5.2. Концепція сталого розвитку

Сталий розвиток – це концепція соціально-економічного роз- витку, заснована на принципах гуманізації суспільства й економіки, ефективного використання природних  ресурсів Землі  в інтересах людства, дотримання цивільних прав, соціального  захисту населен- ня на основі більш рівномірного  розподілу доходів і капіталів.

Концепція сталого розвитку є логічним наслідком процесу еколо- гізації наукових  знань і соціально-економічного розвитку,  що бурх- ливо розпочався  в 1970-х рр. Питанням обмеженості  природних  ре- сурсів, а також забруднення природного  середовища,  яке є основою


життя, економічної та будь-якої діяльності людини, у 1970-ті рр. була присвячена низка наукових праць. Реакцією на це занепокоєння стало створення міжнародних неурядових наукових організацій з вивчення глобальних  процесів на Землі, таких як Римський клуб.

Римський клуб – це неурядова  науково-дослідна міжнародна організація, гранична чисельність  членів (учених, представників політичних  і ділових кіл) якої була визначена в 100 чоловік, покли- кана розробляти сценарії майбутнього розвитку людства в його вза- єминах  із природою  (природними ресурсами  та біосферою  в ціло- му) з метою подолання негативних  тенденцій.  Він зробив значний внесок у вивчення перспектив  розвитку біосфери та пропаганду ідеї гармонізації  відносин людини й природи. Клуб створений  в 1968 р. з ініціативи  італійського  менеджера  фірми «Фіат»  і суспільного  ді- яча Ауреліо Печчеї. На замовлення Римського клубу була викона- на низка  робіт з моделювання розвитку  людства, найвідомішими з яких є «Межі зростання» (1972),  «Людство на роздоріжжі» (1974),

«Перегляд міжнародного порядку»  (1976).  У 1978-1980  рр. Рим- ським клубом широко обговорювалися такі проблеми, як переробка відходів, використання енергії, організація  суспільства,  досягнення добробуту. Важливу роль зіграла доповідь «Немає меж навчанню» (1980).  Основні  шляхи  вирішення проблем енергопостачання були намічені в 1994 р. Е. Вайцзеккером та співавторами в підготовленій докладній доповіді «Фактор чотири».

У 1980-х рр. стали говорити про екорозвиток, розвиток  без руй- нування, необхідність сталого розвитку екосистем. Всесвітня стра- тегія охорони природи (ВСОП), прийнята в 1980 р., уперше в між- народному документі містила згадування сталого розвитку. Друга редакція  ВСОП 1991 р. одержала назву «Турбота  про планету Зем- ля – стратегія стійкого життя».

У 1987 р. у доповіді «Наше загальне майбутнє»  Міжнародна комісія з навколишнього середовища  та розвитку  (МКНСР) приді- лила основну увагу необхідності сталого розвитку, який «задоволь- няє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх  поколінь  задовольняти свої власні потреби»  [8, с. 50]. В основу діяльності  МКНСР була покладена  нова триєдина  концеп- ція стійкого (еколого-соціально-економічного) розвитку.

У найширшому змісті стратегія сталого розвитку спрямована  на досягнення гармонії у відносинах між людьми, суспільством та при- родою (у тріаді «людина – суспільство – природа»).


На думку авторів доповіді, для досягнення стійкості розвитку потрібні:

•           політична  система, що забезпечує  участь широких мас населен- ня в прийнятті рішень;

•           економічна  система,  що забезпечує  розширене  відтворення та технічний прогрес на власній базі, що постійно зміцнюється;

•           соціальна система, що забезпечує зняття напруженостей, які ви- никають при негармонійному економічному розвиткові;

•           система виробництва, що зберігає еколого-ресурсну базу;

•           технологічна  система, що забезпечує  постійний пошук нових рі- шень;

•           міжнародна  система, що сприяє стійкості торговельних  і фінан- сових зв'язків;

•           адміністративна система, досить гнучка й здатна до самокоригу- вання [8, с. 69].

Ці вимоги мають переважно характер цілей, які повинні пере- бувати в основі національних і міжнародних  дій у сфері соціально- економічного розвитку.

Надалі поняття сталого розвитку було поглиблене на Конферен- ції ООН з навколишнього середовища  та розвитку, що проходила  в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. У Декларації  цієї конференції сталий роз- виток був визначений як «стратегія,  реалізована  таким чином, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку  й збере- женні навколишнього середовища як нинішнього, так і майбутнього поколінь»  [7, с. 101]. З того часу це поняття  широко ввійшло до по- літичної термінології та наукового вжитку.

Як офіційна  доктрина  сталий розвиток  був прийнятий більшіс- тю країн світу. Всесвітній  саміт ООН зі сталого розвитку  (міжуря- довий,  неурядовий та науковий  форум)  в 2002 р. підтвердив  при- хильність  усього світового  співтовариства ідеям  сталого  розвитку для  довгострокового  задоволення основних  людських  потреб  при збереженні систем життєзабезпечення планети Земля.

Концепція сталого  розвитку  багато  в чому перегукується із вченням про ноосферу. Ноосфера (букв. “сфера розуму”) – це якіс- но новий стан біосфери, у якому розумна діяльність людини стає головним  фактором,  що визначає  її розвитку.  Ключова  ідея вчення про ноосферу  – коеволюція, тобто спільний  гармонійний розвиток природи  та людського  суспільства.  Термін  «ноосфера» запропону- вали  в 1927 р. французькі вчені Е. Леруа  та П. Тейяр  де Шарден.


Вчення про ноосферу, що було створене в 1930-х рр. російським  і українським ученим-енциклопедистом В. І. Вернадським [1], багато в чому передбачило  концепцію сталого розвитку.

ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛУ 5

1.   Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. – М.: Наука, 1989 . – 261 с.

2.   Гладкий Ю.Н., Чистобаев А.И. Основы региональной политики: Учебник. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1998. – 659 c.

3.   Голиков  А. П., Казакова  Н. А. Стратегия регионального разви- тия: европейский контекст. – Харьков: Экограф, 2008. – 179 с.

4.   Голиков А.П., Черномаз  П.А. Международные экономические термины:  словарь-справочник – Харьков: ХНУ  им. В.Н. Кара- зина, 2007 – 332 с.

5.   Економіка  зарубіжних  країн:  Навч.  посібник  / А. П. Голіков, О. Г. Дейнека,  Л. О. Позднякова, П. О. Черномаз.  – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 464 с.

6.   Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. – К.: Знання України,

2002. – 336 с.

7.   Максаковский В.П. Географическая культура: Учеб. пособие. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 416 с.

8.   Наше общее будущее: Докл. Междунар.  комис. по окружающей среде и развитию (МКОСР): Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1989. –

371 с.