4. Мусульманська філософія. Поширення ісламу. Іслам в Україні

 

В Україні іслам поширений переважно в автономній республіці Крим. Мусульмани Криму належать до сунітського напряму. В 1242 році татаро-монголи завоювали півострів: Крим увійшов до складу Золотої Орди. У XV ст. у зв'язку з її розпадом виникло Кримське ханство, яке з 1457 року входить до складу Османської імперії. На чолі мусульманського духо­венства Кримського ханства стояв муфтій, який як вища духов­на особа, був другим після халіфа — турецького султана. Всім життям релігійної громади керував імам. У XVIII ст. тільки в Бахчисараї налічувалося 32 мечеті. Відкривались мектеби і мед­ресе. У 60-х роках XIX ст. в Криму було 23 медресе і 131 мектеб (школа початкової освіти). У 1774 році, після війни Росії з Ту­реччиною, Кримське ханство отримало самостійність, але у 1783 році знову її втратило: Крим був приєднаний до Російської імперії, яка утискувала татар, що сповідували іслам, не лише економічно, а й духовно. У другій половині XIX ст. Крим зали­шила 161 тис. татар.

У 1917 році татари становили лише 36,6% сільського і 11,3% міського населення Криму. Зазнавало утисків татарське населен­ня півострова і за часів Радянського Союзу. У травні 1944 року з Криму було виселено 188 626 татар. Нині йде процес їх повер­нення та відродження мусульманських релігійних громад.

В Україні на початок 2005 року діяло 472 мусульманські гро­мади, більшість яких знаходиться в Криму. Мусульманські гро­мади діють в структурі трьох самостійних центрів: у Києві — Духовне управління мусульман України (ДУМУ), в Донецьку — Духовний центр мусульман України (ДЦМУ), в Сімферополі — Духовне управління мусульман Криму (ДУМК).

Мусульманська філософія являє собою систему релігійно-світоглядної орієнтації та методів обґрунтування віровчення іс­ламу, яка розгорталася і функціонує в жорстких віроповчальних рамках. Основи релігійного вчення ісламу були закладені арабсь­ким релігійним і політичним діячем Мухаммедом, який прого­лошений мусульманами великим пророком і посланцем Бога. Основну частину догматики свого вчення, зокрема ідею страш­ного суду та потойбічного життя, окремі моральні принципи то­що, Мухаммед запозичив з Біблії. Недарма деякі історики релігії розглядають іслам як спрощену версію християнства з яскраво вираженим монотеїзмом. Мусульманський монотеїзм тісно пов'я­заний з ученням про визначення, яке виключає будь-яку можли­вість вільного вибору і є основою фаталізму.

Філософське проблемне поле ісламу спочатку було обмежене морально-етичними повчаннями і яскраво вираженими соціаль­но-політичними принципами устрою — правовими аспектами життя перших мусульманських громад. Це зробило нову релігію надто уразливою, а її соціальні і політичні норми та принципи виявилися майже застиглими. Деякі з них почали застарівати ще з часів перших халіфів. Необхідність переглянути ісламські нор­ми детермінувала виникнення різноманітних течій у мусульман­стві. І хоча зовні це виглядало як суто релігійне явище, насправді в його основі лежали соціально-політичні процеси.

Теоретичні основи ісламу закладені трохи пізніше, в результаті його безпосередніх контактів і полеміки з християнською теоло­гією. Початок мусульманському богослов'ю поклали дискусії, які розгорнулися на початку VIII ст. з приводу свободи волі і визна­чення, несотворимості «слова Божого», божественних атрибутів і трансцендентності Бога. Під безпосереднім впливом близькосхід­ної християнської думки перші мусульманські богослови позна­йомилися з античною філософською спадщиною (платонізмом, арістотелізмом), яка спричинила розвиток раціоналістичних тен­денцій у мусульманській теології (Абу-аль-Хасан, Хасан-аль Ба-срі, Васіл ібн Ата та ін.). У результаті виникла перша релігійно-філософська школа мутазілітів, яка розгорнула полеміку щодо місця і ролі розуму в інтерпретації мусульманського віровчення і активно застосувала у боротьбі з ортодоксами елементи античної діалектики. Мутазіліти виступили проти дослівного розуміння текстів Корану, антропоморфного уявлення про Аллаха. Вони створюють вчення про свободу волі, моральну відповідальність людини за свої дії. Людина у своїх вчинках вільна в межах сис­теми дій, створеної Богом. Звідси апеляція мутазілітів до «ваги діянь». Бог не може самовільно змінювати міру відплати, тому що вона відповідає земним справам людини.

