та його світоглядне і політичне значення

Складність сучасної економічної  ситуації полягає в тому, що сьогодні  у світі за хвилину  зникає  20 га лісу, об’єм атмосферного кисню зменшується на 10 млрд т за рік, витрата чистої води досягає

40% стійкого  річкового  стоку, кожний  рік у світі вмирає  від голо- ду 30 млн дітей. Якщо сучасні тенденції розвитку  земної цивілізації будуть зберігатися  і далі, то світу загрожує  отруєння повітря, води, грунту отруйними відходами промислових і сільськогосподарських підприємств,  недостача чистої прісної води, а можливо і кисню, не- достача продуктів  харчування  внаслідок  перенаселення планети  та ерозії грунту; зменшення  мінеральних ресурсів  і енергетичний го- лод; порушення  біологічної і кліматичної рівноваги у природі.

У промисловості розвинутих країн у результаті  потрапляння в атмосферу  фреонів і інших вуглеводів (які використовуються у ви- гляді хладагентів  у холодильниках, наповнювачів  у пінистих  плас- тичних  масах, аерозольних упаковках) знищуються молекули  озо- ну. За останні 16 років над густонаселеними територіями Північної Америки та Європи вміст озону зменшився в середньому на 3%. Роз- раховано, що кожен відсоток зменшення озонового шару призводить до збільшення захворювань раком шкіри на 5-7%. Науково-технічна революція  породила  багато проблем  – економічні,  продовольчі, енергетичні, екологічні, інформаційні, демографічні, національні чи регіональні  та глобальні.  В основу їх пізнання  має бути закладена філософська концепція примату  загальнолюдських (загальногума- ністичних) цінностей над класовими і груповими.  Загальнолюд- ський  підхід виражає  сукупність  інтересів  всіх класів, націй і дер- жав у збереженні  цивілізації.  З цих позицій  і необхідно розглядати чисельні моделі світового розвитку, що направлені на вирішення глобальних  проблем. Особливий інтерес у світі привертається до прогнозів  Римського клубу.  Ця  неурядова  організація  утворена  в

1968 році за ініціативою  і при безпосередній допомозі італійського промисловця Ауреліо Печелі.  Римський клуб є міжнародною  асо- ціацією економістів демографів, соціологів, екологів, представників ділового світу, створеною з метою вивчення  майбутніх проблем су- часної цивілізації.  Організація фінансується найбільшими монопо- ліями (“Фіат”, “Фольксваген” та ін.”).


В основі дослідження світових проблем покладене глобальне мо- делювання, початківцем якого вважається американський вчений, професор Масачусетського технологічного інституту Дж. Форестер, фахівець в області теорії управління складними системами.

Для вивчення світової динаміки ним розроблена економіко- математична  модель, яку складають п’ять підсистем: населення,  ка- пітальні вкладення (фонди), природні ресурси, забруднення навко- лишнього середовища та виробництво продуктів харчування.

Усі ці параметри  збільшуються в геометричній  прогресії.  Між основними  підсистемами  в моделі встановлені взаємозв’язки і вза- ємозалежності: збільшення населення визначається його густиною, забезпеченістю  харчуванням, ступенем  забруднення навколишньо- го середовища.  Від рівня життя  (доходів) залежить  величина  капі- тальних  вкладень,  розмір  природних  ресурсів,  що видобуваються, від обсягу капітальних вкладень  (фондів) залежить  рівень забруд- нення тощо

Зі зміною параметрів  тієї чи іншої підсистеми  змінюється  стан інших і всієї системи в цілому. В результаті  машинної  обробки ін- формації   отримані   моделі   світового   розвитку.   Перспективними стають ті, які забезпечують  нульове зростання,  стабілізацію  вироб- ництва і чисельність  населення.  Якщо ж у майбутньому  будуть збе- рігатися тенденції зростання, які характерні для сучасного людсько- го суспільства, то світову цивілізацію в середині наступного століття чекає глобальна екологічна катастрофа.

Для  моделі Форестера характерний високий  рівень абстракції. Приймаючи головні  фактори  розвитку  продуктивних сил,  вона  в той же час не тільки не враховує корінні особливості соціально- економічних  умов функціонування суспільного  виробництва, його специфічні цілі в різних політичних  системах, але і розбіжності еко- номік різних країн. Недоліки моделі визнає і сам Форестер. У книзі “Світова динаміка” він пише, що багато важливих  змін виключено. В книзі не враховуються  можливі зміни в людських напрямках і цінностях, які можуть виникнути внаслідок  широкого розуміння труднощів, що постають перед людством. Головна заслуга Форесте- ра перед наукою полягає  в тому, що глобальна  екологія у формалі- зованому вигляді отримала свій метод дослідження.

