1.3.2.  Теорія штандорту промисловості.

Наступний важливий крок у розвитку  теорії регіональної  еко- номіки  був  зроблений німецьким   економістом   Альфредом  Вебе- ром у роботі «Теорія  розміщення промисловості» (1909  р.). У ній він запровадив  уявлення про найважливіші фактори  розміщення виробництва, що визначають  «штандорт»  (від нім. standort – місце розташування, розміщення) – оптимальне місце розташування під- приємства  або комбінації підприємств.

Згідно з теорією А. Вебера, розміщення промисловості визнача- ється трьома «орієнтаціями»:

-           транспортною (будівництво підприємств здійснюється там, де витрати на транспорт мінімальні);

-           робочою  (будівництво підприємств здійснюється в пунктах  з найбільш дешевою робочою силою);

-           агломераційною (підприємства розміщуються в центрах  скуп- чення інших промислових підприємств,  що призводить  до скорочення  витрат  на створення транспортних шляхів,  енерге- тичного  господарства,  комунальних об'єктів,  тобто виробничої інфраструктури).

При розгляді  транспортної орієнтації А. Вебер бере до уваги дві особливості  сировинних матеріалів,  що підлягають  перевезен- ню. Він підрозділив ці матеріали, по-перше, на повсюдні (вода, гли- на, дерево)  і локалізовані (видобуток їх можливий лише в певних місцях);  по-друге, – на чисті, тобто споживані  без залишку  (метал, бавовняне  волокно  тощо), і «ваговтрачаючі»  (вугілля,  залізна  руда тощо). Ці особливості  сировини  впливають  на транспортні витрати й тим самим визначають вибір місця розміщення підприємств.

Далі А. Вебер формулює  три головні закономірності розміщен- ня промисловості, обумовлені транспортною орієнтацією,  а саме:


-           при  використанні одного  або декількох  повсюдних  матеріалів виробництво орієнтується на пункт споживання;

-           при використанні чистого локалізованого матеріалу «штандорт» може перебувати між місцем видобутку сировини й пунктом споживання, а при додаванні  до локалізованого матеріалу  по- всюдно розповсюдженого матеріалу «штандорт» переміщується до місця споживання;

-           використання одного ваговтрачаючого  локалізованого матеріа- лу веде до збігу центру виробництва й місця видобутку  сирови- ни, а при поєднанні  його з повсюдно розповсюдженим матеріа- лом – переміщується до пункту споживання.

Визначення місця, де найнижчий рівень зарплати  при високих трудових  навичках  робітників,  дає робочу  орієнтацію  підприєм- ству. Але це місце притягне до себе «штандорт» з місця з мінімальни- ми транспортними витратами тільки в тому випадку, якщо економія на робочих витратах перевищить перевитрати при транспортуванні, що утворюються  в результаті переміщення продукції.

Агломераційну орієнтацію А. Вебер  обумовлював  технічною й економічною  структурою  виробництва. Вона може  виявитися у вигляді організованого обслуговування працею, кредитом, ринко- вими зв'язками з постачання  матеріалів  та збуту виробів, складами, під'їзними коліями. Можуть мати місце й антиагломераційні проце- си, що проявляються у вигляді підвищення цін на земельні ділянки, підвищення заробітної плати, зростання цін на матеріали і т.п. А. Ве- бер розрізняв два ступені агломерації: нижчий  (просте  укрупнення виробничих одиниць) і вищий (просторове зближення виробництв без злиття їх в одну одиницю).

Надалі  теорія промислового штандорту  зазнала  критики,  уточ- нення, трансформації з використанням нового математичного апа- рату – векторного аналізу й лінійного програмування.