Між природним  середовищем  і матеріальним виробництвом іс- нує тісний, органічний зв’язок, який можна уявити таким чином: екосистема  – природні  ресурси  – матеріальні  ресурси  – кінцевий продукт.

Природна  речовина, добута з метою отримання конкретного продукту для задоволення суспільних потреб, у сфері матеріального виробництва трансформується в матеріальний ресурс.

У процесі видобутку  і переробки  природної  речовини,  а також споживання готової продукції утворюється безліч різноманітних відходів, наявність,  утилізація і знешкоджування яких визначають екологізацією  матеріального виробництва. Термін «екологізація виробництва» домислює  не безпосередню  участь біологічних  орга- нізмів у технологічному процесі, як це має місце в мікробіологічній промисловості, а вплив  матеріального виробництва на стан навко- лишнього природного середовища, екологічних систем, через що утворюються  відходи.

Розрахунки показують, що з загального обсягу природної  ре- човини,  що залучається у суспільне  виробництво,  форму  кінцево- го продукту, що споживається суспільством,  приймає  лише 1-1,5%. Інша частина являє  собою відходи, що поділяють  на відходи вироб- ництва  і відходи споживання. Відходи виробництва – це залишки сировини,  матеріалів  і напівфабрикатів, що утворилися при виго- товленні продукції і повністю або частково втратили  свої споживчі властивості,  а також продукти фізико-хімічної або механічної пере- робки сировини, отримання яких не було метою виробництва. Вони можуть бути використані в народному  господарстві після відповід- ної обробки або як сировина для переробки.

Зважаючи на специфіко-технологічний процес  в одних вироб- ництвах, наприклад, хімічних, вхідна сировина, перетворюючись у відходи, втрачає свої фізико-хімічні властивості,  в інших – ці пере- творення не відбуваються (лісова, деревообробна, вугільна тощо). Відходами споживання вважають різноманітного роду вироби, комплектувальні деталі і матеріали, що з тих або інших причин не- придатні  для подальшого  використання. Вони поділяються на від-


ходи промислового (металобрухт, скло, непридатне  для експлуата- ції обладнання  тощо)  і побутового  споживання (зіпсовані  харчові продукти,  зношене  взуття,  одяг, різноманітні пакунки,  тара тощо). Відходи виробництва і споживання можна  назвати  відходами  від- творення  матеріального продукту (ВВМП). Від ВВМП слід розумі- ти технологічні втрати, що пов’язані з такими хиткими виробничими операціями, як сушіння,  випарювання, кристалізація, розфасуван- ня, транспортування та ін. Відходи в залежності від ефективності за- своєння  і переробки  в кінцеві продукти поділяються на економічно доцільні і економічно недоцільні.

Економічно доцільні  відходи називаються вторинними матері- альними ресурсами (ВМР).

Кількість відходів, що утворюються на різних стадіях відтворен- ня матеріального продукту, характеризує рівень екологізації вироб- ництва. Іншими  словами, економія матеріалів, сировини  і енергії, першоджерелом яких  виступають  природні  ресурси,  є визначаль- ною умовою екологізації матеріального виробництва.

Для  вироблення стратегічної  лінії екологізації  суспільного  ви- робництва  необхідно  знати  загальну  кількість  і склад відходів, що надходять   у  навколишнє  природне   середовище.   Інструментом, за допомогою якого  можна  визначити кількість  і склад відходів, є баланс  матеріально-речовинних потоків,  що виникають  у суспіль- ному виробництві. Спрощена  схема річного балансу матеріально- речовинних потоків, що виміряються в одиницях  маси речовини, може бути показана у такому вигляді:

S = Q + K + r1 + r2 + r3; Q = q1 + q2 + yF;

де S – маса природних ресурсів (первинної сировини), що вклю- чається у виробничий обіг;

Q – загальна маса відходів, що надходять у навколишнє природ- не середовище від виробництва і споживання;

q1, q2 – відповідно  маса відходів, що надходять  до навколиш- нього природного середовища від виробництва і споживання;

F – маса виробничих і невиробничих фондів, споживчих  фондів тривалого використання;

y – норматив  фізичного  зношення  виробничих і невиробничих фондів і споживчих  товарів тривалого використання;

K – маса виробничих фондів,  що накопичуються, і споживчих товарів тривалого використання;


r1 – маса сировини, яка реалізується з відходів виробництва, що використовуються у споживанні;

r2 - маса сировини,  яка реалізується з відходів споживання, що використовується у виробництві;

r3 - маса сировини,  яка реалізується з відходів виробництва, що використовується у виробництві;

Перші спроби скласти  такі баланси  були вжиті в середині 60-х років американськими вченими.

Баланси матеріально-речовинних потоків необхідно складати  у поресурсному і регіональному аспектах. Поресурсний аспект дозво- ляє виявити ефективність використання конкретної  природної  ре- човини на даному етапі розвитку  суспільства,  регіону та визначити основні шляхи усунення негативних  тенденцій.

Регіональний аспект дає можливість  встановити:  ступінь вико- ристання ресурсного потенціалу  регіону; загальну масу відходів, що утворилася на певній території; структуру  і масштаби  негативного впливу  на екосистеми;  стратегію територіальної організації  безвід- ходної технології.

Рівень  ефективності використання матеріальних ресурсів  і ви- добутку природної  сировини  зумовлений чинністю як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників.

Об’єктивним чинником  є рівень розвитку  науки, ресурсозбе- рігаючої техніки  і технології.  Ще  на стадії проектування заклада- ються певні витрати  ресурсів, зумовлені  традиційною  технологією. У проектах  заздалегідь  передбачаються втрати  сировини  в надрах, попутних продуктів при видобутку сировини, утворення відвалів, порожніх порід при переробці сировини, матеріалів тощо. Процес використання природних  ресурсів розчленовується немовби на дві частини: утворення відходів і втрат при добуванні  і виробництві, а після цього наступна (хоча інколи і попутна) утилізація відходів.

