§ 8. Розрізнення [и] та [і]

У кількох словах відбувається чергування [и] та [і]. Див.: § 5 (роз­діл І) та § 6 (розділ ІІ; п. 3).

І. У незапозичених словах пишеться [і]:

1. Там, де сумнівний звук чергується з [о] або [е]: жінка — женити­ся, жонатий; шість — шести, шостий; вечір — вечеря, звечора; кіт — кота, гірка — гора, хід — ходити, чіплятися — причепити­ся, прірва — прорвати, очікувати — чекати, щілина — ущелина, чільний — чоло, хіть — хотіти, але дощик — дощику, скирт — скирта, хибний — хиба.

 

Примітка. Водночас не слід забувати про чергування в деяких ді­єслівних коренях [е] з [и] (Див.: § 6 (розділ І)), хоча в деяких імен­никах, утворених від цих дієслів, уживається і: дерти — здирати, але діра, дірка; підперти — підпирати, але підпірка, бо підпора; затерти — затирати, але затірка, бо затерта.

У формантах -інь, -іш(ий), -ісіньк(ий): гребінь, гущавінь, сту­дінь, теплінь, ступінь, далечінь, височінь, гарячінь, тихіший, най-відоміший, якнайгучніший, якнайрішучіший, однаковісінький, су­хісінький, свіжісінький, такісінький, самісінький, тихісінький;

Відповідно до вимови після м'яких та напівм'яких приголосних: мілкий, тісний, піна, тінь, ліс. У тих випадках, коли в українській мові не можна підібрати слова, щоб сумнівний звук чергувався з [о] або [е], можна порівнювати з російськими словами. Якщо в російській мові в основах незапозичених слів уживається о або е, то в українській на цьому місці слід писати і: вічність — рос. веч­ность, кількість — рос. количество, цінність — рос. ценность, чіткість — рос. чёткость, щілина — рос. щель.

Винятки: и пишеться:

а)         у відкритих складах -ри-, -ли-: гриміти (рос. греметь), дри-
жати (рос. дрожать), тривога (рос. тревога), крихітний
(рос. крохотный), стриміти, тривати, бриніти, кривавий,
криниця, кришити, триножити, чорнобривий, блиск, глита-
ти (але: дрімати, тріщати);

б)         у словах з ий: чий, бий, пий, вий, ший;

в)         у словах: щиголь (рос. щегол), шия (рос. шея), утришия, кри-
вошия та ін.;

На початку слів: іноді, індик, інакший, інший, ім 'я, іній.

У словотворчому форманті -інн(я), що вживається у віддієслівних іменниках (хоч у твірних дієсловах може писатися и): благого­віння, падіння, садіння (садити), божіння (божитися), прядіння, удочеріння (удочерити), майоріння, переплетіння, хлюпотіння, торохкотіння, кип 'ятіння (кип 'ятити), зубожіння, ворожіння (ворожити), служіння (служити), волочіння (волочити), точіння (точити), кришіння (кришити), ворушіння (ворушити), вощіння

(вощити), лущіння (лущити), а також у збірних іменниках, утво­рених від слів на -інь: волосінь — волосіння, камінь — каміння, ко­рінь — коріння.

В абсолютному кінці іменників та прислівників після букв на по­значення шиплячих: бриджі, лижі, русичі, очі, харчі, латиші, ка­лоші, гордощі, хвастощі, лестощі, прянощі, крайнощі, насторо­жі, опівночі, щоночі, утричі, двічі, позаочі, поночі.

У закінченнях прикметників, дієприкметників, займенників, по­рядкового числівника другий у формі називного й знахідного відмінків множини (я к і? к о т р і?) після г, к, х та букв на по­значення шиплячих: убогі, вологі, строгі, дужі, гожі, хижі, ковз­кі, в 'язкі, рябенькі, широковерхі, слабодухі, напівглухі, законодавчі, мовознавчі, оздоровчі, довші, легші, дальші, тямущі, цілющі, ро­ботящі, холонучі, благаючі, перемагаючі, освіжаючі, процвітаю­чі, згасаючі, оновлюючі, такі, усякі, другі.

 

Ти знову десь лазив, знову дірка на коліні!

Не на коліні, мамо, а на штанях.

 

II. У незапозичених словах пишеться [и]:

Відповідно до вимови після твердих приголосних (звук [и] не чер­гується з [о] чи [е]): гиркатися, хизуватися, сировина, пишатися. Якщо сумнівний звук не чергується з [о] або [е], слово зіставля­ють із подібним російським. Де в російській мові вживається и чи ьі, там в українській пишеться и: бистрий (рос. бистрий), ки­п 'ятити (рос. кипятить), кислий (рос. кислий), ширина (рос. ши­рина), читати (рос. читать).

У форманті -инн(я), що вживається в збірних іменниках середньо­го роду ІІ відміни: маковиння, очеретиння, павутиння, морквиння, гарбузиння, жабуриння, ластовиння, кукурудзиння, цибулиння, начиння, лопушиння, соняшничиння, бурячиння. Переважно на­голос у таких словах падає на суфікс, проте — гудиння, огудиння, цямриння, пасиння, шпагатиння.

