атах

Кл.

Як у

Н. в.

Як у

Н. в.

 

Однина

1.    В О. в. одн. вживається форма без суфікса -ат- (-ят-): дитям, ру­ченям, коліщам, лошам.

Іменники ім' я, плем' я, сім' я (уживається лише в однині), що при відмінюванні приймають суфікс -ен-, відмінюються так (іменник пле-м' я змінюється, як іменник ім' я):

 

Відмінки

Однина

Множина

Н.

ім 'я

сім 'я

імена

Р.

імені, ім 'я

сімені, сім 'я

імен

Д.

імені

сімені

іменам

З.

ім' я

сім' я

імена

О.

іменем, ім' ям

сім' ям

іменами

М.

в імені

в сімені

в іменах

Кл.

ім' я

сім' я

імена

Примітка. Але в Р. в. одн. тільки: виступати від імені кого (чого), школа імені кого (чого); в О. в. одн. — діяти іменем кого (чого).

 

Х. Відмінювання множинних іменників

У Н. та Кл. в. множинні іменники мають закінчення:

а)         -и: окуляри, збори, шахи, обжинки, висівки, джинси, брюки,
терези, канікули, кошти, обценьки, проводи, обійми, фінанси,
духи, пересміхи, Суми, Кобеляки, Перемишляни, Лубни;

б)         -і (після голосного    ї): радощі, дебрі, пасатижі, хвастощі,

солодощі, двері, мощі, гроші, гуслі, граблі, Чернівці, Підгірці, помиї, хімікалії, вакації, перебої, устої, Гімалаї, Піренеї;

в)         -а (зрідка -я): письмена, ворота, надра, ясла, уста, ясна, вінця.

У Р. в. вживаються закінчення:

а) -ів (-їв): граблів (і грабель), обценьків (і обценьок), штанів, ковзанів, джинсів, дріжджів, прянощів, сходів, шахів, ласо­щів, Жигулів, перебоїв, устоїв, Гімалаїв;

б)         нульове: вил, письмен, воріт, посиденьок, витребеньок, коно-
пель, лещат, вінець, ясел, ясен, Ромен, Лубен, Сум, Карпат,
ночв (частіше ночов);

в)         -ей: дверей, мощей, саней, сіней, дітей, гусей, людей, дверей,
грошей.

У Д. в. вживаються:

а)         закінчення -ам після твердого приголосного, коли в Н. в.
іменники мають закінчення -и, -а чи -і (після шиплячого): ви-
лам, воротам, сходам, сутінкам, входинам, шахам, в 'язам,
пересміхам, пустощам, веселощам, радощам, гордощам, яс-
лам, яснам, штанам (і штаням).

Винятки: гусям, дітям, людям, курям, саням, сіням;

б)         -ям після голосного та м'якого, коли в Н. в. іменники закін-
чуються на -і (-ї), -я: вінцям, дверям, помиям, перебоям, гра-
блям, коноплям.

У З. в. назви деяких свійських птахів мають паралельні форми: пасти гусей і гуси, курей і кури. У сполученні з деякими дієсло­вами назви осіб у З. в. мають форму, тотожну із Н. в.: виходити в люди.

В О. в. іменники, що в Р. в. приймали закінчення -ей, мають -ми:

дітьми, людьми, гусьми, сіньми, саньми, курми, дверми (і две­рима), грішми (і грошима), ворітьми (і воротами), штаньми (і штанами, рідше — штанями).

У М. в. фіксуються дублетні форми: на штанах (рідше — на штанях), на воротах (рідше — на воротях).

 

Вправа 80

Визначте рід, відміну та групу відмінювання іменників (де це можливо).

Іменники І відміни поставте у формах орудного, місцевого, клич­ного відмінків однини та родового множини; іменники ІІ відміни — у формах родового, давального, орудного, кличного відмінків однини та називного множини; іменники ІІІ відміни — в орудному та кличному

однини; іменники IV відміни — у родовому, орудному, місцевому однини та називному множини. Поясніть вибір відмінкових закінчень та змі­ни голосних і приголосних, що відбуваються перед ними.

