Слід відзначити  основні ознаки природних  ресурсів, що істотно відрізняють їх від інших матеріальних ресурсів:

-           здатність деяких важливих  видів природних  ресурсів у відомих межах і за певних умов до самовідтворення кількості  і якісного стану;

-           здатність природних  ресурсів переходити з одного якісного ста- ну в інший у результаті природної еволюції і під впливом дії лю- дини;

-           зв’язок  стану і оцінки  природних  ресурсів  з умовами  життєді- яльності людини, залежність якісного стану природних ресурсів від технічного засобу, характеру, інтенсивності  виробничої  і не- виробничої  діяльності людини;

-           залежність  кількості  і якісного  складу кожного природного  ре- сурсу від кількості  і якісного  стану та зміни  інших природних ресурсів.

З практичної  точки зору, слід розглянути також цілеспрямова- ність використання тих чи інших класифікацій природних  ресурсів з метою їх управління і планування у зв’язку з здійсненням тієї чи іншої політики по відношенню до різних природних ресурсів (ви- користання, охорона, консервація тощо).

Класифікація природних  ресурсів, як економічної  категорії ви- значається в основному напрямку  їх використання в діяльності  лю- дини. При цьому виділяють дві основні групи природних  ресурсів:

А. Безпосередні джерела існування  людини і їх відтворювання. Б.  Джерела  засобів  матеріального виробництва, його  важливі

фактори  розвитку.

Всередині першої групи можна виділити ресурси, як життєво необхідні для людства  – А1 (повітря, вода і ін), так і інші ресурси невиробничого призначення А2.

Останнім  часом ресурсам типу А2 приділяється все більше ува- ги. Людина сама створює ресурси, використовуючи можливості, які надає  їй природа.  Природні  ресурси  є важливими факторами,  які створюють  сприятливі умови  життя.  При  цьому виділяються нові види  природних  ресурсів  - “феномен”  природи.  Ці ресурси  мають


естетичні рекреаційні  цінності і не мають замінювачів. Відновити їх технічно неможливо.

Другу групу (Б), на наш погляд, слід розділити  на підгрупи Б1 – ресурси, що безпосередньо  використовуються матеріальним вироб- ництвом, і Б2 – ресурси, які використовуються, але не вилучаються з природного середовища (наприклад, вода для річкового транспор- ту).

На сучасному етапі вивченості  природи  прийшов  час включен- ня до системи ресурсів групи С. Ці ресурси безпосередньо  у попи- ті людини  і матеріальному виробництві не використовуються, але складають необхідну ланку в кругообігу речовин і енергії у природі.

Для екологічного планування і прогнозування велику цікавість має класифікація природних  ресурсів щодо ступеня  їх вичерпання і відтворення.

А – ресурси  практично  необмежені,  тобто  безперервно  попо- внюються  і не потребують  відтворення людиною (сонячна  енергія, енергія вітру, припливів і відпливів  і ін).

Б – вичерпні ресурси.

Б1 – відновні (ресурси  біосфери), але потребують заходів щодо їх охорони і відтворення.

Б2 – невідновні  і ті, що не мають замінювачів  (більшість видів мінерально-сировинних ресурсів).

Б3 – невідновні і ті, що не мають замінювачів (ресурси-феномени, окремі види тварин і диких рослин).

До речі, і тут необхідно зазначити  умови використання. Так, на- приклад,  ресурси  біосфери  хоча в принципі  є відновними  внаслі- док їх здатності  до само відтворення, можуть  стати  невідновними за умов достатньо великої  інтенсивності  їх використання, які пере- більшують швидкість  їх відтворення. Такі ресурси, як лісові і водні, характеризуються сполученням рис невідновних  і відновних  ресур- сів.

Належністьприроднихресурсівдопевногоеколого-економічного класу визначає не тільки їх участь в тих чи інших економічних,  еко- логічних  або соціальних  процесах,  але і відношення щодо витрат, пов’язаних з їх використанням і відтворенням.

Економічні  відносини  щодо ресурсів А пов’язані з найбільш сприятливими можливостями їх отримання,  при одночасній відсут- ності обмежень для інтенсивного  використання цих ресурсів.


У цей же час використання ресурсів Б1 обумовлено  в першу чергу ефективністю їх експлуатації і відтворення. Людина активно втруча- ється у процес відтворення цих ресурсів і навіть відтворює моделі куль- турних грунтів і лісів з певними властивостями. Передбачається також необхідність охорони ресурсів життєво важливих для людини від їх по- вного вичерпання. Користування ресурсами Б2 пов’язане з їх поступо- вою заміною ресурсами А і Б і в той же час розширенням самого складу Б2, а також з тим, що при їх використанні відбуваються порушення від- творювання ресурсів Б3, пов’язані із значними витратами на їх охорону.

Певну цікавість  для теорії і практики планування мають також класифікації, які пов’язані  з діяльністю  людини  на оточуюче при- родне середовище.

На наш погляд,  слід виділити  види (фактори) дії на природне середовище у процесі господарської діяльності суспільства:

1.   Зайняття простору.

2.   Залучення ресурсів для господарського  користування.

3.   Механічні порушення.

4.   Біологічний вплив.

5.   Тепловий  вплив.

6.   Радіоактивний вплив.

7.   Шум.

8.   Забруднення природного середовища, у тому числі:

а)   хімічне;

б)   фізичне (радіохвилі, вібрація, електричне  поле).

Одним  з найбільш  небезпечних  факторів  дії на навколишнє се- редовище є радіоактивне та хімічне забруднення.

Під забрудненням розуміють не тільки викид до навколишнього середовища токсичних речовин, які діють несприятливо на здоров’я людини, але і знаходження інших речовин, які завдають шкоди біо- геоценозам.

Із забрудненням пов’язані поняття  “забруднювачі” і “забрудню- ючі речовини”. Забруднювачі – різні об’єкти, які служать джерелом забруднення навколишнього середовища  (промислові, транспортні і ін.). Забруднюючі речовини  – ті чи інші продукти  виробництва, матеріали або предмети побуту, що забруднюють навколишнє се- редовище. Слід відрізняти початкове забруднення, безпосередньо пов’язане  з процесом  виробництва, і забруднення, обумовлене  ви- користанням кінцевих продуктів.


Як відомо, існуючі галузі і виробництва розрізняються за харак- тером впливу на середовище. Тут можна виділити галузі великого впливу (енергетика, чорна металургія,  кольорова  металургія,  хіміч- на промисловість) і помірного  впливу  (текстильна промисловість, металомісткі  галузі машинобудування).

У практичній діяльності  розподіл  галузей  за ступенем  впливу знайшов   своє  відображення  в  санітарно-екологічній класифіка- ції виробництва і відповідної  градації  розмірів  санітарно-захисної зони.

Одиничні  джерела викидів можуть бути поділені на:

1)   точкові стаціонарні (заводські труби);

2)   точкові рухомі (транспорт);

3)   просторові джерела (поля, що оброблені хімічними речовинами і т. ін.).

Важливою проблемою є визначення оціночних показників впли- ву на навколишнє середовище. Існують різні підходи щодо кількіс- ного виразу цих показників.