Стратегія у класичному розумінні  – це мистецтво,  загальний план  здіснення   будь-якої  дії  або  процесу  для  досягнення   певної мети. Відносно регіональної політики вона виступає як спосіб та за- сіб її проведення,  форма  управління господарською  діяльністю  та територіальною організацією  сучпільства,  що спрямовується на ре- алізацію цільових  завдань регіонального  і загальнодержавного зна- чення [3, с. 118].

Стратегія економічного розвитку регіону є науково  обґрун- тованою програмою дій з метою реалізації  об'єктивно обумовлених принципів розвитку регіону. Мета стратегії – реалізація місії регіону (забезпечення високого рівня життєдіяльності людей і максимальне освоєння  його потенціалу) на основі прийняття ефективних управ- лінських рішень. Вона є стрижнем  цільових регіональних  програм і повинна гармонійно вписуватися у стратегію розвитку  країни.

Для успішної реалізації стратегії економічного розвитку регіону важливим  є вироблення фінансових  механізмів  у вигляді  системи практичних заходів щодо оптимізації  бюджетного процесу в регіоні й залучення інвестиційних ресурсів для ефективного вирішення за- вдань регіонального  розвитку.

Стратегія  економічного розвитку  регіону здійснюється на основі моделі (концепції) регіонального розвитку – сукупності  поглядів щодо шляхів вирішення соціально-економічних проблем, досягнення цілей і реалізації завдань розвитку регіону в перспективі [2, с. 154].

Модель  економічного  розвитку  – це основне  бачення  процесів економічного розвитку  регіонів і країни в цілому, що пропонується для реалізації органами влади та місцевого самоврядування.

Особливості моделей економічного розвитку (ступінь досягнення мети, комплекс  заходів щодо її досягнення) визначаються конкрет- ними умовами  співвідношення та взаємодії  економічних  факторів. Моделі економічного  розвитку  складаються на основі теоретичних закономірностей функціонування  економічних   об'єктів   у  ринко- вій системі. Конкретні умови (історичні, географічні, соціально- культурні) у різних країнах і регіонах обумовлюють  особливі спів- відношення  і  взаємодію   економічних   та  інших  факторів,   також


ступінь досягнення  економічних  цілей, а звідси й особливості  роз- витку національних  і регіональних моделей.

Модель розвитку економічних систем (світової  економіки, осно- вних груп країн  світу, національних економік,  регіонів,  регіональ- них угруповань), розглянута в динаміці, являє  собою послідовність моделей, характерних для певних часових відрізків.

Характеристику регіональних моделей економічного розвитку визначають: економічні ресурси, регіональні особливості, характер економіки, рівень економічного розвитку, місце в країні та світі, ор- ганізаційна та галузева структури господарства, роль економічних агентів, система державного  регулювання економіки, відкритість економіки  та ступінь залучення до світогосподарських зв'язків, ви- користання іноземного  капіталу. Відповідно  до часових етапів роз- витку розглядається динаміка цих характеристик. У моделях розви- тку інтеграційних угруповань робиться наголос на меті й завданнях угруповань, організаційній структурі та ресурсах, ролі та місці у сві- товому господарстві, перспективах і проблемах, програмах розвитку [5].

Різні вчені й практики напрацювали велику кількість  подібних моделей. Перелічимо коротко лише деякі з них.

Неокласична модель розвитку базується  на постулаті: вільний нерегульований ринок природно  приводить  до усунення нерівності між регіонами  й, отже, не слід обмежувати  стихійну  дію ринкових сил. На практиці,  в умовах «державного  капіталізму», така модель себе не виправдала.

Посткейнсіанська модель розвитку заснована на державному регулюванні  міжрегіональних відмінностей  шляхом стимулювання інвестицій  і припливу  приватного  капіталу  в слабко  розвинені  ре- гіони. Для  цього використовуються такі інструменти регіональної економічної політики, як субсидії, кредити та податкові пільги.

