§ 24. Передача слов'янських власних назв українською мовою

І. Передача російських власних назв українською мовою

І.    Російська буква е в українських відповідниках передається:

1.    Буквою е після приголосних: Кузнецов, Лермонтов, Державін, Александров, Венгеров, Веселовський, Озеров, Петров, Степанов,

 

Федін; Бездна, Верхоянськ, Воронеж, Зеленодольськ, Новочер­каськ; Ветлуга, Лена, Нева, Онега, Пенза. 2.    Буквою є:

а)         на початку слова: Євдокимов, Єгоров, Євтушевський, Єлан-
ський, Єршов, Єрошкін, Єпіфанов; Єнісей, Єйськ, Єкатерин-
бург, Єлець;

б)         у середині слів після голосного та при роздільній вимові піс-
ля приголосного (тобто після апострофа чи м'якого знака):

Бердяев, Буераков, Вересаев, Гуляев, Достоєвський; Аляб 'єв, Афанасьев, Григор'ев, Євгеньева, Зинов'ев; Єгор'евськ, Кол­гуев, Посьет;

в)         після приголосних (за винятком літер на позначення ши-
плячих звуків ж (же), ч (че), ш (ша), щ (ща), а також р (ер) і
ц (це)) у суфіксах -єв, -єєв: Ломтев, Медведев, Алексеев, Ве-
денеев, Гордеев, Матвеев, Менделеев; Лежнево, море Лапте-
вих, але: Плещеев, Подьячев, Нехорошев, Бестужев, Тютчев,
Андреев, Лазарев, Писарев, Рум 'янцев, Мацеев; Плещеево,
Ржев, мис Рум 'янцева;

г)         коли російській літері е кореня відповідає в українських ана-
логічних загальних назвах і, що не чергується з [е] у від-
критому складі, тобто походить з давньої літери Ъ (ять):
Белінський, Белов, Белий; Белгород, Белово, Белорецьк
(рос. — белый; река, укр. — білий, білого; ріка, рікою), Зве-
рев (рос. — зверь, укр. — звір, звіра), Серов (рос. — серый,
укр. — сірий, сірого), Мещанінов (рос. — мещанин, укр. —
міщанин, міщанином), Репін (рос. — репа, укр. — ріпа, рі-
пою), Твердохлебов (рос. — хлеб, укр. — хліб, хліба), Лесков,
Леснов (рос. — лес, укр. — ліс, лісу), Местечкін (рос. — мес-
то, укр. — місце, місцем), Пешковський (рос. — пешком,
укр. — пішки), Столетов (рос. — лето, укр. — літо, літа
(застар. рік)); Бежецьк (рос. — бежать, укр. — бігти, бі-
гають), Благовещенськ (рос. — весть, укр. — вість, вістю),
Железноводськ (рос. — железо, укр. — залізо, залізом), Оре-
хово-Зуево (рос. — орех, укр. — горіх, горіха).

Примітка 1. Якщо в українській мові [і] чергується з [е], то в укра­їнському відповіднику власної назви пишеться е: Лебедев (рос. — ле­бедь, укр. — лебідь, лебедя), Каменев (рос. — камень, укр. — камінь, каменя), Хмельов (рос. — хмель, укр. — хміль, хмелю) тощо.

Примітка 2. У географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською загальною назвою, така бук­ва е передається через і: Арабатська Стрілка, річка Біла, озеро Біле, Вітка, Лісна, Негоріле, Піщане, Сінне, Сірий мис, Біловезька Пуща, Цілиноград і под.

Російська буква ё передається:

 

Сполученням йо на початку слова, у середині після голосних, а також після б (бе), п (пе), в (ве), м (ем), ф (еф), після букв, що по­значають шиплячі, коли ё позначає звукосполучення [й+о]: Йол-кін, Бугайов, Нейолов, Окайомов, Воробйов, Соловйов, Ручйов; Йолкіно, Соловйово.

Через ьо в середині слова після приголосних, коли ё позначає спо­лучення м' якого приголосного з [о]: Алфьоров, Верьовкін, Дьор-нов, Корольов, Новосьолов, Семьоркін, Тьоркін, Найдьонов; мис Дежньова, ріка Оленьок.

Примітка. Але в прізвищах та географічних назвах, утворених від спільних для української й російської мов імен чи загальних назв, пи­шеться е: Артемов, Семенов, Федоров; Березіно, річка Березова, Орел.

