У змісті екологічної  оцінки матеріального виробництва необ- хідно розглядати такі поняття,  як критерій  і показники оцінки. Об’єктивно  випливаючи з суттєвості безвідходного  виробництва, критерій  екологічної  оцінки  повинен  являти собою узагальнююче формулювання кінцевої мети природоохоронної діяльності  в ма- теріальній  сфері. В абсолютно  екологізованому виробництві прак- тично вся вхідна сировина перетворюється в готовий продукт. Тому основу екологічної оцінки матеріального виробництва складає про- дукція, випущена без відходів. Рівень (коефіцієнт) екологічності безвідходного  виробництва дорівнює  одиниці  або близькій  до неї величині.

Чим більше випущено продукції без відходів, тим вище рівень екологічності  матеріального виробництва.

Критерій екологічної оцінки матеріального виробництва є осно- вою побудови системи показників,  що характеризують процес еко- логізації. Слід виділяти  натуральні  і вартісні показники екологічної оцінки матеріального виробництва.

В системі натуральних показників розрізняють дві групи: показ- ники чистоти навколишнього природного  середовища, показники екологічності  технологічних процесів. Основою  побудови показни- ків чистоти  якості  навколишнього природного  середовища  є своє- рідний  норматив   –  гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин (ГДК).

Розрізняють ГДК в атмосферному повітрі та воді. Для атмосфе- ри допустимою  є така концентрація шкідливих  речовин,  яка  про- тягом  тривалого  часу не виявляє негативного  впливу  на організм людини і функціонування екологічних систем.

Для санітарної оцінки атмосферного повітря використовують максимально-разові і середньодобові  ГДК. Максимально-разова ГДК встановлюється для попередження рефлекторних реакцій у людини  (відчуття запаху,  зміна  біоелектричної активності  голов- ного мозку,  світлової  чутливості  очей і ін.), а середньодобова  – з метою  попередження їх резорбтивного (загальнотоксичного, кан- церогенного,  мутагенного  і ін.) впливу. Максимально - разова ГДК визначається у процесі спостережень  над людьми, що короткочасно (5-20 хвилин) вдихають повітря  з малою концентрацією речовини,


що вивчається.  Щоб встановити  середньодобові  ГДК атмосферних забруднень,  проводять  токсикологічний експеримент на тваринах. Аналогічні вимоги ставлять до створення нормативів шкідливих ре- човин для води.

Якщо та або інша шкідлива речовина на даній території присут- ня в єдиному числі і не перевищує  гранично-допустимі концентра- ції, це свідчить про чистоту природного середовища:


ПДК


1 ,


де Сі – фактична  концентрація шкідливих  речовин.

У повітряному і водному басейнах, як правило,  знаходиться не одна, а декілька  шкідливих  речовин.  Причому  деякі з них (сірчис- тий газ і двоокис азоту, сірчистий газ і сірководень тощо) створюють ефект синегізму, тобто спільну чинність  двох або декількох  агентів в одному і тому ж напрямку. Сума концентрації речовин не повинна перевищувати одиниці при розрахунку  за формулою:

,

де С1, С2, …Сн – фактичні  концентрації шкідливих  речовин  в атмосферному повітрі, воді;

ПДК1, ПДК2,…ПДКп – відповідні величини цих речовин у пові- тряному або водному басейнах.

У природоохоронну практику  впроваджується такий норматив, як гранично-допустимий викид (ГДВ)  шкідливих  речовин в атмос- феру. Важливо  зазначити,  що його встановлюють для кожного дже- рела забруднення з урахуванням ГДК і ГДЗН  (гранично допусти- мих навантажень на екологічні системи). Норми ГДВ вводяться  для всіх  підприємств,  викиди  яких  забруднюють  атмосферне повітря конкретної  території.  Це  необхідно  для  досягнення  погодженості між кількістю шкідливих  викидів від окремих джерел забруднення, розташованих на даній  території,  і гранично-допустимою концен- трацією шкідливих  речовин.

ГВД встановлюється санітарними органами для кожного підприємства-забруднювача з урахуванням перспектив  його розви-


тку, особливостей  природного  середовища, кількості і концентрації діючих виробничих об’єктів, обсягу і структури викидів.

Гігієнічні нормативи  – ГДК або ГДВ є найважливішими крите- ріями якості навколишнього середовища, порівняння з якими  фак- тичних  показників забруднення вказує  на екологічну  чистоту  під- приємств  матеріального виробництва.

Натуральним показником екологічності  технологічних проце- сів є коефіцієнт ефективності використання природної  сировини (Ке.е),  що розраховується як відношення загальної  ваги створюва- ної товарної продукції (Вт)  до ваги сировини  (Вс), витраченої  на її виготовлення:

 .

Як показники екологічності  можуть бути використані і інші, наприклад питома  вага відходів у величині  вхідної природної  си- ровини. Логіка їхньої побудови ідентична методиці визначення коефіцієнта ефективності використання природної  сировини.  По- ряд з натуральними показниками при екологічній  оцінці виникає необхідність застосувати і вартісні показники. Це зумовлено двома чинниками: діяльність підприємств оцінюється  у вартісному ви- раженні, тому свій “вплив” на результати виробництва показники екологічної  оцінки  можуть  найбільш  повно  виявити лише  тоді, коли будуть показані у вартісній  формі; вартісна форма необхідна для виразу витрат і результатів,  пов’язаних з екологізацією  вироб- ництва.

