Ефективність виробництва визначає  його результативність, тобто співвідношення між результатами, досягнутими у процесі виробництва, і витратами на їх забезпечення.  Розглядаючи резуль- тативність  господарської  діяльності  в галузі  природокористуван- ня, важливо  з’ясувати  суттєвість  еколого-економічного ефекту  як ефекту економічного або соціального, або того і іншого водночас. Еколого-економічний ефект розкривається найбільш повністю з по- зиції задоволення еколого-ресурсних потреб суспільства, зростання суспільної споживчої вартості природи. В цьому розумінні еколого- економічний ефект  має  як  соціальний,  так  і економічний аспект, але призначення еколого-економічного ефекту ще не вказує на його природу.

Задоволення еколого-ресурсних потреб здійснюється  “через” екологічну сферу, а єдиною утворюючою субстанцією еколого- економічного   ефекту  виступає   суспільна   праця.  Певні  природні умови і ресурси в тій або інший мірі впливають  на економічний розвиток,  що має конкретий вираз у реальному  рівні ефективності суспільного виробництва. Екологічний чинник немовби робить свій “внесок” у суспільний  розвиток.  Більш  того, природні  умови  роз- витку суспільства  є незамінними, тому вони мають високе соціаль- не значення  і економічну  оцінку, але це зовсім не вказує  на те, що природні  сили природи  не пов’язані з працею. Саме завдяки  праці вони залучені  у виробництво,  знаходяться під контролем  людини і служать їй. До того ж тільки в результаті праці можна вирішити  різ- номанітні еколого-ресурсні проблеми  сучасного суспільства.  Отже, еколого-економічний ефект є результатом розвитку  виробництва, тому за своєю природою він виступає як різновид економічного ефекту. Однак  він має іншу, відокремлену від традиційного  еконо- мічного результату  виробництва соціальну спрямованість.

Таким  чином, про еколого-економічну ефективність можна го- ворити лише як про термінологічний різновид  економічної  резуль- тативності   виробництва,  що  враховує   екологічні   наслідки   свого


розвитку. Її критерії служать максимізації екологічного ефекту при мінімальних витратах природокористування.

Екологізація виробництва дозволяє зберегти  і покращити  на- вколишнє  природне  середовище. Кінцевим  результатом абсолютно екологізованого виробництва є продукція безвідходного  виробни- цтва, а узагальнюючим показником екологічної  оцінки суспільного виробництва виступає вартісний  вираз продукції безвідходного  ви- робництва.

Забруднення навколишнього середовища  промисловими вики- дами в економічному плані є водночас процесом специфічного “спо- живання”  елементів  навколишнього середовища  – повітря,  води, грунту.

Забруднюючи природу будь-якими відходами, ми тим самим збільшуємо людські витрати на виробництво, знецінюємо вироб- ництво, погіршуємо життя суспільства. Звідси матеріальне ви- робництво  немовби суперечить  самому собі, оскільки  в результаті, зменшується суспільне  добро. Якщо  вироблене  матеріальне  добро зменшує  величину  існуючого  природного  добра (чистого  повітря, води тощо) в таких розмірах, що загальна кількість благ зменшуєть- ся, то це процес не розширеного,  а звуженого  виробництва. В такій ситуації працю, витрачену на виробництво продукції, слід розгляда- ти як непродуктивну, випущену з порушенням екологічних норм, як соціальний  збиток.

Відтворення природних  ресурсів  на сучасному  етапі розвитку продуктивних сил неможливо  без споживання матеріальних благ (будівництво очисних споруд, впровадження безвідходного  вироб- ництва,  природоохоронного обладнання, відновлення лісу і підви- щення продуктивності лісів і економічної  родючості тощо), інакше кажучи, сьогодні творчість природи  – це процес споживання мате- ріальних  благ. Тому ставлення  до відтворення природних  ресурсів є водночас і ставленням з приводу  споживання матеріальних благ, раніше накопичених суспільством.  В зв’язку з цим досягнення  пев- ної величини  еколого-економічного ефекту (вартість  продукції без- відходного виробництва і мінус продукція, випущена з порушенням екологічних  норм)  пов’язане з витратами природокористування. З кожним  роком розмір їх збільшується. Для  сучасного періоду роз- витку суспільного  виробництва характерна  тенденція  зростання суспільно необхідних витрат на відтворення природних  ресурсів.