Через о після шиплячих під наголосом: Грачов, Лихачов, Пугачов, Хрущов, Горбачов, Щипачов, Щокін; Сичовка, Рогачово, Щокіно, Жолча (рос. Жёлча).

Російська буква и передається:

1. Літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і [ц]): Ігнатов, Ісаев, Ігнатьев; Гагарін, Мілютін, Кірсанов, Ба-гіров, Мічурін, Пушкін; Ігарка, Іжевськ, Іркутськ, Ільмень, Ін­дигірка, Іртиш; Бородіно, Ольгіно, Білібіно, Воткінськ, Кінешма, Челябінськ, Двіна, озеро Селігер; а також у кінці географічних назв: Поті, Сочі.

Літерою ї після голосного й при роздільній вимові після приголо­сних (тобто після м'якого знака та апострофа): Воїнов, Ізмаїлов, Ільїн, Гур 'їн; Троїцьк, Ільїнка, Ананьїно, Мар 'їно.

Літерою и:

а)         після букв, що позначають шиплячі (ж (же), ч (че), ш (ша),
щ (ща)), та ц (це) перед наступними приголосними: Пущин,
Чичиков, Житков, Шишкін, Щипачов, Гаршин, Гущин, До-
рожин, Лучин, Щиглов, Цецилін; Чита, Тушино, Жигалово,
Жила Коса, Ачинськ, Чирчик, Єгоршино, Ішим, Камишин,
Щигри, Цимлянськ;

б)         у власних назвах, утворених від людських імен та загальних
назв, спільних для української та російської мов, у тому чис-
лі й географічних назвах, утворених від загальних назв та
імен із суфіксами -ин, -инськ: Тихомиров (бо тихий і мир),
Борисов (бо Борис), Кисельов (бо кисіль), Митрофанов (бо
Митрофан), Титов, Сидоров, Липецьк, Ботвинник, Ва-
вилонський, Виноградов, Данилов, Никифоров (бо Никифор,
хоч існує і Ничипір), Кантемир, Кирилов (рос. Кирила і Ки-
рилл), Миронов, Мишкін, Одинцов, Пивоваров, Пиляев, Тимо-
феев; Гаврилово, Дмитров, Михайловське, Синельникове,
Кисловодськ; Березина, Гусине Озеро, Дудинка, Жабинка,
Карпинськ, Крутинське, Правдинськ.

Примітка 1. Якщо для прізвищ чи географічних назв вихідними є імена, відмінні від українських, то ці власні назви передаються за­собами української графіки відповідно до вимови в російській мові (тобто з і): Нікітін, Ніколаєв, Філіппов; Ніколаєвськ-на-Амурі; як виняток, назва українського міста Миколаїв російською пере­дається як Николаев.

Примітка 2. І зберігається, якщо прізвища та географічні назви утворені від людських імен, які в українській пишуться через і: Леонідов; Леонідово;

в)         у префіксі при-: Прибилкін, Привалов, Пришвін; Прикумськ,
Приволжя, Примор' я;

г)         у суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ищ-: Новиков, Мечников, Голиков,
П' ятницький, Станюкович, Радищев, Крутиков, Григорович,
Кулинич, Трублаевич, Голицин, Палицин, Татищев; Зимов-
ники, Бронниці, Котельнич, Митищі, Тупик, Боровичі, Оси-
повичі, Углич, Гливиці, озеро Колвицьке, Луховиці, Ртищево;

ґ) у складних географічних назвах, де и — сполучний голосний: Владивосток, Владимир, П' ятигорськ, Семипалатинськ;

д)         у закінченні географічних назв, уживаних у формі множини,
якщо в російській мові тверда основа: Березники, Валуйки,
Горки, але: Жигулі (бо в російській мові в цьому слові м'яка
основа);

е)         у словах Сибір, Симбірськ та похідних від них, наприклад:
Новосибірськ.

Російська буква ы передається українською літерою и: Кру­тих, Рибаков, Циганков, Чернишов; Викса, Витегра, Сизрань, Чебок­сари, Сиктивкар, Шахти.

Російська літера э передається через е: Еренбург, Ейзенштейн; Ельбрус, Емба (річка).

У словах Росія, російський, Білорусія, білоруський не подвоюєть­ся буква с (ес).

