2. Історичні типи співіснування науки та релігії

 

Думка про недоведеність і неспростовність надприро­дного має давню історію. Ще в Давній Греції у містичності світу сумнівалися Протагор, Піррон, Карнеад. У Середньовіччі з'яви­лися дуалісти, які визнавали можливість «двох істин» — містич­ної і природної (наприклад, Бекон). Думку про бездоказовість і містики, і атеїзму поділяли Паскаль, Кант, Л. Толстой, відомий філософ-теолог Булгаков, Ясперс, У. Джеймс, Марсель, Франк і багато інших.

Але припущення імовірності надприродного є лише початком. Погоджуючись, що випадковість, доцільність, чудо і таке інше не можуть служити «очевидним доказом», багато агностиків, почи­наючи з Канта, Мілля, Спенсера і закінчуючи сучасними прагма­тистами, підводять нас до думки, що імовірність існування над­природного робить ці докази переконливими.

Абсолютне пізнання — усього і цілком — мета поки недосяж­на не тільки для однієї людини, а й для всього людства.

На початку XVII ст. народилася галілеївська наука, і це відра­зу породило серйозні релігійні проблеми. Просвітники — більше політики, ніж учені. У XVIII ст. мова йде не стільки про висуван­ня вперед науки як противагу релігії, скільки про пошук самос­тійного фундаменту для майбутнього політичного порядку. Так, просвітники перетворили науку в символ влади людського розу­му. Але головна проблема для них не в цьому. Лише в кінці XIX ст. конфлікт між людиною науки та інститутом церкви набу­ває фронтального характеру. 1848 рік стає поворотним момен­том. За десять років наука робить цілу серію важливих кроків. У 1847 році відкрита термодинаміка, а у 1859-му у світ виходить «Походження видів» Дарвіна — з' являється еволюційна теорія. Тоді ж виникає ідея, що матеріалістичне пояснення природи здат­не цілком замінити релігію. Амбіції науки того часу полягають у тому, щоб запропонувати універсальну теорію природних фено­менів, дати повне, єдине і вичерпне пояснення таємницям приро­ди. Якщо в часи Декарта і Лейбніца фізика ще звертається до ме­тафізики, то в XIX ст. наука претендує на вигнання метафізики.

З цього моменту наука встановлює монополію на пояснення світу. Учені дійсно вірять, що можуть відкрити вищі закони фун­кціонування Всесвіту. Одним із послідовників цієї ідеї був

Еккель, винахідник слова «екологія», який створив релігію нау­ки. Він стверджував, що як людство розгадало таємниці Всесвіту, так воно здатне вивести мораль із науки і що можливо науково сформулювати правила людського поводження, виходячи з орга­нізації Космосу. Наприкінці XIX — на початку XX ст. його церк­ва науки залучить багатьох послідовників у Німеччині. Огюст Конт у Франції намагався зробити те саме, але між ними є істотні розходження. Релігія Конта — це релігія не науки, а людства.

Теоретичним осмисленням досягнень другої половини XIX ст. ми зобов'язані Герберту Спенсеру, сьогодні багатьма забутому. Його філософія, у свій час винятково популярна, називалася «си­нтетичною філософією» саме тому, що охоплювала все — від по­ходження матерії і зірок до соціології. Це був унікальний час в історії науки.

А найпоширенішим і найвпливовішим виявився критичний пі­дхід до релігійних одкровень, запропонований Джонсом. Ще за його життя в наукових колах Німеччини активно розвивається так званий «прогресивний» підхід до аналізу біблійних текстів, який у середині ХіХ ст. набув популярності і в Англії. У 1860 році, коли теологи Бенджамін Джоветт і Баден Поуел опублікували есе, у якому дали наукове спростування всього надприродного, їхні дос­лідження викликали ще більшу полеміку, ніж незадовго до цього видана «Теорія походження видів» Дарвіна. Дарвіністи і «прогре­сивні» критики Біблії відразу ж підхопили висловлені ними ідеї. Послідовник Дарвіна Томас Гекслі написав ряд критичних статей про біблійну «Книгу Буття», у яких цитував німецьких дослідників Біблії. До кінця XIX ст. науково-раціоналістичний скептицизм став єдиним прийнятним підходом у будь-якій області наукових і філософських вишукувань.

Ідея Бога була поставлена під питання не тільки наукою. Еман­сипація від релігії була також породжена ідеєю прав людини, яка рішуче заперечує права Бога. Влада вже дається не зверху: вона ви­никає з легітимності, що належить індивідам. Цій емансипації до­помогла й історія — ідея, що люди самі творять власний світ. Вони не підкоряються трансцендентному закону: вони працюють, буду­ють цивілізацію — витвір їхніх рук. Для цього Бог не потрібний. Через поширення шкіл, індустріалізацію і медицину наука входить у повсякденне життя людей. Республіка прославляє учених. Ця ге­гемонія продовжується до 80-х років XIX ст., коли наукова модель дає тріщину. Тоді з' являються розмови про кризу науки...

Що стосується кризи науки, то вона і сьогодні супроводжує нас. Ми вже не чекаємо, щоб наука сказала останнє слово про все на світі. Вона не доводить ні існування, ні відсутності сакрально­го, це просто не її сфера.

Гегемонія науки стала надмірною і почала викликати тривогу. Наука вже не є визволителькою, вона придушує. Це єдина інте­лектуальна влада сьогодні.