7.3. Порівняльна економічна оцінка природних ресурсів

Порівняльна економічна  оцінка потрібна для визначення ефек- тивності різних заходів, направлених на більш повне використання природних  ресурсів,  підвищення їх продуктивності і якості,  ефек- тивності  експлуатації ресурсів  різних  районів  тощо, а також  захо- дів щодо збереження  і збільшення середозахисної ролі екологічних систем.

Сфера  її застосування – передпланові  і планово-проектні роз- робки.

Порівняльна оцінка природних  ресурсів вказує  на цілеспрямо- ваність і ефективність функціонування природних  ресурсів кон- кретного  регіону і визначення продуктивності в загальній  системі задоволення еколого-ресурсних потреб суспільства.

Провідну роль у формуванні даного виду оцінки відіграє (як і при абсо- лютній оцінці) закон економії часу. Проте механізм її складання базується не на абсолютній, а на порівняльній ефективності капітальних вкладень.

У рамках порівняльної економічної  оцінки природних  ресурсів у залежності  від їх народногосподарського призначення слід розріз- нювати два показники:  експлуатаційну і середозахисну оцінки.

1.   Експлуатаційна оцінка.  Цей  показник  може модифікуватись у залежності від поставленої мети, але в основі його розрахунку повинна лежати різницева величина  приведених витрат за варі- антами порівняння виходу додаткової продукції природокорис- тування.  Порівняльну економічну  оцінку  природних  ресурсів (Ес) можна розрахувати за формулою, грн,


 

,

де С1+ ЕnК1 і С2 + ЕnК2 - відповідно приведені витрати на оди- ницю додаткової і-ї продукції, виробленої за різними варіантам при- родокористування;

ΔПі - обсяг додаткового і-го виду продукції (і=1, 2,…m).

Ефект  від того чи іншого варіанту природокористування, як правило, носить довгостроковий характер.

Важливою  умовою при порівняльній оцінці є правильне зна- ходження  порівняльного ефекту  функціонування природних  ре- сурсів. Він розраховується як різниця між замикаючими витра- тами на вироблення конкретного виду продукції і нормативним рівнем  індивідуальних приведених витрат  на його виробництво з використанням оцінюваного ресурсу. У порівняльній оцінці за- микаючи витрати виступають як оптимальний норматив. Тенден- ція до зниження гранично  допустимих  витрат  при інших умовах свідчать  про зростання  суспільної  корисності  корисних  природ- них ресурсів. У зв’язку з цим збільшення рівня замикаючі витрат може бути здійснено додаванням до їх базового рівня економії витрат.

2.   Середозахисна оцінка. Важливою  умовою оптимізації  природо- користування є збереження  середозахисної функції екологічних систем  з одночасним  розширенням експлуатаційно доступної речової бази. Методичну  схему порівняльної економічної  оцін- ки  природних   ресурсів  середозахисного   призначення  можна розглянути на прикладі лісів. Економічна ефективність "неваго- мих" середозахисних функцій  лісу доведена чисельними дослі- дженнями. Проте економічний вираз середозахисного ефекту не може служити основою для оцінки лісоземельних ресурсів при- родоохоронного  значення.  По-перше,  необхідність у даних зем- лях повинна визначатися не їх економічним  ефектом, а соціаль- ним призначенням. По-друге, розмір ефекту може змінюватись і не відображати соціальну значимість лісів. Головне призначення даного виду оцінки - визначення цілеспрямованості збереження природних  ресурсів середозахисного  призначення. Багаточисельні дослідження показують, що рубка лісу при сучас-

ному технологічному рівні лісозаготівельного виробництва і призво-


дить до порушення  природної  сфери і негативно впливає  на його во- доохоронні,  середорегулювальні і грунтозахисні функції.  Найбільш ефективно забезпечують  захист  середи незаймані  різновікові  ліси з переважанням спілих і перестояних насаджень. Порівняльна еконо- мічна оцінка середозахисних функцій  лісів на народногосподарсько- му рівні повинна  стимулювати природоохоронне лісокористування. Необхідність суспільства  в середозахисних функціях лісів вступає у протиріччя з необхідністю  їх промислової експлуатації.  Економічну оцінку середозахисних функцій  лісів треба створювати на основі ви- рішення  цього протиріччя.  Усім іншим суспільним  необхідностям у продуктах і корисностях протидіє потреба у деревині. Для задоволен- ня нової суспільного потреби в конкурентній корисності  лісу потріб- ні додаткові витрати. Якщо ці витрати не будуть здійснюватися, задо- волення однієї з потреб (нової або старої) порушується і у будь-якому випадку суспільство буде зазнавати  новиї витрат.