Прізвища та географічні назви з прикметниковими закінчен­нями передаються так:

 

У прізвищах закінчення -ый через -ий; -ий після твердого при­голосного — через -ий; після м'якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через -а, -я: Белий, Горький, Крайній; Бела, Горова, Крайня. Закінчення -ой передається через -ой: Донськой, Полевой, Толстой, Руцькой.

У географічних назвах закінчення -ый, -ой — через -ий; -ий після твердого приголосного — через -ий, після м'якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через -а, -я; -ое, -ее — че­рез -е, -є: Грозний, Становий (хребет), Великий Устюг, Оленій (острів), Лиха, Нижня Тунгуска, Чусова, Благодарне, Бологе, Май-ське, Покровське, Углове.

Російські назви з кінцевими -ово, -ево та -ино передаються че­рез -ово, -єво та -іно(-їно), після шиплячих — -ино: Внуково, Оре­хово-Зуево, Бородіно, Мар 'їно, Пушкіно, Єгоршино, Рощино.

Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передають­ся через і: Нові Ключі, Карські Ворота, Чисті Пруди.

 

Апостроф:

 

Пишеться після букв на позначення губних, задньоязикових та [р] перед я, ю, є, ї: Прокоф 'ев, Аляб 'ев, Ареф 'ев, Водоп 'янов, В 'я-земський, В' яльцева, Григор' ев, Захар' їн, Луб' янцев, Лук' янов, По­м 'яловський, Рум 'янцева, Юр 'ев, П 'ятницький; Нев 'янськ, В 'ят-ка, В'язники, Дем'янськ, Прокоп'евськ, П'ятигорськ, Ак'яр, Аму-дар' я, Гур' ев.

Не пишеться перед йо: Воробйов, Соловйов; Муравйово.

Не пишеться, коли я, ю позначають сполучення м'якого приголо­сного з [а, у]: Бядуля, Пясецький, Рюмін; Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

М'який знак:

 

Пишеться після букв на позначення м' яких приголосних д (де), т (те), з (зе), с (ес), ц (це), л (ел), н (ен):

а)         перед я, ю, є, ї: Дьяконов, Васильев, Ананьїн, Панкратьев,
Третьяков, Полозьев, Саласьев, Ульянов, Ільюшин; Арсеньево,
Усолье;

б)         перед приголосними: Вольнов, Коньков; Клязьма, Лисьва,
Льгов;

в)         у кінці слова: Лось, Соболь; Нахічевань, Тянь-Шань.

Не пишеться, коли я, ю позначають сполучення м' якого приголо­сного з [а, у]: Зябрев, Ляпунов, Цявловський, Тюменев; Аляска, Че­лябінськ, Тюмень.

Після букви на позначення твердого кінцевого приголосного звука [ц] у прізвищах та географічних назвах російського походження в українській мові пишеться м'який знак, зокрема в суфіксі -ець: Глуховець, Скиталець; Олонець, Повенець, Череповець. Примітка. У кінці неслов'янських прізвищ та географічних назв

після ц (це) м'який знак не пишеться: Клаузевіц, Лівшиц, Моріц; Суец.

Пишеться в суфіксах -ськ-, -цьк- відповідно до російських -ск-, -цк-: Луговськой, Баратинський, Трубецькой, Полоцький; Братськ, Брянськ, Курськ, Кузнецьк, Троїцьк.

М'який знак не пишеться перед літерами на позначення шипля­чих приголосних звуків: Меншов, Меншиков (пор.: рос. Меньшов, Меньшиков).

 

Передача російських прізвищ та географічних назв українською мовою

 

Рос.

буква

Позиція літери в слові

Укр.

буква

Російська власна назва

Українська власна назва

Е

після букв на познач. приголосних

Е

Лермонтов, Воронеж

Лермонтов, Воронеж

Е

після ж, ч, ш, щ, ц, р у суф. -ев, -еєв

Е

Тютчев, Муромцев, Писарев, Плещеево, Ржев

Тютчев, Муромцев,

Писарев, Плещеєво, Ржев

Е

на початку слів        Є     Егоров, Енисей   Єгоров, Єнісей

Е

у середині слів після букв на позначення голосних, після апострофа та ь

Є

Гуляев, Колгуев, Алябьев, мыс Румянцева, Егорьевск

Гуляєв, Колгуєв, Аляб 'єв, мис Рум 'янцева, Єгор 'євськ

Е

після букв на познач. приголосних, крім шиплячих, р і ц, у суф. -єв, -єєв

Є

Медведев, Гордеев, Лежнево, море Лаптевых

Медведєв, Гордєєв, Лежнєво, море Лаптєвих



 


II. Передача інших слов'янських назв українською мовою

Українською буквою е передаються: польські іе, болгарська та сербська е, чеські е, ё після приголосних: Белич, Броневський, Веслав, Залеський, Мечислав, Міцкевич, Крлежа, Ботев, Кара-велов, Мічатек, Скерлич, Недич, Седлачек, Бевк, Левстик, Гвез-дослав, Сенкевич, Сераковський, Ценкий, Чапек.