Перша  доповідь  Римського клубу, нині широко  відома під на- звою “Межі зростання”,  підготовлена  групою  вчених  під керівни-


цтвом професора  Масачусетського технологічного  інституту  Д. Медоуза. Використовуючи метод Дж. Форестера та аналізуючи фактори  світового розвитку (демографічний, індустріальний та ін.), зростання забруднення навколишнього середовища і зменшення не- відновних ресурсів, Медоуз практично дійшов тих самих висновків, що і автор “Світової  динаміки”: на початку  ХХ ст. в силу необме- женого екологічного і демографічного зростання  населення планету чекає світовий катаклізм. Щоб цього не трапилось, пропонується глобальна  рівновага, стагнація  виробництва і “нульове зростання населення”.

І хоча робота  “Межи  зростання» має світовий  успіх, у той же час вона підлягає  справедливій критиці.  Модель  Д. Медоуза  кри- тикують, перш за все, за її “глобальність”,  за інформування різних тенденцій зростання  населення,  розвитку  економіки  і природоко- ристування в країнах з неоднаковими соціально-економічними сис- темами, не наукове  порівняння різних  тенденцій  їх розвитку  та ін. У зв’язку з цим, така модель не може претендувати на роль “моделі світу”.

У рамках Римського клубу здійснюються  і інші дослідження. Наприклад, концепціям “нульового  зростання”  чи “глобальної  рів- новаги” була протипоставлена концепція “обмеженого зростання”. Її автори - професори М. Месарович (США), Е. Пестель (Німеччина), в роботі “Людство на зворотному  пункті” з урахуванням соціально- економічної,  географічної  відмінності  розподілили весь світ на так регіони: Північна Америка, Західна Європа, Японія, Австралія, Пів- денна Америка, Південна  та Південно-східна Азія, Китай, Північна Корея, В’єтнам і Монголія. Взаємодія між регіонами передбачається здійснюватись через імпорт-експорт та міграцію населення.

На “рівні з горизонтальною диференціацією світу” Месаровіч  і Пестель вводять ще і “вертикальну”, виділяючи шість рівнів: геогра- фічний,  включаючи  клімат, грунти, води, ресурси і ін.; екологічно- живу  речовину  планети;  технологічний – усі сфери  людської  ді- яльності;   демографічний –  демографічні   процеси   та  економіка; груповий – деякі соціальні моменти, особливості колективної пове- дінки та реакцій; індивідуальний – внутрішній  світ людини, її пси- хологія і біологія.

Крім того, виділені “причинно-наслідковий рівень”, “рівень прийняття рішень”, “рівень норм”, необхідні  для  знаходження ці- лей. Модель  має близько  100,000 рівнянь  і за своєю конструкцією


надто складна. Це і дозволяє більш детально проаналізувати світові економічні, демографічні,  сировинні  і інші проблеми. Головний ви- сновок, якого дійшли автори проекту: зростання  світового виробни- цтва може продовжуватися, але воно має бути обмеженим, а також взаємозалежним і гармонійним відносно всіх частин єдиного світу. А саме, вони пропонують  5%-й річний приріст продукції в країнах, що розвиваються, і у два рази менший  - у промислово розвинутих країнах Заходу. Таке обмежене зростання,  за їхніми міркуваннями, дозволяє,  з одного боку, уникнути  світової екологічної  катастрофи, а з іншого – скоротити розрив у рівні життя між багатими і бідними країнами.

Римському клубу поданий ряд доповідей, які найчастіше  закін- чуються рекомендаціями морально вдосконалити людей та соціаль- но перебудувати  людське суспільство.  Так, у роботі лауреата Нобе- лівської  премії, голландського економіста  Я. Тінбергена  “Перегляд міжнародного порядку” вказані шляхи  усунення  соціальної, еконо- мічної нерівності  “багатих” і “бідних” країн. Пропонується “змісти- ти” економічний розвиток  виробництва у країни, які розвиваються, здійснити  переміщення засобів від “багатих” до “бідних”. Для цього необхідний новий справедливий соціальний  порядок - “гуманістич- ний соціалізм”. На думку Тінберга, шлях до нього – утворення наці- ональних  органів (світової,  міжнародної  організації  з енергетичних та природних ресурсів тощо), які приймають рішення за принципом більшості.