Ліси можуть виконувати середозахисні  функції лише за умов при- родного їх збереження, а деревина, яка має бути виготовлена з цих лісів, компенсується завозом  з інших промислових районів  або за рахунок найбільш якісної переробки деревинної речовини у даному регіоні.

Іншими  словами  і при складанні  середозахисної оцінки  визна- чну роль  відіграють  замикаючі  витрати.  Якщо  техніко-економічні і лісівницькі заходи щодо промислового освоєння  лісів будуть спрямовані  на повний  захист їх середозахисних функцій,  то витра- ти, пов’язані з проведенням цих заходів, не повинні  перевищувати абсолютного значення замикаючі витрат. Якщо природоохоронні витрати  перевищують  замикаючи,  цілеспрямовано припинити про- мислову  експлуатацію  лісів і ввозити  деревину  з прилеглого  райо- ну або забезпечити найбільш глибоку переробку її в даному регіоні. Таким чином, основою складання порівняльної економічної  оцінки середозахисних функцій  лісів є розмір можливої заготівлі деревини в цих лісах, виражений у замикаючих  витратах. Враховуючи  викла- дене, порівняльну економічну оцінку середозахисних функцій  лісів (Оср) слід знаходити за формулою, грн.,

            ,

де М – середній запас деревини на 1 га лісів у виці дозрівання,  р.; З – замикаючі  витрати  на відшкодування (збереження)  дере-

винного запасу 1 га лісів у віці спілості, грн;


Єн.п – нормативний коефіцієнт приведення різночасних витрат (0,03);

t – різниця між віком спілості і фактичним віком насаджень, р.

Вартість відтворення і плата за природні ресурси

Витрати  в суспільному  виробництві є витратами праці. Суспільно необхідна праця, витрачена на виробництво продукту, створює вартість. Вартість відтворення природних ресурсів необхідно розраховувати не за витратами заміщення, що виражають абстрактну можливість відтворен- ня, а за фактичними витратами,  пов’язаними з охороною, відтворенням і експлуатацією природних ресурсів. І фактичні витрати (поточні витра- ти), і витрати заміщення  економічно визначають один і той самий про- цес - відтворення природних ресурсів. І ті і інші витрати мають однакову економічну природу. По своїй суті вони являють собою капітальні вкла- дення. Але між ними існує і принципова різниця.  Витрати  заміщення виражають  споживчу  вартість природних  ресурсів, а фактичні  витрати

- вартість їх відтворення. Проте, це не значить, що витрати  заміщення протистоять фактичним витратам. У випадку виключення природного ресурсу з народногосподарського обігу або його нераціонального ви- користання витрати  заміщення,  які характеризуються економією  май- бутньої праці, стають фактичними (поточними) витратами і органічно вкладаються у вартість відтворення природних ресурсів. Таким чином, у господарському житті витрати заміщення можуть стати поточними і ви- значити увесь хід відтворення природних ресурсів. У рамках складених вартісних  відношень  повинна розглядатися така категорія, як плата за природні ресурси. Її зміст можуть визначати як фактичні, так і майбутні витрати праці. Плата за ресурси, побудована на фактичних витратах, на- правляється на відшкодування суспільно необхідних витрат, пов’язаних з розвідуванням, охороною, відтворенням природних ресурсів і іншими природогосподарськими роботами.  Плата,  що базується  на майбутніх витратах  і виражає  суть економічної  оцінки  природних  ресурсів, здій- снюється з метою відшкодування витрат економічного потенціалу  (на- приклад, виключення сільськогосподарської землі з господарського обі- гу), а також  для  стимулювання раціонального природокористування. Методологія побудови двох форм плати за природні ресурси різна. В од- ному випадку вона базується на законній вартості, в іншому – на закон- ній економії часу. Так, середньогалузева ставка відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи за одиницю погашеної при видобуванні і-ї твердої корисної копалини Сrі виражається за формулою:


 

,

де Зri - середньорічний обсяг витрат на пошук і розвідку  і-ї ко- рисної копалини  (без урахування суспільно-галузевих витрат на ге- ологічну науку, регіональні дослідження,  інженерну геологію), грн.; Фпі  – вартість  продуктивних розвідувальних свердловин,  гір- ничих  видобутків,  що передані  на баланс  гірничих  підприємств  і

експлуатуються як основні фонди в процесі видобутку, грн; Ді – середньорічний видобуток і-го корисного палива, т.

Пні – середньорічні  нормативні  втрати при добуванні і-ї корис- ної копалини, т.

Регіональні різниці  у витратах  на  геологорозвідувальні робо- ти, якості  знайдених  гірничо-геологічних умовах  іх розробок  обу- мовлено  необхідністю  диференціювати середньогалузеві ставки  за окремими  басейнами (родовищами). Такі вартості є також основою визначення плати  (таксова  вартість  деревини  на корені)  і тарифів на воду, що забирається промисловими підприємствами з водогос- подарських систем.

У повній платі враховуються  не тільки прямі витрати на віднов- лення і охорону одного кубометра деревини, але і різниця у природ- них умовах лісоексплуатації, тобто диференціальна рента. Повна плата  (Ск  складається з собівартості  лісовирощування V, накопи- чень по лісному господарству  V × 0,1P і диференціальної ренти R:

Cк = V + V × 0,1P + R.

Такси   лісового  господарства   виконують   функцію   відпускної ціни лісу на коріння  і можуть бути (в залежності  від народногоспо- дарських цілей) нижче або вище повної кореневої вартості. Такси диференційовані за поясами  і групами  лісів, розрядами,  породами, групами гатунків і технічними якостями деревини. Середня величи- на визначається з формули:


 

Тср =  Д М


+ (S max S ) ,


де Д – сума витрат  на лісове господарство  (лісовідновлення) з необхідними  накопичуваннями, грн;

М – обсяг деревини, лімітованої розрахунковою лісосікою;


Smax – максимальна сума транспортних витрат  для граничної відстані вивезення деревини з даної ділянки, грн;

S – сума транспортних витрат  для вивезення деревини  з даної ділянки, грн.

Тарифи,  диференційовані за регіонами,  призвані  відшкодову- вати суспільно необхідні втрати (враховуючи прибуток) водогос- подарських  систем на постачання  промислових підприємств і вста- новлюються  на 1 кубометр спожитої  води. В розрахунок  ціни води для господарських цілей враховують  витрати на водопостачання (витрати на забір, транспортування, локальне очищення, відведення стічних вод), на вивчення  і охорону водних ресурсів, на регулюван- ня стоків тощо. Ціну 1 кубометра води можна визначити з формули, грн,

Ц = В + П

де В – поточні витрати водогосподарських систем, грн/м3; П – прибуток водогосподарських систем, грн/м3.

Величина  прибутку  визначається на основі середньої по народ- ному господарству  норми рентабельності. Ціна води повинна дифе- ренціюватися в залежності  від напрямку  її використання.

Форма  плати,  побудована  на майбутніх  витратах  сприяє  най- більш ефективному використанню природних  ресурсів. Ця плата є економічною  санкцією за виключення природного  ресурсу з госпо- дарського обігу, за наднормативні втрати природної речовини при її видобуванні  і переробці. Форма  плати будується  на довгостроковій економічній  оцінці  природних  ресурсів.  Джерелом  фінансування є прибуток  підприємств,  винних  у нераціональному використанні природних  ресурсів, їх знищенні тощо.

