3.4. Основні  напрямки і види природокористування

Природокористування, яке здійснюється в межах еколого- економічної системи – основна форма впливу суспільного виробни- цтва і природного середовища, здійснення обміну речовин.

Природокористування – сукупний  вид діяльності, який охоплює широку систему господарських заходів, що впливають у комплексі на навколишнє природне середовище і безпосередньо пов’язані з розви- тком промисловості, сільського господарства, невиробничої сфери.

Природокористування має своєю метою здійснення комплек- сного впливу на природне середовище з метою постійного підви- щення ефективності суспільного виробництва і задоволення потреб населення.  Основними завданнями природокористування є:

1)   задоволення зростаючих потреб суспільства в природних ресурсах;

2)   створення умов для розширеного відтворення природних ресур- сів, підвищення продуктивності природного середовища;

3) екологія  суспільної  праці  за рахунок  підвищення ефективності використання ресурсів;

4) раціональне економне використання невідтворних природних ре- сурсів;

5) цілеспрямоване перетворення ландшафтів.


При  цьому важливі принципи раціонального природокорис- тування такі:

1)   відповідність  характеру і здатність використання природних ре- сурсів до конкретних  місцевих умов;

2)   передбачення  і максимальна можливість  запобігання негатив- них наслідків природокористування;

3)   підвищення інтенсивності  освоєння  природних  ресурсів;

4)   збереження  наукових, естетичних цінностей;

5)   дотримання доцільної  економічно  обгрунтованої послідовності господарського  використання природних  ресурсів;

6)   комплексний характер  використання природних  ресурсів  у га- лузях народного господарства;

7)   зменшення  або усунення втрат корисних копалин за умов їх до- бування, збагачення  і переробки;

8)   всесвітня “екологізація” суспільного виробництва.

Доцільно також навести класифікацію природокористування за основними  напрямками і видами:

І.          Ресурсоспоживання:

а)   добування  ресурсів (у тому числі виявлення, вивчення,  під- готовка, безпосереднє  вилучення);

б)   ресурсокористування  (без   безпосереднього    вилучення  з природного середовища);

в)   використання елементів  середовища  як “містилища” відхо- дів виробництва і попиту.

ІІ.   Конструктивне перетворення:

а)   комплексні  програми перетворення природного середовища;

б)   поліпшення окремих властивостей ресурсів середовища;

в)   захист від стихійних явищ;

г)   ліквідація  наслідків господарської діяльності. ІІІ. Відтворення природних  ресурсів:

а)   безпосереднє відтворення відновних ресурсів (створення штуч- них біогеоценозів, лісорозведення, опріснення морських вод);

б)   створення умов для відтворення відновних ресурсів (напри- клад, захист водоохоронних лісів);

в)   відтворення (очищення річок);

IV. Охорона середовища мешкання і природних  ресурсів:

а)   запобігання негативних  впливів виробництва і споживання;

б)   охорона ландшафтів;

в)   зберігання  генетичної різноманітності біосфери.


V.  Управління і моніторинг:

а)   інвентаризація , облік і контроль;

б)   регулювання стану ресурсів і природного середовища;

в)   управління процесами природокористування.

Науково-технічна революція, багатократно  збільшуючи  масш- таби суспільного  виробництва і значно ускладнивши його зв’язок з навколишньою природою, не тільки обумовила  активну  участь лю- дини в розширеному відтворенні природних  ресурсів, але і необхід- ність комплексної перебудови  природного  середовища  в інтересах його більш ефективного використання суспільством.

І  якщо  раніше  природокористування  розглядалось  передусім у вузькому  значенні  та по суті грунтувалося на його першому і, по традиції,  основному  напрямку   –  ресурсоспоживанні, то  нині  на- голошується важливе  значення  за напрямками конструктивного перетворення і відтворення природних  ресурсів.  Інакше  і бути не може, бо діяльність  з перетворення не може бути відокремлена від вирішення проблем охорони навколишньої природи. Її наслідки мо- жуть обумовити необхідність заходів щодо підтримки екологічної рівноваги. Так, наприклад,  створення і експлуатація водосховищ вирішують  вагоме та актуальне  завдання  захисту  води від промис- лових, побутових і інших стоків, враховуючи, з одного боку, значно більш вузьку їх здатність до самоочищення в порівнянні з річками, з іншого боку, ті обставини, що саме великі водосховища є джерелами водопостачання великих міст.

Відтворення природних  ресурсів  у сфері  загального  виробни- цтва також враховують заходи, тісно пов’язані з охороною серед- овища  мешкання і природних  ресурсів,  такі як  очищення  рудних вод, забрудненого  повітря, рекультивація земель – як один з шляхів ліквідації джерел зараження водного та повітряного басейнів. Ці за- ходи не слід в цілому відносити  тільки до природоохоронної діяль- ності, бо очищення забруднених вод – це вже скоріше “післяохорон- на” діяльність,  ліквідація  наслідків  негативного  впливу  людини  на природу, діяльності нераціональної , чи “некоректної”.

З іншого  боку, і завдання  охорони  середовища  активно  діють на характер відтворної діяльності. При цьому природоохоронний ефект тісно переплітається з відтвореним.  Наприклад, збереження

100 га лісу в водоохоронній зоні зберігає 80,3 тис. т чистої води. Або


інший приклад,  у процесі фотосинтезу однією тонною живої дере- вини (в перекладі  на цілком сухий ліс) поглинається в середньому

1,83 т вуглекислоти і виділяється 1,23 т кисню, 1 га соснового лісу за рік виділяє  30 т кисню.

За останні роки склалось  уявлення про охорону навколишньо- го середовища  як про комплекс  науково  обгрунтованих державних і суспільних  заходів, що направлені  на запобігання забруднень при- родного середовища,  збереження  найбільш  цінних ландшафтів, до- сягнення  рівноваги в природних  системах.

Прагнення до повної охорони від забруднення цілком непра- вильне. Забруднення до певної межі чистого навколишнього серед- овища також необхідне, як і існування  самої природи. Діюче опти- мальне забруднення забезпечує  процвітання життя. Характерний приклад  з Байкалом, що став хрестоматійним. Озеро  Байкал  є біо- фільтром  колосальної потужності, що відтворює чисту воду, значно більш чисту, ніж вода, що надходить до нього з річок. Якби до озера надходила чиста, дистильована вода, життя в ньому припинилось би і Байкал перестав би перероблювати забруднену воду, що надходить до нього.

Охорона навколишнього середовища – ускладнена  частина про- цесу відтворення.