2.2. Загальні принципи природокористування

Загальні принципи природокористування – це відображення за- гальної закономірності в екологічній політиці.

Загальна закономірність природокористування визначає  три основних принципи:  примат природи, соціалізація природи, еколо- гізація природи.


Принцип примату природи. І природа, і суспільство розглядають- ся під дією загальних об’єктивних законів матеріального світу. Але при цьому їм притаманна суттєва специфіка розвитку, яку в одному випад- ку виражають закони природи, а в іншому – закони суспільства.

Разом  з тим, суспільство  завжди  повинно  враховувати природ- ну основу свого розвитку  – природу, а за межами природи людське життя і трудова діяльність  неможливі. Людина одночасно виступає і як соціальна  істота, і як частина природи, тому що вона є біосоці- альною істотою.

Однак  єдність у людині біологічного  і соціального  ще не гово- рить  про те, що суспільство  – частина  природи.  Суспільство не є біосоціальним утворенням. Такою є надсистема  другого порядку: суспільство – природа. Саме ця надсистема у своєму розвитку одно- часно підлягає і законам суспільства, і законам природи.

Взаємопроникнення підсистем  „суспільство”  і „природа” мож- на спостерігати  лише в технічній  та технологічній  сферах, але не в економічній. Розробка безвідходних технологій, імітація природних процесів у виробництві – все це умови вдосконалення продуктивних сил суспільства, але не факти взаємопроникнення двох підсистем.

Головним змістом інтегральної системи виступає взаємозв’язок. В основі його існування  і розвитку  лежить  єдність двох підсистем. Єд- ність суспільства і природи обумовлена законами природи. Щоб не по- рушити зв’язок з природою, суспільство повинно врахувати зазначену єдність, будувати своє ставлення  до неї на основі об’єктивних законів розвитку  природи. Говорячи інакше, найважливішим принципом  вза- ємодії суспільства і природи виступає принцип примату природи, який потребує, щоб вплив суспільства на природу йшов з урахуванням зако- нів природи. Порушення даного принципу веде до підриву натуральної основи розвитку суспільства, а відповідно і самого суспільства.

В інтегральній схемі, таким  чином, закони  природи  відіграють роль пов’язуючої, цементуючої ланки.

Принцип  соціалізації природи. Соціалізація (від  латинського socialis – суспільний) природи означає перетворення природи в за- гальне благо. Принцип соціалізації  ставить  інтереси  суспільства  в області природокористування вище інтересів окремої галузі, відом- ства, регіону і ін.

Про необхідність  соціалізації  природи  говорять  і зарубіжні  до- слідники.  Так, французький вчений  Ф.  Сен Марк  вважав,  що для врятування природи  потрібно  її соціалізувати,  тобто  визнати,  що


вона є загальним благом, що її збереження  є загальнодержавним за- вданням, причому значна частина національного доходу повинна відраховуватись на охорону природи.

Для соціалізації  природи,  за його твердженням, потрібна  реор- ганізація  всього суспільства,  яка б передбачала  охорону природи як базу суспільного  розвитку,  оподаткування винуватців  екологічного збитку (руйнівники природи  повинні відповідати  за свої дії), ство- рення низки державних  служб для захисту природи та ін.

В загальнолюдському аспекті принцип  соціалізації  природи гово- рить про необхідність  широкої  і всебічної гармонізації  взаємодії  між суспільством  і природою. Сама природа обумовлює гуманізацію  став- лення суспільства до своїх ресурсів. Останнім  часом соціалізація при- роди має прояв не тільки в посиленні узагальнення природних ресурсів, але і в зміні ставлення народів країн до навколишнього середовища.

Поступово  соціалізація, в основі якої полягає  ідеологія  загаль- нолюдських цінностей, виходить за рамки тієї чи іншої країни. Її по- дальший розвиток  передбачає перш за все організацію  всесвітнього управління природними ресурсами.

Принцип екологізації виробництва. Екологія  виробництва – це розширене  відтворення природних  ресурсів  шляхом  вдосконален- ня технології,  організації  матеріального виробництва, підвищення ефективності праці в екологічній сфері.

Можна відмітити такі основні напрямки екологізації суспільно- го виробництва:

1)   збереження  і відтворення екологічних систем;

2)   впровадження прогресивних технологій  добування  природної сировини;

3)   раціональне використання матеріальних ресурсів;

4)   утворення і впровадження маловідходного  та безвідходного  ви- робництва;

5)   розширення заповідників, заказників та інших природоохорон- них територій;

6)   екологічно  виправдане  розміщення і територіальна організація виробництва;

7)   скорочення  і ліквідація  забруднення навколишнього середови- ща.


Екологізація виробництва, функціонування його за типом “без- відходних” природних  екологічних  систем, можуть  бути досягнуті на основі прискореного  розвитку  фундаментальних наук і, перш за все, природних: фізики, хімії, біології, географії.

Результатом досліджень  у цих областях  являються такі прин- ципово нові технології, як лазерна, плазмова, імпульсна обробка матеріалів,  порошкова  металургія,  саморозповсюджуваний високо температурний синтез тощо.