Звісно, ці ідеї мутазілітів викликали жорстку протидію орто­доксального мусульманства. Розгорнувши в ІХ ст. боротьбу про­ти мутазілітів, ортодокси все-таки змушені були прийняти окремі їхні ідеї та методи. На основі цього синкретизму стало ^можливим виникнення ортодоксального богослов'я — каламу. Його осно­воположником був Ашарі, відомий мутазіліт, який перейшов на позиції ортодоксального мусульманства. В каламі визначення і божественність походження Корану набувають значення догм, зберігається антропоморфне уявлення про Аллаха. Ортодоксаль­ні мусульманські богослови — мутакаліми створили численну і різноманітну схоластичну літературу. Розробка основних поло­жень ашарітського каламу отримала своє завершення у творах ві­домого на той час філософа Бакилані (пом. 1013 р.).

Ашарітам доводилося боротися не тільки з мутазілітами, а й з крайніми ортодоксами, які виступили проти схильності ашарітів до компромісів. Так, ашаріти перейняли мутазілітську атомістич­ну систему, яка була вільною інтерпретацією теорії Демокріта та Епікура. На думку метакалімів, існують не тільки атоми просто­ру, а й атоми часу, безмежна кількість яких є основою всіх явищ Всесвіту. Але ці атоми не матеріальні, не мають маси. Кожен з них відокремлений один від одного абсолютною пустотою, їх рух, зв'язок та зміни в них відбуваються завдяки активній волі Аллаха. Аллах уявляється не тільки деміургом, творцем Всесвіту, який започаткував його словом «будь». Він перебуває в стані безперервної творчої діяльності, створює одні атоми і знищує інші. Тому, наприклад, ріст і розвиток живих організмів, як і рос­лин, пояснюється тим, що Бог весь час творить нові атоми, а ви­паровування та вивітрювання — тим, що він знищує окремі час­тинки води і мінералів.

Мутакаліми заперечували наявність постійних властивостей і якостей речей, зв'язок між причиною і наслідком, а отже, і будь-яку закономірність явищ.

Вони допускали тільки можливість звичайності, або «звички», що закладена Богом у природу. Саме завдяки цій «звичці» регу­лярно розливається Ніл та інші річки, в певні сезони мають місце мусони тощо. Але Бог в будь-який час може порушити таку «звичку», створивши чудо. У зв'язку з цим заперечувались не тільки закономірність, а й вічність світу, який був створений у часі і загине в результаті Страшного суду.

Незважаючи на це, школи мутазілітів та ашарі, апелюючи до античної філософії і намагаючись використати її в інтерпретації засад мусульманського віровчення, мимоволі створили сприятли­вий ґрунт для виникнення і розквіту в ІХ-ХІІ ст. арабської філо­софії (аль-Кінді, аль-Фараб, ібн Сіна, ібн Рушд), яка стала поміт­ною ланкою у світовій філософській думці між античною філософією і європейською середньовічною схоластикою. Основ­ним завданням арабської філософії було те саме намагання тео­ретичного обґрунтування віровчення ісламу і його церковної до­гматики. Спочатку араби перейняли у греків ідеї Платона і неоплатоніків, але згодом їхня увага все більше зосереджувалася на теоретичній спадщині Арістотеля, зокрема на його трактатах з метафізики, логіки та фізики. Щоправда, арістотелізм у них не культивувався у чистому вигляді. Він, як правило, переплітався з елементами неоплатонізму, який більше відповідав інтересам теології. Ті самі окремі представники арабської філософії, які бу­дували свої філософські системи в основному на арістотелізмі (ібн Сіна та ібн Рушд), неминуче приходили до жорсткої кон­фронтації з ісламською ортодоксією. Незважаючи на теоцентри-чність їхньої філософії, вони заперечують релігійну догму про творення Богом світу з «нічого», а єдиною основою буття, його вічним джерелом вважають матерію. Богу при цьому відводиться лише роль вічного джерела дійсності. Відкинувши ідею потой­бічного життя, безсмертя душі, воскресіння з мертвих, східні арі-стотеліки безсмертним визнають лише людство в цілому, його розумову діяльність. Щодо співвідношення науки та релігії, то ця проблема вирішується ними в площині теорії «двоїстої істини», згідно з якою наука дає конкретні, часткові знання, а релігія — загальну картину світобудови.

Реакцією на інтелектуалізацію ісламу в арабській філософії було виникнення містицизму, представленого суфізмом, який виступив не тільки проти східного арістотелізму, а й проти мусульманської ортодоксальної теології. Його ідеологія сприй­няла елементи вчення і практики східного християнства, неопла­тонізму і буддизму. Заперечуючи ортодоксальну обрядовість і не визнавши авторитету ортодоксального духовенства, пантеїстично зорієнтовані суфії проповідували містичну, безкорисливу любов до Бога, бажання злитися з ним. Кінцевою метою вони вважають нівелювання індивідуальних особливостей людини та заміну їх божественними, уявлень про мусульманську єдність, що ґрунту­валися на ідеях ісламу про єдинобожжя (Саті аль-Хасурі). Центральною стає теорія «ісламського шляху» розвитку, яка ши­роко пропагується багатьма міжнародними мусульманськими ор­ганізаціями.

