1. Соціально-історичні причини виникнення ісламу

 

За кількістю послідовників іслам є другою (після хрис­тиянства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, за­гальна кількість мусульман на земній кулі складає близько одно­го мільярда прихильників, які мешкають у більш ніж 120 країнах. У 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Ку­вейт, Мароко, Саудівська Аравія, Пакистан та ін.). Переважна більшість мусульман (понад дві третини загальної кількості) живуть в Азії — це майже 20% населення цієї частини планети. Близько 30% послідовників ісламу живуть в Африці, що складає 49% населення цього континенту. Відтак, основна маса віруючих мусульман зосереджена на цих двох континентах.

Іслам — відносно молода релігія. Він виник на початку VII ст. н.е. Формально часом появи ісламу вважається 622 рік, коли за­сновник нової релігії Мухаммед був змушений тікати зі свого рід­ного міста Мекки в сусідню Медіну. Пануюча аристократична верхівка племені корейшитів не прийняла його вчення. Це стало­ся 26 липня 622 року. Від цієї дати і починається мусульманське літочислення.

Час виникнення ісламу — період гострої соціальної та полі­тичної боротьби, швидкого руйнування первісного ладу та фор­мування раннього класового суспільства на Аравійському півост­рові. Водночас загострилася збройна боротьба двох світових ім­перій — Візантії та Ірану. Соціальні та ідейні хвилювання дохо­дили й до Західної Аравії. Як соціальне та духовне явище, іслам був, з одного боку, підсумком особливого розвитку суспільства Аравійського півострова, з іншого — одним із породжень загаль­них процесів, які тривали на Близькому Сході. Виникнення ісла­му пов'язане як із впливом та розвитком монотеїстичних релі­гій — іудаїзму та християнства, так і з еволюцією релігійної свідомості населення Аравії, зі специфічними аравійськими фор­мами синкретичного монотеїзму. З'явилися люди, які вірили у єдиного Бога, але вони не відносили себе до якоїсь офіційної релігії. Активно відбувався процес етнічної та культурної кон­солідації арабів, формувалась єдина арабська мова. Потреба в ідеологічному обґрунтуванні цих політичних, економічних та соціальних змін, у стимулюванні їх розвитку породила в Аравії різні ідейно-політичні рухи. Іслам був виявом цих загальних про­цесів. Він став важливим фактором у становленні середньовічної арабської народності, нового політичного утворення — Халіфату, нової етноконфесійної спільності — громади мусульман (умма).

На відміну від християнства, іслам народжувався в умовах бо­ротьби багатьох економічних укладів. В арабських племенах ве­лась жорстока боротьба між могутньою родовою аристократією племені корейшитів та простими ремісниками, землеробами, ко-чівниками-пастухами. Ця боротьба, що розгорнулась в умовах первісного ладу, розхитувала його і наближала перехід до класо­вого суспільства. Роздробленість арабських племен, їх еконо­мічна відсталість, перехід до класового суспільства з сильною централізованою державною владою — все це викликало потребу у силі, яка спроможна була б здійснити це історичне завдання. Такою силою був новий феодальний устрій. Йому необхідно було об' єднати всі арабські племена для захисту від ворожих сусідів — Візантії та Ірану. Однією з перешкод на шляху до здійснення цьо­го завдання були старі племінні культи, які підтримували віджилі традиції первісного ладу. Тому, починаючи з кінця VI ст., серед арабів починається реформаційний рух, відомий під назвою Ха-фінського (від араб. «хафін» — пророк), який охоплює всю тери­торію Аравії. Складається ряд центрів релігійної реформації, найбільшим з яких був Йємен на півдні Аравії. На чолі цього ру­ху стає Мусалім. Другий центр розмістився на північному заході півострова. Вождем його стає виходець з роду корейншитів Му­хаммед, котрий після тривалої боротьби одержав перемогу як над старою родовою аристократією, так і над Мусалімом.

Виникнення ісламу підпорядковується загальним закономір­ностям формування світових релігій. Він виник на базі родопле­мінних культів одного із найвпливовіших племен Західної Ара­вії — курейшитів. Їхнім богом був Аллах (араб. Аль-Ілах), який з часом витіснив богів слабкіших племен. У цілому соціокультурна ситуація того часу сприяла формуванню у арабів монотеїзму. Звичайно, процес формування монотеїстичної релігії не проходив сам собою. Сильний імпульс йому надала реальна історична осо­ба — пророк Мухаммед (570-632 рр.). Залишивши торгові спра­ви, він у 610 році виступив з проповіддю монотеїстичної релігії, яку назвав «іслам» (в перекл. з араб. — «покірність», «віддання себе Богу»). Мухаммед проголосив, що існує лише Аллах і що всі повинні бути покірні його настановам.

У проповідях Мухаммеда звучали також вимоги соціальної справедливості, братства віруючих, здійснення благодійницької допомоги бідним, засуджувалося лихварство, проголошувалася необхідність дотримуватися простих норм моралі.