Повне  подолання об’єктивного  чинника  можливе  при впрова- дженні безвідходного виробництва. Однак для розробки абсолютно екологізованої технології  і відповідних  систем машин вимагаються порівняно тривалі терміни. Тому на сучасному етапі головний шлях подолання об’єктивного  чинника  – це формування територіально виробничих комплексів  на базі комбінування виробництва і роз- витку ресурсозберігаючої техніки  і технології,  що забезпечують  не тільки  виробництво основних  видів  продукції,  але  і більш  повне


використання всіх компонентів природної  сировини,  утилізацію відходів, що утворюються. Це так звана горизонтальна система без- відходного виробництва. Вона забезпечує  не абсолютну, а часткову економію природної сировини, але для даних об’єктивних умов ця економія є максимальною і відповідає одному з основних принципів природокористування – екологізації матеріального виробництва.

Поряд з об’єктивними  причинами втрат ресурсів існують і суб’єктивні. Серед найважчих  з них можна назвати відомчий підхід до вирішення проблем раціонального природокористування. Такий підхід виявляється, наприклад, починаючи з геологорозвідувальних робіт. Промислові запаси  визначаються, як  правило,  за основним або обмеженим їх числом, що використовується для створення вузь- коспеціалізованого виробництва. При прийнятті рішення про розмі- щення спеціалізованих підприємств не завжди  враховується ефект від переробки  інших видів сировини, а також видів виробництва.

Усунення  суб’єктивних  чинників  може бути забезпечене  шля- хом вдосконалення механізму  природокористування, що має бути вести  до підсилення економічної  зацікавленості підприємств і ві- домств у бережливому використанні матеріальних ресурсів і раціо- нального видобутку  природної сировини.

Ефективне використання матеріальних ресурсів  у народному господарстві дає не тільки великий  економічний ефект, але й дозво- ляє  скорочувати розміри  експлуатації природних  ресурсів  і змен- шувати кількість різноманітних відходів. У народному господарстві найбільшу питому вагу матеріальні  витрати мають у промисловості. Вони складають  приблизно 80% від усіх поточних  виробничих ви- трат, виключаючи  амортизацію,  понад 60% потрібно  на сировину  і матеріали, трохи більше 4% - на паливо, близько 3% - на енергію.

В сільському  господарстві  частка матеріальних витрат  складає приблизно половину  собівартості  продукції.  Більша  їх частина  по- трібна на корм і насіння (2/3 матеріальних витрат без амортизації), близько  10% - на мінеральні  добрива і отрутохімікати. В загальній величині валового суспільного продукту матеріальні витрати дося- гають майже 60%. Цим визначається ефективність їхньої економії.

Найбільша кількість  відходів одержується при видобутку  при- родної речовини.  З її обсягу використовується тільки  6-7%. У над- рах землі залишається до 30% вугілля,  60-70% нафти, 20% залізної руди, 25-30% фосфатів  і т.п.


В той самий час прогресивні технології видобутку  сировини  до- зволяють  додатково  видобувати  до 40% нафти, яку не можна отри- мати традиційним способом, у цілому вони дадуть можливість видо- бувати до 70-80% нафти, тоді як при природному тиску відбір нафти з пластин  складає  в середньому 1/3.  Однак  подібні засоби застосо- вуються тільки в окремих галузях у невеликих масштабах.

При використанні прогресивних засобів збагачування сировини до 80% зростає і маса корисних речовин, що видобувається з руд, що особливо важливо при добуванні рідких і кольорових металів. Ці за- соби ефективні  при розробці  бідних бурозалізних руд, сланців, що невигідно  одержувати звичайним способом  зважаючи  на низький відхід корисних речовин.

За розрахунками фахівців, ддя підвищення видобутку  сировин- них ресурсів вимагається непропорційне зростання  витрат.

Тому  розширене  відтворення природних  ресурсів  у наш час ви- значається рівнем техніки і технології виробництва, а не споживчими якостями вхідної природної сировини. В минулому столітті вважалося вигідним добування свинцево-цинкової руди, що містить 8-10% корис- них копалин, в початку поточного сторіччя 6-7%. Напередодні Другої світової війни ефективним вмістом свинцю і цинку в руді вважалося

5-8%. Зараз  видобувається руда, в якій міститься 1,5-2,7% таких мета- лів. В ХІХ сторіччі придатною до видобування вважалася руда з 5-6%, у наш час розробляються поклади, в яких міститься 0,8 – 1,5% міді.

Те саме спостерігається і в залізорудній промисловості. За останні 30 років середній вміст заліза в сирій руді знизився на 14,9%. Без вдоскона- лення техніки, технології видобутку і переробки первинної сировини да- ний процес був би природно неможливий і неефективний. Тенденція в природокористуванні така, що спостерігається цілком закономірний пе- рехід від більш сприятливої природної  сировини  - основи відтворення, до менш сприятливої. Подібна закономірність повинна компенсуватися більш прискореним впровадженням у виробництво не тільки економіч- них, але і екологічно максимально ефективних засобів виробництва.

Оскільки видобувна  промисловість є більш  фондомісткою,  то підвищення ефективності відтворення природних   ресурсів  може бути  забезпечене  не стільки  на стадії  видобутку  природної  речо- вини, скільки  на стадії її використання за рахунок  більш глибокої переробки  сировини.  Це в повній мірі відповідає і принципу  еколо- гізації суспільного виробництва.