 

Стислі підсумки

Іслам — наймолодша світова релігія. Він виникає в VII ст. н.е. на Аравійському півострові.

Іслам — релігія, яка динамічно розвивається. Протя­гом ХХ ст. спостерігалося постійне зростання кіль­кості мусульман серед населення планети.

Головна особливість ісламу полягає в нерозривно­му зв'язку між релігійно-культовим та суспільно-полі­тичним життям.

На основі ісламу сформувалася високорозвинена цивілізація, яка зробила значний внесок у скарбницю світової культури.

Засновник ісламу — Мухаммед (570-632) — один із визначних релігійно-політичних діячів в історії люд­ства.

Віровчення ісламу викладено в священній книзі — Корані. Мусульмани вірять в те, що «немає ніякого Бога, крім Аллаха, а Мухаммед — посланець Аллаха».

Культова практика мусульман складається з обо­в'язкової щоденної п'ятикратної молитви, посту в священний місяць рамадан, сплати благодійного по­датку, паломництва до священного міста Мекки.

Основні напрями в ісламі — суннізм і шиїзм.

Питання для самоконтролю

Які особливості ісламу, що відрізняють його від ін­ших світових релігій?

У багатьох країнах, де панує іслам, існує особливий календар, який бере початок з моменту таємного переїзду Мухаммеда і мусульман з Мекки до Медіни (Хіджри). Визначте, в якому столітті за цим кален­дарем зараз живуть ці країни. Для цього:

 

відніміть від року, в якому ми живемо за європейсь­ким календарем, рік Хаджри;

поділіть число, яке отримали, на 32;

результат ділення додайте до кількості років, які минули від року Хіджри за європейським календарем.

 

Назвіть основні положення віровчення ісламу. Які з них сприяють, на ваш погляд, розвитку ісламського екстремізму?

Які п'ять стовпів ісламу вам відомі? Який елемент — віронавчальний чи культовий у ньому переважає і чому?

Скільки разів на день моляться мусульмани? Про що вони просять Аллаха під час ритуальної молитви?

Порівняйте уявлення мусульман та християн про гріх і загробну відплату.

У мусульман — п'ятниця, а у християн?

Які напрями в ісламі вам відомі? Поясніть, чому го­ловні розбіжності між цими напрямами не стосують­ся віроповчальних чи обрядово-культових питань?

Спробуйте порівняти релігійну організацію вже ві­домих вам світових релігій.

 

Чи згодні ви з тим, що мулла — те ж саме, що й священик у християн?

Чим відрізняється статус священних споруд в іс­ламі та християнстві?

У чому офіційно вбачає схожість та відмінність між християнством та ісламом сучасна католицька церква?

Який вплив здійснив іслам на виникнення «ісламсь­кого світу», мусульманської цивілізації? У чому поля­гає зміст цієї цивілізації для світової культури?

Тематика рефератів

Сучасна соціально-політична доктрина ісламу.

Іслам: спосіб життя як стиль мислення.

Християнство та іслам: соціокультурні проблеми діалога.

Релігія і секуляризм на Сході.

Мусульманське право: питання теорії і практики.

 

Література

Грушевський М. З історії релігійної думки на Украї­ні. — К.: Освіта, 1992.

Калінін Ю. А., Харьковщенко Е. А. Релігієзнавство: Під­ручник. — К.: Наукова думка, 1997.

 

Релігієзнавство. — К.: Академія, 2000.

Релігієзнавство / За ред. М. Заковича. — К., 2000.

5.         Релігієзнавство / За ред. С. Бублика. — К.: Юрінком
Інтер, 1999.

6.         Мень А. История религии. В 7 т. — М., 1991-1994.

Релігієзнавчий словник / За ред. А. Колодного, Б. Ло-бовика. — К.: Четверта хвиля, 1996.

Яблоков И. Н. Основы религиоведения: Учебник. — М.: Высшая школа, 1994.

Watt W. Montgomery. Bells Introduction to the Quran. — Edinburgh: Edinburg University Press, 1970.

 

Wiedke W. Women in Islam. — Montclair, NJ: Abner Schram Ltd., 1981.

Woodward M. R. Islam in Java: Normative Piety and Mysticism in the Sultanate of Yogyakarta. — Tucson: University of Arizona Press, 1989.