Орендні відношення – це відношення ефективного господарюван- ня, побудовані на основі платності за природні ресурси. Своїм існуван- ням вони в рівній мірі зобов’язані як закону економії часу, так і закону вартості. Перший  з них формує  ефект відтворювання природних  ре- сурсів, а другий обумовлює необхідність еквівалентного обміну між то- варовиробником, що використовує блага природи, і місцевими радами, що володіють і розпоряджаються цими багатствами. У ролі орендатора можуть виступати державні підприємства (ліспромгоспи, колгоспи), а також недержавні структури (кооперативи і окремі громадяни). Осно-


вою визначення орендної плати є максимізація суспільної корисності природних  ресурсів.  У платі  має бути відображена  висока  ефектив- ність відтворення продукту природокористування при можливо більш повному задоволенні суспільних потреб. Крім того, необхідно забезпе- чити оптимальне (або близьке до нього) співвідношення колективних (індивідуальних) і суспільних  інтересів  з підвищенням ефективності виробництва продукту природокористування.

Виходячи  з цього, орендна  плата  за 1 га землі  визначається з формули, грн,

 , де Вб – базові витрати на 1 га, грн;

Вн – нормативні  витрати на 1 га, грн;

Уб – базова урожайність,  у/га;

Ін – нормативна урожайність,  у/га;

Кі – коефіцієнт співвідношення колективних (індивідуальних)

і суспільних  інтересів.

Після перетворень формула має вигляд:

.

Значення виразу доцільне величині, оскільки

де Сб і Сн – відповідно базова і нормативна собівартість  вироб- ництва 1 ц продукції.

Таким чином, основу орендної плати складає, з одного боку, різницева величина  між базовою і нормативною  собівартістю 1 ц продукту,  скорегована  на коефіцієнт співвідношення колективних (індивідуальних) і суспільних  інтересів, а, з іншого, базова урожай- ність сільськогосподарських угідь:

Па = (Сб – Сн) Кі Уб.


Формула для визначення орендної плати побудована  виходячи з методики поточної економічної оцінки природних  ресурсів.

По суті додатковим елементом у формулі орендної плати (порів- няльно  з формулою  поточної економічної  оцінки)  є Кі. Коефіцієнт співвідношення інтересів  (Кі)  показує,  яка  частина  нормативного додаткового  ефекту  залишається в розпорядженні колективу (пра- цівника), стимулюючи  його господарське  ставлення  до природних ресурсів, і яка йде в розпорядження місцевих рад.

Орендні  відношення можна також розглядати як пропозицію місцевими владами кооперативу або окремому працівнику власнос- ті у вигляді безстрокової  позики, за яку щорічно необхідно сплачу- вати відсотки. При такому підході в якості основи орендна плата встановлюється з урахуванням довгострокової оцінки природних ресурсів.

Відсоткова ставка, що визначає  розмір плати, повинна врахову- вати регіональні  умови господарювання і бути достатньою для сти- мулювання  раціонального природокористування.

Таким чином, плата за природні ресурси може будуватися  як на основі витратної,  так і рентної концепції.  Перша визначає  вартість відтворення природних  ресурсів, а друга – їх народногосподарську цінність. Кожна з них виконує свою цільову функцію. В ціні можуть відображатися як суспільно необхідні витрати  на відтворення при- родних  ресурсів,  так і їх народногосподарська цінність  (у вигляді абсолютної і (або) диференціальної ренти).

7.5. Ціна відтворення екологічного потенціалу

Під екологічним  потенціалом  розуміють взаємопов’язану су- купність ресурсів живої природи даної території. У природно- історичному  аспекті економічний потенціал  визначає  усе розмаїття живої і неживої природи. З екологічної точки зору, він є складовою частиною національного багатства.

Елементи  економічного потенціалу  повинні мати грошову оцін- ку. Щоб відобразити екологічний потенціал  у складі національного багатства,  необхідно  знати  його відтворення. При  цьому  слід вра- ховувати одну методичну особливість: складовою частиною еколо- гічного потенціалу  є продуктивність біогеоценозів. В основу оцінки має бути покладена величина вартості відтворення первинної біоло- гічної продукції – обсяг живої речовини, створений земними росли-


нами.  Вторинна  продукція створюється тваринними редуцентами за рахунок знищення частини первинної продукції. Тому загальна біологічна продуктивність може визначатися тільки за обсягом пер- винної  продукції,  що виробляється зеленими  рослинами,  які про- дукують  первісний  обсяг живої  речовини  і безпосередньо  засвою- ють (акумулюють) сонячну енергію. Екологічний потенціал  (Це.п) являє  собою ціну відтворення землі (сільськогосподарських угідь) (Цз) і лісів (Цл):

Це.п = Цз + Цл.