Круча, добродій Ілля, явище, звір, глазур, журі, стаття, юність, Тараща, сім'я, ртуть, сім'я, колега суддя, доброзичливець, соменя, жовч, дівча, розкіш, тесляр, пуща, акція, снігур, нехворощ, межа, Ганнуся, емаль, Євпраксія, скляр, втеча, суцвіття, мережа, інтерв'ю, товариш інженер, Перм, сторіччя, муляр, перемога, гниль, байкар, веремія, Керч, гуща, швагер, шоу, вежа, мати, Сєдих, річ, зайчатко, любов, письменник Гончар, мелодія, вихор, тьмяність, табу, страй­кар, море, комар, посміховище, лінощі, п' ятниця, ювіляр, маля, оже­ледь, верф, Вітчизна, ніч, Синюха, бідолаха, дідусь гончар, кіновар, гульвіса, ім'я, яєчня, фантазер, рикша, стать, ковзаняр, зайча, се­кретар, Дженет Джексон, шофер, рученя, ґедзь, радіослухач, сонце, віддаль, рись, Олег Рись, пан (пані) Женя, Ольга Рись.

Буревій, пасіка, кутюр'є, кравець, практикантка, маляр, па­совище, автородео, кучер (волосся), Марко, леді, Рось, сопілкар, душа, оленя, надія, Твер, мадяр, малятко, монастир, рішучість, шахи, пісня, янтар, деревце, пташа, туш (музичний твір), міськрада, п'ядь, колега професор, вітрильце, фірма, родео, квітникар, книгар­ня, подорож, пейзаж, колібрі, столяр, серце, лабораторія, Пушкін (місто), Пушкін (чоловіче прізвище), кучер (візник), крапля, кров, слівце, рілля, коліща, Об, жнець, конвалія, терпкість, фламінго, плем'я, товариш Вихованець (чоловіче прізвище), обценьки, туш (фарба), плащ, дівчисько, чау-чау, вістря, хмарище, колега Швець (чоловіче прізвище), онуча, тесля, пан Ігор, Марія Коваленко, бе­тоняр, швець, фрау, дівчатко, Кандалакша, какаду, добродій Лазар, цеце, дядько бригадир.

 

Вправа 81

Прочитайте вірші, визначте, у яких відмінках ужиті іменники. Вивчіть поезії напам 'ять, щоб не плутати відмінкові форми.

 

 

 

І.    Це ж як вірш!

Є ще люди сонні, наче сови, а глухі до слова — це найгірш. Ти до рідної прислухайсь мови, прокажи відмінки — це ж як вірш!

 

Називний питає: хто ти? що ти? Хоче він про наслідки роботи і про тебе чути лиш похвали, щоб тебе як приклад називали.

 

Родовий доскіпує свого -хоче знати він: кого? чого? І про тебе знать, якого роду, що немає роду переводу.

Все давальний дасть — не жаль йому, але хоче знать: кому? чому? Знать про тебе, гожого на вроду, що даєш і ти свому народу?

У знахідного свої потреби: він — кого? і що? — питає в тебе. І кого всі ми за друзів маєм, і що друзі роблять нам навзаєм?

 

А орудний хоче знать: ким? чим? У труді орудуй разом з ним. Хоче знать: що здатний ти утнути? Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

 

А місцевий — де? В якому місці? Хочеш знати — у селі чи в місті? Кличний закликає всіх навколо: гей, Іване, Петре чи Миколо, ви не будьте сонні та байдужі -у житті нема нічого згірш.

Рідна мова! В ній слова — як ружі, а самі відмінки — наче вірш. (Д. Білоус).

 

 

ІІ.   Слова покличні — прості й величні

 

Дивися — в кличнім простім відмінку: «Ой не стелися, зелен барвінку...»

І так сердечно і так ласкаво -Наталю, Лесю а чи Любаво!

 

 

Одвертий кличний — немов дитинний, До зборів, сходки відкрито й радо музичний, зичний та ще й гостинний.    — чи товариство, а чи громадо.

 

Вживеш ти усно чи на папері -мов у світлицю відчиниш двері.

 

Звертання щире, душевне, щедре -Василю, Павле, Іване, Петре.

А найсвятіше душі приємне -моя Вкраїно, кохана земле,

 

ти, сивий Дніпре, і ти, Дунаю, -миліших серцю звертань не знаю. (Д. Білоус).

 

 

 

Вправа 82

Подані слова поставте в родовому відмінку однини, поясніть ви­бір закінчень за допомогою правил. У важких чи сумнівних випадках скористайтесь орфографічним словником.

Як називаються пари слів у лексикології, подані в завданні II та III? Порівняйте закінчення родового відмінка однини в цих парах.

