3. Шаманізм

 

Шаманізм (мовою сибірських народів «саман» — не­самовитий) — особливий комплекс обрядів та ритуалів, пов' язаних з віруваннями у надприродні здібності і можливості служителів культу — шаманів.

Шаман — це знахар, жрець і душе водій. Він лікує хвороби, керує суспільними жертвоприношеннями та проводжає душі мер­твих в інший світ. Все це можливо завдяки тому, що він володіє техніками екстазу, тобто здатний залишати своє тіло за власною волею.

Шаманізм був заснований на уявленнях давніх людей про іс­нування зв' язку між шаманом і духами, що допомагає битися з ворожими людині силами. Тобто першим духом-заступником був його родовий або сімейний тотем. У багатьох народів душу ша­мана уособлювала тварина, з якою вона була злита в єдине ціле. Потім образ «матері-тварини» набув вигляду духа-предка самого шамана, а згодом перетворився в духа-помічника шамана, люди­ноподібного.

Шаманські обов' язки однаково виконувалися чоловіками й жінками, інколи зустрічалося і таке явище, як травестизм, коли чоловіки-шамани одягалися в жіночий одяг і поводилися як жін­ки, бо на це була воля духів.

Давні люди вважали, що тільки духи встановлюють зв' язок із майбутнім шаманом. Свідченням цього була так звана «шамансь­ка хвороба», яка вражала людину у дитячому або юнацькому віці. Симптоми її були різними, але завжди хвора людина виглядала божевільною. Перебіг шаманської хвороби повністю збігався з циклом ініціації: страждання, смерть і воскресіння. Коли хвороба проходила, людина перетворювалася в «обранця духів», що пере­важає своїми здібностями всіх смертних.

У деяких сибірських народів посвячення шамана є публічною подією. Так, у бурятів неофіт (тобто посвячений) лізе на бере­зу — символ світового древа, що знаменує сходження на небо. Сходження на небо — одна із специфічних рис сибірського й центрально-азіатського шаманізму. У разі принесення в жертву коня алтайський шаман сходить на небо для того, щоб піднести небесному богу його душу. Сходження здійснюється так: шаман лізе по стовбуру берези, який позначений дев'ятьма зарубками, кожна з яких символізує особливе небо.

Шаманський культ не можна уявити без особливого «шаман­ського реквізиту» (фартух, головний убір, барабан або бубен). Він щедро розмальовувався стилізованими зображеннями духів-заступників і духів-помічників, космічними символами, прикра­шався численними підвісками, що також уособлювали духів. У релігійному відношенні сам факт переодягання шамана в особли­вий одяг був дуже значущим, бо символізував переборення ша­маном мирського простору та свідчив про його готовність увійти в контакт зі світом духів.

Звичний ритуал шамана — це так зване камлання (несамови­тість) — танець зі співом, ударами в барабан або бубон, цокотін­ням залізних підвісок тощо. Камлання розглядається як спосіб спілкування з духами, що досягається двома шляхами: або духи вселяються в тіло шамана (чи в його бубон), або душа його ви­рушає у царство духів.

Шаманський Всесвіт складається з трьох частин: Верхнього Світу (Неба), Середнього Світу (Землі), де живуть люди, та Ниж­нього Світу (Підземелля). Всі три частини з' єднує воєдино Світова Вісь, яка символізувалася Світовим деревом, горою і стовпами.

У Верхньому або Нижньому Світі шаман зустрічався з духами, домовлявся з ними про допомогу в різних справах, розпитував про те, чого не міг знати ніхто (наприклад, про життя людини, що зникла). Тобто дії шамана під час камлання були розповіддю про його неймовірну подорож. Але сенс камлання — у гіпнозі ото­чуючих та самогіпнозі, завдяки якому шаман не тільки змушує глядачів вірити в свої надприродні здібності, а й вірить у них сам і під час камлання переживає галюцинації. На думку дослідників це нагадує істеричний напад.

Майже всі шамани поєднували культову діяльність з пророцт­вами, консультуванням з різних питань, магічною практикою, але головне — лікуванням. Оскільки хвороба уявлялася як втра­та душі, шаман повинен в першу чергу з'ясувати, чи далеко пі­шла душа хворого від поселення, чи була вона викрадена демо­нами та заслана в світ інший. У першому випадку лікування не дуже складне: шаман полонить душу та повертає її в тіло хворо­го. У другому він повинен спуститися в Нижній Світ, що є складною і небезпечною подорожжю. Не менш захоплюючою є мандрівка в інший світ шамана, який проводжає душу померло­го в його нове житло. Він розповідає присутнім про всі пригоди, що сталися на шляху. До процедури лікування входило вико­нання релігійних дійств: заклинання, пісні, танці, звертання до духів за допомогою розмови з духом. Якщо після релігійного лікування організм переборював хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирав — винним оголошувався злий дух, який украв душу хворого.

З розвитком цивілізації архаїчні форми релігії не зникли, а стали складовою більш розвинутих релігій або народної культу­ри. Як свідчить релігійна статистика, на рубежі ХХ-ХХІ ст. різні форми первісних релігій сповідувало не менше 100 млн людей: 80% припадає на Африку, 18% — на Азію та Латинську Амери­ку, 2% — на Австралію та Океанію.

 

Питання для самоконтролю

Коли виникають ранні форми релігійних уявлень?

Назвіть основні первісні форми релігії та дайте кожній з них короткий аналіз.

В якому напрямі змінюються уявлення первісної людини про надприродне?

Що таке табу? Згідно з якими принципами зніма­лося та накладалося табу? Які функції виконували табу в первісному суспільстві?

Яке значення для подальшого розвитку релігії мав шаманізм?

 

Тематика рефератів

Етапи розвитку первісних вірувань.

Місце віри у надприродне в структурі релігійної свідомості.

Види та специфіка первісних вірувань. Основні по­няття віровчень.

Релігійні системи Стародавнього світу.

Залишки ранніх релігій у сучасному світогляді су­спільства.

 

Література

Академічне релігієзнавство: Підручник / За наук. ред. А. Колодного. — К.: Світ Знань, 2000. — 862 с.

Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Підручник. — К.: Наукова думка, 2000. — 352 с.

Кислюк К. В., Кучер О. Н. Религиоведение: Учебное пособие для высших учебных заведений. — Х.: Торсинг,

2002. — 496 с.

Титов В. Д., Качурова С. В., Барабаш О. В. Релігіє­знавство: Підручник для студентів юридичних спеціальнос­тей вищих навчальних закладів. — Х.: Право, 2004. — 272 с.

Токарев С. А. Ранние формы религии. — М.: Полит­издат, 1990. — 622 с.

Элиаде М. Священные тексты народов мира / Пер. с англ. В. Федорина. — М.: КРОН-ПРЕС, 1998. — 624 с.

7.         Яблоков И. Н. История религии. В 2-х т. — М., 2002.