Польське сполучення літер іо передається:

а)         через йо після б (бе), п (пе), в (ве), м (ем), ф (еф): Голембйов-
ський, Пйотровський, Мйодович;

б)         через ьо після м'яких приголосних: Аньолек, Генсьорський,
Козьолецький.

У південно-слов' янських власних назвах (болгарська, ма­кедонська, сербська, хорватська, словенська мови) буква и (ла­тиною — і) передається через и: Величков, Єлин-Пелин, Филипов, Миладинов, Прличев, Скерлич, Давичо, Гундулич, Зринський, Се-лишкар, Левстик, Житков, Христов, Караджич, Милетич, Радич, Ягич; але через ї після голосного: Раїч, Стоїч; а на початку сло­ва — через і: Ікономов, Ілієв, Івич, Ігнатович.

У польських, чеських і словацьких прізвищах і передається:

а)         через і на початку слова та після приголосного: Івашкевич,
Зволінський, Лінда, Міцкевич, Індра, Єдлічка, Мічатек, Ду-
ніковський, Норвід, Щецін, Гавлічек, Сабіна, Мінач, Понічан,
Тімрава;

б)         через и після букв, що позначають шиплячі звуки (ж (же), ч
(че), ш (ша), щ (ща)) і в суфіксах -ик-, -ицьк-, -ич(-евич,
-ович): Пшибишевський, Гощинський, Івашкевич, Конопниць-
ка, Жижка, Сладкович, Тренчин, Бжозович, Козицький, Ко-
перник, Шимчак, Гавлик, Міклошич, Фучик.

Через и передаються польська, чеська, словацька літера у (ла­тиною): Брандис, Пшибось, Виспянський, Тил, Мисливечек, Ша-фарик, Масарик, Пташинський.

Білоруські прізвища передаються за традицією наближено до української вимови: Журавський, Богданович, Короткевич, але близько до білоруського звучання: Бядуля, Янка Купала, Цьотка, Колас, Самуйльонок і под.

Польські носові а, е в прізвищах та географічних назвах переда­ються:

а)         сполученням літер ом, ем перед губними приголосними:
Домбровський, Заремба, Кемпа; Домброва, Дембиця;

б)         сполученням літер он, ен перед іншими приголосними: За-
йончек, Пайонк, Пйонтек, Свьонтек, Венгжинович, Єндри-
ховський, Свенцицький; Конт, Ченстохова.

Слов'янські власні назви прикметникового походження оформ­люються так, як українські прикметники, при цьому словотворчі форманти -ськ(ий), -цьк(ий), -дзьк(ий), що постали на місці

-ск(і), -цк(і), -8к(і), -ск(і), -dzk(i), -зк(у), -ск(у), пишуться з м'я­ким знаком, перед цими суфіксами м'який знак пишеться лише після л (ел): Гомулицький, Городецький, Грудзький, Завадський, Смирненський, Раковський, Конеський, Црнянський, Рачкий, Джальський, Пшибильський, Залеський, Яблонський, Красицький, Палацький, Каменський, Тайовський, Барт-Цішинський.

В усіх інших випадках м'якість попередніх приголосних переда­ється літерами і, ю, я та в кінці слів — ь (м'яким знаком): Сят-ковський, Дзюравець, Дзісь.

В усіх слов'янських географічних назвах кінцевий приголосний основи [ц] пом'якшується, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иця: Повенець, Крагуєваць, Столаць, Дембиця, Ломниця, Речиця.

Прикметникові закінчення білоруських прізвищ -ьі, чеських -у, польських -у, болгарських -и передаються через -ий: Бялий, Гарт-ний, Гуляшкий, Неврлий, Неєдлий, Новотний, Палацький.

У географічних назвах, що мають у польській мові форму, спіль­ну з відповідною українською (з [і], що не чергується з [е]), іа пе­редається через і: Біла Підляська, Білосток.

