1. Проблеми визначення і класифікації нетрадиційних релігій

 

Класифікація релігій має давню історію. Розширення меж пізнання, секуляризація освіти, культури, підвищення рівня життя, глобалізаційні процеси зумовлюють зміни в структурі, функціях та організації релігії. Загальною тенденцією ХХ ст. ста­ло виникнення так званих «нетрадиційних релігій», «позаконфе-сійних релігій», «неорелігій», «нових релігій», «тоталітарних сект», «нетрадиційних культів». Ці терміни не є цілком вип­равданими, оскільки вони не точно відображають конкретно-історичний характер та специфіку основи таких організацій. Ві­домо, що за своєю структурою і типом повсякденного життя вони різноманітні. З одного боку, існують чітко організаційно і про­грамно визначені релігійні рухи, які, маючи тисячні армії місіо­нерів, активно пропагують, рекламують себе і поширюють влас­ну релігійно-експансивну активність, з іншого — є авторитарно-деспотичні об'єднання, послідовники яких перебувають під нев­сипущим наглядом свого лідера. Існують також релігійні групи, які збираються один-два рази на тиждень для проведення колек­тивних заходів.

Якщо ці організації поза межами нашої держави мають майже 50-річну історію, то для нас це явище абсолютно нове, адже сама

Україна є молодою державою. За часів Радянського Союзу пану­вали комуністична ідеологія та атеїзм, традиційні релігії тоді не віталися, не кажучи вже про нетрадиційні. Радянська влада суво­ро контролювала ситуацію. Руйнування колишніх основ життя, кордонів, зміна засад світогляду зробили Україну ареною релі­гійних, інколи навіть екзотичних нововведень, як експортованих, так і створених на власних теренах.

Численність нетрадиційних груп (за одними даними — 145, за іншими — понад 3000) і різноманітність їх діяльності обумовили проблему їх визначення. Пропонуємо позначити їх терміном «нові релігії». Оскільки йдеться про явище нове, то завершеної теорії представити не можна. Запропонований матеріал — це од­на із точок зору на проблему.

Що являють собою нові релігії? Відомі дві діаметрально про­тилежні їх інтерпретації:

1)         світла надія сучасного людства (позиція апологетів);

2)         витончені прояви сучасного релігійного фанатизму, тенета
для людських душ (позиція критиків).

Відійшовши від моралізаторства з приводу нових релігій, спробуємо визначити саме явище.

Англійська дослідниця Айлін Баркер визначає «нові релігійні рухи» як малочисельні групи, що можуть з' являтися в межах будь-якої релігії, пропонують зміну в догматах і культі, відчува­ють вороже ставлення іззовні, атипічні з позиції сталих соціаль­них інститутів. Перше покоління адептів формується при живому засновнику. Баркер, таким чином, констатує термін існування нової релігії, який охоплює життя одного-двох поколінь в демо­графічному значенні цього поняття — «25-50 років».

Українські автори В. Петрик та Е. Ліхтенштейн у своїй моног­рафії дають таке визначення новим релігіям в Україні: «Це релі­гійні або містичні організації, що культурно, ментально не вкорі­нені в Україні, історично не успадковані нашим народом від попередніх поколінь, не притаманні його релігійній духовності» (Петрик В. М., Ліхтенштейн Е. В., Сьомін С. В. та ін. Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України. Монографія (Навч. посібник). — К., 2002).

Таким чином, нетрадиційні релігії постають, з одного боку, як новації в межах існуючих релігій, що претендують на їхнє онов­лення, з іншого — як нові релігійні організації зі своєрідним ві­ровченням, жорсткими правилами і авторитетом лідера.

Перші альтернативні релігії з'явилися в США у 60-70 роках ХХ ст., потім знайшли своїх прибічників у Європі, а з часом і в країнах пострадянського простору. Будучи динамічним явищем, вони є непростим предметом для типологізації. Американський дослідник Теодор Роззак одним із перших зробив спробу систе­матизації нових, сучасних йому релігій:

напрями «іудо-християнського пробудження»: секти і ко­муни руху Ісуса (нові п'ятидесятники), харизматичні конгрегації у християнських церквах;

східні релігії: дзен, тантризм, йога, суфізм, Бахаї, персо­нальні гуру і масові рухи свамі, рух Харе Крішна;

езотеричні дослідження: теософія, каббалізм, астрологія, таро, магія, алхімія;

еупсихологічні терапії: юнгіанська психіатрія, гештальтп-сихотерапія, семінари Ерхарда, трансперсональна психологія;

«неземне зцілення»: акупунктура, гомеопатія, гіпнотера­пія, читання аури, іридологія, медична астрологія;

тілесна терапія: сенсорне пробудження, біоенергетика, те­рапевтична атлетика, соматологія, ергономія;

неопримітивізм і язичництво: чаклунство і шаманізм Кас-

танеди;

органіцизм: екологічний містицизм, культ природної їжі, біоритміка, фруктові та інші дієти;

«нісенітна наука»: виміри стану свідомості, екстрасенсорні і парапсихологічні дослідження, згадування попереднього життя під гіпнозом, танатологія;

—        психотроніка: маніпуляції мозком наркотичними засобами;

—        поп-культура: псевдонаукова фантастика, уфологія у варі­анті культу прибульців і «тарілок».

Роззак включив у систематизацію нових релігій і напрями, які начебто прямого відношення до релігії не мають (наприклад, уфологію, захоплення новомодними дієтами і способами позбав­лення від тілесних і душевних недугів), але у свідомості людей сакралізуються і набувають рис культу.

Російський філософ Л. Мітрохін. (Митрохин Л. Н. Религии «Нового века». — М., 1985) запропонував умовно поділити нові релігії на три категорії:

культи, які проголошують себе новітніми варіантами хрис­тиянства, пропонують унікальну «богооткровенну» істину і єди­ний шлях спасіння людства (Сім'я любові, Церква Армагедона, Церква живого слова, Церква уніфікації);

культи, які ведуть свою родословну зі Сходу (Рух Харе Крішна, Місія божественного світла, дзен-буддизм, організація здоров' я, щастя і святості);

об' єднання, які займаються переважно «духовними» впра­вами, психотерапевтичними сеансами і процедурами на основі релігійних спекуляцій: церква Сінанон, Церква сайєнтології;

російський релігієзнавець Балагушкін Е. Г. аналізуючи су­часну нетрадиційну релігійність (друга половина ХХ ст.), конста­тував існування таких груп неорелігій:

мілленаристські (протестні) рухи, культи і секти: Діти Бога, Рух Харе Крішна, Рух Ісуса;

релігійно-містичні рухи: Церква Сайєнтології, гуманістична психотерапія, окультні групи;

«нові» «державні релігії» і «малі церкви»: Церква Уніфіка­ції, сокка-гаккай.

Наведені класифікації не вичерпують всієї проблеми типологі-зації нових релігій і фіксують неодноплановість явища. Дехто взагалі відмовляє в релігієзнавчому аналізі організацій і рухів, що «встановлюють» контакти з позаземними цивілізаціями або ви­вчають біоритми, способи оздоровлення (наприклад, систему Іванова), можливості нейролінгвістичного програмування, влаш­товують сеанси масових зцілень). Проаналізуємо витоки, сутність та ознаки нетрадиційних релігій.