Ціна відтворення землі (сільськогосподарських угідь). Базою створення ціни відтворення землі є формула  абсолютної (довго- строкової) економічної оцінки природних  ресурсів:

 ,

де Еа – народногосподарський норматив ефективності капіталь- них вкладень (0,14);

Сн  –  народногосподарська собівартість  продукту  природоко- ристування, грн;

Сі – індивідуальна собівартість  продукту  природокористуван- ня, грн;

Пі  – фактичний вихід  (величина) продукту  природокористу- вання;

Е  – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкла- день, диференційований у залежності  від об’єкта оцінки.

При використанні даної формули  для екологічної  оцінки  землі як екологічної  системи важливо  правильно встановити  розмір нор- мативного  коефіцієнта ефективності. Для  сільського  господарства його розмір рекомендується брати на рівні 0,07, для землеоціночних робіт він не повинен перевищувати 0,03. Для України слід приймати коефіцієнт 0,03 для оцінки землі як екологічної системи.

Ціна відтворення лісів.  Методика  складання ціни відтворення лісів має свої особливості. По-перше, основним продуктом природо- користування, який охоплює усі стадії єдиного процесу відтворення лісових  ресурсів,  є пиломатеріали. Ефект  відтворення визначають


не тільки витрати на лісовирощування і лісоексплуатацію, але й ви- трати  на лісопереробку. Корисний  вихід продукції  деревообробки складає  в лісопильній промисловості 60-65%. При лущенні  фанер- ного шпону він дорівнює  40-45%, у столярно-меблевому виробни- цтві – 50%. В лісозаготівельній і деревообробній промисловості обсяг відходів досягає 40-50% від обсягу вирубки. По-друге, норма- тивний  коефіцієнт екологічної  ефективності залежить  від відтво- реного циклу  деревинних порід і народногосподарського значення лісів. Чим вище вік спілості насаджень  і більш суттєві його захисні функції стосовно середовища, тим менший коефіцієнт. По-третє, по- казником  постійного продукування лісових земель є щорічний при- ріст, що визначається діленням запасу лісу на його вік. По-четверте, об’єктом економічної  оцінки виступає  не тільки земля, зайнята  або призначена  для лісових насаджень, але й деревинний запас.

Економічна оцінка 1 га лісу (Ел) розраховується як сума еконо- мічних оцінок землі (Ез)  і запасу (Ед)  деревини:

Ел = Ез + Ед.

Економічна оцінка землі визначається за формулою:

 ,

де Сн, Сі – відповідно народногосподарська (галузева) і індиві- дуальна собівартість 1 кубометра пиломатеріалів, грн;

Пр – середньорічний приріст лісу, м3/га;

Єа – народногосподарський норматив ефективності капітальних вкладень;

Є– нормативний коефіцієнт екологічної ефективності капіталь- них вкладень.

Економічна оцінка  деревинної  сировини  (Ед)  визначається з формули:

 ,

де З – середній запас 1 га покритої лісом площі, м3.


Щоб зберігати в чистоті водний і повітряний басейни, забезпе- чити екологізацію  матеріального виробництва, необхідні відповідні витрати. Ряд експертних  оцінок зазначає, що розмір загальнонаціо- нальних природоохоронних витрат має складати не менше 3% вели- чини валового  національного продукту  (ВНП). Орієнтовно розмір необхідних природоохоронних витрат (ПВ) можна визначити за до- помогою збільшених  розрахунків з формули:

ПВ = М В Уо Еа,

де М В – матеріальні  виробничі витрати, грн;

Уо – питома вага відходів матеріального виробництва, %;

Еа – народногосподарський норматив ефективності капітальних вкладень. Матеріальні витрати на рівні народного господарства роз- раховуються як різниця між валовим суспільним  продуктом (ВСП) і національним прибутком  (НП).

Розмір  природоохоронних витрат  повинен  наближатися до мі- німально  можливого  рівня економічного  ефекту використання від- ходів. В іншому випадку не будуть забезпечені  інтенсивний тип розширеного відтворення суспільного продукту і екологізація мате- ріального виробництва.