Польська й чеська літера е, що вживається в географічних назвах із суфіксом -ц- (лат. -с-), зберігається: Бельце, Кельце; Кошице, Лі­дице, Пардубице. Ці географічні назви не змінюються за відмінка­ми. Назва Закопане має форму прикметника середнього роду од­нини й, отже, відмінюється за зразком: Закопане, Закопаного, За­копаному й т. д.

Прикметникові закінчення, що входять до складу слов'янських географічних власних назв, передаються відповідними україн­ськими: Банська Бистриця, Нові Замки, Стальова Воля, Чеський Крумльов.

Польська літера 6, що вживається в суфіксі -6'И' у географічних на­звах передається через у: Жирардув, Жешув, Томашув-Мазовець-кий і т. ін., але традиційно Грубешів, Краків.

Географічні назви, не вживані без номенклатурних слів, перекла­даються: Аравійське море, мис Доброї Надії, Перська затока, Пів­нічний Льодовитий океан.

Завжди перекладаються прикметники на позначення розмірів, вза­ємного розміщення та сторін світу, що вживаються в складі геогра­фічних назв: Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс.

 

Вправа 72

Серед поданих нижче слів знайдіть ті, у яких допущені помилки.

1. Писарев. 2. Гордєєв. 3. Афанасьєв. 4. Подьячев. 5. Алексеєв. 6. Ломтєв.

Б.    1. Верьовкін. 2. Новоселов. 3. Артьомов. 4. Пугачов. 5. Воробйов. 6. Румянцев.

1. Миронов. 2. Шишкін. 3. Чічіков. 4. Ізмаїлов. 5. Снегирьов. 6. Філіппов.

 

Вправа 73

Запишіть власні назви українською мовою. Поясніть правопис.

Исаковский, Руцкой, Семёнов, Панфёров, Гурьев, Помяловский, Вяльцева, Звягинцев, Филин, Демьянск, Муравьёво, Усолье, Иртыш, Егоршино, Правдинск, Броневский, Зиновьева, Тимирязев, Твердохле-бов, Белинский, Колгуев, Гаврилово, Мытищи, Грачёв, Богачёв, Ильин, Мышкин, Григорович, Новосибирск, Благодарное, Чусовая, Крайний, Крайняя, Чистые Пруды, Прокопьевск, Череповец, Лубянцев, Вязем­ский, Прокофьев, Юрьев, Ильюшин, Саласьев, Вольнов, Глуховец, Водопьянов, Никитин, Слепнёв, Анастасьев, Чичерин, Бондарев, Сыро­мятников, Голубева, Косарёв, Смирнов, Сергеев, Пеночкин, Яковлев, Сергачёв, Евсеев, Полевой, Ерёмин, Ананьев, Лепёхин, Кочкарёв.

 

Вправа 74

Перепишіть речення; російські власні назви та утворені від них слова, подані російськими орфографічними засобами, відтворіть укра­їнською мовою.

І. 1. Цікаво й те, що початок широкому використанню соняшника як олійної культури поклав не вчений, а кріпак Данила Бокарёв із слободи

Алексеевки Воронежской губернії, змайструвавши в 1829 році руч­ну олійницю (М.Іншин). 2. Михайло Іванович Глинка вважається осно­воположником класичної російської музики. 3. Ми з будинку йшли до моря смуглі, загорілі — Луговской, Светлов і тут же — Вікстрем, Но-нешвілі (Д. Білоус). 4. І Белый, і Блок, і Есенин, і Клюев: Росіє, Росіє, Росіє моя! (П. Тичина). 5. Священну іскру любові до книги Максиму Рильському та його гімназійному товаришеві Михайлу Алексееву, піз­ніше видатному професору літератури, прищепила перша їх учителька російської мови Надежда Новоборская. 6. На ювілейному вечорі звуча­ли твори Грибоедова і Гурилёва, Дунаевского і Лепина, Новикова і Про­кофьева, Свиридова і Соловьёва-Седого. 7. Пишається школа і тим, що в її стінах навчався письменник Володимир Беляев, автор знаменитої «Старої фортеці», книги, якою зачитувалося не одне покоління юнацтва (За А. Григоренком). 8. У Погорелова від подиву навіть відібрало мову (А. Головко). 9. Эрнст Неизвестный — автор відомих динамічних, вну­трішньо напружених станкових і монументальних композицій (За УСЕ).

10.       У Карташевской бували російські й українські письменники: Пи-
семский, Некрасов, Тютчев, Костомаров, Куліш та інші (В. Капустін).

