2. Віросповідні і культові особливості православ'я. Вплив православ'я на розвиток загальнолюдської та національної культури

 

До феномена православ'я доцільно підійти так, щоб максимально торкнутися всіх його аспектів.

По-перше, православ' я виявляє себе у джерелах свого віро­вчення. Мова йде про Святе Письмо та Священний Переказ. Обидва джерела віри та благодаті розглядаються в єдності та вза­ємодоповнюють одне одного. Існує богословська думка про те, що Священний Переказ має нормативний характер за рахунок то­го, що в ньому розкриваються істини віри, проголошені у Свято­му Письмі. До Переказу входять: «апостольскі настанови», ви­значення віри та рішення перших семи Вселенських Соборів і декількох помісних, стародавні тексти богослужінь, праці святих отців, молитовні канони, монастирські устави, акти, в яких про­голошено канонізацію святих. Все це формує певну традицію, де акумулювався духовний досвід Церкви, конститутивний щодо ві­росповідної практики сьогодення.

По-друге, православ'я репрезентує себе через догматику. У цій площині воно визнає непорушним Нікео-Константинопольський символ віри (див. тему «Християнство: загальна характеристи­ка»), прийнятий на двох перших Вселенських Соборах (тоді ще єдиної Церкви). Ця догматична основа православної віри всіляко захищалася від єретичних уявлень, які супроводжували життя Церкви протягом формування «символу». Він залишається таким і зараз, бо у православній богословській думці існує уявлення про неможливість догматичного розвитку, на відміну від римо-католицтва чи течій у протестантизмі. Іншими словами, отці пер­ших семи Соборів дали повне (раціональне) визначення догматів, що гарантують подальше поширення та популяризацію. Наприк­лад, іконно-художнім вираженням догмату про Святу Трійцю (триєдність Бога) є відома ікона Андрія Рубльова.

По-третє, православ'я слід визначити як культову систему. Культова практика дає найвиразніші форми (інтерпретації) по­ложень самого віровчення. Культові дійства зосереджені на бого­служінні як колективному спілкуванні церковної громади з Бо­гом. Останнє має три кола: добове, тижневе та річне. Кожний із них включає принципові для цієї віри події як із Священної істо­рії Старого Заповіту, так і з Нового Заповіту. Наприклад, тижневі богослужіння присвячені: у понеділок — «силам небесним»; у вів­торок — пророкам Старого Заповіту, насамперед, Іоану Хрести­телю; у середу та п' ятницю Церква нагадує про зраду Іудою Іска-ріотом Ісуса Христа, Його великі страждання і хресну смерть; у четвер — прославляє апостолів, але особливу шану посилає свя­тителю Миколаю Чудотворцю з Мір Лікійських; у суботу поша-новуються всі святі. Насамкінець, і це свято є основою всіх бого­службових кіл, настає неділя — день Воскресіння Ісуса. До цієї події логічно збігаються всі інші, бо вона репрезентує найвищий сенс православного християнства. Далі, розглядаючи культову систему у православ' ї, необхідно звернути увагу на структуру та хід богослужбової практики, яка складається з молитов, у яких Церква просить помилування чи шанує Бога, духовних співів, поклонів, хресних знамень і таїнств.

Таїнства є найважливішою ланкою в культовій практиці пра-вослав' я. Звісно, таїнство тлумачиться як священна дія, котра дає віруючому (від Бога через Його благодать) духовні дари. При­наймні це містичне дійство відбувається таким чином, що всі мають змогу бачити його форму. Зміст же всіх семи таїнств, які встановила православна Церква, треба пояснювати, розглядаючи їх окремо та послідовно.

Так, таїнство хрещення є першим кроком людини до христи­янського життя (життя вічного, з Господом Ісусом Христом).