 

Факультет, тюлень, бісер, аналіз, азарт, ліхтар, стандарт, ясен, ква­драт, акорд, штурм, спеціаліст, ураган, єгер, радіус, розгін, набат, ка­штан, мінор, гопак, мажор, Дністер, джаз, гість, буран, блюз, пластир, борщ, Дід Мороз, мороз, холод, джміль, шелест, овес, дециметр, шрам, займенник, крик, Псалтир, піаніст, Степний Яр (село), голод, декан, гар­мидер, Донець (річка), сміх, якір, вітер, відсоток, сегмент, талант, вед­мідь, абзац, капіляр, відмінок, добуток, присудок, школяр, граніт, бі­бліотекар, хокей, край, хабар, панцир, візир, дьоготь, вальс, мікроб, тро­лейбус, кришталь, серпень, Нью-Йорк, гіпс, Памір, дзвоник, Париж, Ін­гул, інвентар, вокзал, Новий Шлях (село), Буг, тягар, гурт, Дунай, вар­вар, млин, штаб, романтизм, географ, сквер, садок, сад, окунь, чер­вінець, бетон, батон, десяток, вересень, мільярд, погріб, філолог, четвер.

Куліш (чоловіче прізвище), куліш (страва); Зелений Барвінок (село), зелений барвінок (рослина); Арканзас (штат), арканзас (міне­рал); Амур (річка), амур (риба); Галас (прізвище), галас (крик); Лебідь (сузір'я), лебідь (птах); Антрацит (місто), антрацит (корисна копалина); Юпітер (планета), юпітер (прилад); Адоніс (планета), адоніс (рослина); Лабрадор (півострів), лабрадор (мінерал); Кисіль (чоловіче прізвище), кисіль (страва); Водолій (сузір'я), водолій (особа); Меркурій (планета), меркурій (ртуть); Циган (кличка кота), циган (національність); Курган (місто), курган (насип); Динар (кличка собаки), динар (грошова оди­ниця); Манчестер (місто), манчестер (тканина); Прут (річка), прут (ло­зина); Ньюфаундленд (острів), ньюфаундленд (порода собаки); Чер­нець (чоловіче прізвище), чернець (монах); Лев (власне ім'я), лев (тва­рина); Уран (планета), уран (хімічний елемент); Дон (річка), дон (ша­нобливе звертання до особи); Агул (річка), агул (одна з народностей Дагестана); Мускат (кличка собаки), мускат (вино); Сокіл (чоловіче прізвище), сокіл (птах); Бар (місто), Бар (річка), бар (кав' ярня).

ІІІ. Стан (у техніці), стан (в інших значеннях); буряк (один корінь), буряк (збірне); апарат (пристрій), апарат (державна установа); бліц (фотолампа), бліц (шахова партія); штоф (тканина), штоф (пляшка); елемент (у конкретному значенні), елемент (в абстрактному значен­ні); ірис (оболонка ока), ірис (рослина); шпик (сало), шпик (шпигун); лексикон (книжка), лексикон (запас слів); скат (похилий спуск), скат (риба); магазин (пристрій), магазин (крамниця); бал (одиниця виміру), бал (танцювальний вечір); екіпаж (коляска), екіпаж (команда); рокер (у фігурному катанні), рокер (мотоцикліст); корч (пень), корч (судома); курай (музичний інструмент), курай (рослина); авторитет (значення, вплив), авторитет (про особу); образ (ікона), образ (обличчя, художній засіб, тип тощо); ячмінь (хвороба), ячмінь (злак); детектив (агент), де­тектив (твір); джин (дух), джин (спиртний напій); рак (хвороба), рак (тварина); Розлуч (село), Розлуч (гора); Хорол (місто), Хорол (річка); Аоминь (півострів), Аоминь (країна), Аоминь (місто); Люб'язь (озеро), Люб'язь (село); Гамбурґ (область, земля), Гамбурґ (місто); Кабул (річ­ка), Кабул (місто); Квебек (місто), Квебек (провінція); Мозамбік (кра­їна), Мозамбік (місто).

 

Вправа 83

Поставте іменники в родовому та орудному відмінках, які осо­бливості спостерігаються при відмінюванні множинних іменників.

Лубни, роковини, Піренеї, двері, люди, сани, терези, ночви, Ром­ни, гордощі, джинси, гроші, граблі, витребеньки, ясла, кури, нетрі, во­рота, Чернівці, Черкаси, окуляри, вибори, Карпати, діти, гуси, дебати, заручини, фінанси, шахи, духи, макарони, переговори, Афіни, Ясси, харчі, вила.

