1. Загальна характеристика православ'я

 

Православ 'я є напрямом християнства, внутрішня істо­рія якого найбільш драматична (з релігієзнавчої та історичної то­чок зору), кількість послідовників, порівняно з гілками західного християнства (католицизмом та протестантизмом), — найменша (вона складає 300-350 млн), а духовно-моральний вплив на соці­альні процеси у різних країнах світу — найпотужніший.

Православна віра поширена здебільшого у регіонах, в яких мала вплив візантійська імперська культура (у період її розвит­ку), — на Близькому Сході, в Греції, Болгарії, Сербії, на Кавказі (у Грузії), у східних слов'ян (Київська Русь), на півночі Африки. Але пізніше «східне християнство» пускає коріння в інших етно­сів, зокрема, у фіннів, північних американців, японців. На цей час світове православ' я є дуже складним, неоднорідним релігійним феноменом. Він включає шістнадцять автокефальних Церков: Александрійську (Египет та деякі країни Африки), Антіохійську (Сірія, Ліван), Єрусалимську (Палестина), Російську (до каноніч­ної території якої належить і Україна), Грузинську, Сербську, Румунську, Болгарську, Кіпрську, Елладську (Греція), Албансь­ку, Чеську, Словацьку, Американську та Константинопольську. Самостійність в їх управлінні, тим не менш, не перешкоджає єд­ності Церкви, яка є єдиною во Христі та вірі в Нього. Формально головою всіх православних Церков є патріарх Константинополь­ський (Турція), який має титул Вселенського, але найважливіші для всієї Церкви рішення приймаються соборним розумом, тобто органом, якому представлені всі православні автокефалії.

Перед тим, як ознайомитися з ним, необхідно зупинитися на самому терміні. Сама течія у християнстві, яка позначається тер­міном «православ'я», виникла на Сході, тобто у східній частині Римської імперії — Візантії. Тут культурно-ідеологічний та мов­ний ареали здебільшого були грецькими (давньогрецькими), тому слово ор9о8о^іа є органічним до змісту тих релігійно-доктри-нальних пошуків, які розгорталися з ІІ-УШ ст. на теренах Візан­тії. Перш за все, ним позначався еталон у справах істинної віри, згідно з яким розглядалися ті чи інші вчення про Бога, Його ат­рибути, смисл тексту Святого Письма тощо, які виникали у Цер­кві в часи її догматичного, культового та організаційного станов­лення. Ор9о8о^іа — це уявлення про автентичну віру всієї Церкви, на противагу єтєро8о^і-ї, тобто різноманіттю думок (про Бога, про шлях спасіння) єретиків. Значно пізніше, на момент роз­колу (великої схизми) Церкви, цей термін закріпився за «східною Церквою», тобто вживався (та вживається) як її самоназва.