Як вартісний показник екологічної оцінки матеріального вироб- ництва слід використовувати коефіцієнт рівня безвідходного вироб- ництва (Кп.Б), що розраховується за формулою:

 ,

де Пб.п – продукція безвідходного виробництва, грн; Пв.п – валова продукція сучасного виробництва, грн..

Продукція безвідходного  виробництва визначається за форму- лою:


Пб.п = Чп.с + Мб.п,

де Чп.с – чиста продукція сучасного виробництва, грн;

Мб.п. – матеріальні  витрати безвідходного виробництва, грн; Матеріальні витрати безвідходного виробництва рівні:

Мб.п. = Вг.п. + Пср, де Вг.п. – маса готової продукції, тон;

Пср. – середньозважена ціна одиниці  ваги матеріальних ресур- сів, грн.

Коефіцієнт рівня безвідходного  виробництва дасть загальне уявлення про екологічність  технології, проте він не враховує  по- рівняльну шкідливість різноманітних речовин (відходів), що впли- вають на навколишнє середовище.  У зв’язку з цим необхідно  дати екологічну оцінку неутилізованим відходам, на підставі чого можна вивести інтегральний показник  екологічності  виробництва.

Відходи, що утворюються  в результаті  функціонування вироб- ництва,  можна  поділити  на: екологічно  нешкідливі   (як  правило, тверді)  та екологічно  шкідливі  (як  правило,  рідкі  та газоподібні). Таке угрупування відходів за їх шкідливістю  в деякій  мірі умовне, проте воно достатнє  для того, щоб продемонструвати принципову схему побудови екологічної оцінки речовин, які не утилізуються.

При складанні екологічної оцінки відходів, які не утилізуються, слід враховувати вартість  і нормативний коефіцієнт ефективності їх використання, диференційований з урахуванням ступеня  нега- тивного впливу відходів, які не утилізуються, на навколишнє серед- овище.

Вартість відходів, які не утилізуються, визначається за вартістю (ціною)  первісної сировини. В залежності від ступеня впливу відхо- дів на навколишнє середовище змінюється  величина  нормативного коефіцієнта ефективності середозахисних інвестицій  (Ен).  Його ін- тервал може змінюватися в межах від 0,02 (цей рівень зумовлений рішенням чисто екологічних (природозахисних) проблем і визнача- ється ефективністю відтворення екологічних систем) до 0,14 (даний рівень відповідає народногосподарському коефіцієнту ефективнос- ті, коли відходи екологічно  нешкідливі  і доцільність  їхнього вико- ристання  визначається потребою в додатковому  джерелі природної сировини).


Екологічна  оцінка відходів, що не утилізуються (Ен.о.),  вказує на величину  капітальних вкладень,  необхідних для їх виробничого використання. Вона визначається за формулою:

,

де п – види відходів, що не утилізуються, за шкідливістю; Сн.о – вартість лісосічних відходів, що не утилізуються;

Ен – нормативний коефіцієнт ефективності середозахисних ін- вестицій.

Знаючи екологічну оцінку відходів, що не утилізуються, можна розра- хувати коефіцієнт екологічності матеріального виробництва за формулою:

,

де С – вартість сировини, грн;

Ен.о.  – галузевий   норматив   ефективності капітальних вкла- день;

Єн.о. – екологічна оцінка відходів, що не утілізуються.

Розрахунок коефіцієнта екологічності  необхідний  для оцінки  і порівняння у часі результуючої  природоохоронної діяльності  під- приємств  різних відомств.

Економічну доцільність  зростання  екологічності  виробництва підтверджує така нерівність:

 

 
,

де Ез - величина  економії витрат, пов’язана з еквівалентною заміною  одиниці  кондиційної сировини  вторинним ресурсом  (або більш повним використанням вхідної сировини);

Со – вартість відходів, що утворяться і негативно впливатимуть на природне середовище при сучасній переробці одиниці вхідної си- ровини, грн;


Єн.е. – нормативний коефіцієнт ефективності, диференційова- ний у залежності  від шкідливості речовини;

Пq – витрати, пов’язані з приростом  продукції з віходів, еквіва- лентних  за споживчими властивостями одиниці  кондиційної сиро- вини, грн;

Єн.о.  – галузевий   норматив   ефективності капітальних вкла- день.

Вираз  являє  собою нормативну величину  ефекту  капітальних вкладень  (призначених для утилізації  екологічно  шкідливих  речо- вин, що утворюються  в результаті переробки вхідної сировини  в го- товий продукт), тобто екологічний ефект. Нерівність свідчить про те, що з економічної точки зору зростання  екологічності  матеріального виробництва буде виправдане  лише тоді, коли  витрати  на приріст продукції не будуть перевищувати суму економічного і екологічного ефекту заміни вхідної природної  сировини  вторинними ресурсами. Економічна доцільність  зростання  екологічності  виробництва зна- ходить свій конкретний вираз у показниках народногосподарської і госпрозрахункової ефективності використання відходів.