Вважається, що будь-яка людина несе на собі тягар гріха праба­тьків (Адама та Єви), тому водне хрещення (во ім'я Отця і Сина і Святого Духа) залишає їх позаду, спрямовуючи душу до богоси-нівства, тобто повноцінного церковного життя. Наступне таїнст­во — це миропомазання. Воно є ритуалом, у межах якого свяще­ником здійснюється помазання людини миром (освячена особ­ливим засобом олія). При цьому віруючий отримує від Бога благодатну силу, що знадобиться йому в земному житті. Найваж­ливішим таїнством у православному культі вважається таїнство Євхаристії, або причастя. Всі члени церковної громади зацікав­лені в особливому ставленні до Бога, яке виражається як у спро­можності принести йому свої гріхи (визнання особистих гріхів, глибоке каяття в них та відпущення їх Богом через священно­служителя складає зміст таїнства сповіді, що здійснюється перед таїнством причастя), так і у спроможності з чистою душею при­йняти Тіло та Кров Ісуса Христа, — в знак єднання з Ним. Таке містичне єднання богословськи визнається реальним єднанням душі людини з Богом, дійсною підготовкою її як цілісності до особистого воскресіння. У практиці православної Церкви існує також таїнство маслосвяття (соборування), яке змістовно пов' язане з тим, що будь-яка людина (при тому, що вона — хво­ра) може тілесно та духовно одужати. Прагнення людей до зці­лення задовольняється і цим таїнством. Церква здійснює його де­кілька разів: протягом постів, коли людина хворіє чи помирає. Природно, всі ці дії повинні виконувати не звичайні люди, а ли­ше ті, хто досяг певного ступеня духовної зрілості, хто може ви­конувати функції служителя культу та бути пастирем. У такому разі православна Церква здійснює таїнство священства. Чоловік, який потрапляє на служіння, проходить особливий ритуал, в яко­му діючий Єпископ (архієпископ, митрополит) символічно залу­чає його до апостольського служіння. Ця людина, по молитвах Церкви, отримує благодать від Бога на священицьку діяльність. Окреме таїнство, яке встановлене у Церкві, — це таїнство шлюбу. Оскільки християнство дає людині вибір шляху спасіння (чи то чернецтво, чи то шлюбне життя), Церква повинна освятити від­носини між чоловіком та жінкою, якщо вони поділяють почуття одне одного, готові виховувати дітей у дусі християнського мо­рального ідеалу, допомагати один одному на шляху до Царства Божого. Недарма сім' я у православній традиції тлумачиться як «мала Церква», тобто містичне поєднання людей в одне «тіло».

Всі ці священні дії здійснюються у храмі (домівці Божій). У православ' ї існує специфічний канон будівництва цих культових споруд. Загальнохристиянске уявлення про храм таке, що він си­мволізує корабель, на якому пливтимуть віруючі крізь бурхливе життєве море (море гріхів). Кормчий цього корабля — сам Ісус Христос. Тому з давніх часів християни будували храми у вигля­ді скінії, хрестоподібні та у вигляді кола, яке символізує вічність. У Київській, Московській Русі, потім в імператорський період, склався своєрідний стиль у храмобудуванні. Якщо спочатку кти-тори будували храми під впливом візантійських зразків, то зго­дом почався пошук самостійних рішень. У цьому сенсі ні з чим не сплутаєш Софію Київську, храм Покрова на Нерлі, ансамбль храмів Московського кремля та Києво-Печерської лаври, храм Христа-Спасителя (відновлений).

