ЧАСТИНА ІІ. ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ТА  ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 1.1. Екологізація сучасної науки,  її зміст і основні напрямки

Екологія, як наука історична (більше 100 років тому) виникла в над- рах біології, тому не випадково, що біологія стала початком екологічних досліджень. Термін “Екологія” був введений  у науку у 1866 р. біологом

– дарвіністом Е. Геккелем. Слово “екологія” прийшло з грецького ojcos – дім, logos – наука, тобто наука існування  живих істот. Е. Геккель визна- чив екологію як науку про взаємовідносини живої істоти з навколишнім середовищем. Ця наука перетворилася у біологічне вчення про екологічні системи, які вивчають сукупність живих організмів, взаємодію одного з ін- шим, утворюючи з навколишнім середовищем деяку єдність (систему), в межах якої відбувається перетворення енергії і органічної речовини.

З американським поняттям “екологічна  система” (екосистема) сбігається термін “біогеоценоз”, використовуваний у вітчизняній та західноєвропейській літературі.  Поняття “біогеоценоз” (від  грець- кого bio – життя,  geo – земля,  coins – загальний) у науку введено радянським вченим В.М. Сукачовим у 1944 р.

Біогеоценоз – це сукупність природних компонентів (повітря, гір- ського грунту, рослинного і тваринного світу та мікроорганізмів, грунту і гідрологічних умов) на відповідному притяжінні земної поверхні, яка має загальну  специфіку взаємодії  та відповідний тип обміну речовин та енергії між собою та з іншими явищами  природи. Основною  рухо- мою силою розвитку біогеоценозу, як системи, є протиріччя єдності та взаємозв’язок між живими організмами та середовищем їх існування.

Екосистема  - це єдиний природний комплекс, який складається з окремих груп живих істот (біоценозів) та середовища їх існування (екотопу). Схематично будова екосистеми показана на рис. 1.1:


Абіотична компонента (до- пустимі синоніми: екотоп, навколишнє середовище


Біологічна компонен- та (допустимі: живі речовини, біогенез)


 

Екосистема біогеоценоз


 

Рис 1.1. Будова екосистеми


Як правило,  екосистеми  об’єднують три взаємопов’язаних поміж собою органічні ланки: організми  продуценти (автотрофи), що синте- зують органічні речовини з неорганічного середовища; організми – спо- живачі (консументи); організми,  що розкладають органічні речовини на первісні неорганічні компоненти – двоокис вуглецю, воду, нітрати, фосфати  та інші. В основі організації та функціонування систем (біо- геоценозів) лежить взаємозв’язок живої та неживої природи.

Взаємний  обмін речовин  та енергії відбувається не тільки  між окремими  компонентами біогеоценозу, але й між біогеоценозами, біогеоценозом та навколишнім середовищем. Біогеоценоз, як сукуп- ність взаємодіючих  поміж  собою компонентів,  являє  собою дина- мічну систему. У процесі взаємовідносин його компоненти в тій чи іншій мірі змінюють один одного. В залежності від стану окремих компонентів біогеоценозу зменшується інтенсивність та продук- тивність обміну. Життєдіяльність біогеоценозу визначається рос- линністю фітоценозом. В ній акумулюється світова сонячна енергія, під взаємодією якої відбуваються  усі хімічні, фізичні та фізіологічні процеси.  Зелені  рослини  – це найпотужніша хімічна  лабораторія, центральне  місце якої належить  фотосинтезу – відтворенню  орга- нічних з’єднань з вуглекислого газу та води у тканинах  земної рос- лини  з використанням сонячної  енергії  та виділенням при  цьому кисню.

Соціальна екологія. В кінці 50-х років екологічний підхід поши- рився на соціальну  сферу, і виникла  нова наука – соціальна  еколо- гія.

Відносини людей між собою, а також взаємодії з природою здій- снюються через трудову діяльність, виробництво, розвиток яких визначають  не біологічними,  а економічними законами.  Зміст  цих відносин   залежить   від  способу  виробництва  матеріальних  благ. Тому специфіка людини (істоти одночасно біологічної і соціальної) визначає  характерну  особливість  розглядання її взаємодій  з жит- тєвим середовищем  – через призму  соціальних  відносин.  Це пови- нна реалізувати соціальна екологія. Об’єктом нової науки є система

„суспільство – природа”, предметом дослідження - взаємодія  її еле- ментів, завданнями – знання  законів взаємодії, а метою – розробка теорії керування процесом взаємодії.

Глобальна екологія. У зв’язку з тим що сучасна людська діяльність має не тільки велику будівну, але і руйнівну силу, взаємодія  суспіль- ства і природи  набуває  планетарного  значення.  Глобальна  екологіч-


на небезпека, спільність  об’єктів охорони природи  (земля – спільна екологічна система), потреби в спільному  пошуку наукових і техніч- них рішень складних проблем об’єктивно обумовлюють необхідність міжнародного співробітництва у сфері охорони  природи  незалежно від соціально-політичного устрою держави.

Це можливо  на основі колективних дій і повинно  бути направ- лено на запобігання великомасштабних кризових  ситуацій  у при- родному середовищі.

Теоретичну основу співробітництва покликана забезпечити гло- бальна екологія.

Розглядаючи проблеми  взаємовідносин суспільства  і природи, деякі вчені не розмежовують поняття  “глобальна” і „соціальна” еко- логія. На перших етапах установлення соціологічного  напрямку  це було виправдано. Але поступово в соціальних  рамках екології са- мостійно  розвивається науковий  напрямок  – глобальна  екологія. Об’єктом її виступають дослідження,  які являються взаємодією світової  системи  з різними  природними системами  і біосистемою в цілому. Предметом нової науки постають міжнародні проблеми управління екосферними процесами.

Економічна екологія. На межі економіки  і екології виникає  но- вий  науковий  напрямок  – економічна  екологія.  До  теперішнього часу ще не визначено  принципову різницю  між економічною  еко- логією і економікою природокористування. Предметом економічної екології є дослідження тільки живої природи – екологічних систем.

Жива природа визначає стан іншої природи, діє на розвиток продуктивних сил суспільства.  Тому теоретичні  положення еконо- мічної екології повинні пронизувати весь зміст економіки  природо- користування як науки. Це частини цілого його ядра. Не випадково в працях вчених на рівні з економікою  природокористування вико- ристовуються такі синоніми, як економічна  екологія, біоекологія, економічна  або енвайронментальна (від англ. environment – навко- лишнє середовище) економіка, екологія.