1.2. Навколишнє природне середовище як об’єкт пізнання

Навколишнє природне  середовище  у науковому  відношенні  – складний процес пізнання. Розглядати його краще у двох відношен- нях: у природно-науковому і еколого-економічному


З  природно-наукової точки  зору  в її складі  розрізняють такі об’єкти, як біосфера, гідросфера і літосфера.

Біосфера (від грецького bіо – життя і sphaira – куля)  – оболонка землі, населена живими  організмами.  Засновником теорії біосфери є академік В.І. Вернадський.  За його теорією, верхній і нижній шари біосфери  визначаються сферами  земного  середовища,  придатного для існування живих організмів (рослин, тварин, бактерій, вірусів). Верхньою межею біосфери служить нижчий кордон шару озону в атмосфері, який проходить у середньому на висоті 25 км від земної поверхні. Шар озону не пропускає  основну частину ультрафіолето- вих випромінювань сонця. Нижній  кордон біосфери  проходить  на глибині 3-3,5 км від поверхні земної кори.

Найбільш густі накопичення живої речовини  В. І. Вернадський назвав плівками  життя. На суші – це грунт, рослинний покрив Зем- лі, її тваринний світ. У світовому океані – планктоновий поверхне- вий шар. Жива  речовина  біосфери  утворюється,  перетворюється та розкладається, втягуючи  у водообіг велику  кількість  мінеральних речовин. Об’єм заново утворювальної живої речовини  щорічно близько 10 % загального об’єму біологічної маси.

Жива  речовина складається переважно з кисню (70%), вуглецю (18%)  та водню (10,5%). Жива  речовина  постійно  пропускає  через себе величезні  маси води, гірських порід, газів. Таке постійне пере- міщення (міграція) речовин (хімічних  елементів і молекул) назива- ється біохімічним  колообігом, у якому найбільш  ефективно беруть участь кисень та вуглець, вуглекислий газ, азот. фосфор, сірка, вода

- основні компоненти живої речовини.

Під гідросферою (від грецьких hydos – вода, sphaira – куля)  ро- зуміється  водна  поверхня  землі,  яка  складається з морів, океанів, води, суші, водяної кулі атмосфери,  підземних вод та льоду. З при- родних вод на частку світового океану припадає 96,53% світових за- пасів.

Гідросфера  – єдина  система, в якій  усі води землі пов’язані  та знаходяться у постійних  великих  та малих  водообігах,  швидких  і повільних.  Повне оновлення вод відбувається по-різному: підземні відновлюються за багато тисяч і мільйони  років. Світовий  океан – за 3 тис. років, озера – за 300 днів, річки – за 72 доби, водяна  пара атмосфери  - за 9 діб.

Атмосфера від грецької atmos - пар, sphaira – куля)  газоутворю- юча зовнішня  оболонка Землі. З віддаленням від Землі сили тяжін-


ня до неї зменшуються, і повітря є більш розрядженим. Верхній кор- дон атмосфери  умовно проводять на висоті 2000 км. Атмосфера має складну будову: 4/5  усієї її маси зосереджено  в найбільш  щільному шарі - тропосфері  (16 – 18 км над екватором та 8 – 10 км над полю- сами). Повітря  у тропосфері  складаються з азоту 78,05% та кисню –

10,95%, в малих частках із аргону 0,93%, вуглекислого газу – 0,05%, а також водню, неону, ксенону, криптону, радону, йоду, озону, мета- ну.

Вище атмосфери, в залежності  від розподілу температури тиску та щільності  повітря,  послідовно  розташована стратосфера,  мезос- фера, термосфера, екзосфера.

Літосфера (від грецької lithos  - камінь, sphaira  – куля)  - тверда оболонка Землі. Звичайно літосферою називають земну кору. Верх- ній кордон  літосфери  – атмосфера  і гідросфера,  нижній  – мантія, яка стикається з ядром Землі. Потужність  земної кори 30-70 км під континентами та 5-20 км під океаном.  Вона складається з осадків гірських порід.

В еколого-економічному аспекті навколишнє природне  середо- вище класифікується з урахуванням раціональності природокорис- тування.  Визначають  два основних  класи – природні  умови життя суспільства та природні ресурси.

Для  раціонального природокористування важливо  навколиш- нє середовище розглядати не стільки як комору природних  скарбів (ресурсів), скільки як природний капітал, як єдине ціле. Інтеграль- на цінність  усіх благ, які  використовуються людьми,  не дорівнює їх сумі, подібно тому, як людина не є сумою кісток, скелета, м’язів, внутрішніх  органів тощо. Наявність системного зв’язку в навко- лишньому  природному середовищі  визначає  екологічну  рівновагу. Це потрібно враховувати не тільки при визначенні  стратегії приро- докористування, але і за умов класифікації об’єктів природи.

Ядром  системного  зв’язку в біогеоценозах  є рослинність.  Про- дукування зелених  рослин  вказує  на життєдіяльність екосистеми. Чим більша продуктивність рослин, тим більш різноманітні і стійкі зв’язки в живій природі, взаємозв’язок та взаємозалежність її окре- мих компонентів.  Це обумовлює  диференціювання господарського впливу  на різноманітні екосистеми  та фітоценологічну класифіка- цію природного середовища (табл. 1.1).