Внутрішнє убрання православного храму малює в душі ві­руючого сюжети священної історії: від створення Богом світу та перших людей — до Страшного Суду. Так, у фресках, іконах, хоругвах зображені Ісус Христос, Богородиця, апостоли, кано­нізовані Церквою святі. Окрім того, у православному храмі зна­ходяться зображення розп' яття Спасителя (хрест), священні ре­ліквії, мощі святих. Увесь простір цієї культової споруди розбитий на три частини: 1) алтар, де знаходиться престол з же­ртовником; 2) середня частина, де збирається паства для моли­тов; 3) притвор, у якому в стародавні часи знаходилися ті, хто готувався до вступу у Церкву (оглашенні), хто проходив каяття та відлучені від причастя. Алтар, як найважливішу частину хра­му, відділяє від інших його частин так званий іконостас, який містить ікони храмові (на честь Бога, матері Божої чи святих — кому він присвячений), ікони дванадцяти великих свят, зобра­ження Таємної вечері тощо. Перед іконами запалюють лампади та свічки. Найголовніше — перед ними здійснюють молитви. Іконошанування є одним з найважливіших елементів культу, яке остаточно встановлене на VII Вселенському соборі (787 р.). Православний храм має ще декілька важливих рис. По-перше, це його орієнтація. Храм будується алтарною частиною на Схід, при цьому вісь храму чітко визначається щодо сходу сонця у день, в честь якого святого він будується. Далі — його куполи, які прикрашаються хрестами. Вони символізують: якщо купол один, голову Церкви — Ісуса Христа, якщо куполів п' ять — Христа та чотирьох апостолів-євангелістів, з дванадцятьма «го­ловами» — собор всіх апостолів тощо. До храму входить також дзвіниця. Розміщені тут дзвони «оголошують» навкруги про по­чаток богослужіння, про найважливіші місця у самому бого­служінні (наприклад, час, коли читають Євангеліє), про піст чи свята. На всякий випадок у православній Церкві існує свій дзвін.

Суттєвою рисою життя православної людини є піст. Тради­ційно у церковному році мають місце чотири пости: перший — різдвяний, другий — «великий» (триває сорок шість днів на згад­ку про те, що сам Ісус тримав піст сорок днів у пустелі та Його останні дні на землі), третій — на честь верховних апостолів Пет­ра та Павла, в кінці року — піст на честь Матері Божої, «успен­ський». Усі пости повинні підготувати віруючого до найважли­віших свят, перш за все — до Воскресіння Ісуса Христа. Тому піст, «великий піст» зокрема, є часом внутрішнього оновлення людини, позбавлення нею гріховного єства та народження ново­го. На тлі традиційних уявлень про праведне життя, що склалися у православ'ї (нагадаємо, воно зафіксоване як у Святому Письмі, так і у Священному Переказі), піст передбачає не тільки утри­мання від вживання їжі, а й особливі молитовні канони, знайомс­тво з творіннями отців та вчителів Церкви, думки про вічне жит­тя, поклони, дії, спрямовані на поширення добра у світі. Окрім того, впродовж усього церковного року (за винятком кількох ти­жнів — різдвяних святок, м' ясного, сирного та «світлого»), віру­ючі повинні дотримуватися посту в середу і п' ятницю. Ці дні є днями шанування Ісуса Христа.

При знайомстві з православ' ям неможливо залишитися осто­ронь від такого важливого факта в його існуванні, як чернецтво. Свій специфічний вигляд воно отримало ще у стародавні часи, з прикладу, яким збагатили досвід християнського життя св. Ан-тоній Великий та св. Пахомій Великий (кінець III — початок IV ст. по Р.Х.). Якщо перший сформував шлях чернецького життя анахоретського типу (усамітнене життя), то другий створив шлях спільножитного (кіновійного) чернецького життя. У православ' ї тривалий час існували обидва напрями, але в останні століття ас­кетичний досвід набувається здебільшого у монастирі, під керів­ництвом духовно свідомих ченців. Ченці як прихильники життя, зорієнтованого на ідеал — Ісуса Христа, зрікаються від світу (власності, імені та шлюбу) та впроваджують аскетичні зусилля щодо реалізації бажаного ідеалу. Слід відзначити, що у деяких православних Церквах культивується так зване старецтво як ін­ститут, за допомогою якого вдосконалюється духовне життя чен­ців та мирян. Відомо, що великий вплив на життя російського та українського народів здійснювали старці Оптіної і Глинської пу­стель, Києво-Печерської і Троїце-Сергієвої лавр, Святогірського та багатьох інших духовних центрів.

Насамкінець, говорячи про православ' я, необхідно зосереди­тися на соціальному вченні Церкви, яке тільки оформлюється у систему поглядів та настанов. Так, на Соборі Російська Правос­лавна Церква в серпні 2000 р. прийняла документ під назвою «Основы социальной концепции Русской Православной Церкви». Цей документ, який далі буде вдосконалений (за рахунок уточ­нення окремих положень), містить важливі тези стосовно погля­дів Церкви на життя сучасного суспільства (як російського, так і суспільства взагалі). У цих тезах відбиті не тільки проблеми, якими Церква опікується традиційно. В них сформульоване ба­чення глобальних проблем сучасності.