 

Вправа 84

Перепишіть речення, підкресліть іменники, виділіть їх закінчен­ня, визначте, у якому відмінку та числі вони вжиті. Як впливають на вибір закінчення рід, відміна та група іменників?

І. 1. Й воно, прожите життя, це також отой літній сад на схилі гори, літній сад, що тягнеться до вічного неба липою й тополею, грушею і яблунею, що обвисає гронами калини, що тішиться каштаном, що ра­дується ліщиною, вишнею, черемхою... (Є. Гуцало). 2. З багаття ко­хання вірність, Мов кінь стриножений, п'є (В. Малишко). 3. Дорогий Ванечко! Любий, милий, кровиночко моя! Пишемо ми з Марією цього листа, а за слізьми світа білого не бачимо (В. Логвиненко). 4. Товаришу гвардії майор, а як залізничні колії? — запитує хтось із бійців (О. Гон­чар). 5. — Добридень, отче Харитоне! — гукнув з воза веселий Млин-ковський таким здоровим та хрипким басом, як з порожньої бочки, наче в його в горлі струни порвались (І. Нечуй-Левицький). 6. А ска­жіть, пане сержанте, коли можна знати, за ким [кого] ви шукаєте? (Ми­рослав Ірчан). 7. Півпарубка перевів подих, а потім уже через шпарку в дверях взявся розглядати подвір'я (Є. Гуцало). 8. Хотів крикнути, за­перечити: «Тату!» — але батько тільки цитьнув, як кошеняті, і знову дав волю своїм громам-блискавицям, вже й сина ліпив до тих плюндва-чів із раднаргоспу, хочете, мовляв, ще одним ГЕСом галасу наробити, а плавні та Скарбне хіба вам болять? (О. Гончар). 9. Мій Києве — сто­лице братства горда, звідціль проріс наш гордий родовід, а всі загарб­ники, напасники і орди кістьми лягли біля твоїх воріт (В. Крищенко).

10.       Коли крізь розпач випнуться надії І загудуть на вітрі степовім, Я
тоді твоїм ім'ям радію І сумую іменем твоїм (В. Стус). 11. — Я бачив
газетярів, що в своїх газетах кидали громи на донощиків (І. Франко).
12. — І я, лоцманський парубійко Гаврош Чумачок, стаю тим часом ін-
женером Гаврилом Петровичем Чумаченком (О. Гончар).

11.       1. Замовкла муза на півслові І тихо додала в кінці: — Все почина-
ється з любові На злім і добрім світі цім. (В. Малишко). 2. І я шарп-
нулась гіллям, коренем, І вивільнила двійко рук, Й худеньким тілом,
наскрізь зболеним, Зірвала з пліч собі кору (О. Слоньовська). 3. Маріє
Антонівно, я завжди пам'ятатиму вашу мудру науку (Ю. Яновський).
4. — А ми здавна альпіністи, товаришу Хаєцький, — сказав Воронцов,
крокуючи поряд з бійцем. — Ми альпіністи з часів Суворова (О. Гон-
чар). 5. «Ей, старосто Кричевський! Чи не можна б мені пана Хмель-
ницького забрати.» (Народна дума). 6. Кинь, добродію, неробство,
Дорожити варто днем (Г. Сковорода). 7. «Гей, дівко-бранко, Ма-
русю, попівно Богуславко! Почім ми можем знати, Що в нашій землі

християнській за день тепера?..» (Народна дума). 8. Товаришу капітан медичної служби, галюцинації можуть бути від такої рани, як у мене? (О. Коломієць). 9. «Ей, куме, куме Барабашу, гетьмане молодий! Як бу­деш ти мені сими словами досаждати, Да вже не зарікаюсь тобі з пліч, як галку, голову зняти...» (Народна дума). 10. Пане Фредерику, Я знаю, що ні вітру, ні саней, Ані коня немає в вашім вальсі, Що все це — тіль­ки вигадка моя (М. Рильський). 11. Усі погляди прикуті до Пакришня, як до Сеспеля, якого оце вперше після запалення легенів вивів у світ його брат Федір (Ю. Збанацький). 12. Майнули в пам'яті Леонідові трагічні картини херсонського відступу минулого літа (О. Гончар). ІІІ. У § 54 відшукайте текст «Невичерпна духовна скарбниця», ви­конайте завдання, аналогічне до І.

 

©& — Як звешся, хлопчику?

Я не знаю.

А як же тебе кличуть удома?

Батько каже: шибенику; мама — збитошнику; баба — опри­шку; дід — розбійнику, а тітка — люципере.