11.       1. Асеев, сонце, друже мій Асеев! Ти з Курщини, з Чернігівщини я
(П. Тичина). 2. — Ну що ж, давайте «За відвагу», — погодився Сави-
чев. — Медаль швидше пройде в нагородному відділі... (Л. Первомай-
ський). 3. Через сваволю і честолюбство Потёмкина лишився без діла
один із найталановитіших полководців Росії [Суворов] — саме тоді,
коли він їй був потрібний як повітря (С. Добровольський). 4. Абдулаев
нюхом чує, що в хаті хтось є (Григорій Тютюнник). 5. В його засобах
стільки є спільного з контрапунктом суворим Танеева! (П. Тичина).
6. Для ліквідації прориву на допомогу 2-му кавалерійському корпусу
генерала П. О. Белова були направлені 1-а мотострілкова дивізія 40-ї
армії під командуванням полковника А.І. Лизюкова і 1-а танкова бри-
гада полковника А. М. Хасина (О. Сугак). 7. Слепнёв чортибатькнувся
(В. Лис). 8. А Толстой продовжував далі: — Доля гіркая у Шевченка,
Рылеева... (П. Тичина). 9. У постійних суперечках з Пятаковым Смир-
нов брав гору не тільки своєю теоретичною «підготовкою», але й сво-
єю непримиренністю саме до Пятакова (Ю. Смолич). 10. «Я до деякої

міри зблизився з Тургеневым», — писав у кінці травня — на початку квітня 1843 року Белинский В. П. Боткину (Із журналу).

 

Вправа 75

Перепишіть речення, за допомогою правил поясніть написання слов 'янських власних назв українською мовою.

1. Ян Ласіцький, видаючи в Німеччині свою книгу латинською мовою «Про звичаї і вірування русинів, московитів, татар...» (1582), подав у оригіналі латинськими літерами зразки української мови і народної поезії... (Г. Нудьга). 2. І в час, коли земної кулі Одна єднаєть­ся сім'я, Лунає у всесвітній гулі Твоє, Міцкевичу, ім'я (М. Рильський). 3. М. К. Огінський відомий і як польський композитор, і як політичний діяч. 4. Стоїть на Старомєстському майдані вкарбований у віки Ян Гус, оглядає свій старовинний град (О. Гончар). 5. Наш — Левський, Бо-тев — наш, і славні між людьми Герої вільності — Димитров і Коларов (М. Рильський). 6. Пан Андрій мав зуба на Кшивольського за його за­вжди зухвалі і ґвалтовні виступи (Г. Хоткевич). 7. Із Подєбрад до Праги і назад, Щоб завтра знов полинути, як птиця, Якій ніде надовго не спус­титься, Якій простір і вітер, а не сад (О. Стефанович). 8. З краю в край квітує Вацлавське намєстє, цей празький Хрещатик... (О. Гончар).

У 1555 році з'явилася «Хроніка польська» королівського секрета­ря, історика Марціна Кромера, у якій обстоювалася теза, що «родовим гніздом, колискою слов'янства» є територія України в межах трикутни­ка Дніпро-Карпати-Вісла, звідки слов'янські племена розійшлися на захід і південь. А якщо так, то автохтони цієї території (сучасні укра­їнці) є спадкоємцями, носіями праслов'янської культури. Отже, щоб заглянути в наше минуле, дослідники повинні уважно вивчати куль­туру, побут, пісню й мову українців, які тепер живуть на цих землях. Були навіть запевнення деяких учених, що той, хто опанує українську мову — здобуде ключ до швидкого вивчення всіх інших слов' янських мов, бо українській мові характерні найтиповіші риси слов'янської лінгвосистеми. Цю теорію, яка набула популярності в Європі, підтри­мав інший тогочасний польський історик Ян Красінський, у ХУШ сто­літті — В. Суровецький та інші вчені, а в ХІХ столітті її пропагував

славнозвісний чех П. Шафарик. Відомі музикознавці XIX століття, зо­крема Л. Ріттенберг, М. Конопашек та інші також закликали уважніше вивчати українську народну музику, пісню, бо в них збереглося най­більше праслов'янських елементів (За Г. Нудьгою).

©А — Сидоров, ти такий великий хлопець, а змушуєш маленького Ру-м 'янцева нести і свій, і твій портфелі. — Це я вчу його допомагати старшим, — відповів Сидоров.