Передусім Церква прагне зробити більш прозорими відносини з державою та національними утвореннями, до яких вона зверта­ється з проповіддю. Її турбує стан особистішої, сімейної та сус­пільної моралі, проблема фізичного та духовного здоров' я людей, зокрема, поширення новітніх технологій у сфері лікування. Цер­ква не бажає залишатися осторонь від екологічних проблем і за­кликає до їх скорішого розв' язання. Вона має свій, підкреслено духовний погляд на проблему глобалізації різноманітних аспек­тів життя, на девальвацію класичних інститутів та цінностей сус­пільства — науки й освіти, права та художньої культури. Щодо останніх тенденцій, то православна Церква вбачає в сучасному етапі розвитку людства занепад віри, духовне зубожіння людини, її підконтрольність машині ЗМІ, моді, секуляризованому світоба­ченню.

 

Питання для самоконтролю

Як ви розумієте термін «православ'я»?

Які риси притаманні православній вірі?

Де поширене православ'я?

Як організаційно створена православна Церква?

Чи існує у православ'ї' глава Церкви на кшталт Па­пи Римського?

У чому зміст православного «<символу віри»?

Які структурні елементи входять до культу пра­вославної Церкви?

Що таке православний храм?

Що вам відомо про православні свята?

Чи має православне чернецтво якісь відмінності?

У чому полягає сенс соціального вчення право­славної Церкви?

Дайте загальну характеристику православної віри.

 

Тематика рефератів

Хрещення Київської Русі — православний вибір.

Проблема мучеництва та святості в православ'ї.

Андрій Первозданний — апостол східних слов'ян.

Православ'я і національне відродження України.

Православні таїнства та їх місце в доктрині.

 

Література

Аверінцев С. С. Образ Ісуса Христа у православній традиції // Аверинцев С.С. Софія-Логос. Словник. 2-е вид. — К.: Дух і літера, 2004. — С. 532-548.

Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. А. Ко­лодного. — К.: Світ знань, 2000. — С. 405-411.

Барсов Н. И. Православие // Христианство. Энцикло­педический словарь. Т. 2. — М.: Большая Российская Энци­клопедия, 1995. — С. 379-382.

Булгаков С. Н. Православие. Очерки учения правос­лавной церкви. — М.: Терра, 1991.

Кислюк К. В., Кучер О. Н. Религиоведение: Учебное пособие для высших учебных заведений. — Х.: Торсинг,

2002. — С. 225-244.

Кудрявцев В. В. Лекции по истории религии и свобо­домыслия. 3-е изд., испр. и доп. — Мн.: Тетра Системс, 1998. — С. 58-113.

Кучер О. Н. Христианство: история и современность. — Ростов-на-Дону: Феникс; Харьков: Торсинг, 2004. — С. 85­153.

Лекции по истории религии: Учебное пособие/ Науч. ред. А. Н. Типсина. — СПб.: Лань, 1997. — С. 155-211.

Мень А. Православное богослужение: Таинство, Сло­во и образ. — М.: СП «Слово», 1991.

10. Осипов А. И. Православное понимание смысла жиз­ни. — К.: Изд-во имени святителя Льва, папы Римского, 2001.


Прот. Александр Шмеман. Исторический путь Пра­вославия. — М.: Паломник, 2003.

Радугин А. А. Введение в религиеведение: теория, ис­тория и современные религии. Курс лекций. — М.: Alma mater, 1999. — С. 135-160.

Струве Н. А. Православие и культура. 2-е изд., испр. и доп. — М.: Русский путь, 2000.

Церковь и мир: Основы социальной концепции Рус­ской Православной Церкви. — М.: Изд-во Моск. Патриар­хии, 2000.

Чернышев В. М. Религиоведение. — К.: Изд-во имени святителя Льва, папы Римского, 2003. — С. 184-217.