3. Сучасна метанаукова парадигма

 

Про те, що емоції перетворюються в суспільний інсти­тут, що існує система міжособистісного збудження, що урізнома­нітнює почуття і реакції кожного члена групи, говорив ще Л. Февр. Отже, раціональне — не єдиний вимір людського буття. Припускаючи, що «членоподільна» мова виникла на основі тієї ж органічної і тонічної активності, що й емоції, і відзначаючи деста­білізуючий (порушуючий формування) вплив емоцій на інтелекту­альну діяльність, історик називає своїх сучасників свідками драми цивілізації — поступового придушення емоцій інтелектом унаслі­док тенденції оцінювати їх як перешкоду людській діяльності.

А. Гуревич у роботі «Категорії середньовічної культури» дос­ліджував процес розвитку особистості в європейській культурі. Образ лицаря, дами, феодала поступово інтерналізувався, приві­вши до індивідуалізації. Отже, особистість людини нераціональ­на і не може бути осягнута суто раціональним шляхом. ХІХ-ХХ ст. стали періодом домінування уявлення про людину як осо­бистість. Починаючи з екзистенціалізму («сутність передує існу­ванню») з'являється тенденція до атомізації самої особистості, не сприймаючи її як щось визначене. Поряд з неотомізмом, який оперує категоріями сутності (внутрішні, незмінні властивості особистості) і акциденції (виявлені, слабкі, минущі властивості), з' являються буддійські орієнтовані концепції, що розкладають суб' єкт на потік дхарм, скандх, в яких втрачає зміст саме поняття «особистість», та трансперсоналістські, які приймають за індиві­дуальний прояв трансцендентного.

Наукова психологія йде в розвитку теорії свідомості тими ж шляхами, що й релігія тисячоліття тому, бо використовує ті самі інструменти. Природа дала людині достатньо внутрішніх інстру­ментів, а розвиток зовнішніх (відмінна ознака нашої цивілізації) не вносить істотно нового в незмінне, абсолют (відповідно до те­орії сучасної фізики, яка отримала назву «катастрофа нескінчен­ного регресу фон Неймана», ми можемо додавати нескінченну кількість інструментів до вже існуючих, але у відносному світі не позбудемося деякої невизначеності).

Отже, у XVIII і особливо XIX ст. учені вважали, що відкрили всі закони Всесвіту, матерії і природи, зробивши тим самим не­спроможним все, чому дотепер вчили релігії. Проте науково-технічна революція, розвиток науки і нагромадження знань про матерії не наблизили людство до розуміння сенсу життя і похо­дження розуму, тому сьогодні першочерговим є не нагромадження знань, а їх осмислення. У 90-их роках минулого сторіччя фізика, наприклад, справляла враження практично розробленої наукової дисципліни, однак вже в перші десятиліття XX ст., з появою теорії відносності і квантової механіки, вона увійшла в область парадок­сального і містичного. І в наші дні глибинні постулати квантової механіки спонукають вчених розмірковувати над питаннями, які на межі XIX і XX ст. могли б здатися ненауковими. Автори теорій про походження і будову Всесвіту поступово усвідомлюють, що їхні теорії не можуть бути експериментально перевірені.

У середині ХХ ст. вчені були переконані, що вони от-от дове­дуть, що мислення є механічним процесом, і тим самим підтвер­дять правоту Ламетрі (XVIII ст.), який уподібнив людину машині. Однак, як бачимо, незважаючи на стрімке зростання потенціалу комп'ютерів, мрії про створення штучного інтелекту залишаються недосяжними.

Після відкриття у 1953 році Уотсоном і Лементом спіральної структури ДНК, багато учених вирішили, що основна таємниця життя нарешті розкрита. З тих пір молекулярна біологія досягла значних успіхів у поясненні клітинних молекулярних механізмів. Але неймовірна їх складність, яка відкрилася біологам, ще біль­ше віддалила вирішення проблеми пояснення походження життя. Наприкінці XX ст. механістичний редукціонізм втратив будь-які перспективи. Можливо, завдяки цим змінам багато науковців звертаються до тих теорій і сфер досліджень, на які до цього було накладено певне табу.

Сьогодні, приміром, цілі колективи учених відкрито досліджу­ють явища, які знаходяться на межі фізичної науки і сфер містич­ного й надприродного. Прикладом можуть служити Міжнародна асоціація нової науки (IANS), Суспільство наукових досліджень (SSE), Інститут духовних наук (IONS), Міжнародне суспільство по вивченню тонких енергій і енергетичної медицини (ISSSEEM). Усі вони регулярно проводять наукові конференції і симпозіуми. Деякі з феноменів, досліджуваних ними, нагадують «міфічні» явища, які часто згадуються в давніх релігійних текстах і у сучасних повідом­леннях про релігійні одкровення. Співробітництво між ученими-теологами і цими новими науковими організаціями може стати цінним джерелом нових досягнень.

Й. Шкловський наприкінці життя дійшов висновку, що пара­докс Фермі, тобто відсутність явно видимих «космічних чудес», означає нашу самотність у Всесвіті, і це мовчання Космосу є най­важливішим науковим фактом. Це тим більше дивно, що виявле­но вже чимало зірок, які мають планетні системи, схожі з Соняч­ною, а із загальної кількості приблизно секстильйона (мільярд мільярдів) зірок не менш, ніж у мільярда з них є планети, за всіма параметрами близькі до нашої рідної планети Земля.

Наш час характеризується появою метанаук у результаті інте­грації філософії, релігії та інших наук, перетворенням парадигми, що лежить у їх основі, внаслідок мовних переформувань мовних систем. Загальнопоширеним явищем сучасності стали випадки, коли для розширення поля дослідження чи статусу самої науки вона знову апелює до безпосередності, відмовляючись від чистої рефлексії. Науки не описують світ прямо, а лише можливості, які людські дії мають щодо світу. Звернення до безпосередності — це форма інструменталізації, автоматизації знань, редукування їх у техніку як вираження оволодіння. Отже, і наука використовує ті самі методи, що й релігія — якщо стає неможливою тільки ра­ціональна методологія.