Найчастіше в абсолютному кінці слова після г, к, х (див. 6-е пра­вило про написання і): бесаги, печеніги, боги, триноги, навкруги, дрижаки, взнаки, навпаки, перемовки, завидки, казна-звідки, на­вприсідки, завдовжки, утямки, скільки, оскільки, побігеньки, по-лицарськи, по-геройськи, по-юнацьки, дітлахи, комахи, трохи, панчохи.

В абсолютному кінці слів після шиплячих:

а)         у наказовому способі дієслів: дрижи, бережи, волочи, мовчи,
воруши, дзижчи, обсуши, розтрощи, полощи;

б)         у дієприслівниках: наїжджаючи, зроставши, радіючи, пло-
менівши, зав' янувши, розквітаючи, обслуговуючи, оточивши,
сяючи.

Примітка. Не слід плутати вживання и та і в кінці дієслівних форм. У дієприкметниках у формі називного та знахідного відмін­ків множини фіксується закінчення -і, до того ж дієприкметник змінюється за родами, числами, відмінками й відповідає на пи­тання — я к і? Дієприслівник — незмінювана форма дієслова, у реченні виконує синтаксичну функцію обставини, відповідає на питання — щ о р о б л я ч и? Наприклад, Замерзаючі руки я ніяк не міг зігріти. Замерзаючи, руки я ніяк не міг зігріти. У першому реченні дієприкметник перейшов у прикметник, бо виконує син­таксичну роль узгодженого означення й не має залежних слів, на кінці пишеться і. У другому реченні вживається дієприслівник, виконує синтаксичну функцію відокремленої обставини (виділя­ється в реченні комою), на кінці пишеться и, ця літера входить до складу дієприслівникового суфікса -учи (орфографічно -ючи);

в)         у прислівниках типу по-ведмежи, по-хлоп' ячи, по-молодечи,
по-вовчи, по-заячи, по-баб' ячи;

г)         у прийменниках межи, помежи;

Про вживання и в префіксах та суфіксах див.: § 6 (розділи ІІІ, ІV).

 

Вправа 19

Перепишіть, розставляючи, де це потрібно, и чи і. Поясніть ви­падки, коли написання певної літери залежить від лексичного значення

слова. Із п 'ятьома останніми словами завдання І складіть речення так, щоб у кінці писалося то и, то і.

1.         Щ... р... сть, прив... д, огуд...ння, підпер... зувати, крич... ть,
ч...тк... сть, оч...кувати, защ...пати, в...рити, зачісувати, в...тати,
нашіптувати, зв...ситися, виг^н, злупитися, злипатися, надвечір'я,
скрипка, кущ^к, к^шка, цямриння, к...птява, х^х^кати, кістля-
вий, химерний, х...ба, щ_тка, кип'ятильник, к...рка, служіння, шу-
мов. ння, пром. ння, волоч. ння, ластов. ння, москв. ч, шпагат. ння,
вдалеч... нь, щ... голяти, переш... птуватися, зат... рка, відпочиваюча, на-
ступаюч..., плаваюча, затухаючі, стабілізуючі.

ІІ. 1. Так, мабуть, і в часі Бояна Квітчалася пора весняна, І на­крапал... молоді дощі, І хмарі насувал... з Таращ..., І яструбі за обрій углибали, І дзв...нко озивал...ся Цімбалі, І в пралісах озера голубі Вглядал...ся в небесну д...вну ясність (В. Мисик).

2.         Слухайте шепіт хвої на хребтах і гомін вікових віт (М. Се-
менко). 3. Цвіркун, що побл...зу мене, і в думку не бере: сп...ва
собі, с...гнал...зуюч..., як іскра радіо, що вже дз...жч...ть там
у світи (В. Поліщук). 4. Кр...вав...й захід знов мовчіть, і за-
падає тінь в долі ні, і вітер з півночі шуміть (Н. Лівиць-
ка-Холодна). 5. Глухе падіння яблук, наче крок год...н н...чн...х,
коли з німого гл...бу, як сім'я всесвіту, струмк... зірок спа-
дають на земну родючу ск...бу (В. Мисик). 6. Далі, за школою,
хащі бур'ян...в, почорн... лі соняшн... к... на досл... дні х
ділянках, пр...в'язане гарбузове огудіння, зачахлі стебла ку-
курудзі, заплетені сі в... м павут... нням ранньої осені (І. Цюпа).
7. Л... н... я берегова — це час тр... вання озера, а його в... чн... сть —
це хмар...на, що зад...в...лася в гладінь воді: розквітла ср...бер-
но р...б...на сміється — як вода, радіє — як вода, та, як вода,
спл...ває за с...в...й обрій (В. Кордун). 8. Л...н...в...й двічі
ході ть, скупі й дві чі платі ть (Народна творчість).

 

©А Студент має навчатися так, щоб у разі відрахування за отри­мані від здачі порожніх пляшок гроші він міг поновитися в уні­верситеті.