Модель наздоганяючого розвитку базується  на мерканти- лістській  теорії  (одержання прибутку  за рахунок  розвитку  тор- гівлі)  та передбачає  насамперед  стимулювання імпортозаміщен- ня. Мета подолання відставання країни за економічним  рівнем здійснюється за допомогою  розвитку  внутрішнього  ринку.  Суть цієї моделі полягає  у протекціонізмі галузей національної еконо- міки  (сприяє розвитку  імпортозаміщуючих галузей),  що досить часто підкріплений державною монополією зовнішньої торгівлі (захищає вітчизняні товари  від конкуренції з іноземними) і не-


конвертованістю національної валюти (перешкоджає вивозу національного капіталу, концентруючи його у внутрішніх капі- таловкладеннях). Ця модель сприяє створенню багатогалузевої економіки,  однак протекціонізм в остаточному  підсумку  знижує конкурентноздатність товарів на світовому ринку, що стає галь- мом для подальшого  розвитку  й викликає необхідність  застосу- вання  іншої  моделі  розвитку  – експортоорієнтованої. Суть  її в орієнтації  створюваних  галузей  переважно  на зовнішній  ринок. Ця модель передбачає високу конкурентоспроможність товарів. Вона може сполучатися з активним  залученням до експортного виробництва іноземного  капіталу  за допомогою створення спри- ятливого  інвестиційного клімату (податкові пільги, політична  та соціальна  стабільність  тощо).

Інноваційна модель розвитку –  економічна   модель  розви- тку, заснована  на використанні високих  технологій,  що сприяють створенню конкурентоспроможної продукції, як правило, для зо- внішнього ринку. Для цього використовується такий інструмент регіональної  економічної  політики,  як створення центрів  розвитку у вигляді вільних (спеціальних) економічних зон, технополісів, тех- нопарків і т.п.

В основу  соціально-економічного розвитку  економічно  розви- нених  країн  Заходу  покладено  саме інноваційну модель  розвитку. Вона базується  на інформаційному способі виробництва і відпо- відній йому господарській системі – “новій  економіці”. Головним ресурсом останньої є творчі здібності людей, що формують інтелек- туальний  капітал.  Для цього ресурсу не характерна  традиційна  ви- черпність. Він забезпечує  економічне  зростання  без пропорційного збільшення витрат  сировинних ресурсів.  Тому найбільш  ефектив- ними стають вкладення в самих працівників, у підвищення творчого потенціалу людської особистості, що фактично є невіддільним від особистого  споживання. У такий  спосіб формується саморегульо- ваний  механізм,  який  дозволяє здійснювати  інвестиції,  що стиму- люють економічне зростання  за допомогою максимізації особистого споживання.

Таким  чином,  відмінною  характеристикою “нової  економіки” є капіталовкладення в людський фактор. Зараз  2/3  бюджету США витрачається на освіту, соціальне забезпечення,  охорону здоров’я тощо. Не менш важливою  рисою є дуже високий  рівень наукоміст- кості та інформатизації.


Необхідними умовами створення моделі “нової економіки” є:

•           стимулювання  зростання   (у  відсотковому   співвідношенні  до

ВВП) інвестицій  в інформаційні технології;

•           реструктуризація корпорацій  з метою зниження видатків,  під- вищення  гнучкості  і поліпшення використання інформаційних технологій;

•           полегшення доступу інвесторів на фінансовий ринок;

•           збільшення венчурних  капіталовкладень і експансії  ринку  но- вих акцій;

•           сприяння  розвитку    підприємницької  культури    і   допомога бізнесменам-початківцям;

•           прискорення процесу дерегулювання і лібералізації, насамперед у телекомунікаційному секторі й на ринку праці;

•           низький  рівень оподаткування і виважений підхід до підвищен- ня відсоткових ставок [6].

В економічно  успішних  країнах  Сходу застосовується неоеко- номічна модель розвитку, що заснована на традиціях східних куль- тур і ставить пріоритет духовності над матеріально-практичними технологіями [4, c. 183]. Ця модель передбачає, що успіх у розвитку суспільства  залежить  не стільки  від вирішення конкретних  еконо- мічних і технічних завдань, а насамперед від тієї системи цінностей, яка визначає  мислення  та поведінку  людей даного суспільства,  від тих духовних ідей, які здатні об'єднати, відродити дух творення й виявити кращі якості людей. Іншими словами, розкриття духовного потенціалу  кожної людини  як мета в остаточному  підсумку  визна- чає розвиток  суспільства,  його культурний і духовний  рівень, а та- кож силу й багатство країни та регіону. А новітні технології та зна- ння – лише інструменти досягання поставленої мети.