Розглядаючи тенденцію  зростання  витрат  природокористуван- ня, насамперед необхідно знати, які додаткові витрати народного господарства визначають дану тенденцію, саме:

-           прямі витрати на охорону природи, очищення повітряного і вод- ного басейнів;

-           витрати, пов’язані з необхідністю резервування з метою охорони природи тих її об’єктів, що могли б експлуатуватися і приносити сьогодні реальний  економічний ефект;

-           додаткові витрати  у зв’язку з засвоєнням природних  ресурсів в умовах, що погіршуються і знаходяться на великій  від центрів безпосереднього  споживання;

-           підвищені витрати на переробку вторинних  і низькоякісних си- ровинних  ресурсів (відходів) з метою економії кондиційної си- ровини;

-           витрати  на своєчасне  доброякісне розширене  відтворення від- новних  природних  ресурсів  і витрати  на створення або пошук замінювачів невідновних  ресурсів, що використовуються;

-           загальні  витрати  на фундаментальні і прикладні наукові  дослі- дження і дослідно-конструкторські роботи, пов’язані з охоро- ною, раціональним використанням і відновленням природних ресурсів,  враховуючи  витрати  на винахід,  розробку  і освоєння нових технологічних процесів для виробництва синтетичних продуктів, що замінять природні ресурси, або процесів, що ство- рюють штучні умови, близькі до природних.

Зростання витрат природокористування в окремі періоди може і повинно спостерігатися, проте загальна сума витрат на відтворення одиниці природного  ресурсу у часі має знижуватися, підкоряючись загальному  закону економії часу. Збільшення витрат на відновлен- ня, охорону і експлуатацію  ресурсів ще не вказує на збільшення загальної  суми витрат на відтворення природних  ресурсів. Збіль- шення видатків на ці елементи відтворення природних  ресурсів по- винно  покриватися більш  раціональним використанням первісної природної  сировини  і впровадженням у систему матеріального ви- робництва прискорених темпів безвідходної (маловідходної) техно- логії. Темпи зростання  економії сировини  мають бути вище темпів зростання  витрат на її видобуток.

Збільшення природоохоронних витрат  повинно  бути  компен- совано більш високим  зростанням продуктивності суспільної  пра-


ці в галузях, що експлуатують  і перероблюють  природну  речовину. Проблема  відшкодування витрат  може бути вирішена  шляхом  ви- користання досягнень НТП, позитивна чинність якого виявляється в зниженні питомого видатку сировини на одиницю готової продук- ції. Важливо,  щоб це зниження забезпечувалося без подорожчання продукції  фондостворюючих галузей  – машинобудування і будів- ництва.

Тенденція  збільшення  цін  і  витрат   на  паливно-енергетичні і  мінерально-сировинні ресурси  не  є  нескінченною.   Цей  процес може бути зупинений у результаті  прийняття технічних  організа- ційних заходів. До таких заходів належать: прискорене створення високопродуктивної гірської техніки; розробка нових проектно- технологічних рішень щодо більш повного вилучення з надр і комплексної переробки  корисних  копалин; включення в обіг нових джерел  паливно-енергетичних і сировинних ресурсів, у тому числі вторинних; забезпечення зростання, що випереджає  продуктивність праці у порівнянні з заробітною платою на одиницю продукції і, на- решті, всесвітня  економія  ресурсів  при їх видобуванні,  переробці  і споживанні.

Абсолютна величина  витрат залежить  від масштабів і темпів зростання  суспільного виробництва, напрямку  його розвитку, вели- чини сукупного суспільного  продукту, стану навколишнього серед- овища, від кількості і якості природних ресурсів. Разом з тим у будь- якому випадку повинна дотримуватися одна закономірність: темпи зростання  екологічного ефекту повинні бути вище темпів зростання витрат природокористування.

Тенденція  збільшення  витрат   і  вартості   природної   осно- ви відтворення не повинна свідчити про зниження еколого- економічної ефективності природокористування і про негатив- ний вплив екологічного чинника на ефективність суспільного виробництва.