В роботі “За межами  століття  марнотратства“,  створеної  в Іта- лії під керівництвом Д. Га бора, доведено, що такі світові проблеми, як забезпеченість продуктами,  сировиною та енергією, можуть бути вирішені  на основі науково-технічних знань в умовах нової еконо- мічної і соціальної структури  суспільства,  яка відповідає гармоніза- ції відносин з природою. Виробництво слід орієнтувати на відновні види сировини,  утилізацію  відходів, розвиток  економних  в енерге- тичному і сировинному відношенні  технологій. Але для цього, за думкою  вчених,  все людство  повинно  мати  єдину  соціальну  полі- тичну мету – гармонійність  і моральне вдосконалення людини.

Вирішення глобальних  проблем знаходиться в безпосередній залежності від світової економіки. Це відображено в роботі “Май- бутнє  світової  економіки”,  підготовленій  групою  експертів  ООН. Мета  дослідження – розробити  міжнародну  стратегію  розвитку  з урахуванням соціальних  і економічних  особливостей  регіонів  зем-


ної кулі. В моделі світової економіки, виходячи із рівнів розвитку країн, політичної  направленості їх економік, виділяють  15 регіонів. Наприклад, три регіони  виділені  як “централізовано заплановані”, два - віднесені до категорії розвинутих країн і один – до групи країн, що розвиваються. В центрі проекту опинилися проблеми взаємовід- носин і розвинутих країн. Передбачається, що в цих країнах з часом буде підвищуватися питома вага обробної і знижуватися частка ви- добувної промисловості та сільського господарства. В усіх країнах у структурі  промислового виробництва збільшиться питома вага ма- шинобудування. Передбачено  прискорений розвиток  саме цих кра- їн. Для цього необхідні глибокі соціально-політичні і організаційно- технологічні  зміни всередині цих країн, схвалення експорту їх промислової продукції, підвищення цін на природні ресурси і пряма допомога їм з боку розвинутих країн.

Автори проекту дійшли висновку, що потрібно перебудувати міжнародні екологічні відносини  на основі суверенності  на природ- ні ресурси.

Таким  чином, моделі  глобального  розвитку  доводять,  що єди- ний правильний шлях збереження  земельної  цивілізації – це гума- нізація суспільних  відносин.

Під впливом  ідей глобального  моделювання і екологічної  дій- сності  на початку  80-х років  на політичній  арені  Заходу  виникла нова  течія  – “зелених”,  початок  якій  поклали  західно-германські економісти. Поступово з чисто “екологічної” течія перетворилася на політичний рух.

Відповідно до ідеології “зелених”, усі екологічні і соціальні біди пов’язані з бездумним розвитком виробництва та індустріалізацією. При  цьому  в рівній  мірі звинувачуються і капіталізм,  і соціалізм. Вирішення екологічних  проблем “зелених” пов’язують із змінами змісту економічного  зростання,  його різким  гальмуванням або зо- всім припиненням. Ідеал “зелених” – “екологічна  економіка”  – де- централізована економіка малих общин, які діють на відновлюваних екологічно “чистих” видах енергії, на безвідходних  виробництвах із замкнутим циклом.

“Контрекономіка” уявляється ними  як демократична  економі- ка у вигляді  федерації  комун, що самокеруються – кооперативів у промисловості і в сільському господарстві. У великому виробництві


“зелених” вбачають як “економічну  владу” держави,  що згубна для свободи особистості.

Свою модель розвитку  виробництва “зелені” називають  екосо- ціалізмом  або “екологічним  соціалізмом,  що самокерується”. В со- ціалістичних конструкціях “зелених” багато вчених вбачають не що інше, як поворот людської історії. “Зелені” відмовляються від намі- рів щодо технічного  і соціального  прогресу.  Розглядаючи позицію “зелених”, необхідно вбачати їх головну мету – екологічну економі- ку, тобто таку економіку, яка б у своїй основі не суперечила  інтере- сам природи, а тому і інтересам суспільства. В цьому відношенні ідеї “зелених” прогресивні.  Але вони науково не аргументовані і йдуть у розріз  з історією  розвитку  людського  суспільства.  Визначення ма- лих замкнутих  общин за вихідний осередок суспільства  суперечить об’єктивним  економічним  законам  і перш  за все закону  економії часу.

Рух „зелених” припиняє національні кордони.  З метою об’єднання   своїх  зусиль   представники  “зелених”  партій   і  руху дев’яти країн у січні 1984 року в Брюсселі  заснували  “Координацій- ний комітет зелених в Європі”. Вони вимагали припинити будівни- цтво нових та зупинити всі діючи АЕС, оголосили шкідливим нічим не стримуване  зростання  економіки,  одночасно висловились за за- безпечення  “широкої зайнятості”.