1.5. Історія екології, поняття, терміни, формулювання.

Їх трансформація в сучасних умовах

Слово  “екологія”  походить  від грецького  “ойкос”, що означає “дім, безпосереднє  оточення людини”. Цей термін виник у середині минулого століття. Хто саме увів його, залишається неясним, однак перше загальне визначення екології дав у 1870 році знаменитий ні- мецький біолог Ернст Геккель. „Під екологією, - писав Геккель, - ми розуміємо  суму знань, які належать  до економіки  природи: вивчен- ня усієї сукупності  взаємовідносин живого з навколишнім його се- редовищем, як органічного, так і неорганічного, і перш за все – його дружніх  або ворожих  відносин  з тими  тваринами і рослинами,  з якими він прямо або посередньо вступає в контакт.” Одним словом, екологія  – це вивчення  усіх складних  взаємовідносин, які  Дарвін називає умовами, які породжують  боротьбу за існування.

Час Геккеля і Дарвіна можна назвати епохою накопичення фак- тів. Сформульована Чарльзом Дарвіном  теорія еволюції шляхом природного  відбору примусила розглядати організм у нерозривно- му зв’язку з навколишнім його середовищем: виявилось, що форма і поведінка  кожного  організму  пристосовані  до того середовища,  в якому він проживає. На початку екологія займалась в основному ви- вченням  природної  історії організмів, способом життя тварин і рос- лин: де і коли їх можна зустріти,  чим вони харчуються,  кому вони


самі служать  харчуванням, як реагують на зміну в навколишньому середовищі. Однак до кінця ХІХ ст. цей вузький погляд на екологію поступився місцем більш широким уявленням про взаємовідносини між усіма рослинами  і тваринами.

Якщо аутекологія  вивчала істоту із усім тим, що її оточує, то си- некологія вивчала сукупності рослин і тварин та характерні особли- вості структури  і функцій  таких сукупностей,  що формуються під впливом середовища.

Екологія   завжди   розглядала  істоти  і  суспільство   в  тісному зв’язку з навколишнім середовищем.  Пристосувальні зміни, які виникають  у процесі  еволюції,  і реакції.  які з’являються у процесі індивідуального розвитку,  дають можливість  рослинам  і тваринам реагувати на зміни навколишнього середовища.

У 40-х роках минулого століття екологи почали розуміти, що бі- ологічне товариство та його оточування можна розглядати разом, як єдине. Фізичне середовище і біологічний світ один з одним утворю- ють велику систему – екосистему, в межах якої необхідні для життя речовини виконують безперервний кругообіг між грунтом, повітрям і водою, з одного боку, і між рослинами  і тваринами.  з іншого.

Розвитку екології допомагають не тільки постійно розширювані уявлення про неї. Починаючи з першої половини  нашого століття, екологія виявилась тією точкою, у якій пересікалися ідеї генетиків, соціологів, математиків,  агрономів і тваринників.

Поняття „навколишнє середовище” було введено в екологію біо- логом Я. Юкскюлем (1864-1944) для зовнішнього світу, який оточує живі істоти у тій мірі, в якій він сприймається органами відчуття та органами  руху тварин, та який  спонукає  до якоїсь поведінки.  Кон- цепція “ навколишнє середовище” Юкскюля  дала початок експери- ментальним дослідженням взаємовідносин тварин  того чи іншого виду з середовищем їх життя.

Термін “екологія” у словнику  “Природокористування” Реймер- са позначає:

Екологія:

1)   частина  біології  (біоекологія), яка  вивчає  відносин  організмів між собою і навколишнім середовищем,  включають  екологію особнів  (аутоекологію), популяцій (популяційна екологія,  або демеекологія) та спільнот (синекологія);


2)   дисципліна, яка вивчає загальні закони функціонування екосис- тем різного ієрархічного  рівня (екосистема – та чи інша спіль- нота життєвих  істот та їх оточуюче середовище,  яке об’єднане у єдине функціональне ціле, що виникає  на основі взаємодії причинно-наслідкових зв’язків, які існують між окремими  ком- понентами).

3)   комплексна  наука, яка досліджує  середовище  – існування  жи- вих істот, куди входить і людина;

4)   галузь знань, яка розглядає  сукупність  предметів і явищ з точки зору суб’єкта та об’єкта (як правило, живого або з участю живо- го), який приймається за центральний в цій сукупності (це може бути і промислове підприємство);

5)   дослідження позиції  людини,  як виду  в суспільстві  і екосфері планети,  її зв’язки  з економічними системами  та заходи  щодо впливу на них.