Еколого-економічна ефективність природокористування (Ее.е)

на рівні регіону розраховується за формулою:

            ,

де Ес.н – екологічна  оцінка суспільного  виробництва (продук- ція безвідходного (маловідходного) виробництва, грн;


Пн – продукція, випущена з порушенням екологічних норм (со- ціальні збитки від забруднення навколишнього середовища),  грн;

С  – поточні  витрати  на охорону,  відновлення і експлуатацію природних  ресурсів, грн;

Ен – нормативний коефіцієнт еколого-економічної ефективнос- ті природокористування;

К – одноразові витрати на охорону, відновлення і експлуатацію природних  ресурсів, грн;

У залежності  від специфіки виробництва природоохоронні еко- логічні функції, а отже, і господарський механізм раціонального при- родокористування в різних галузях  будуть неоднаковими. У приро- доохоронному  відношенні  всі галузі умовно можна поділити  на три групи: природовідтворні, природоексплуатуючі, природозабруднюю- чі. Визначальною природоохоронною функцією для природовідтвор- ної групи галузей є відновлення, примноження і охорона біологічних ресурсів, зростання екологічного потенціалу. Основи розрахунку ефективності природовідтворювання повинні  будуватися  на суміс- ності екологічного ефекту і витрат, пов’язаних з його отриманням. На даний ефект у грошовому виразі вказує економічна оцінка відтворю- ваних природних ресурсів. Зростання економічної оцінки біологічних ресурсів говорить про зростання екологічного потенціалу. Зіставляю- чи величину  економічної  оцінки відтворюваних природних  ресурсів з витратами,  що забезпечують  їх відтворення, можна розрахувати еколого-економічну ефективність природовідновлення (Зп.в):

де О – економічна оцінка біологічно відтворних  ресурсів, грн;

З – витрати, пов’язані з відтворюванням (охороною,  відновлен- ням) біологічних ресурсів.

Головною  природоохоронною  функцією   природоексплуатую- чих галузей є найбільше ефективна добування  вхідної природної сировини.

Еколого-економічну ефективність природоексплуатуючих га- лузей (З.п.е) можна проілюструвати за допомогою формули:


 

,

де Е п.р – вартісна оцінка природних  ресурсів, грн;

Ое.е – еколого-економічна оцінка відходів виробництва, грн;

Пн  – продукція,  випущена  з порушеннями норм  експлуатації природних  ресурсів;

Ф – вартість головних виробничих фондів природоексплуатую- чого виробництва, грн;

Сенс даної формули  полягає  в тому, що ціна відходів виробни- цтва, що експлуатує природний потенціал, повинна грунтуватися на вартісній оцінці природних ресурсів. Іншими словами, ціна відходів, що утворилися, визначається не за вартістю їх залучення в виробни- цтво або іншими ознаками,  а за ціною вхідної природної  сировини. При такому підході підприємства,  що експлуатують  природний ре- сурс, будуть, з одного боку, зацікавлені у зростанні  вартісної  (еко- номічної)  оцінки  природних  ресурсів,  а з іншого  – у скороченні відходів власного виробництва. Важливим чинником  підвищення ефективності використання природних  ресурсів є впровадження екологізованої техніки  і технології.  Збільшення вартості  основних виробничих фондів без їх екологічного  вдосконалення призведе  до зниження екологічної  ефективності природоексплуатації. При  ви- користанні  цього показника підприємства,  навпаки, будуть зацікав- лені  у прискоренні темпів  впровадження екологізованої техніки  і технології.

Головною природоохоронною функцією  природозабруднюючих галузей є висока екологізація виробництва, що характеризується рів- нем безвідходної (маловідходної) технології. В зазначених  галузях провідною ознакою природоохоронної функції має виступати еколого- економічна оцінка відходів на підставі ціни вхідної природної сирови- ни. Тільки  в даному випадку  еколого-економічна оцінка відходів по- винна “відніматися”  від величини,  створеної вартості на конкретному підприємстві,  вказуючи завдяки цьому на “екологічну чистоту” вироб- ництва. Рівень еколого-економічної ефективності природозабруднюю- чого виробництва (З.п.з) можна висловити за допомогою формули:

 

 
,


де Ч – чиста продукція природозабруднюючого виробництва, грн;

Пе – продукція, випущена з порушенням екологічних норм, грн; Ф – вартість основних виробничих фондів природозабруднюю-

чого виробництва, грн;

Ое.е. – еколого-економічна оцінка відходів виробництва, грн.

Наведена вище схема визначення еколого-економічної ефектив- ності і природокористування дозволить  більш об’єктивно робити висновок  про кінцеві  народногосподарські результати роботи  під- приємства,  об’єднань, галузей і регіонів.