Таблиця 1.1

Фітомаса і первинна продукція рослинності суші в сухому вигляді

 

 

Рослинність

 

Площа млрд га

Первинна продуктивність

 

Запас фітомаси

 

Т/га

 

млрд т

 

т/га

 

млрд т

Ліси: Тропічні Помірні

Кущі та рідколісся

 

1,50

2,53

1,30

 

30

10

10

 

45,0

25,3

13,0

 

500,0

400,0

100,0

 

750,0

759,0

130,0

Трав’яні асоціації (степи, луки, савани, болота)

Польові культури

 

1,95

1,20

 

9

5

 

17,5

6,0

 

30,0

5,5

 

58,5

6,6

Садки, парки та рослинність на узбіччях полів та доріг

 

0,70

 

10

 

7,0

 

50,0

 

35,0

Рослинність напівпустинь,  тундр та високогір’я

 

3,02

 

2

 

6,0

 

10,0

 

30,2

Рослинний шар суші

12,20

-

120,0

-

1770,0

Фітомаса - це жива рослинна  маса (стовбурова деревина, дере- винні корені, гілки, листя, хвоя тощо).

Розглядаючи ресурси на молекулярному рівні, можна дійти ви- сновку, що їх утворення в тій чи іншій мірі пов’язано з фотосинте- зом. Наприклад, нафта є похідною від рослин і тварин, які існували десятки  і сотні мільйонів  років тому, тобто нафта  як ресурс своїм походженням у початковій  формі зобов’язана фотосинтезу.

Фітоценологічна класифікація вказує  на екологічний “капітал” природокористування в тому чи іншому регіоні, природний потен- ціал живої речовини,  а відповідно  і всієї природи.  В екологічному (природоохоронному) аспекті природні ресурси Землі поділяють на невичерпні  та вичерпні, а останні у свою чергу – на відновні і невід- новні.

Екологічна  класифікація природних  ресурсів  показана  на рис.

1.2.


 

Природні  ресурси Землі

Невичерпні    Вичерпні


Подпись: Сонячна  енергіяПодпись: Енергія морських при-
ливів і хвиль
Подпись: Енергія вітруПодпись: Енергія земних надрПодпись: Атмосферне повітряПодпись: ВодаПодпись: Тваринний світПодпись: Рослинний світПодпись: Родючі грунтиПодпись: Простір мешканняПодпись: Корисні копалиниВідновні


Невідновні


 

Рис. 1.2. Природні  ресурси Землі, класифікація

Екологічна   класифікація природних   ресурсів  більш  детально буде аналізуватися далі.

Антропогенний фактор (господарська діяльність  людини)  постій- но змінює хімічний  склад і фізичний стан атмосфери  та гідросфери. Тому віднесення атмосферного повітря і води до невичерпних ресурсів не є остаточним. Не категоричний у своїй основі і розподіл природних ресурсів на відновні і невідновні. За умов хижацької експлуатації при- роди деякі види відновних  ресурсів можуть зникнути або втратити здатність до самовідродження (окремі види тварин, рослин тощо).

Зорювальний горизонт грунту потужністю  близько  18 см за сприятливих умов відновлюється через 7 років.

Кожного  року на планеті зникають  близько  мільйона  представ- ників флори та фауни - безцінного генетичного фонду.

Як з точки зору екології, так і економіки  важливою  є класифі- кація природних  ресурсів за ознакою належності  до того чи іншого елемента природи. Дану класифікацію називають  природною. На її основі виділяють такі групи ресурсів, як мінеральні копалини, зе- мельні, рослинні і тваринні. В практичній діяльності  природна кла- сифікація найбільш  поширена.  З точки зору ефективності суспіль- ного виробництва, великий  інтерес має економічна  класифікація природних  ресурсів. Вона базується  на економічній  оцінці природ-


Теоретичний і практичний зміст має народногосподарська кла- сифікація природних  ресурсів. Сутність  її полягає  в тому, що зна- ходячись  у тих чи інших економічних  умовах, ресурси мають різне народногосподарське значення, що і є основою їх народногосподар- ської класифікації. Прикладом такої класифікації можуть бути ліси. Ліси держлісофонду поділяються на три групи:

До першої групи належать ліси, які виконують водоохоронні, за- хисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші функції.

Цільовому  призначенню лісів цієї групи  відповідає  відповідна система лісоводно-технічних підприємств,  які відрізняються висо- кою культурою ведення лісового господарства.

Ліси другої групи виконують  захисно-промислову функцію. До них належать, насамперед, розташовані в густонаселених малолісо- вих і середньолісових районах з вираженим  дефіцитом  деревини. Режим  господарювання в цих лісах направлений на відтворення і поповнення вичерпних  запасів, насаджень, підвищення продуктив- ності лісів і лісистості територій. Для цієї групи характерна  лісогос- подарська система відтворення.

Третя  група  лісів  виконує  промислові  функції,  і розташовані вони в багатолісових  районах. Ліси даної групи – основне джерело забезпечення народного господарства деревиною. Для цієї групи лі- сів характерна  лісопромислова система відтворення.

Кожна із цих класифікацій природних ресурсів переслідує свою мету, але об’єднує їх загальна проблема – раціональне природокористування.