2.5. Моделі управління природокористуванням

Для вирішення екологічних проблем зарубіжними вченими про- понуються  різні моделі управління природокористуванням. Теоре- тичну основу їх розробок визначають дві головні політекономічні школи  – неокласична і неокейнсіанська. В концепції  першої пере- важає ринкове, а другої – державне регулювання.  Прибічники нео- класичного  напрямку  основним  інструментом  вирішення екологіч- них проблем вважають ціновий механізм. В його основі – податкові платежі, що компенсують  збитки від руйнування навколишнього середовища, а також купівля-продаж прав на забруднення. Неокла- сична модель може підлягати критиці. По-перше, вона не вирішує проблему збереження середовища. По-друге, податкова форма пла- тежів знижує чистий прибуток, а відповідно торкається інтересів приватного  капіталу.

Найбільш допустимою  стала  неокейнсіанська модель. Вона не тільки виражає  інтереси капіталу, але і багато в чому відповідає за- гальнолюдським цінностям збереження навколишнього середовища.


Задоволення екологічних  потреб носить безпосередньо  суспільний характер (чисте повітря, вода в рівній кількості потрібні кожному члену суспільства). Головна ідея теоретичної  конструкції  неокейн- сіанської моделі полягає у прямому державному регулюванні від- носин між суспільством  і природою за допомогою адміністративно- розпорядчих методів (нормативи, стандарти  та ін.) у сполученні  із економічними важелями стимулювання та примушення природоко- ристувачів. Її мотивом виступає не вартість завданої природі шкоди, а величина  затрат, необхідна для зниження рівня руйнування ціліс- ності навколишнього середовища. Ця сума включається у виробни- чі витрати і відшкодовується через ціну випущеної продукції.

Кейнсіанська модель управління природокористуванням поля- гає в основі економічної  політики  багатьох розвинутих країн. Ниж- че наведено класифікацію інструментів  екологічного  регулювання, яка розкриває механізми  управління природокористуванням. Вона включає такі напрями:

1.   Безпосереднє здійснення державою різноманітних заходів щодо захисту навколишнього середовища.

а)   організація і фінансування НІОКР, підготовка спеціалізова- них кадрів, система інформаційного забезпечення екологіч- ної політики, включаючи моніторинг;

б)   планування і розміщення території, регулювання землекорис- тування, територіального розміщення господарчих об’єктів;

в)   здійснення конкретних  заходів за окремими  об’єктами еко- логічної  політики:  відтворення лісів, охорона прибережних морських вод, будівництво водостічних споруд, збирання, переробка та видалення деяких видів твердих відходів, утри- мання різних категорій територій, що охороняються і ін.;

г)   виконання зобов’язань у межах міжнародних програм співро- бітництва, участь у діяльності міжнародних організацій, у ви- робленні міжнародних домовленостей, правил і нормативів.

2.   Державне економічне стимулювання і підтримка природоохорон- ної діяльності у приватному секторі (економічні інструменти).

а)   прямі  і непрямі  субсидії  (інвестиційні та на покриття екс- плуатаційних витрат)  приватним фірмам, регіональним і місцевим органам влади;

б)   позики  та кредити  за низькими відсотками,  гарантії за бан- ківськими позиками  та ін.;


в)   надання  режиму  прискореної амортизації  знешкоджуваль- ного обладнання  і іншої екотехніки;

г)   пільгові ставки за непрямими податками  на продаж екотех- ніки або звільнення її від податків;

д)   податкові  пільги  на прибутки  від природоохоронних про- грам приватних підприємств;

е)   пільгові тарифи  фірмам на очищення  стоків на муніципаль- них централізованих водоочисних  спорудах.

3.   Державні  заходи, направлені  на примушення природокористу- вачів до охорони навколишнього середовища (нормативне регу- лювання та штрафні санкції):

а)   обов’язкова  оцінка впливу  великих  господарських проектів на навколишнє середовище (екологічна експертиза);

б)   екологічні нормативи,  норми і стандарти (емісійні якості се- редовища, товарні, технологічні);

в) заборона, обмеження, дозволяючі  системи (інструменти по- стійної чи тимчасової  діяльності), різноманітні форми раці- онування;

г) домовленості  або контракти (галузеві,  територіальні, одинич- ні) між державними органами  і забруднювачами;  державне інспектування підприємств;

д) платежі за забруднення (перерозподільні платежі).  інші пла- тежі – разом з екологічними нормативами;

е)  штрафи  за порушення  природоохоронних законів  і правил інші економічні та адміністративні санкції, закриття підпри- ємств.

4.   Заходи     держави    щодо    стимулювання   природокористува- чів до охорони навколишнього середовища  (комбінування, нормативно-ринкові інструменти):

а)   примусові відрахування за забруднення;

б)   купівля-продаж прав (дозволу) на забруднення.

Таким чином, головна роль у механізмі економічного регулю- вання природокористувача належить  державі, природоохоронна діяльність якої направлена  на задоволення загальнонаціональних потреб у збереженні навколишнього середовища.